Ринок праці та безробіття

 Ринок праці та безробіття

 Суть  ринку праці.

 В умовах ринкової економіки робоча сила, як і інші чинники виробництва, функціонує як товар. Робітники пропонують свою робочу силу за плату, а роботодавці пред'являють  попит на робочу силу і платять  за неї. Таким чином, на ринку праці, як і на інших ринках, існують  пропозиція, попит і ціна праці, заробітна  плата.

 Для того, щоб  праця була продана (куплена), необхідне  узгодження пропозиції і попиту на робочу силу, тобто узгодження між  пропозицією робочої сили і робочих  місць. Отже, ринок праці — це соціально-економічна система, окремими складовими (підсистемами) якої виступають ринок робочої сили і ринок  робочих місць. Інакше кажучи, ринок  праці — це механізм (інститут ), що регулює взаємовідносини продавців  товару (робоча сила — працівники) з  покупцями цього товару (роботодавцями). У науковій літературі існують і  інші визначення ринку праці.

 Як ми вже  зауважили, ціна праці — заробітна  плата. Цей особливий вид ціни називають ставкою заробітної плати. Щоб дати кількісну характеристику заробітної плати, треба знати її ставки за одиницю часу: за годину, день, тиждень тощо, а також кількість  годин, відпрацьованих працівником  за день, тиждень, місяць. Заробітна  плата, що виплачується працівнику у  вигляді певної суми грошей, являє  собою номінальну заробітну плату. Купівельна спроможність останньої  залежить від рівня цін на ті товари і послуги, на які вона буде витрачатися. Чим вищими будуть ціни, тим менше  відповідних благ зможе придбати людина за свою номінальну заробітну  плату.

 Реальна заробітна  плата вимірюється тим, який набір  споживчих товарів і послуг можна  за неї купити. Під час аналізу  трудових заробітків нас цікавить реальна  заробітна плата. З метою порівняння рівнів реальної заробітної плати в  різних країнах, регіонах, сферах зайнятості, порівняння її змін у часі застосовують показник середнього рівня заробітної плати.

 У країнах  ринкової економіки попит і пропозиція визначають рівень середньої конкурентної заробітної плати. Вищий рівень заробітної плати спостерігається в тих  країнах, де вищий рівень освіченості  працівників, краща кваліфікація робітників, більша кількість капіталу на робітника  і застосовуються сучасні технології.

 Пропозиція  робочої сили визначається цілим  рядом чинників, а саме: рівнем заробітної плати, культурою та релігією (наприклад, коли це стосується застосування жіночої  праці), податковою системою, турботою про дітей, силою профспілок тощо. Ті, хто пропонує свою працю, пропонують свою робочу силу. Масштаби і склад  робочої сили постійно змінюються, і різні люди то поповнюють її, то вибувають із складу робочої сили. Це ті, що починають працювати після  закінчення школи або сидять вдома  для догляду за дитиною, або пенсіонери.

 Попит визначається потребою роботодавців у робочій  силі для виробництва товарів  і послуг відповідно до попиту в  економіці. Це означає, що попит на робочу силу визначається як загальним тиском попиту в економіці, так і технічною  оснащеністю виробництва. Витрати  на заробітну плату найманих робітників відіграють важливу роль при зіставленні  з витратами на придбання машин. Ті, кого прийняли на роботу, вважаються зайнятими.

 Визначення  рівня безробіття та зайнятості.

 Безробіття  — це різниця між числом осіб, що перебувають на цей момент у  складі робочої сили, і числом зайнятих. Правда, поняття "повна зайнятість" важко піддається визначенню, оскільки певний рівень безробіття вважається нормальним, або виправданим. Згідно з міжнародними стандартами, розробленими Міжнародною організацією праці (МОП), все населення поділяють на три  групи.

 Зайняті. Це ті люди, які виконують будь-яку  оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї групи належать і ті, хто  зайнятий неповний робочий день.

 Безробітні. Ті, хто не має роботи, але активно  шукає її або чекає, щоб повернутися  на попереднє місце роботи. Конкретніше, людина вважається безробітною, якщо вона: 1) без роботи; 2) робить активні спроби знайти роботу; 3) готова відразу ж  стати до роботи. Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення в даний  момент часу.

 Незайняті — особи поза робочою силою, або  економічно неактивне населення  — це люди у віці до 16 років; ті хто  перебуває в спеціалізованих  установах (наприклад, психіатричних  диспансерах, лепрозоріях, виправних  закладах тощо); особи, що вибули зі складу робочої сили, — дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але  не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або  просто не шукають роботи).

 Отже, люди, що мають роботу, — зайняті; люди, які не мають роботи, але шукають  її, — безробітні; а ті, хто не мають роботи і не шукають її, — незайняті.

 Рівень безробіття визначається відношенням числа  безробітних до чисельності робочої  сили і вимірюється у відсотках:

 Рівень зайнятості визначається як частка від ділення  числа зайнятих до чисельності населення  у віці від 16 років і старше:

 В офіційній  статистиці всі зайняті неповний робочий день входять до категорії  повністю зайнятих, що знижує рівень безробіття (відсоток безробітної частини робочої  сили). Знижують цей показник і безробітні, які активно не шукають роботи, оскільки офіційна статистика вважає їх такими, що вибули із складу робочої  сили.

 Рівень безробіття може бути і завищений. Це буває в  тих випадках, коли деякі непрацюючі респонденти твердять, що вони шукають  роботу, хоча це не відповідає дійсності. Завищенню офіційного рівня безробіття сприяє також тіньова економіка. Отже, незважаючи на те, що рівень безробіття є одним із важливих показників економічного становища країни, його не можна  вважати безпомилковим показником.