Региональные особенности развития внешнеекономических связей стран АТЕС

1. Значення і види зовнішньоекономічних зв’язків країн АТЕС, загальні закономірності та принципи їх розвитку.

В даний час все більшого значення у світовій політиці та економіці  набувають міжнародні інтеграції. В  їх число входять Північно-Американська міжнародна інтеграція, Європейський союз (створений на базі Європейського економічного співтовариства), а також велику важливість набуває Азіатсько-Тихоокеанське економічне співтовариство.

Азійсько-Тихоокеанське  економічне співробітництво (англ. The Asia-Pacific Economic Cooperation, скорочено АТЕС, англ. APEC) — форум економік Тихоокеанського узбережжя. Заснований в 1989 році з метою сприяння тіснішій економічній співпраці та вільній торгівлі держав Азійсько-Тихоокеанського регіону. Аналог таких утворень як Європейський Союз та Північно-Американської зони вільної торгівлі, що існують в інших регіонах світу. Наразі до кооперації входять 21 економіка. Частка держав-членів становить 56.5% планетарного населення, 62.2% ВВП та 53.7% міжнародної торгівлі. 

Азіатсько-Тихоокеанський регіон вже сьогодні є одним з найважливіших  вузлів світової політики, в якому  перетинаються всілякі інтереси різних країн. А з часом значення АТР буде ще більш зростати.

Перш за все за своїм  вкладом у світову економіку. І не тільки по тому, що тут розташовуються США і Японія - дві економічні наддержави. Ще в 70-і рр.. на міжнародному ринку на весь голос заявили про  собі чотири "Дракона" - Гонконг, Тайвань, Сінгапур і Південна Корея. У 80-і  рр.. до них приєдналися нові "тигри" - Індонезія, Малайзія, Таїланд і  Філіппіни. Сьогодні їм на п'яти наступає бурхливо розвивається Китай, а потім, можливо, приєднається і В'єтнам.

Регіональний ринок Азіатсько-тихоокеанського  регіону в сучасних умовах - найбільш динамічний і гнучкий у світі, багато в чому завдяки бурхливому економічному зростанню азіатських нових індустріальних країн. Розвиток міжнародної спеціалізації обумовлює взаємодоповнюваність економік басейну Тихого океану, що сприяє високій торгової та інвестиційної активності. Протягом усього ХХ століття Тихий океан був ареною політичної і економічної боротьби найбільших світових держав. Тут розгорталося 70 - річне протистояння капіталістичної і соціалістичної систем (в основному США і СРСР), тут у другій половині століття проходив економічний зліт Японії, нових індустріальних країн, Китаю.

Така велика кількість  держав, серед яких є як головні  промислово розвинені країни, так  і нові індустріальні країни, саме по собі обумовлює економічну міць організації, а враховуючи високі темпи  розвитку більшості учасників форуму і їх величезний ресурсний потенціал, виводить АТЕС в число найвпливовіших угруповань на міжнародній економічній арені.

Ключовим ланкою у механізмі стрімкого розвитку східно-азіатських країн стало активне  використання зовнішньоекономічних чинників розвитку і політики експортної орієнтації. Завдяки міжнародному співробітництву  збільшуються масштаби пересування  товарів, послуг, капіталу робочої сили через національні кордону, зближуються  національні економіки.

Пріоритетні задачі АТЕС на 2013 рік:

• Лібералізація торгівлі і інвестицій, регіональна економічна інтеграція;
• Укріплення продовольчої безпеки
• Формування надійних транспортно-логічних ланцюгів
• Інтенсивна взаємодія для забезпечення інноваційного росту

Характеристика інтерграціонних процесів в АТР 1.1. Сутність і зміст поняття міжнародної економічної інтеграції

Розвиток інтеграційних  процесів є найважливішою характеристикою  сучасного світового господарства. Процеси міжнародної економічної  інтеграції помітно активізувалися під другій половині XX в. в різних регіонах земної кулі. На порозі XXI в. виник  так званий В«новий регіоналізмВ».

Різке посилення міжфірмової і міждержавної конкурентної боротьби, нові сфери конкуренції і більш жорстке суперництво на традиційних ринках стають не під силу окремій державі або корпорації. Це обумовлює необхідність кооперації як матеріально-фінансових, так і виробничих зусиль територіально сполучених країн, дозволяючи зміцнити свої позиції в глобалізується економіці, використовувати потенціал великого економічного простору, нарешті, виступати єдиною силою проти загальних конкурентів на світовому ринку. У результаті має місце не просто певна ув'язка національно-державних інтересів, але і їх піднесення до рівня регіональних інтересів.

Таким чином, процеси глобалізації в світовому господарстві супроводжуються  регіоналізацією - господарським зближенням країн на регіональній основі, які приймають форму економічної інтеграції (economic integration). Термін В«економічна інтеграціяВ» виник в 30-і роки XX в. в роботах німецьких і шведських економістів, однак і сьогодні є кілька десятків його визначень.

У перекладі з латині інтеграція (integratio) означає зрощування, об'єднання частин в єдине ціле. Отже, під міжнародною економічною інтеграцією розуміється висока ступінь інтернаціоналізації виробництва на основі розвитку глибоких стійких взаємозв'язків і поділу праці між національними господарствами, ведуча до поступового зрощуванню відтворювальних структур.

Процес інтеграції зазвичай починається з лібералізації  взаємної торгівлі, усунення обмежень у русі товарів, потім послуг, капіталів  і поступово при відповідних  умовах і зацікавленості країн-партнерів  веде до єдиного економічного, правового, інформаційному простору в рамках регіону. Формується нова якість міжнародних  економічних відносин. При цьому  інтеграція - процес не стихійний. Він  передбачає відповідну політику країн  та укладення між ними угод про  створення регіональної інтеграційної  групи (клунь) того чи іншого типу. Створюється  відповідна правова база господарського взаємодії. Проводиться свідоме  цілеспрямоване регулювання взаємних торгово-економічних зв'язків.

Поняття В«регіональнийВ» В» даному випадку означає не просто географічні межі тієї чи іншої організації. Мається на увазі історично сформована регіональна спільність, припускає подібність економіко-географічних та господарсько-культурних комплексів, демографічних структур, етнічної історії та ін Ця спільність створює об'єктивні можливості для формування адекватних часу великих політико-економічних утворень, які, використовуючи різноманітні переваги В«економіки масштабуВ», на думку ряду аналітиків, вже в найближчому майбутньому виявляться більш ефективними і реальними суб'єктами МЕВ, ніж національні держави, здатними забезпечити формування нового поліцентричної і більш стабільного, ніж нині, світопорядку. Розвивається спочатку в ліченому кількості регіонів світу інтеграційний процес в останні роки охопив майже всі континенти, привівши до утворення численних регіональних і субрегіональних торгово-економічних груп. За даними СОТ, сьогодні налічується 134 реально діючих регіональних торговельно-економічних угоди. Причому 90 з них були утворені після 1995 р. Таким чином, в сучасній міжнародній економіці спостерігається своєрідний В«інтеграційний бум В»[23].

Регіональні об'єднання різняться  за глибиною і характером обраної  інтеграційної стратегії та інституційного пристрою, за сферами і

масштабами їх діяльності, за кількістю держав-членів.

Інтеграція характеризується деякими сутнісними характеристиками, які в сукупності відрізняють  її від інших форм економічної  взаємодії країн:

- усуненням обмежень в  русі товарів, а також послуг, капіталів, людських ресурсів  між країнами - учасницями угоди;

- узгодженням економічної  політики країн-учасниць;

- взаємопроникненням і  переплетенням національних виробничих  процесів, формуванням в рамках  регіону технологічної єдності  виробничого процесу;

- широким розвитком міжнародної  спеціалізації і кооперації у  виробництві, науці і техніці  на основі найбільш прогресивних  і глибоких форм, спільним фінансуванням  розвитку економіки та її інноваційного  механізму;

- пов'язаними з цим  структурними змінами в економіці  країн-учасниць;

- зближенням національних  законодавств, норм і стандартів;

- цілеспрямованим регулюванням  інтеграційного процесу, розвитком  органів управління господарським  взаємодією (можливі як міждержавні,  так і наддержавні механізми  управління: як у випадку з  ЄС);

- регіональністю просторових масштабів  інтеграції.

Об'єктивне  зміст інтеграції складає в кінцевому  підсумку переплетення взаємопроникнення  і зрощування відтворювальних процесів, що протікають у вигляді В«часткових інтеграції В». Інтеграційний процес охоплює окремі ланки цілісної системи:

1) Ринкове звернення (Завдяки лібералізації  торгівлі та зростанню по-

струмів факторів виробництва), включаючи обіг товарів, послуг, грошової маси, цінних паперів та т. д. - це так звана  В«поверхневаВ» (або В«м'якаВ») інтеграція (shallow integration);

2) власне виробництво (глибока інтеграція - deep integration);

3) сферу прийняття рішенні (На  рівні фірм, підприємницьких спілок, національних урядів, міжнародних  міжурядових і

національних  організацій).

Інтеграція - складний, суперечливий процес. Суперечливість інтеграції в значній мірі базується  на відмінностях інтересів сторін, на неоднаковій здатності окремих  ланок відтворювальних структур до участі в самому процесі легко  вона протікає в сферах ринкового (особливо товарного) звернення, менш піддається інтегруванню безпосередньо виробнича  сфера, найбільш складна валютна  інтеграція.

Міжнародна  економічна інтеграція має форми, адекватні  їй як особливому економічному процесу.

Специфічними  її формами, що змінюються у міру поглиблення  інтеграції, є:

- організація співпраці через  створення спільних органів для  координації економічного розвитку; організовувані державами зони  вільної торгівлі (Які слід відрізняти  від зон спільного підприємництва);

- спільні ринки товарів і послуг (у тому числі транспортних, інформаційних  та ін);

- спільні ринки капіталу і робочої  сили; міждержавні банки та інші  міждержавні структури в реальному  секторі економіки.

Оскільки  інтеграція в окремих регіонах світового  господарства як узгоджене об'єднання  економіки ряду країн можлива  тільки при міждержавних домовленостях, вона неминуча вбирається в певні  політичні форми.

Як  свідчить практика міжнародного співробітництва, в залежності від рівня розвитку інтеграції використовуються форми  В«співдружностіВ», В«спільнотиВ» і В«союзуВ».

Співдружність - форма організації міждержавного  співробітництва, використовувана  в нашому регіоні Євразії після  розпаду Радянського Союзу. Вона являє собою такий спосіб здійснення інтеграції, який орієнтує уряди на збереження і вдосконалення економічних  зв'язків, що склалися між учасниками СНД в радянський період їх історії. Ця форма придатна тільки для початкового  етапу інтеграції. Міждержавні органи, створені в СНД, беруть лише рекомендаційні, а не зобов'язують рішення і правові  акти. При подібній організації взаємодії  інтеграційний процес малокерований, що не дозволяє своєчасно вирішувати його суперечності і по суті, не стимулює розвитку інтеграції. У філософському  розумінні така форма типова для  В«нерозвиненого початкуВ» інтеграційного процесу. Органи В«співдружностіВ» в змозі забезпечити лише мінімальну координацію дій його учасників.

Спільнота - типово інтеграційна форма організації  міждержавних відносин, найбільш точно  відображає найважливіші ознаки (і  принципи) міжнародної економічної  інтеграції - Суверенність її учасників  і розвиток співпраці на регульованих ринкових основах. Для В«спільнотВ» характерно вдосконалення координаційних функцій при організації співробітництва та одночасно створення справді міжнародних органів управління економікою, головною функцією яких стає прийняття обов'язкових для виконання рішень і законодавчих актів.

Союз  як форма організації передбачає поступове В«запереченняВ» міждержавної інтеграції. Він створюється при глибокій міжнародної економічної інтеграції, в якості основних завдань якої виступають: забезпечення розвитку міждержавного об'єднання в єдине конфедеративний чи федеративна держава (В«з'єднані штати В»,В« федеральні землі В»і т.п.); перетворення спільного ринку, загального економічного, інформаційного, правового простору в єдиний ринок, єдину економічне, інформаційне, правове простір; розширення та вдосконалення функцій наддержавних виконавчої, представницької і судової влади союзу (єдиного уряду, єдиного парламенту, єдиного суду).

У країнах СНД, у тому числі серед  вчених-економістів, досить широко поширена думка про необхідності В«реінтеграціїВ» економіки колишніх республік СРСР (нині незалежних держав).

Однак реальної міжнародної економічної  інтеграції на своїй території Радянський Союз не забезпечив. СРСР склався як єдине централізовано кероване держава з єдиним народногосподарським комплексом. Союзні радянські республіки реальним державним суверенітетом не володіли. Товарно-грошові стосунки обмежувалися. Відповідно основні принципи міжнародної економічної інтеграції не могли бути і не були реалізовані. Союз виник на розвалинах єдиного імперського держави і фактично відтворив багато ознак імперії і, перш за все, така ознака, як безумовне підпорядкування національних околиць центральної влади.

Виникнення  і розвиток інтеграційних угруповань суверенних держав - процес складний і  суперечливий. Основним його протиріччям  є протиріччя між національними, державно оформленими, і інтернаціональними економічними інтересами. Перші - об'єктивне  слідство виникнення і розвитку суверенних держав і національної економіки, другі - відмітна риса інтернаціоналізації  господарського життя, наслідок зростаючої цілісності світового господарства, виникнення і розвитку міжнародного виробництва, економічної транснаціоналізації та глобалізації.

Зазначене протиріччя - основне протиріччя всього процесу інтернаціоналізації господарського життя, що виявляються на кожній його стадії в специфічних конкретних проявах.