Реформа Людвига Эрхарда

1. Народився Людвіг Ерхард в Баварії в родині дрібного підприємця. Батько - католик, мати - протестантка-євангелістка.

Ерхард отримав середню освіту в Фюрті і Нюрнберзі, в Першу світову війну воював в гаубичної артилерії. У 1918 році він отримав поранення - перелом лівого плеча зі значною атрофією лівої руки. Після семи операцій був поставлений діагноз, він був визнаний непридатним до фізичної праці. Це був основний фактор, який зашкодив Ерхарду найближчим часом займатися підприємством його батька. Поранення було другим сильним ударом по здоров'ю Ерхарда: у трирічному віці він переніс поліомієліт, після чого у нього довічно залишилася деформованої права нога. Ерхард згадував згодом, що коли він навчався в університеті у Франкфурті, то був абсолютно самотній. Щоб не забути звук власного голосу, йому доводилося йти у парк і довго розмовляти вголос із самим собою. Але він подолав «втраченої» і став одним з найбільш інтегрованих у суспільне життя німців свого часу. Ставши студентом і зіткнувшись з низькою якістю викладання економіки у Франкфуртському університеті, Ерхард відправився в деканат, набрався сміливості і запитав, де тут таки можна отримати науку. Йому відповіли, що є одна людина, яку звуть Франц Оппенгеймер. Ерхард пішов до нього і з тих пір вважав Оппенгеймера одним з кращих німецьких вчених-економістів, людиною, що заклав основи ліберального світогляду в Німеччині.

Самостійно займатися  наукою Ерхард розпочав напередодні Великої депресії кінця 20-х - початку 30-х рр.. Незабаром він став заступником директора Інституту з вивчення кон'юнктури в Нюрнберзі. У 1942 р. через розбіжності з нацистами йому довелося покинути Інститут. З 1943 р. Ерхард став керівником невеликого дослідницького центру, який був сформований під дахом «імперської групи промисловості». Тут основна увага приділялася розробці економічної реформи, яка знадобиться після того, як впаде нацистський режим. У вересні 1945 р. він - державний міністр економіки Баварії, потім начальник особливого відділу з питань грошей і кредиту при Економічній раді Бізонії (об'єднаної англо-американської окупаційної зони), а в березні 1948 р. - директор Економічного управління Бізонії. Поштова марка ФРН, присвячена Л. Ерхардом, 1987, 80 пфенігів (Скотт 1498).

Уже в 1946 р., будучи міністром  економіки Баварії, Ерхард активно наполягав на проведенні реформ. Реформи були оголошені 18-20 червня 1948 р., причому Ерхард здійснив свої особисті дії щодо лібералізації німецької економіки. Американський варіант припускав введення замість рейхсмарок стабільної валюти. Ерхард ж одночасно з цим скасував державне планування та централізоване ціноутворення на велику частину товарів, надавши німецьким підприємствам повну свободу діяльності. Ерхард продовжував триматися за лібералізм і фінансову стабільність, незважаючи на страшні труднощі 1948-49 рр.. і жорсткий опір соціал-демократів.

Після утворення ФРН Ерхард - християнський демократ, міністр економіки в уряді Конрада Аденауера (1949-1963) та його наступник на посту федерального канцлера (1963-1966). Він багато зробив для «економічного дива» ФРН [1] [2].

Доля реформи зважилася  після початку корейської війни. Ціни на сировину, що імпортується німецької  промисловістю, зросли в середньому на 67%, тоді як ціни на готову продукцію, що експортується з країни, - тільки на 17%. Забезпечити швидке економічне зростання можна було тільки за рахунок  захоплення зовнішнього ринку і  витіснення з нього конкурентів. Якби промисловість в цей момент не виявилася конкурентоспроможною, криза могла б тільки погіршити  господарське становище. Паніка, пов'язана  з очікуванням нової глобальної війни, викликала купівельний ажіотаж. Між канцлером Аденауером і міністром  економіки виник гострий конфлікт, який вийшов за межі вузького партійного керівництва. Довелося піти на компроміси, допустивши неліберальні обмеження  у зовнішньоекономічній сфері. Це дозволило  виграти час. А потім війна  стала працювати на Німеччину. Стабільна  економіка з дешевою робочою  силою стала наповнювати світовий ринок, гостро потребує в товарах, своєю  продукцією. Завдяки низьким податкам темп зростання німецького ВВП в 50-х рр.. виявився найвищим серед розвинених країн, а темпи зростання цін - найнижчими.

Ерхард повністю відмовився від маніпуляцій з регулюванням, настільки популярних на Сході і активно використовувалися його попередниками в Німеччині. Він строго визначив Німеччину як країну західної культури та ринкової економіки, зробивши її одним із стовпів «спільного ринку». 
Людвіг Ерхард. Пам'ятник в Фюрті

У 1963 р., коли Аденауер пішов  на пенсію, він став його наступником  на посту канцлера. Але в 1966 р. соратники  фактично змусили його подати у відставку. Аж до самої своєї смерті в 1977 р. Ерхард залишався найстарішим депутатом Бундестагу.

Ерхард - перший в світі ліберальний реформатор нового типу. Йому довелося працювати в умовах, коли державне втручання в економіку стало реальністю.

Він розумів, що в умовах значного впливу соціалістичних ідей не обійтися без використання широких  заходів щодо соціального захисту  населення і без застосування етатистської риторики. Але важливим для Ерхарда було збереження господарської свободи і фінансової стабільності. Централізм і інфляція були його головними ворогами. Ерхард прагнув мінімізувати прояви етатизму, але не боротися з тією силою, яку розумніше було поставити на свою сторону. У цьому полягала суть стратегії, що отримала назву «соціальне ринкове господарство». Упор в ньому робився на «ринкове», а аж ніяк не на соціальне забезпечення. Ерхард завжди прагнув роз'яснювати народу специфіку проведеного ним курсу замість того, щоб займатися такою популярною в XX столітті демагогією. «Я готовий, - зазначав він, - умовляти кожного окремого німецького громадянина до тих пір, поки він не засоромиться, що не підтримує зусилля, направлені на підтримку стійкості валюти». «Варто було Людвіг Ерхард, - згадував лідер ХСС Ф. Й. Штраус, - заговорити про своє улюблене дітище - ринковому господарстві, темі, що займала всі його помисли, як в ньому прокидався блискучий оратор, захопливий і заражає ентузіазмом слухачів ... Він володів мистецтвом переконувати, викликав довіру до себе, завойовував прихильників ... »

2. Успіх економічної реформи багато в чому був обумовлений складом факторів, серед яких визначальними були наявність грошової бази, порівняно дешева робоча сила, не задоволений попит населення, що активно впливав на виробництво.

Успіху економічної реформи сприяли також:

- підготовка, розробка і обговорення плану;

- суттєва фінансова і ресурсна підтримка зі сторони США та інших західних держав.

Економічна підтримка відбувалась за планом Маршалла. Уряд своєчасно корегував економічний курс.

Взагалі, плани Л. Ерхарда спиралися на грошову реформу, вільні ціни та підприємництво. Реформування економіки Західної Німеччини він розпочав із грошової реформи, щоб позбавитися знецінених грошей і запровадити тверду валюту. Уранці 21 червня 1948 р. рейхсмарку оголосили недійсною і замість старої рейхсмарки ввели нову валюту - дойчмарку. Кожний громадянин міг обміняти 60 рейхсмарок на дойчмарки у співвідношенні 1:1. Причому 40 дойчмарок виплачували одразу, а решту, 20, - через місяць. Пенсії і заробітну плату виплачували у новій валюті у співвідношенні 1:1.

Обмінний курс готівки і заощаджень установили 1:10, але розпоряджатися можна було лише половиною обмінної суми. Тимчасово "заморожену" другу половину пізніше розблоковували: 1/5 суми можна було забрати, 1/10 - вкласти в цінні папери, а решту, 70 %, вилучали з обігу. Грошові зобов'язання підприємств перераховувалися також у співвідношенні 1:10. Для виплати першої заробітної плати підприємства отримали готівку, а потім мали функціонувати за рахунок виробництва й збуту продукції. Зобов'язання банків та інших установ старої Німеччини здебільшого анулювалися. Новий емісійний банк - Банк німецьких земель регулював свої відносини з приватними банками, визначаючи розмір обов'язкових грошових резервів.

Через три дні після  грошової почалася реформа цін, спрямована на відновлення ринкового механізму  їх регулювання. Ціни було відпущено "на волю" відповідно до закону від 24 червня, ліквідовано адміністративний розподіл ресурсів, скасовано нормативні документи, які регулювали економічне життя. Перехід до вільного ціноутворення Л. Ерхард розглядав як передумову успішного економічного розвитку.

Розрегулювання цін і заробітної плати проводилося поступово. Зник "чорний ринок". Магазини заповнилися товарами, замість пошуку продуктів люди стали дбати про їх виробництво. Інфляції майже не відчувалося. Ціни зросли лише на кілька відсотків, у такій самій пропорції, що й заробітна плата. Уже через півроку ціни стабілізувалися. Було ухвалено закон проти безпідставного завищення цін, видавали каталоги прийнятних цін, які враховували купівельну спроможність споживача. Разом з тим реформа не посягнула на систему відносин приватної власності на засоби виробництва.

У нових умовах побудови соціального ринкового господарства велике значення Л. Ерхард надавав ролі держави. Йдучи шляхом вільного економічного розвитку, держава міцно тримала основні важелі управління економікою. Вважалося, що відповідальність за економіку несе тільки держава, саме вона має забезпечити розумну рівновагу між ефективністю господарства й потребами соціальної політики. Керуючись цим, західнонімецький уряд активно підтримував галузі промисловості, які зазнавали труднощів, а інвесторам і підприємцям надавав пільги. Саме на це були спрямовані законодавчі акти про кредитну та податкову політику, антимонопольні й антикартельні укази тощо. Особливу роль відводили дрібному й середньому бізнесу. Уже до початку 50-х років у цьому секторі працювало більше половини зайнятого населення. У країнах Європейського Союзу на малих підприємствах працює приблизно 63 % всього населення і створюється 67 % ВВП, вони є головним середовищем, у якому народжуються талановиті підприємці. У 1954 р. рівень виробництва був удвічі вищий, ніж у 1936 р. На середину 50-х років ФРН вийшла на друге місце після США за розмірами золотих запасів. З 1952 р. експорт став перевищувати обсяг імпорту, і сальдо торговельного та платіжного балансу Німеччини стало позитивним. На кінець 60-х років Німеччина вийшла в передові країни Західної Європи і посіла друге місце після США за рівнем промислового виробництва.