Размещение продуктивных сил

1)Економічна соціологія

     Економічна  соціологія — інтегральна наукова  дисципліна, яка досліджує соціальні  процеси та явища, що відбуваються у  сфері економіки.

 Започаткована  вона у СІЛА в середині 50-х  років XX ст. (Н. Смелзер, Т. Парсонс, К. Девіс та ін.) як наслідок усвідомлення вузькості «чистого економізму», його недостатності для осмислення складних процесів управління і пошуку ефективних моделей господарювання.

 Соціологія економіки  характеризується широким колом  складних аналітичних питань  і проблем, оскільки розглядає  економічне життя як взаємодію  різноманітних суспільних груп, які:

 — посідають  різне місце в історично визначеній  системі суспільного виробництва;

 — наділені  різними можливостями, правами та  обов'язками у сфері економічної  діяльності;

 — відрізняються  одна від одної наявністю власності,  рівнем прибутку та споживання;

 — виконують  специфічні виробничі та соціальні  функції;

 — мають особисті  інтереси, потреби, ціннісні орієнтації, спосіб життя.

 До комплексу  досліджуваних емпіричних об'єктів  економічної соціології належать: соціальні функції економіки;  соціальні аспекти економічних  інститутів (різні види виробництва,  обміну, власності, підприємництва); форми регулювання економіки;  соціальні групи в економіці  (кількісний і якісний склад,  мотивація діяльності, зміст виконуваних  функцій, інтереси, статус, рівень  та джерела прибутків); типи мислення  в різних економічних системах; види економічної поведінки та  участі в управлінні господарством;  взаємодія вертикальних структур (міністерств, підприємств, первинних  підрозділів) і груп працівників,  її економічна ефективність; міжгрупові відносини, стимули мобільності, зміст службових інструкцій, норми господарського права та ін.

 Ні економічні  науки, ні загальна соціологія  цих об'єктів спеціально не  досліджують. Політична економія  розглядає економічні відносини  не як сферу функціонування  соціальних об'єктів, а як систему,  де люди залишаються, так би  мовити, «за кадром» економічної  теорії. Для загальної соціології  діяльність і поведінка соціальних  груп у сфері економіки —  лише одна з багатьох форм  активності. Жодна з цих наук  не має спеціального теоретичного, тим більше методичного апарату  для дослідження структури суб'єкта  економічного розвитку, основних  видів його економічної активності, тенденцій, які в ній простежуються,  механізмів цієї активності, її  впливу на кінцеві результати  економічного розвитку суспільства.  Все це зумовило виникнення  спеціальної галузі соціологічної  науки, в центрі уваги якої  — діяльність та поведінка  соціальних груп саме в системі  економічних відносин.

 Особливість об'єкта  економічної соціології полягає  в тому, що досліджується не  окремо взята тенденція у сфері  економіки та суспільства, не  взаємозв'язки між ними, а механізми,  які породжують і регулюють  ці взаємозв'язки. Так, розподільчі  відносини — це феномен економіки,  але в основі цих відносин  лежить певний регулюючий соціальний  механізм: поведінка і взаємозв'язок  соціальних груп (на різних рівнях  економіки), від яких залежить  характер розподілу. Аналогічно  в основі управління виробництвом, динамікою якості продукції, продуктивністю  праці та багатьма іншими економічними  процесами лежать відповідні  соціальні регулятори: соціальні  групи, поведінка яких визначає  характер цих процесів, а відповідно, і результати, до яких вони  приводять.

 Маючи в полі  зору ті чи інші економічні  структури і процеси, економічна  соціологія розкриває соціальні  механізми, від яких залежить  характер їх перебігу: супроводжуються  вони зростанням чи зниженням  економічних показників; породжують  позитивні чи негативні соціальні  наслідки. Отже,

 в центрі уваги  економічної соціології перебуває  вплив соціальних регуляторів  на економічний розвиток,

 Предметом економічної  соціології є соціальний механізм  розвитку економіки — система  поведінки і свідомість суспільних  груп в економічній сфері, взаємодія  їх між собою і з державою.

 Категоріальний  апарат економічної соціології  охоплює загальнонаукові, загальносоціальні й специфічні категорії,

 Загальнонаукові  категорії (структура, процес, розвиток  та ін„) запозичені із загальної методології. В економічній соціології вони використовуються як засіб опису економічної та соціальної сфер, соціального механізму розвитку економіки.

 Загальносоціальні категорії (власність, споживання, повноваження, посада, мобільність, конфліктність та ін.) запозичені із суспільних наук, в тому числі й соціології. І хоч назви таких категорій загальноприйняті, зміст та інтерпретація їх в межах економічної соціології мають свої особливості. Наприклад, у поняття загальної соціології «соціальна структура» економічна соціологія вкладає особливе наповнення суб'єкта економіки, до складу якого входять групи, що функціонують на різних рівнях управління нею,

 Специфічні категорії  економічної соціології виникли  у ній самій і відображають  властивий саме їй кут зору, підхід до суспільного життя.  Головні з них: соціальний механізм  розвитку економіки, економічна  поведінка, економічна культура  та ін.

 У межах економічної  соціології існує також прикладна  галузь — соціологія промисловості,  яка вивчає діяльність, диференціацію  та взаємодію певних соціальних  груп, які функціонують у сфері  промислового виробництва. Висновки  та результати досліджень індустріальної  соціології (промисловості) і соціології  спільнот останнім часом використовують  особливо активно.

 Економічна соціологія  як система знань розвивається  і виконує свої функції в  тісному контакті з іншими  науками: загальною соціологією,  соціальною психологією, економічними, правовими та іншими науками.

3) ЛЮДСЬКИЙ ФАКТОР

     Cукупність способів впливу на економічну діяльність, таких як фізична енергія, мотивація, ставлення до роботи, рівень кваліфікації, рівень освіти, здатність до ефективної організації діяльності та вміння управління діяльністю і багато інших характерних ознак. Л.ф. поряд з фактором землі і капіталу належить до основних факторів виробництва.

     4)Економічна культура

     Економічна культура - це комплекс уявлень, переконань, звичок, стереотипів поведінки, які реалізуються в економічній сфері суспільства й пов'язані з економічною діяльністю. Економічна культура одночасно функціонує не лише у сфері економіки, але й у сфері соціальних відносин. Так, ринкові відносини є одночасно і економічними, і соціальними, коли люди реалізують свою поведінку на ринку товарів і послуг та здійснюють покупки різних товарів; на ринку праці, коли борються за нові робочі місця, необхідні для самореалізації та отримання доходу; на ринку фінансів, коли здійснюються операції з грошима, і т. ін. У реальному житті економічна та соціальна сфери функціонують як єдине ціле, бо соціальні відносини завжди проникнуті економічними. Наприклад, соціальні конфлікти між різними групами людей, які борються за оволодіння власністю, як правило, виникають у зв'язку з можливістю її перерозподілу. Отже, соціальний конфлікт має економічну природу.

       Економічна культура є підсистемою загальної національної культури й тісно пов'язана з іншими її складовими: політичною культурою, правовою, моральною, релігійною та іншими. Вона є продуктом історичного економічного досвіду суспільства в цілому, так само, як і особистісного життєвого досвіду, що робить певний внесок у соціалізацію кожного індивідууму.

       Економічна культура є багатовимірним явищем, яке складається як із раціональних, так й ірраціональних компонентів. Вона містить як базові елементи економічні цінності й норми, сформовані та поширені в даному суспільстві економічні стереотипи й міфо-логеми, ідеї, концепції та переконання, економічні традиції, а також установки та орієнтації людей щодо існуючої економічної системи в цілому, певних важливих "правил гри" і принципів взаємовідносин індивіда та економічних інститутів. Ці компоненти обумовлені соціально-економічними, національно-культурними, суспільно-історичними та іншими факторами, які характеризуються усталеністю, живучістю й стійкістю та не піддаються швидким змінам, навіть у періоди глибоких трансформацій у суспільному житті

       Економічна культура є більш широким поняттям, ніж поняття "економічна свідомість". Остання часто розглядається як одна з форм суспільної свідомості, що виникає як відображення соціально-економічних умов буття, і означає суб'єктивний світ економічного, тобто вона передбачає установки, орієнтації, цінності, мотивації, уподобання і т. ін. Але економічна культура, крім елементів суб'єктивного світу, охоплює й такі компоненти, як норми й діючі правила гри, моделі масової економічної поведінки, вербальні реакції, економічну символіку та знакову систему, які виражаються не тільки словесно, але й іншими засобами та формами.

       В економічній культурі можна виділити такі рівні:

     > знання про економічну систему, її ролі, функції, рішення й дії, можливості й засоби впливу на прийняття рішень (когнітивні орієнтації);

     > почуття відносно економічної системи, її структур, ролей, функцій;

     > судження, думки й уявлення про економічну систему, її ролі, функції, які складаються з комбінації ціннісних стандартів і критеріїв, інформації та емоцій (оцінні орієнтації);

     > найбільш поширені в суспільстві моделі економічної поведінки.

       Виконуючи важливі функції, економічна культура має значний вплив на формування і функціонування економічної системи.

     Комунікативна функція. Економічна культура є засобом зв'язку громадян з економічною системою суспільства, а також засобом здійснення економічних зв'язків громадян між собою. Комунікативна функція забезпечує спадкоємність економічного досвіду, тим самим здійснюється зв'язок між поколіннями. Вона реалізує співробітництво всіх членів суспільства у вирішенні завдань економічної безпеки й національного самозбереження, економічного прогресу та національного відродження.

     Нормативно-регулювальна функція економічної культури спрямована на забезпечення усталеності економічного життя шляхом систематизації економічної поведінки й можливості соціально-економічних акторів конструктивно та своєчасно вирішувати економічні проблеми через структури економічних інститутів.

     Інноваційна функція проявляється в здатності економічної культури до сприйняття нових елементів культурного досвіду, завдяки цьому утворюються нові форми господарювання, що забезпечує її саморозвиток та розвиток економічних інститутів при одночасному збереженні основних базових цінностей.

     Інтеграційна функція здійснюється, з одного боку, через соціалізацію молодих поколінь, трансляцію їм укорінених в економічній культурі цінностей і зразків поведінки, з іншого завдяки існуючим економічним цінностям, ідеалам, нормам, традиціям, звичкам економічна культура породжує певний консенсус у суспільстві, узгодження між різними суб'єктами економічного процесу

     6)Соціальні відносини

     Соціальні відносини — це відносини між соціальними групами (спільнотами) і окремими індивідами які складаються з огляду на їхнє суспільне становище, спосіб та уклад життя, умов формування та розвитку особистості, соціальних спільнот.

     Соціально-трудові  відносини — це об'єктивно існуюча взаємозалежність і взаємодія суб'єктів цих відносин у процесі праці, спрямовані на регулювання якості трудового життя. У той же час соціально-трудові відносини, безумовно, суб'єктивовані, тому що відбивають суб'єктивно визначені наміри і дії учасників цих відносин, обумовлені усвідомленою ними взаємною залежністю.

     Класифікація  соціально-трудових відносин за суб'єктами передбачає їхній розподіл на індивідуальні, що передбачають взаємодію одного працівника з роботодавцем, колективні, коли роботодавці  і працівники взаємодіють між  собою. Виходячи з даних передумов, суб'єктами соціально-трудових відносин є: найманий робітник, роботодавець, держава 

     Соціально-трудові  відносини залежно від способу їхнього регулювання, методів розв'язання проблем класифікують за типами.

     Тип соціально-трудових відносин визначається їхнім характером, а саме тим, яким конкретно чином приймаються  рішення в соціально-трудовій сфері. Важливу роль у формуванні типів  соціально-трудових відносин відіграють принципи рівності чи нерівності прав і можливостей суб'єктів соціально-трудових відносин. Від того, якою мірою і  яким чином комбінуються ці базисні  принципи, залежать конкретний тип  соціально-трудових відносин та інші принципи, що його визначають.

     Основний  принцип системи соціально-трудових відносин — законодавче забезпечення прав у соціально-трудовій сфері, визначення об'єктів, суб'єктів, порядку їхніх взаємодій, охоплення сфер взаємин суб'єктів, а також контроль за дотриманням цих прав.

     Формування  і розвиток соціально-трудових відносин у суспільстві відбувається під  впливом величезної кількості факторів, значимість яких обумовлюється історичним, економічним, соціокультурним і  політичним змістом. До числа основних факторів можна віднести особливості  соціальної політики, глобалізацію економіки, розвиток суспільної праці і виробництва