Промисловий переворот в Англії його соціальні передумови та наслідки

З розвитком капіталізму орендної плати зріс у 5-10 раз. Більшість орендарів, ті, які діяли традиційне натуральне господарство, не могли платити таку високу плату і розорялися. Залишалися ті, які застосовували мінеральних  добрив, використовували сільськогосподарські машини, передову агротехніку, розводили  породистий худобу, одне слово, переходили до раціональному товарному провадження  й отримували значний прибуток. Земля  тепер приносила достатній дохід, якщо фермер вкладав капітал в  господарство. На початку в XIX ст. вважалося, що з ведення ферми потрібно вкласти  капітал із розрахунку 5 фунтів стерлінгів на акр (0,4 га), а середини століття цю цифру зросла до 10-12 фунтів.

Нечисленні селяни, зберегли власну землю, відмовлялися фермерами: зростання орендної плати не дозволяло їм переходити до раціонального товарного виробництва. Ось і вийшло, що у Англії сільськими капіталістами, фермерами стали не власники землі, а орендатори.

Через війну початку капіталізму  продуктивність сільського господарства Англії стала значно вища, ніж у  сусідніх країнах. Врожайність зернових в середині в XIX ст. було вище, ніж у Франції, в 2раза, а продуктивність м'ясного тваринництва — вище в 2,5 рази.

Саме тоді Англія стала найбільшою колоніальною державою. З середини в XIX ст. вона остаточно закріпилася таки в Індії, захопила Канаду, підпорядкувала ряд територій у Африці й, нарешті, перетворила на свою колонію цілий континент — Австралію.

Якщо раніше для Англії, як і для інших країн, колонії були джерелом накопичення капіталів, то після промислового перевороту їх значення і характер їх експлуатації змінюється. Колонії стають джерелом сировини й ринком збуту, аграрним придатком метрополії. Прикладом може бути Австралія. Грабувати цю країну, як іспанці грабували ацтеків і інків, було неможливо: у австралійських аборигенів зовсім не було багатств. Немає тут і прянощів, які можна було б у Європі продати за кілька разів дорожче. Англійці почали створювати там величезні скотарські хазяйства , розводячи переважно овець, і перетворили Австралію в джерело сировини для англійської шерстяний промисловості. Сюди перемістилося тепер вівчарство з Англії.

У джерело бавовни, сировини для  бавовняною промисловості перетворили  Індію. Бавовна там став витісняти  традиційні продовольчі культури, і  таки в Індії стало бракувати  продовольства. Вивозячи сільськогосподарську сировину, англійці збували у колонії  свої промислові товари, не допускаючи розвитку там власної промисловості.

Англійські колонії можна розділити  на два типи: переселенські і не переселенські. Переселенські колонії — це, основне населення яке склали переселенці з Англії й інших країн Європи так як місцеве населення колоній було частиною витиснене, частиною винищене, інколи ж відразу був дуже велике. До таких колоніям ставилися Канада, Австралія, Південно-Африканський Союз — території у щодо помірному кліматі. У цих колоніях досить швидко розвивається буржуазна економіка. У буржуазії таких колоній, тобто. «своєї» ж англійської буржуазії, лише переселившись на місце, виникли суперечність із англійським урядом. Англія, побоюючись втратити ці колонії, як вже втратила колоніальні володіння у Північній Америці, які є самостійним державою (США), йшла на поступки місцевої буржуазії, надаючи права самоуправління.

Не переселенські колонії, тобто. такі, основну масу населення яких становили корінні жителі, подібними пільгами вони не користувалися. Англія там намагалася законсервувати феодальні порядки і допускати економічного розвитку. Та й у таких колоніях переходити до нового характеру експлуатації деякі, особливо жорстокі порядки періоду первісного нагромадження припиняються. У 30-ті рр. в XIX ст. скасували рабо власність.

Англія цього часу стала «фабрикою  світу» і найбільшої колоніальної державою, а й «володаркою морів». У в XIX ст. їй належало 60% світового торгівельного флоту. Втім, Англії не загрожувала доля Голландії, вона перевозила в основному товари, однак які стосуються її господарству. На зв'язку з цим змінилася торгова політика англійського уряду. У 40-ві рр. ХІХ ст. воно переходить до політики вільної торгівлі, тобто знижує чи зовсім скасовує торгові мита. Тепер, коли англійські товари завойовують іноземні ринки, головне завдання стало не захищати їм внутрішній ринок Англії, а забезпечувати їх експансію на зовнішніх ринках. Укладаючи торговий договір з іншим державою, Англія демонстративно скасовує мита на товари цієї держави, але вимагає, щоб і це держава скасував мита на англійські товари, пустило їх у свій ринок.

Висновок

Перша історії людства англійська фабрично-заводська індустрія посіла виняткове становище у світовому господарстві. У період наполеонівських війн та континентальної блокади Англії із боку Німеччині й які залежать від неї держав доступ на континент англійських машин практично припинився, і тому технічне переозброєння європейської промисловості дуже затрималося. Після розгрому Наполеона, коли континентальні країни повернулися до мирному розвитку економіки, англійська промисловість швидко опинилася попереду й рівна конкуренція із нею до певного часу виключалася. Вартість англійських промислові товари, вироблених машинами, безупинно знижувалася. Фунт паперової пряжі, що у 1788 р. коштував 35 шилінгів, в 1800 р. вже коштував 9 шилінгів, а 1833 р. знизився близько трьох шилінгів. Таке зниження цін, природно, забезпечило англійської продукції найширший, воістину глобальний, ринок. Найуразливішим місцем англійської економіки була залежність від хлібного імпорту. Завдяки огороджуванню Англія перетворилася на країну необмеженого панування великого землеволодіння, і було більшість землі здавалася у найм фермерам-підприємцям, потреби у хлібі не покривалися. Проте англійське землеробство перебував під охороною аграрного протекціонізму, вигідного великим землевласникам. Відповідно до «хлібним» законам від 1815 р., ввезення хліба на країну дозволявся, якщо лише внутрішня ціна перевищувала 82 шилінга за чверть. Ненависні англійської народу хлібні закони скасували в 1846 р. Скасування хлібних законів лягла в основу нової, ще небаченої у світі господарської політики обмеженої свободи торгівлі (free trade— фрі тред), яка сто років стала фундаментом європейської економічної інтеграції.

За принципом взаємного сприяння в 60-х рр. ХІХ ст. Англія уклала обопільні умови — з Францією, Італією, Австрією, Швецією, митним союзом держав. Показовий у сенсі англо-французький договір 1860 р., начебто, вигідніший для Франції: Англія зовсім скасовує мита на французькі шовку і продовольство, а Франція — лише знижує тариф на англійські машини, вугілля, вовну та ін. Але навіть частково Складові митами масові англійські товари коштували дешевше і заполонили французький ринок. Вже за 2 року англійський експорт до Франції подвоївся. Свобода торгівлі допомогла Англії зайняти домінуючі позиції з світової промисловості, торгівлі, кредиті, морському транспорті. У 1850 р., коли загальний оборот світової торгівлі становив 14,5 млрд. марок, а частку Британської імперії доводилося 5,24 млрд. марок, в 1870 р. ця частка становила вже 7,5 млрд. із загальної суми 14 млрд. марок. Освіта Англійського банку датується 1694 роком, а середині ХІХ ст. Лондон перетворився на світової кредитний центр. Англійський банк поступово стає «банком банків», які кредитують як промисловість і світову торгівлю, а всю кредитну систему країни навіть мира.

Отже, ми простежили, як особливості  англійського феодалізму, попереднє втягування господарства за товарно-грошові відносини, призвели до того, що капіталізм тут виник раніше, ніж у сусідніх країнах, і став прискорено розвиватися. У період розквіту капіталізму Англія стає самої економічно розвиненою країною світу. Оскільки основні процеси розвитку буржуазного господарства ми простежили з прикладу Англії, інших країнах ми розглядатимемо лише особливості цих процесів.

Список літератури

1. Новая история стран европы и америки» – под редакцией  Е.Е. Юровской, 1998г.
2. «Экономическая история капиталистических стран» под редакцией  Ф.Я. Полянского,1986г.
3. «История мировой экономики» под редакцией  А.Н.Марковой, 1995г.
1. Література: Лановик Б.Д., Лазарович М.В., Чайковський В.Ф.
2. Економічна історія: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2008. – 567.