Прогнозування економічного зростання

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ 

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Вадима ГЕТЬМАНА 
 

РЕФЕРАТ  

з дисципліни «Макроекономічне прогнозування» 

на  тему:    Прогнозування економічного зростання 
 

студента  факультету Економіки та управління

4-го курсу, спеціальності 6601/2, 1-ї групи (ЕМО-408)

Фої Дмитра Романовича 

Викладач

Ємельяненко Л.М 
 

Оцінка  ……… балів 

"……"……………201…р. 

……………………………

    (підпис  викладача) 

КИЇВ  – 2011

 

Вступ

     Прогнозування - необхідна умова економічного зростання. Передбачення завжди було одним з атрибутів людського мислення, критерієм відбиття матеріального і реального. Постійне прагнення людини зазирнути в майбутнє пов'язане, перш за все, з вибором рішення з багатьох можливих. Зрозуміло, що правильний вибір не можна зробити, не передбачивши всіх його бажаних і небажаних наслідків, не зіставляючи очікуване з інформацією, що змінюється. Бачення перспективи дозволяє своєчасно виявити ризики і вжити заходів запобігання негативних результатів, розкрити невизначеність у системі, обґрунтувати фактори, за яких можливе досягнення цілі. Таким чином, основна мета прогнозування - створити наукові передумови для прийняття оптимальних господарських чи інших рішень.

     Роль  прогнозування незмінно зростає  у зв'язку з прискоренням науково-технічного прогресу, а особливо при ускладненні  завдань управління, посилення невизначеності, що пов'язане з переходом до ринку.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Фактори економічного зростання

 

     Під економічним зростанням прийнято розуміти якісну і кількісну зміну результатів функціонування народного господарства. Економічне зростання в даний час є найбільш вживаним критерієм економічного розвитку. Економічне зростання може вимірюватися-як у фізичному вираженні (фізичний ріст), так і у вартісному (вартісної зростання).

     Перший  спосіб більш надійний, тому що дозволяє виключити вплив інфляції. Однак  він не є універсальним, тому що при  розрахунку темпів економічного зростання  важко вивести загальний показник для виробництва різних виробів.

     Другий  спосіб вживається частіше, проте, не завжди можливо до кінця очистити його від  інфляційних перекручувань.

     На  макроекономічному рівні провідними показниками динаміки економічного зростання є:

- Зростання обсягу  валового внутрішнього продукту (ВВП) або національного доходу (НД);

- Темпи зростання  ВВП і НД в розрахунку на  душу населення;

- Темпи зростання  промислового виробництва в цілому, за основними галузями на душу  населення.

В економічній  статистиці для вивчення динаміки економічного зростання використовуються темпи  росту і темпи приросту.

Темп росту = (ВВП t / ВВП t - 1) 100%.

Темп приросту = ((ВВП t - ВВП t - 1) / (ВВП t-1)) 100%.

     В Україні з початку 90-х років основним показником динаміки народного господарства став валовий внутрішній продукт (ВВП). За 90-і роки ВВП України знизився на 52%. У 1999 році ВВП на душу населення становив в Україні 3500 доларів. Тоді як в США він становив 31 469 доларів, в Швейцарії 26420 доларів, в Канаді 24870 доларів.

     За  рівнем виробництва ВВП на душу населення  в міжнародній класифікації країни поділяються на розвинені. До числа  розвинених країн наприкінці 90-х  років відносилися країни з душовим  виробництвом ВВП від 6-7 тисяч доларів  на рік і вище.

 
 

     Економічне  зростання визначається рядом факторів. В економічній науці широке поширення  набула теорія трьох факторів виробництва, родоначальником якої був Ж. - Б. Сай. Суть її полягає в тому, що у створенні вартості продукту беруть участь праця, земля і капітал. У сучасних умовах трактування виробничих факторів отримала більш глибоке і розширювальне тлумачення. Сьогодні до них зазвичай відносять:

- Праця;

- Землю;

- Капітал;

- Підприємницькі  здібності;

- Науково-технічний  прогрес.

     Фактори економічного зростання взаємопов'язані  і переплетені. Так, праця дуже продуктивний, якщо працівник використовує сучасне  обладнання та матеріали під керівництвом здатного підприємця в умовах налагодженого  господарського механізму. Тому точно  визначити частку того чи іншого фактора  економічного зростання досить складно.

     Більш того, всі ці великі чинники є  комплексними, оскільки складаються  з ряду дрібніших елементів, внаслідок  чого чинники можна перегрупувати.

     Так, за зовнішньо-та внутрішньоекономічними елементами можна виділити зовнішні і внутрішні чинники. Наприклад, капітал ділиться на що надходить у країну з-за кордону і на мобілізуються всередині країни, а останній можна розділити на використовуваний всередині країни і на що вивозиться за її межі.

     Поширений і розподіл чинників залежно від характеру росту (кількісного чи якісного) на екстенсивні та інтенсивні. До екстенсивних факторів росту відносяться:

     - Збільшення обсягу інвестицій  при збереженні існуючого рівня  технологій;

     - Збільшення числа зайнятих працівників;

     - Зростання обсягів застосовуваного  устаткування, сировини, матеріалів, палива  та інших елементів основного  і оборотного капіталу (або виробничих  фондів),

     До  інтенсивних факторів росту відносяться:

     - Прискорення НТП (упровадження  нової техніки, технологій, оновлення  основних фондів і т.д.);

     - Підвищення кваліфікації працівників;

     - Поліпшення використання основних  і оборотних фондів;

     - Підвищення ефективності господарської  діяльності за рахунок її кращої  організації.

     При домінуванні екстенсивних факторів росту говорять про переважно екстенсивний тип розвитку економіки, при перевазі інтенсивних чинників зростання - про переважно інтенсивний тип росту.

     У СРСР в 70-80-х роках приріст національного  доходу лише на 20-30% забезпечувався за рахунок інтенсивних факторів. У  промислово розвинених країнах світу цей показник перевищує 50%.

     Моделі  і методи прогнозування економічного зростання

     Найбільше поширення для прогнозування  економічного зростання отримали факторні моделі, тобто моделі, в яких приріст  продукту чи абсолютний його випуск ставиться  в залежність від одного або декількох  факторів.

     Найбільш  прийнятною для аналізу динаміки економічного зростання на макрорівні є двофакторна модель у формі виробничої функції Кобба-Дугласа, що показує залежність загального випуску продукції від двох факторів капіталу та праці:

                                                                     

     Уt = Аt ^a Kt^b Lt, де

     Уt-обсяг валового внутрішнього продукту у році t;

     Аt-нормуючий параметр, що приводить масштаб і розмірність фактора до масштабу і розмірності продукту Уt, що відображає вплив неврахованих в моделі факторів і змінних умов виробництва;

     Кt - обсяг основного капіталу (виробничих фондів);

     Lt-об'єм  зайнятого в народному господарстві  живої праці;

     а - характеризує еластичність обсягу і  динаміки продукту Уt від обсягу і динаміки виробничих фондів, або показує приріст Уt, який припадає на одиницю приросту Кt (при Lt = const);

     в - характеризує еластичність обсягу і  динаміки продукту Уt від обсягу та динаміки витрат живої праці, або показує приріст Уt, який припадає на одиницю приросту Lt (при Кt = cons);

     Використовуючи  ці показники, можна визначити обсяг ВВП в поточному році. За допомогою логарифмічного диференціювання виробничу функцію можна виразити в показниках середньорічних темпів приросту.

            Уt = а Кt + в Lt, де

        Уt-середньорічний приріст ВВП за період часу t;

          Кt - приріст основного капіталу (виробничих фондів) за період часу t;

        Lt - приріст витрат живої праці за період часу t.

     Залежно від величини суми показників а і  в можуть мати місце три типи економічного зростання.

     1. Вираз а + в> 1 означає, що якщо  чинники виробництва зростають  в n разів, то випуск продукції  збільшується більш ніж в n раз, тим самим зростання виробництва  випереджає ріст сукупних витрат  факторів. Це випадок інтенсивного  росту, при цьому, якщо а>  в, то має місце фондосберегаюче зростання, а якщо в> а, то - працезберігаюче зростання.

     2. Вираз а + в <1 означає, що  випуск продукції збільшується  повільніше порівняно із зростанням  витрат факторів виробництва.  При цьому знижується їх сумарна  ефективність і відбувається  деінтенсіфікація зростання, тобто його падіння.

     3. Вираз а + в = 1 означає, що  випуск продукції збільшується  пропорційно затратам факторів  виробництва. При цьому їх сумарна  економічна ефективність залишається  незмінною і відбувається чисто  екстенсивне розширення виробництва.

     На  базі динамічної факторної моделі може бути спрогнозоване економічне зростання з урахуванням впливу НТП на обсяг виробленого продукту. У цьому випадку ми будемо мати 3-факторну модель:

                            а в rt

     У t = A t Kt Lt e,

     де  е - основа натуральних логарифмів (е = 2.718);

     r-коефіцієнт  еластичності, який характеризує  вплив НТП на економічне зростання  в період часу t.

     Провівши  математичні перетворення, можна  отримати формулу приросту суспільного  продукту за період часу t

           Уt = a Kt + У L + r.

     При цьому приймається, що а + в = 1.

     Найбільш  повно виражає залежність результатів  виробництва від кількості і  якості використовуваних факторів виробництва  багатофакторна модель економічного зростання. У ній використовуються наступні фактори:

     приріст витрат праці; зростання продуктивності; НТП; витрати капіталу; освіта і кваліфікація працівників; економія на масштабах  виробництва, поліпшення розподілу  ресурсів; законодавчо-інституційні та ін фактори. Всього враховано 23 фактора.

     За  розрахунками американського економіста Е. Денісона, за період 1929-1982 років реальний внесок у приріст валового національного продукту США кожного із зазначених факторів склав:

     - Приріст витрат праці - 32% ВВП;

     - Зростання продуктивності праці  - 68% ВВП;

     в тому числі: НТП - 28% ВВП, витрати капіталу - 19% ВВП, освіта і кваліфікація працівників - 14% ВВП; економія на масштабах виробництва - 9% ВВП; поліпшення розподілу ресурсів - 8% ВВП; законодавчо-інституційні та ін фактори - 9% ВВП.

     Ці  дані показують, що підвищення продуктивності праці є найбільш важливим фактором, що забезпечує зростання обсягу суспільного  продукту.

     Великий внесок у розвиток теорії виробничих функцій вніс такий економісти як Р. Солоу (лауреат Нобелівської премії).

     Р. Солоу на базі апарату виробничих функцій запропонував модель економічної динаміки, яка дозволяє математично висловити найважливіші процеси і результати економічного зростання. Вона дозволяє визначати тенденцію макроекономічного розвитку з необхідної капіталоозброєності і оптимальною нормою накопичення, моделювати види технічного прогресу.