ДЕРЖАВНА  ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ  УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ  ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ 
 
 
 
 
 
 

Реферат

на тему:

„Проблеми зайнятості і відтворення  робочої сили в  Україні” 
 
 
 
 
 
 

                                                                       Виконала:

                                                                                             Студентка групи КБ-21

                                                                                     Цибулька Марина 
 
 
 
 

ПЛАН

1. Управління зайнятістю населення

2.  Проблеми відтворення робочої сили

3.  Суть та рівень безробіття

4. Зайнятість населення та проблеми відтворення робочої сили

 

1. Управління зайнятістю населення

      Розвиток  ринку безпосередньо пов'язаний з такою категорією, як зайнятість населення, а через неї з такими негативними процесами, як соціальна поляризація суспільства, безробіття.

      Поняття „зайнятість” включає економічний, соціальний та правовий аспект і розглядається  як тріада категорій: економічної, соціальної та правової.

      Зайнятість  з економічної точки зору суспільства – це діяльність працездатного населення по створенню суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість, з точки зору корисності, для суспільства має вирішальне значення. Вона визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень, якість життя населення в цілому та добробут окремих громадян.

      Зайнятість  з соціальних позицій – це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання в загальноосвітніх школах, середніх та вищих навчальних закладах, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

      Правовий  зміст зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом людини і це право гарантується громадянину України державою. У відповідності до ст. 43 Конституції України, кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності; реалізує програму професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів у відповідності до потреб суспільства. Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей в суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів. Зайнятість показує, наскільки працездатне населення забезпечене робочими місцями в системі кооперації суспільної праці, а також рівень соціального захисту в реалізації права на працю. Враховуючи весь спектр відносин, які проявляються і перетинаються в змісті поняття „зайнятість”, його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та їх участю в суспільно корисній діяльності, що приносить їм заробіток або доход. Громадяни вільно обирають види своєї діяльності, професію і місце роботи. Спонукання до праці в будь-якій формі не допускається, незайнятість громадян не є основою для притягання їх до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

      До  зайнятого населення сучасне  законодавство відносить громадян України, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючих за наймом на умовах повного та неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності, в міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за її межами;
• громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів та членів їх сімей, які беруть участь у виробництві;
• обраних, призначених або затверджених на платних посадах в органах державної влади, управління, суспільних організаціях;
• громадян, які служать у Збройних силах, Податковій міліції, органах національної безпеки, внутрішніх справ та ін.;
• направлених для виконання платних громадських робіт;
• громадян, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; тих, хто навчаються в денних загальноосвітніх школах, середніх і вищих закладах;
• зайнятих вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та людьми похилого віку;
• працюючих громадян інших держав, які тимчасово проживають в Україні й виконують функції, не пов'язані з забезпеченням робіт посольств і місій.

      Зайнятість  населення в будь-якій країні, а  тим більше в умовах формування ринкових відносин, і зокрема ринку праці, є центральною ланкою соціально-економічного розвитку суспільства. Спеціалісти вважають, що за рівнем зайнятості населення можна зробити оцінку загального рівня розвитку даної держави.

      Оскільки  зайнятість населення виходить на перший план як результативний показник функціонування економіки в цілому, потрібно з цієї позиції проводити макроекономічну політику, складовими частинами якої є фінансово-кредитна, податкова, розподільча та інвестиційна політика.

      Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць та професійно-кваліфікаційної робочої сили. Ця зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.

      За  формою зайнятості, враховуючи вид  діяльності населення, розрізняють:

• економічно-господарську зайнятість, тобто всі види діяльності по створенню валового продукту й національного доходу;
• службову зайнятість, пов'язану з службою в армії, роботою на вибраних, назначених посадах;
• соціальну зайнятість, яка пов'язана з виконанням функцій соціального характеру (це творча, інтелектуальна зайнятість, навчання, релігія, а також догляд за дітьми, похилими людьми та інвалідами).

      Зайнятість  доцільно розглядати з режимом повного  робочого дня і зайнятість з режимом  неповного робочого дня.

      Регламентована  тривалість дня в даний час  для роботи в нормальних умовах праці  складає 40 годин в тиждень. Повним робочим днем необхідно вважати  передбачений законодавством скорочений робочий день для окремих категорій  працівників: для працівників і службовців віком від 15 до 16 років – 24 години; від 16 до 36 років – 36 годин в тиждень.

      Одним з важливих моментів, що дозволяє реалізувати  робочу силу, є гнучка зайнятість з  режимами неповного робочого часу. В більшості індустріально розвинутих країн світу робочий тиждень складає 35 годин. Високий темп росту зайнятих за схемою гнучкої зайнятості властивий для таких країн, як Німеччина, Англія. В структурі зайнятих жінок в цих країнах 44% працюють за гнучким графіком і неповним робочим часом.

      По  мірі розвитку економіки змінюється структура зайнятості, в кожний даний момент частина зайнятих працівників звільняються з виробництва, разом з тим постійно, через певний час, інша частина, що раніше вивільнилась, повертається в сферу виробництва, пройшовши підготовку і перепідготовку. Такий постійний рух контингентів працівників і визначає особливості зайнятості в ринковій економіці.

2. Проблеми відтворення робочої сили

     Якісне  відтворення людських ресурсів, формування трудового потенціалу та раціональне  його використання – все це залежить від управління людськими ресурсами на всіх рівнях.

     В даний час система управління трудовими ресурсами як складова частина управління соціально-економічним  розвитком держави включає три  взаємозв'язаних підсистеми, кожна  із яких має свої чітко виражені проблеми.

     І. Підсистема формування трудового потенціалу.

     1. управління процесом відтворення населення:

• регулювання демографічних процесів;
• покращення умов життя жінки та дитини; піклування про здоров'я людини.

     2. Управління процесами підготовки робочої сили:

• загальноосвітня школа;
• професійна орієнтація;
• підготовка, перепідготовка кадрів для народного господарства, підвищення їх кваліфікації.

     3. Управління відтворенням робочої сили:

• оплата праці;
• суспільні фонди споживання;
• розвиток соціальної інфраструктури;
• використання вільного часу.

     ІІ. Підсистема управління зайнятістю населення:

• управління процесами утворення вільних робочих місць в матеріальній і нематеріальній сферах;
• управління розподілом робочої сили через центри зайнятості, бюро працевлаштування;
• управління перерозподілом робочої сили в територіальному і міжгалузевому аспектах.

     Кожна підсистема вирішує певні проблеми, але вони всі разом спрямовані на вирішення проблеми відтворення  трудового потенціалу, розподілу  й перерозподілу його в межах регіонів, галузей та раціональному його використанню.

     Трудовий  потенціал – сукупність працездатного  населення з врахуванням інтелектуального розвитку, здібностей, знань, умінь, досвіду, духовних цінностей, звичаїв, традицій, переконань і патріотизму. Управління ефективним використанням трудового потенціалу повинно виходити із оцінки його якості та забезпечувати її покращення.

     Збереження  та відтворення трудового потенціалу повинно здійснюватись за такими напрямками:

• постійне відслідковування визначальних показників стану трудового потенціалу в галузях і регіонах, що дасть можливість їх оцінити і на цій основі розробляти відповідні заходи на державному та регіональному рівнях;
• впорядкування регулюючої функції мінімальної заробітної плати;
• обґрунтування міжгалузевої, міжкваліфікаційної та міжпосадової диференціації заробітної плати;
• застосування цілеспрямованої, суворо вибіркової підтримки висококваліфікованих трудових колективів та окремих категорій спеціалістів;
• перехід до нової моделі відтворення робочої сили, яка б забезпечила відповідність трудового потенціалу вимогам, пов'язаним з процесом входження України в світовий економічний простір.

3. Суть та рівень безробіття

      Безробіття  вважається великим суспільним лихом. Всі країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але ні одній ще не вдалося ліквідувати його повністю. Навіть в таких країнах з розвинутою соціально орієнтованою економікою, як Японія, США, Німеччина та інші, кількість безробітних не була меншою 0,6% загальної кількості робочої сили. Взагалі ж експерти Міжнародної організації праці (МОП) вважають, що в наступні роки в середньому в світі рівень безробіття досягне 10% і повністю ліквідувати його не зможе ні одна країна.

      Рівень  безробіття визначається за формулою:

      Для вимірювання безробіття, крім цього  показника, користуються ще показниками  абсолютної кількості безробітних (тисяч чоловік) та кількістю працівників, що претендує на одне вакантне місце.

      Спробу  математичними розрахунками визначити рух рівня безробіття і зайнятості залежно від відхилення фактичного валового національного продукту від потенційного зробив американський вчений Артур Оукен. Він вивів закон, відповідно до якого щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові два проценти приросту реального ВНП зменшують кількість безробітних на один процент.

      Аналогічним чином – кожне додаткове скорочення темпів приросту ВНП на два проценти викликає зростання норми безробіття на один процент.