Предмет і метод мікроекономіки

ЛЕКЦІЯ №1

Тема: Предмет і метод мікроекономіки

(2 год.)

План:

1. Поняття  мікроекономіки.
2. Основні характеристики мікросистеми.
3. Методологія мікроекономіки.
4. Функції мікроекономіки, зв’язок з іншими науками.

 

1. Мікроекономіка як складова економічної теорії.

Як самостійний розділ економічної  теорії мікроекономіка сформувалася в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Основоположниками мікроекономіки вважаються вчені:  англієць - Томас  Роберт  Мальтус і француз Жан- Батист Сей.

Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних одиниць і структур, таких як домашні господарства, підприємства, ринки окремих благ.

Головні проблеми, які досліджує  мікроекономіка, — це попит, пропозиція, ціна, заробітна плата, підприємництво, конкуренція, прибуток.

Мікроекономіка  дає відповіді на  такі питання:

1. Що виробляти? 

2. Для кого виробляти? 

3. Як виробляти?

 

2. Основні характеристики  мікросистеми.

Об'єктом досліджень у мікроекономіці є мікросистема.

Мікросистема — це система економічних відносин між господарюючими суб'єктами. Аналізувати мікросистему можна у трьох аспектах:

1) через з'ясування того, які  суб'єкти вступають у ці відносини;

2) з приводу чого ці відносини  складаються;

3) який основний зміст цих  відносин.

До основних суб'єктів мікросистеми належать:

1. Домогосподарство — це економічна одиниця, що складається з одного або декількох чоловік, які ведуть спільне господарство, забезпечує економіку ресурсами і використовує зароблені при цьому кошти на поточне споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Прикладом домогосподарства є сім'я. Роль домогосподарств у мікроекономічній системі подвійна. На ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого боку, домогосподарства — це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію.

2. Підприємства (фірми). Підприємство — це товаровиробник і основна виробнича ланка економіки. До них належать будь-які господарюючі суб'єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробництвом товарів чи послуг з метою отримання прибутку.

3. Держава. У мікроекономіці вона розглядається як сукупність органів влади, що є регулятором та координатором економічного життя. При дослідженні мікросистеми потрібно абстрагуватися від того, що держава — власник значної кількості підприємств, що вона організовує виробництво товарів громадського користування тощо. Найсуттєвішою для мікроекономіки є її координаційна роль.

Об'єктами, з приводу  яких складаються відносини у  мікроси-стемі, є фактори виробництва (ресурси) та його результати. Факторами  виробництва є:

1. Праця ціленаправлена  діяльність людини, що видозмінює  природну речовину, з метою надати їй необхідної для задоволення потреб людини форми.

2. Капітал — всі  засоби виробництва, створені  людиною в попередніх виробничих  процесах.

3. Природні ресурси,  до яких належать групи предметів  праці, що не піддавалися обробці,  або сили природи, що використовуються у виробничому процесі. Часто їх називають узагальнюючим словом "земля".

4. Підприємницькі здібності  — це особливі здібності деяких  людей йти на мобілізацію ресурсів, свідомо йти на ризик, на  організацію виробничого процесу  з метою отримання прибутку.

Для розуміння мотивів  поведінки економічних суб'єктів  необхідно розглянути деякі властивості ресурсів.

1. Обмеженість. У більшості  випадків ресурси обмежені не  абсолютно, а відносно: збільшення  залучення цього ресурсу до  виробництва обійдеться фірмі дорожче.

2. Взасмозаміщуваність  (субституційність). Це означає, що  одні ресурси можуть заміщувати  інші, але тільки до певної  міри. Наприклад, людську працю  завжди можна замінити капіталом  (машинами), але витіснити людину  як продуктивну силу^взагалі з  процесу виробництва неможливо.

3. Взасмодоповнюваність (комплементарність). Ефективне використання  кожного ресурсу можливе лише  за певного співвідношення з  іншими. Наприклад, кількість працівників  і відповідна кількість верстатів,  які вони можуть ефективно  обслуговувати; кількість водіїв і автомашин і т. д.

Результатом виробничої діяльності є матеріальний продукт (річ) або послуга. Вимірювати його можна  як кількісно за допомогою натуральних  показників, так і у вартісному виразі. Вартісний вираз залежить від цін, у яких розраховується результат. Ціни бувають поточними, тобто такими, що склалися на момент розрахунку, або зіставними — зафіксованими на певний період.

Якщо мікроекономічну  систему розглядати з погляду  змісту економічних відносин, які  складаються в ній, то мікросистема є ринковою системою. Ринок - це спосіб взаємодії економічних суб'єктів, що грунтується на конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій.

Взаємовідносини, що встановлюються між продавцем і покупцем, мають деякі відмінні риси:

1. Рівноправне становище  учасників. Це означає, що продавець і покупець повинні бути в рівних умовах, ніхто з них не повинен мати можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну. Звичайно, на ринку діють і монополії, але у цьому випадку примус має економічний характер.

2. Принцип економічного зиску як головний критерій доцільності вступу у ринковий зв'язок. Основні правила, якими керуються учасники обміну:

а) обмін повинен приносити  зиск (прибуток);

б) кожен намагається  здійснити угоду з максимальним зиском для себе;

в) краще здійснити угоду з меншим зиском, ніж взагалі від неї відмовитися.

3. Повна економічна  відповідальність контрагентів  за свої дії. Якщо свобода  — це один бік ринкового  становища суб'єкта, то повна самовідповідальність  — інший. Якщо економічний  суб'єкт сам обирає контрагента без примусу, за власною волею, то, звичайно, сам повинен відповідати за свій вибір.

Сферу обміну можна уявити як рух двох зустрічних потоків: товарів  і грошей (рис. 1.1)'.

Рис. 1.1. Кругообіг товарів  і грошей

 

3. Методологія мікроекономіки.

 

Методологія - це загальний підхід до вивчення економічних явищ, система методів і прийомів аналізу за певного філософського підходу: суб'єктивного, діалектико-матеріалістичного, емпіричного, раціоналістичного. Нині в науці панує раціоналістична методологія, яка передбачає вивчення та відкриття об'єктивних раціональних законів економічної цивілізації на основі цілісного дослідження економічної системи незалежно від класового складу населення.

Методологія базується  на методах. Метод - це сукупність прийомів, способів, принципів, за допомогою яких визначаються шляхи досягнення мети.

Індукція — це хід дослідження від окремих фактів до загальних висновків і узагальнень. Економіст у даному випадку починає з вивчення фактів. Фактами для нього служать статистичні дані, результати анкет, спостереження та ін.

Дедукція — це висування гіпотез на основі несистематичних спостережень, практичного досвіду, інтуїції, логічних роздумів із подальшою їх перевіркою на фактах. Тобто хід дослідження йде від попередніх висновків (гіпотез) до фактів. Гіпотеза — це попереднє судження про існування певної залежності між економічними явищами.

Абстрагування — це навмисне спрощення досліджуваного об'єкта шляхом виключення з аналізу деяких його деталей. Наприклад, при розгляді домогосподарства ми не враховуємо смаки, уподобання та переваги кожного члена сім'ї, а вважаємо домогосподарст-во єдиною неподільною одиницею. Аналогічно при дослідженні споживчого кошика ми вважаємо, що споживач робить вибір не з кількох десятків товарів, а лише з двох. Саме так при вивченні ринку праці ми для спрощення ситуації не будемо враховувати індивідуальні особливості кожного працівника, його рівень кваліфікації вмінь та навичок.

4. Функції мікроекономіки, зв’язок  з іншими науками.

Нормальним станом мікросистеми є  її спрямованість на досягнення рівноваги  як окремих суб'єктів (насамперед, споживача  та виробника), так і всієї системи. З'ясування механізмів встановлення та відновлення рівноваги мікросистеми – головне завдання мікроекономіки.

Для розв’язання наведених вище проблем мікроекономіка реалізує такі функції:

Теоретико-пізнавальна – дослідження економічних процесів на мікрорівні та побудова моделей цих процесів.

Практична – розробка практичних рекомендацій на основі економічного аналізу (теоретична основа економічної політики).

Виховна (світоглядна) – вивчення мікроекономіки повинно сприяти формуванню нового типу економічного мислення та сучасного світогляду людини.

 

Література:

1. Лісовий А.В. Мікроекономіка: Навчальний посібник. – Київ: ЦУЛ, 2003. – 192 с. – Тема 1.