Предмет і метод економічної теорії. Підприємство та підприємництво

  субстрат і вольовий зміст. Власність - це майнове ставлення, причому в ряді майнових відносин вона займає чільне місце. Цього, однак, для характеристики власності недостатньо. Необхідно показати, в яких конкретних формах можуть виражатися вольові акти власника в ставленні приналежної йому речі. Зрозуміло, мова не йде про те, щоб вибудувати в ряд перелік таких актів. Це і неможливо, тому що в принципі власник може робити по відношенню до своєї речі усе, що не заборонено законом або не суперечить соціальній природі власності.  Володіння означає господарське панування власника над річчю. У володінні виражається статистика відносин власності, закреп лінощі речей за індивідами та колективами.  
 Користування означає вилучення з речі корисних властивостей шляхом її продуктивного й особистого споживання.  
 Розпорядження означає вчинення щодо речі актів, що визначають її долю, аж до знищення речі. Це і відчуження речі, і здача її в оренду, і заставу речі, і багато іншого. У користуванні та розпорядженні виражається вже динаміка відносин власності.  
З урахуванням сказаного конкретизуємо дане раніше визначення власності. Власність - це ставлення особи до приналежної йому речі як до своєї, яке виражається у володінні, користуванні і розпорядженні нею, а також в усуненні втручання всіх третіх осіб у ту сферу господарського панування, на яку простирається влада власника.  
У соціально-економічній літературі, в тому числі і юридичній, широко поширене визначення власності як присвоєння індивідом чи колективом засобів і продуктів виробництва усередині і за допомогою визначеної суспільної форми чи як самої суспільної форми, за допомогою якої відбувається присвоєння. Визначення власності за допомогою категорії присвоєння звертається до робіт К. Маркса, у яких категорії власності і присвоєння дійсно погоджуються один з одним. Особливо рельєфно цей зв'язок просліджується у вступі "До критики політичної економії».Такий  підхід до визначення власності в принципі можливий. Слід, однак, враховувати, що поняття "присвоєння" потребує конкретизації, а тому навряд чи може бути використане для розкриття змісту власності без визначення його самого. До того ж у поняття "присвоєння" дослідники, в тому числі і К. Маркс, вкладали різний зміст. З цього погляду володіння, користування і розпорядження, як більш конкретні економічні категорії, мають безсумнівні переваги в порівнянні з гранично абстрактною категорією присвоєння. Коефіцієнт корисної дії зазначених категорій у визначенні власності незмірно вище, ніж категорії присвоєння.  
Власність представлена ​​як економічна категорія людському суспільству протягом усієї його історії, за винятком, мабуть, тих початкових етапів, коли людина ще не виділилась з природи і задовольняла свої потреби за допомогою таких більш простих способів присвоєння, як володіння і користування. Зрозуміло, протягом багатовікової історії людства власність змінювалася істотні зміни, зумовлені, головним чином, розвитком продуктивних сил, іноді досить бурхливим, як, наприклад, це мало місце в період промислової революції чи має місце зараз в епоху науково-технічної революції. 

Державний кредит як економічна категорія.  
  В умовах розвинутих товарно-грошових відносин держава може залучати до покриття своїх витрат вільні фінансові ресурси господарських структур та кошти населення.  
Головним способом їхнього одержання є державний кредит. Він виражає відносини між державою і численними фізичними та юридичними особами з приводу формування додаткового грошового фонду, поряд з бюджетом, у руках держави. При здійсненні кредитних операцій всередині країни держава звичайно є позичальником коштів, а населення, підприємства й організації - кредиторами. Тим не менш, держава може виявитися у ролі кредитора. Таке явище зустрічається не тільки в сфері міждержавних відносин, але і у внутрішньому фінансовому житті, використовуючи казначейські кредити.  
Особливість державного кредиту складається у зворотності, терміновості і платності наданих у борг коштів.  
Узяті в борг кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючи їх додаткові фінансові ресурси. Вони спрямовуються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати відсотків по них виступають кошти бюджету. Однак, налагодивши відносини по лінії державного кредиту, уряд не відмовляється від можливості мобілізації додаткового фінансового фонду і в умовах збалансованого бюджету. Це цілком виправданий крок, оскільки за рахунок засобів фонду державного кредиту можуть фінансуватися додаткові господарські і соціально-культурні програми, без очікування надходження звичайних коштів.  
Оцінюючи фінансове значення державного кредиту, не слід забувати, що мобілізуються з його допомогою державою засоби є антиципированной, тобто узятими вперед податками. Необхідність погашення державного боргу вимагає вишукування додаткових ресурсних надходжень до бюджету, а вони можуть бути отримані (якщо не вважати нових позик) тільки за допомогою податків. До того ж погашення боргових зобов'язань і сплата відсотків по них відволікають частину бюджетних доходів від продуктивного використання, скорочує можливості нарощування виробничого та інтелектуального потенціалу суспільства...  
 Економічні категорії істинні, оскільки існує ті відносини, відображенням яких вони є. Різні економічні школи розглядають категорії з різних точок зору, акцентуючи увагу на окремих сторонах і функції.  

1. Сутність та основна мета підприємництва.

Поняття «підприємництво» надзвичайно широке і містке. У ньому переплітаються сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних і психологічних відносин. Складалося воно протягом значного часу, змінюючись під впливом базисних і надбудовних інститутів, психології людей тощо. Згідно з чинним законодавством України, підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Світова наукова економічна література розглядає підприємництво з трьох точок зору: –  як економічну категорію; – як метод господарювання; – як тип економічного мислення.Як економічна категорія підприємництво виражає відносини між його суб’єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг. Сутність підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції: –  ресурсна (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів); – організаційна (організація маркетингу, виробництва, збуту і реклами та інших господарських прав); – творча (новаторські ідеї, генерування та активне використання ініціативи, уміння ризикувати). Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які реалізуються у практичній діяльності. Центральну роль тут відіграє особа підприємця. Підприємець є одним з людських факторів виробництва, без якого ринкова економіка не можлива. Також необхідно і важливо відрізняти підприємництво від менеджменту, а підприємця від менеджера (керівника). Підприємець – це самостійний агент ринку, котрий діє на свій страх і ризик, під особисту відповідальність за результати бізнесової діяльності. Менеджер – найманий працівник, який організовує реалізацію завдань, поставлених підприємцем. Він, фактично не несе майнової відповідальності за свої дії. Проте менеджер, якщо візьме підприємство в оренду, стає підприємцем. Сутність підприємництва зосереджується у вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. А мета зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу в результаті підприємницької діяльності, а з іншого – до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчі потенції людини.      Згідно з чинним законодавством, в Україні заборонено займатися підприємницькою діяльністю військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державного арбітражу, державного нотаріату, органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за. діяльністю підприємств, посадовим особам адміністрації Президента, Кабінету Міністрів, міністерств, відомств, інших центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій. Не можуть бути зареєстровані як підприємці, з правом здійснення відповідного виду діяльності, особи, яким заборонив це суд (до закінчення установленого рішенням суду терміну), а також ті, які мають судимість за крадіжки, хабарництво та інші злочини. Останні також не можуть бути співзасновниками підприємницьких організацій, а також обіймати керівні посади й посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, в підприємницьких товариствах чи їх об'єднаннях.  Основними рушійними силами розвитку підприємництва є потреби, інтереси, прагнення до створення матеріальних і духовних благ, ділова творчість людини, конкуренція, стимули. Потреби мають здатність випередити рівень виробництва. Це пояснюється тим, що розвиток суспільства, а отже, і підприємництва, породжує такі потреби, які не можуть бути задоволеними наявними продуктивними силами. Зростання цих потреб наштовхується на вузькі рамки можливостей задоволення їх, що зумовлює потребу в нових продуктивних силах (технологія, техніка, упровадження нових професій та інше).      

Важливою рушійною силою  підприємництва є також економічний  інтерес, що являє собою форму  реалізації потреби. Можливість задоволення різноманітних потреб, що виникають, — завдання підприємця. Він є носієм всіх економічних інтересів — особистого, колективного, суспільного, групового, сімейного. Реалізація економічного інтересу дозволяє ефективно розв'язувати конфлікти і суперечності. А це можливо тоді, коли людина включається у суспільне виробництво та підприємництво. Бажання підвищувати свій добробут заохочує людину працювати напружено, тому що продуктивна праця, як правило, дає ефективні результати.      Прагнення до створення матеріальних і духовних благ, до збільшення багатства також є рушійною силою підприємництва, тому що задовольняє потреби не тільки самого підприємця, а й суспільства.  Підприємницька діяльність пов'язана з діловою творчістю людини. Саме у ній самій, в її особистій ініціативі, енергії, активності, відповідальності, порядності, винятковій працьовитості закладені рушійні сили підприємництва.      Конкуренція є об'єктивною закономірністю становлення розвитку підприємництва, важливою передумовою впорядкування цін, сприяє витісненню неперспективних та неефективних підприємств, раціональному перерегулюванню товарної продукції, захищає споживачів та контрагентів від недобросовісної конкуренції. Підприємці можуть виступати конкуруючими сторонами — власниками малих, середніх та великих підприємств. Наявність різнопрофільних конкурентів на товарному ринку може загострювати конкурентну боротьбу, яка є рушійною силою їхнього саморозвитку. Складовим елементом розвитку підприємництва є система стимулів, спрямованих на активізацію трудової та підприємницької діяльності.   Успіх підприємницької діяльності значною мірою залежить від того, наскільки ефективний вибір її форми. На вибір форми господарської діяльності значний вплив справляють розмір капіталу, ступінь готовності підприємця брати на себе ту або іншу міру відповідальності за результати своєї діяльності. У цьому зв’язку велике значення мають масштаби передбачуваної діяльності, її види, а також галузева й функціональна спрямованість, загальноекономічна ситуація в країні і в даному регіоні, соціальна і політична обстановка в державі . Основним суб'єктом підприємницької активності виступає підприємець. Однак підприємець - не єдиний суб'єкт, в будь-якому випадку він вимушений взаємодіяти з споживачем як основним його контрагентом, а також з державою, яка в різних ситуаціях може виступати як помічник або противник. І споживач і держава також відносяться до категорії суб'єктів підприємницької активності, як і найманий працівник (якщо, звичайно, підприємець працює не поодинці), і партнери по бізнесу (якщо виробництво не носить ізольованого від суспільних зв'язків характеру). 

2.   Основні типи підприємств та їхня характеристика.

Внутрішня побудова підприємства, його виробничої та організаційної системи  безпосередньо впливає на створення  контуру комунікаційних зв'язків  між його підрозділами. Тому питання структуризації підприємства відіграють велику роль під час формування його внутрішнього економічного механізму.

Всі підприємства можна  поділити на чотири умовні типи: «технологічні», «кон'юнктурні», «маркетингові» та «підприємства  технологічної атаки».

Підприємства «технологічного» типу функціонують на основі базових технологічних процесів, заміна яких веде до зміни профілю підприємства і по суті до організації нового підприємства. До технологічного типу відносять підприємства металургійного профілю, більшість підприємств хімічної промисловості та ін.

Для підприємств «кон'юнктурного»  типу характерні реактивна взаємодія  з ринком, відсутність стабільної технології і виробництва продукції, що не потребує тривалого освоєння. До таких належать підприємства торгівлі, посередницькі організації, деякі машинобудівні складальні фірми.

Підприємства «маркетингового» типу орієнтуються на поточні потреби  ринку, водночас намагаються заздалегідь  підготувати технологію до майбутніх  потреб ринку, вони активно впливають  на майбутній ринковий попит.   Підприємства «технологічної атаки» спроможні не лише еволюційно змінити технологію виробництва внаслідок впливу науково-технічного прогресу, а й самостійно або раніше за інших здійснити стрибкоподібні зміни технології. Наведена класифікація не є досконалою: одному підприємству можуть бути притаманні характерні риси кількох типів. Проте кожне підприємство визначає основні стимули своєї діяльності в напрямку того чи іншого типу стратегічної поведінки і залежно від цього створює свою виробничу, організаційну та управлінську структури.

3.   Форми підприємництва. Організація  діяльності фірми.

Будь-яка підприємницька діяльність здійснюється в рамкахпевної організаційної форми підприємства. Вибір форми залежитьчастково відмінних інтересів і професії підприємця, але в основномувизначається об'єктивними умовами:

• сферою діяльності;
• наявністю грошових коштів;
• гідністю тих чи інших форм підприємств;
• станом ринку.

Форма підприємництва - це система норм, що визначає внутрішнівідносини між партнерами по підприємству, з  одного боку, і відносиницього підприємства з іншими підприємствами та державними органами - зінший. Існують наступні основні форми підприємництва:

• індивідуальні;
• колективні;
• корпоративні.

 Зазначені форми,  у свою чергу , класифікуються  на:

• малі і середні;
• великомасштабні.

Індивідуальні форми  без створення юридичної особи  у вигляді підприємствавідносяться  до ініціативному індивідуальному  підприємництву. Капіталпідприємця  не виділяється з його особистого майна. Ризикпоширюється на всі його надбання.

Загалом індивідуальне підприємництво займає незначне місцеу виробничому секторі. Воно базується головним чином на ручній праціі універсальних малопродуктивних засобах виробництва і в недостатніймірою використовує науково-технічний прогрес.

Наприкінці XX ст. колективні форми підприємництва зайняли домінуючеположення - як в малому, так і в великомасштабному бізнесі.

Не дивлячись на відмінність  державних законодавств, світова  практикасвідчить про наявність  наступних усталених колективнихних форм ділової активності:

• господарські товариства;
• акціонерні товариства;
• асоціації, спілки.

Юридичне, назва зазначених форм колективного підприємництва вокремих країнах може з часом змінюватися, але їх організаційні форми іекономічний зміст в основному зберігаються, удосконалюються ізалишаються майже незмінними протягом десятиліть.             

На практиці кожне підприємство (фірма), що є складною виробничо-економічною  системою, здійснює багато конкретних видів діяльності, які за ознакою  спорідненості можна об’єднати  в окремі головні напрями. 
Визначальним напрямом діяльності кожної фірми в умовах ринкових відносин є вивчення ринку товарів або ситуаційний аналіз, який повинен передбачати комплексне дослідження ринку, рівня конкурентоспроможності і цін на продукцію, інших вимог покупців товару, методів формування попиту та каналів товарообігу зовнішнього і внутрішнього середовища фірми. 
Результати вивчення ринку товарів є вихідною базою для обґрунтування конкретних шляхів удосконалення і розвитку інноваційної діяльності фірми на перспективний період, яка охоплює науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва, впровадження технічних, організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо. 
Наступним, найбільш складним за обсягом і вирішенням організаційно-технічних завдань напрямом є виробнича діяльність фірми, що включає такі заходи, як: 
· обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури та асортименту відповідно до потреб ринку; 
· формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції; 
· збалансування виробничої потужності і програми випуску продукції на поточний і кожний наступний рік прогнозного періоду; 
· забезпечення виробництва матеріально-технічними ресурсами; 
· розробка і дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції. 
Необхідною умовою досягнення бажаного успіху комерційної діяльності є дієва реклама і безпосередня організація збуту власної продукції, розвиток системи товарних бірж, певне стимулювання покупців. 
Ще одним важливим напрямом діяльності фірми є післяпродажний сервіс багатьох видів, товарів – машин і устаткування, автомобілів, комп’ютерної, копіювальної, медичної, складної побутової техніки. Він охоплює пусконалагоджувальні роботи у сфері експлуатації куплених на ринку товарів, їх гарантійне технічне обслуговування протягом певного терміну, забезпечення запчастинами і проведення ремонтів впродовж нормативного строку служби. До інтегрованого напряму, що охоплює багато конкретних видів, належить економічна діяльність фірми, яка включає стратегічне і поточне планування, облік та звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну і фінансову діяльність. Цей напрям є визначальним для оцінки і регулювання всіх елементів у системі господарювання.  
Велике значення має соціальна діяльність. Результативність інноваційної, виробничої, комерційної та економічної діяльності фірми безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки і компетентності усіх категорій працівників, дієвості мотиваційного механізму, що використовується, умов праці і життя, що постійно підтримуються на належному рівні. Тому ефективне управління персоналом має бути пріоритетним і найважливішим напрямом діяльності кожної фірми в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки.