Правове регламентування дипломатичної діяльності та економічної дипломатії

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, СІМ’Ї, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет міжнародного бізнесу та менеджменту

 

 

Кафедра міжнародних фінансів

 

 

Правове регламентування  дипломатичної діяльності

та економічної дипломатії

КПІЗ виконав:

ст. гр. МЕмЄЕ – 51

Счастний Євген 

Перевірив:

к.е.н., доцент

Флісак К.А.

 

 

 

 

 

 

 

Тернопіль – 2012

План

 

Вступ

 

«Мова дана дипломату, аби  не виплескувати,

а приховувати свою думку.»

©Талейран

 

Дипломатія - засіб здійснення зовнішньої політики держави, що являє собою сукупність невоєнних практичних заходів, прийомів і методів, застосовуваних з урахуванням конкретних умов і характеру розв'язуваних задач; офіційна діяльність глав держав і урядів, міністрів закордонних справ, відомств іноземних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на міжнародних конференціях по здійсненню цілей і задач зовнішньої політики держави, захисту прав та інтересів держави, його установ і громадян за кордоном. З поняттям дипломатія пов'язують мистецтво ведення переговорів для запобігання чи врегулювання конфліктів, пошуків компромісів і взаємоприйнятих рішень, розширення і поглиблення міжнародного співробітництва. Методи дипломатії: офіційні й інші візити та переговори на вищому (саміти) і високому рівні; дипломатичні конгреси, конференції, наради і зустрічі; підготовка і проведення двосторонніх і багатобічних міжнародних договорів і інших дипломатичних документів; участь у роботі міжнародних організацій і їхніх органів; повсякденне представництво держави за кордоном, здійснюване її посольствами і місіями; дипломатичне листування; публікація дипломатичних документів; висвітлення в пресі позиції уряду по тим чи іншим міжнародним питанням.  Міжнародне право забороняє втручання дипломатичних представників у внутрішні справи країни перебування. Органи і відповідальні особи, що несуть дипломатичну службу, користуються в країні перебування загальновизнаними правами і дипломатичними привілеями (імунітет і недоторканність дипломатичного персоналу і приміщень, право шифрованого переписування і дипломатичного закритого зв'язку, право підйому прапора держави, митні привілеї й ін.). Дипломатичне представництво - закордонний орган зовнішніх зносин держави, який очолює дипломатичний представник. За формою дипломатичні представництва поділяють на постійні й тимчасові. На постійній основі створюють посольства і місії, а також представництва держав при міжнародних організаціях. Поряд з постійними представництвами держави використовують і тимчасові дипломатичні представництва, які призначаються для виконання спеціальних місій.

За існуючою практикою  дипломатичне представництво, яке очолює посол або тимчасовий повірений  у справах, називається посольством, а очолюване посланником чи повіреним у справах – місією.

Розділ 1. Міжнародне дипломатичне право як основа регламентуваня дипломатичної діяльності

 

Дипломатичне право  є частиною міжнародного права, яке  складається із системи норм, зокрема  і звичаєвих норм, що визначають основи представництва держав у міжнародних відносинах, закріплюють статус, організацію, а також діяльність державних органів і певного кола осіб, уповноважених від імені держави здійснювати дипломатичні функції. Норми цього інституту встановлюють правове положення постійних дипломатичних представництв і їх членів, спеціальних місій та представників і делегацій держав у міжнарод-них організаціях і на міжнародних конференціях. Вони регулюють, зокрема, їх основні функції, привілеї та імунітети, класи і ранги голів місії, а також порядок призначення і відкликання голів і членів дипломатичних представ-ництв. За допомогою норм дипломатичного права встановлюються форми дипломатичних відносин, дипломатичних переговорів, а також принципи організації і проведення міжнародних конференцій з питань, які охоплюють інтереси значної кількості держав.

Водночас потрібно зазначити, що існуючі  форми, методи і принципи організації  дипломатичної діяльності кожного  суб’єкта міжнародного права визначені  не лише нормами міжнародного (дипломатичного) права, але й нормами внутрішньодержавного права, в яких конкретизуються та відображаються загальноприйняті норми дипломатичного права на території кожної держави.

Предмет дипломатичного права охоплює цілу низку питань, що стосуються офіційної діяльності держав та інших суб’єктів міжнародного права у сфері зовнішніх відносин. Сюди належать питання регулювання зовнішніх відносин держав та інших суб’єктів міжнародного права, форми їх представ-ництва за кордоном, форми ведення переговорів, організація дипломатичної служби (як внутрішньодержавної, так і закордонної), питання дипломатич-ного етикету, підготовка дипломатичних кадрів тощо.

Крім цього, у структурі дипломатичного права виділяють право посольства, яке можна розглядати у двох аспектах: як активне і як пасивне посольське право. Такий поділ є дещо умовним, але в теоретичному плані він дає змогу проаналізувати різні аспекти цього правового явища.

Активне посольське право — це право держави та інших суб’єктів міжнародного права призначати своїх представників при іноземних державах та міжнародних організаціях з наданням їм відповідних прав і переваг, які визнані за такими особами у нормах сучасного міжнародного права, та відповідно приймати їх у себе. Безумовно, основним суб’єктом, який реалізує на практиці активне дипломатичне право, виступає, передусім, суверенна, незалежна держава. Міжнародне представництво при цьому здійснюється в різних державах неоднаково.

Під пасивним посольським правом розуміють  можливість приймати ди-пломатичних  представників, яких призначають до інших держав чи міжнародних організацій. Але не завжди держави однаковою мірою користуються активним і пасивним посольським правом. Реалізація цього права залежить від цілої низки як об’єктивних, так і суб’єктивних причин. В історії дипломатії відомі випадки, коли держави тривалий час приймали у себе посланців іноземних держав, але своїх представників не посилали (Китай, Японія).

Однак, будучи членом світового співтовариства, суб’єкти міжнародного права без  цього не реалізують своєї міжнародної  правосуб’єктності. Інше пи-тання, з якими державами підтримувати дипломатичні відносини. Це зале-жить від позиції суб’єкта на міжнародній арені. Відмовляючись від прийому послів, суб’єкт міжнародного права поставить себе поза міжнародним спілку-ванням, і, відповідно, поза дією норм міжнародного права.

Право посольства активно  використовує Україна. На сьогоднішній день Україну в якості суверенної держави визнали більше 170 держав. У більш ніж 80 державах відкриті 120 посольств України. 69 держав відкрили свої посольства в Україні, посли 41 країни світу виконують сьогодні свої функції в нашій країні за сумісництвом, у Львові, Ужгороді, Сімферополі й Одесі відкрито більше 15 консульських установ закордонних держав.

Розділ 2. Статус та ранги дипломатичних працівників

 

Класичний образ дипломата був виведений Бомарше, який вклав в уста Фігаро такий наказ дипломату: «Прикидатися, начебто не знаєш того, про що насправді знаєш, і ніби знаєш те, чого не знаєш, вслухову ватися в те, чого не розумієш, і не чути того, що розумієш, робити великий секрет із того, що не є таємницею, і усаміт нитися з пером напоготові, щоб зробити глибокодумний вигляд у той час, як у голові нічого немає, удавати з себе важливу персону, насаджувати шпигунів та утримувати зрад ників, відклеювати печатки та пе-рехоплювати листи і нама гатися виправдати ницість засобів величчю мети», — не є вже актуальним, хоча деякі «риси» в цій характеристиці професії дипломата, звичайно, якщо сприймати їх з певною долею іронії, залишаються незмінними і в наш час.

Роль дипломата, з огляду на об’єктивні обставини, в наш час  незмірно зросла. Саме він — Дипломат з великої літери — у складних умовах сьогоден-ня покликаний знаходити ефективні формули компромісу, розблоковувати конфлікти, попереджати негативний розвиток подій, давати урядам і пре-зидентам бездоганно зважені пропозиції та слуш ні поради. Це надзвичайно цікава і відповідальна професія.

Надзвичайно влучними с  слова відомого французького фахівця в цій галузі Жюля Камбона, який стверджував: «Я не знаю діяльності більш різноманітної, ніж професія дипломата. В усякому разі немає такої професії, де було б так мало твердих правил і так багато того, що засновано на традиції; де для успіху потрібна була б надзвичайна напо легливість, і де б сам успіх такою мірою залежав від випадку; де б потрібна була сувора дисциплінованість, і де особа повинна була б мати твердий характер та незалежність у міркуваннях».

Правовий статус українського дипломата врегульовано Законом України № 2728-III «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 року. У ст. 1 цього Закону до працівників дипломатичної служби відносить дипломатич-них працівників та адміністративно-технічних працівників системи органів дипломатичної служби. Розділ V присвячений правовому статусу працівни-ків дипломатичної служби.

Дипломатичний ранг —  це особистий ранг дипломата, який присвоюється йому відповідно до існуючих в кожній країні законів та правил проходження дипломатичної служби. Цей ранг зберігається незалежно від того, яку посаду обіймає дипломат у той чи інший момент. Слід зауважити, що ранг і посада дипломата іноді збігаються (наприклад. Надзвичай ний і Повноважний Посол — ранг і посада), проте далеко не завжди. Для порівняння можна послатися на практику вій ськових відомств, коли командиром полку є підполковник, а генеральську посаду обіймає полковник тощо. Треба також чітко розрізняти такі поняття, як «класи» і «ранги» «дипло-матичних агентів». До речі, згідно з Віден ською конвенцією 1961 року «ди-пломатичний агент» це глава представництва або член дипломатичного пер-соналу пред ставництва (ст. І, п. е). Для визначення поняття «дипло матичні класи» користуються нормами міжнародного права, зокрема ст. 14 Віденської конвенції. Вона чітко регламентує установлений в сучасній практиці поділ глав дипломатичних представництв на три класи, про які ми вже писали.

Дипломатичні ранги  вводяться внутрішнім правом кожної країни і передбачаються для всіх посадових осіб, які працюють як у центральному апараті МЗС даної країни, так і в її закордонних дипломатичних представництвах.

Так, згідно з ст. 1 Закону України N 253-IV «Про дипломатичні ранги» від 28 листопаду 2002 року дипломатичним  працівникам присвоюються такі дипломатичні ранги України:

1)         Надзвичайний і Повноважний Посол;

2)         Надзвичайний і Повноважний Посланник  першого класу;

3)         Надзвичайний і Повноважний Посланник  другого класу;

4)         радник першого класу;

5)         радник другого класу;

6)         перший секретар першого класу;

7)         перший секретар другого класу;

8)         другий секретар першого класу;

9)         другий секретар другого класу;

10)       третій  секретар;

11)       аташе.

Дипломатичні ранги  Надзвичайного і Повноважного Посла, Надзвичайного і Повноважного Посланника першого класу, Надзвичайного і Повноважного Посланника другого класу присвоюються Президентом України за поданням Міністра закордонних справ України.

Інші дипломатичні ранги  присвоюються Міністром за кордонних  справ України на підставі рекомендації атестаційної комісії Міністерства закордонних справ України. Що стосується питання про відповідність дипломатичних рангів службовим посадам, то вони чітко регламентуються Указом Президента України N 301/2002 «Про Перелік посад, приписаних до дипло-матичних рангів України» від 26 березня 2002 року.

Міжнародні відносини  ведуться, як правило, не шляхом безпосередньої переписки між відомствами закордонних  справ різних держав, а за посередництвом осіб, які командируються за кордон, що називаються дипломатичними представниками або дипломатичними агентами. Дипломатичний пред-ставник перебуває у відносинах з відомством закордонних справ держави свого перебування.

Положення дипломатичних  представників, їх права та обов’язки, а також загальні умови діяльності, ґрунтуються на міжнародних загальновизнаних звичаях. Цих звичаїв дотримуються усі держави світу. Окрім того, багато з таких звичаїв зафіксовані у якості юридичних норм у внутрішньому законодавстві більшості держав.

Процедура призначення та прийняття дипломатичного представника називається акредитацією.

Висновки

 

Отже, дипломатія забезпечує національні інтереси й реалізацію зовнішньополітичного курсу за допомогою різних заходів, серед яких виділяються такі, як "діяльність глав держав і урядів, міністрів закордонних справ, відомств іноземних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на міжнародних конференціях".У сучасному світі, при все більшій його глобалізації, національним інтересам держави відповідає розвиток співробітництва в політичній, економічній, торговельній, науковій, культурній і іншій областях. Однак залежно від конкретної ситуації й формулювання національних інтересів на тому або іншому етапі розвитку країни акцент може робитися на певному виді співробітництва.

Незважаючи на збереження класичних форм і функцій дипломатичної  діяльності, нові моменти в міжнародних  відносинах - різноманітні технічні засоби, бурхливий розвиток багатобічної дипломатії, дипломатії на високому й вищому рівні, "другого напрямку дипломатії" - все-таки істотно вплинули на дипломатію другої половини XX ст. і породили чимало сумнівів відносно традиційної дипломатії, здійснюваної насамперед через дипломатичні представництва. Ряд авторів стали виходити з того, що майбутнє буде належати різним асоціаціям і організаціям, а роль держави буде зводитися до мінімуму. У результаті з новою чинністю зазвучали питання, що виникли ще на початку століття, про те, чи потрібна взагалі дипломатія в сучасному світі, чи перебуває вона в занепаді і які перспективи її подальшого розвитку. Дійсно, чи можна говорити про зникнення дипломатії й, відповідно, про зникнення професії дипломата. Відповідаючи на це питання, напевно, насамперед варто визнати, що сьогодні дипломатична діяльність стала набагато різноманітнішою, ніж вона була, наприклад, століття тому назад: сучасна дипломатія включає багато нехарактерних для неї раніше сфер, таких як взаємодія із громадськістю, координація зусиль по врегулюванню конфліктів разом із представниками "другого напрямку дипломатії" і інші. Форми дипломатичної діяльності також стають усе більше різноманітними й сьогодні не зводяться тільки до діяльності посольств. Більше того, варто очікувати, що проблема регулювання міжнародних відносин, а виходить, і дипломатичної діяльності буде лише ускладнюватися в міру ускладнення самих міжнародних відносин. І в цьому змісті скоріше варто говорити не про занепад, а про розквіт дипломатії.