Правове поле підприємницької діяльності в Україні

1

Правове поле підприємницької діяльності в Україні

1.      Законодавча база підприємництва

2.      Сутність підприємницької діяльності: ознаки, види та функції.

3.      Принципи підприємницької діяльності

4.      Суб’єкти підприємництва в Україні

1.      Законодавча база підприємництва

Піраміду нормативних актів, які так чи інакше регулюють підприємницьку діяльність очолює Конституція України, а базовим в ієрархічній структурі законодавчої бази є Господарський та Цивільний Кодекси України, в яких визначені найбільш загальні положення підприємницької діяльності: принципи, суб’єкти, обмеження, відповідальність.

Відносини, пов’язані з обмеженням підприємницької діяльності регулюються також іншими законодавчими актами, серед яких спеціальні закони, що регулюють стосунки суб’єктів підприємницької діяльності.

Слід зазначити, що відносини між юридичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності здебільшого регулюються Господарським кодексом, а відносини між СПД – фізичними особами – Цивільним кодексом.

До інших законодавчих актів відносяться також підзаконні нормативні акти – положення, інструкції та інші документи різних органів державної влади, в яких встановлюються або скасовуються ті чи інші норми в межах компетенції цих органів.

              Але саме по собі існування законодавчої бази, кількість нормативних документів не є свідченням створення сприятливих умов для розвитку підприємництва. Відомо, що за період з 1990 по 1998роки прийнято більш ніж 1200 законодавчих  актів, включаючи Укази Президента України і декрети Кабінету Міністрів. Але в цей же час прийнято близько 500 законів про внесення змін в діюче законодавство, більшість яких стосуються сфери підприємництва. Так за роки існування Закону України (ЗУ) „Про підприємництво” до нього було внесено 23 зміни, а в ЗУ „Про підприємства в Україні” – 33 [3, с. 27], а сьогодні вони скасовані.

Таким чином, підприємницька діяльність в Україні регулюється наступними нормативно-правовими актами:

-         Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р.;

-         Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV;

-         Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV;

-         Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1994 р. № 8073-Х;

-         Закон України від 28 грудня 1994р.  № 335/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств”;

-         Закон України від 5 жовтня 1995 року № 356/95-ВР „Про боротьбу з корупцією”;

-         Закон України від 23 березня 1996р. № 98/96-ВР «Про патентування де­яких видів підприємницької діяльності»;

-         Закон України від 12 травня 1991р.  № 1023-XII «Про захист прав споживачів»;

-         Указ Президента України  від 2 березня 1998 р. № 79/98 „Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності”;

-         Указ Президента України від 12 травня 1998 р. № 456/98 „Про державну підтримку підприємництва”;

-         Указ Президента України від 23 липня 1998 р. № 817 „Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”;

-         Указ Президента України від 3 липня 1998 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»;

-         Указ Президента України від 22 січня  2000 р. № 89/2000 „Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва”;

-         Закон України від 1 червня 2000р. № 1775-ІІІ „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”;

-         Закон України від 15 травня 2003р. № 755-IV „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”;

-         Закон України від 4 березня 2004р. № 1594-IV „Про податок з доходів фізичних осіб”.

Але це ще не весь перелік нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність в Україні.

Характеризуючи в цілому законодавство в сфері підприємницької діяльності, необхідно вказати про його нестабільність, декларативний характер більшості положень, практичну відсутність механізмів реалізації, спроби місцевих органів влади до власної нормотворчої діяльності.

Регулювання підприємницької діяльності з боку сучасної української держави зводиться до створення нормативно-правового „коридору” для її функціонування, контролю за  дотриманням та інформуванням населення відносно законних „правил гри” в підприємництві. Загальносоціальним фактором підвищення ефективності підприємництва є вихід підприємницької діяльності з тіньового сектора суспільного виробництва.

2. Підприємництво - самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями)  з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку [ГК, ст.42].

Ознаками підприємницької діяльності (підприємництва) є:

1. Підприємництвом вважається безпосередня діяльність із ви­робництва продукції, виконання робіт, надання послуг. Це озна­чає, що суб'єкт підприємницької діяльності активно діє на ринку товарів, робіт та послуг — від свого імені укладає угоди, виробляє продукцію, набуває майнових та немайнових прав тощо.

2. Підприємництво є самостійною діяльністю. Це означає, що підприємництво в Україні може здійснюватися в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця. Також фізичні особи мають можливість за­реєструватись як громадяни — суб'єкти підприємницької діяль­ності і проводити таким чином діяльність без створення жодної ор­ганізаційно-правової форми.

3. Підприємництво є систематичною діяльністю. Проте, чітких кількісних критеріїв систематичності (тобто скільки разів потрібно зайнятися діяльністю для того, щоб вона вважалася підприємниць­кою) законодавством не встановлено.

4. Підприємництво є діяльністю, що проводиться на власний ризик. Це означає, що за порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції та інших пра­вил здійснення господарської діяльності підприємство та приват­ний підприємець самостійно несуть відповідальність, передбачену законодавством України. Тобто суб'єкт підприємницької діяльності бере на себе як позитивні, так і негативні наслідки підприємниць­кої діяльності.

5. Метою підприємницької діяльності є отримання прибутку. Якщо метою тієї чи іншої діяльності не є отримання прибутку, вона не може бути віднесена до підприємницької. Ця мета, як правило, знаходить своє відображення в статутних документах суб'єкта підприємницької діяльності і простежується, виходячи з характеру його діяльності.

6. Підприємницька діяльність здійснюється фізичними та юри­дичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Види підприємницької діяльності

Розмежування підприємницької діяльності за видами має здебільшого теоретичний, неофіційний, характер. То­му допускається застосування різних ознак і, відповідно, критеріїв та видів підприємницької діяльності.

За ознакою предмета діяльності учасників відповідних пра­вовідносин підприємницьку діяльність можна класифікувати на­ступним чином:

1. Виробнича підприємницька діяльність, у процесі якої виробляється певна продукція;

2.   Невиробнича   підприємницька   діяльність,   у   межах   якої

виділяється:

• діяльність із виконання робіт або надання послуг (наприклад: виконання ре­монтних робіт, надання інформаційних послуг, здійснення транс­портних перевезень, тощо);

• торгівельна діяльність;

• інша невиробнича діяльність, зокрема, діяльність на фінансо­вому ринку.

За ознакою суб'єкта, учасника відповідних правовідносин, підприємницька діяльність поділяється на:

1. Підприємництво без створення юридичної особи (просте). Воно здійснюється фізичними особами, що набули в чинно­му порядку статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

2. Підприємництво зі створенням юридичної особи (складне).

Залежно від наявності обмежень щодо зайняття підприємниць­кою діяльністю її можна розподілити на:

1. Вільну підприємницьку діяльність. Для проведення такої діяльності не потрібна згода (дозвіл) держави в особі уповноваже­них нею органів.

2. Дозвільну підприємницьку діяльність, проведення якої по­требує певної згоди державних органів. Дозвільною є також діяльність, що проводиться з обмеженнями, встановленими зако­нодавством, які, в свою чергу, можна розділити на:

• обмеження, пов'язані з організаційно-правовою формою під­приємців

• обмеження, пов'язані з формою власності суб'єкта підприємництва (наприклад, діяльність, пов'язана з виготовленням і реалі­зацією вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурш­тину, охороною окремих особливо важливих об'єктів держав­ної власності може здійснюватися тільки державними підприємс­твами та організаціями);

• обмеження, пов'язані з необхідністю придбання ліцензії (фармацевтична галузь, виробництво ювелірних виробів);

• обмеження діяльності, пов'язані із необхідністю придбання патенту.

Класифікувати підприємницьку діяльність можна також за оз­накою законності її здійснення на легальну та тіньову.

Суть підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції:

-         Ресурсна функція підприємництва передбачає, що воно націлене на найбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів із урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва.

-         Організаційна функція зводиться до діяльності з організації виробництва, збуту, маркетингу, менеджменту і реклами.

-         Творча (інноваційна) функція полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

-         Стимулююча (мотиваційна) полягає у формуванні мотиваційного механізму ефективної та корисної праці, тобто ефективне використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління.

3.  Принципи підприємницької діяльності

Принципи підприємницької діяльності (згідно   зі   [7, ст.   44]):

1. Вільний вибір видів діяльності. Суб'єкт підприємницької діяльності самостійно вирішує, якими видами діяльності йому зай­матися з огляду на обмеження, встановлені чинним законодавст­вом.

2. Залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і гро­мадян.

3. Вільний найом працівників.

4. Вільне розпорядження прибутком, що залишається після оп­лати платежів, встановлених законодавством.

5. Самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на власний розсуд.

4.      Суб'єкти підприємницької діяльності

Особи , які можуть бути суб'єктами підприємницької діяльності:

1.   Громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності .

Не можуть бути СПД:

-          особи, що не досягли  повноліття (перевіряється під час державної реєстрації за її паспортом);

-          якщо людина внаслідок душевної хво­роби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними;

-          не допускається здійснення підприємницької діяльності такими кате­горіями громадян: військовослужбовцями, службовими особами органів про­куратури, суду, господарського суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств, а також осіб, яким суд заборонив займатися певною діяльністю;

-          державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права займа­тися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посеред­ників або підставних осіб;

-          керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх струк­турних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування забороняється безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю.

Але незважаючи на заборону бути приватними підприємцями, вищенаведена категорія осіб має право стати засновниками юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності.

- особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці.

              2. Юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України «Про власність».

Поняття юридичної особи міститься у [8, ст. 80], за якою юридична особа – організація, створена і зареєстрована  у встановленому законом порядку і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.