МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ  МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

Економічний факультет

Кафедра економіки 
 
 

Реферат

на тему:

«Позитивний напрям досліджень в  області управління поведінки виконавців» 
 

           Виконала:

           студентка групи ФК- 21

           Марусенко Аліна

           Перевірив:

           доктор економічних  наук,

           професор Оболенський  О. Ю.  
 
 
 
 

Київ 2011

Зміст: 
 
 

 

Вступ

       Метою реферату є розкрити суть позитивного напряму дослідження в галузі управління поведінкою виконавців.

       Інституціональна економіка є однією з найсучасніших течій наукової думки. Вона досить швидко розвивається, але це далеко не однорідний напрям сучасної економічної науки. Застосування загальноприйнятих економічних теорій та концепцій у вирішенні основних завдань трансформаційних економік вимагає створення інституціональних моделей, адаптованих до специфіки кожної країни з урахуванням історичних, культурних, етнічних, географічних традицій.

       В кінці XX — на початку XXI ст. світове  господарство вступило у якісно нову стадію свого розвитку. Процеси глобалізації зумовлюють зростання взаємозв'язків і взаємозалежності національних економічних систем. Становлення у провідних країнах «нової економіки», заснованої на інформаційних технологіях і комп'ютерних мережах, розглядається як передумова переходу до принципово іншої парадигми економічного розвитку. У зв'язку з цим відбуваються і якісні зміни у системі управління великими компаніями, які вимушені адаптуватися до умов, що постійно змінюються і конкурентної боротьби, що загострилася.

       Основні завдання реферату полягають в тому, щоб зрозуміти суть теорії управління поведінкою виконавців, основні підходи її дослідження, придбати досвіду творчого використання отриманих знань. 

 

I. Управління поведінкою виконавця в системі теорій контрактів

       Крім  конституційних і економічних правил, найважливішими з яких є права  власності, існують правила, що структурують у часі і просторі відносини між двома (і більше) економічними агентами на основі специфікації обмінюваних прав і зобов’язань відповідно до досягнутої між ними угоди. До цих правил відносять контракти.

       Виділяють три основоположні економічні теорії контрактів: теорія управління поведінкою виконавця (теорія принципала–агента), контракти, що самовиконуються, і відносницькі контракти[4, ст. 17-19].

       Відносини управління поведінкою виконавця (відносини принципала–агента) – це контракт, в рамках якого один або більше суб'єктів (поручителів, принципалів), володіє і розпоряджається на свій розсуд фінансовими ресурсами та реалізує комплекс дій спрямованих на досягнення стратегічної мети, залучають (наймають) іншого суб'єкта (виконавця, агента) для виконання дій (надання послуг) від їх імені, що припускає делегування виконавцеві деяких прав ухвалення рішень.

       Модель  управління поведінкою виконавця полягає в тому, що взаємодія передбачає наявність двох індивідів: агента (виконавця) і принципала (поручителя). Агент вибирає один із можливих видів дій, які впливають і на його власний добробут і на добробут принципала. Згідно цьому положенню принципал не може стежити за діями агента і бачить тільки їх результат. Проте будь-який даний результат залежить не тільки від дій агента, але й від випадкових подій, обумовлених змінами в навколишньому середовищі (наприклад, зміною погоди). В результаті принципал не може зробити яких-небудь певних висновків про дії агента, просто розглядаючи дані про фактичні результати. Проте при певних припущеннях (тобто інформації про переваги агента і функції розподілу шоків) принципал може встановити для агента схему винагороди, яка залежить від результатів. Крім того, створюється ситуація, в якій агент максимізує не тільки власну корисність, але й корисність принципала.

       Описана модель принципала–агента є тип моделі, відомої як «приховані дії», і припускає, що існує проблема «суб’єктивного ризику». Другий варіант – це тип моделі, відомий як «прихована інформація», або «погіршуючий (несприятливий) відбір». Тут агент, на відміну від принципала, перед укладанням контракту проводить деякі спостереження, а принципал нічого про це не знає[1, ст. 154-155].

       Контракти, що самовиконуються, або їх окремі пункти – це вбудовані механізми із специфічними характеристиками, які у разі порушення однією стороною умов контракту забезпечують єдину відповідну дію іншої – розрив угоди. Для того, щоб угода була такою, що самовиконується, кожен економічний агент повинен достатньо високо оцінювати ступінь надійності контрагента. Ступінь надійності ґрунтується на репутації контрагента. Репутація – нематеріальний актив, цінність якого визначається тією мірою, в якій контрагенти спираються на репутацію в оцінці майбутньої поведінки даного економічного агента[2, гл. 2].

       Не  менш важливу роль у новій інституційній економічній теорії відіграє неповний, або відносницький контракт, який також є таким, що самовиконується. Відносницькі (імпліцитні) контракти відносяться до ситуацій, коли існує двостороння залежність між економічними агентами у зв'язку із використанням специфічних ресурсів.

 

II. Позитивний напрям досліджень в області управління поведінкою виконавця

       Вперше  питання агентських відносин та відокремлення  функцій управління від функцій  власників було визначено А. Берле та Дж. Міазом у 1932 році[1, ст. 81-96]. Подальший розвиток даної концепції здійснювали У. Меклінг, М. Дженсен, Ю. Фама.

       Вищевикладені питання стали концептуальною основою для подальшого дослідження питань корпоративного управління та агентської теорії. Агентська теорія є одним із напрямів неоінституційної економічної теорії та була сформульована у 60—70 рр. ХХ ст.

       Ю. Фама і М. Дженсен розглядають  два напрями досліджень у галузі управління поведінкою виконавців –  нормативне і позитивне. Обидва підходи досліджують договірні взаємовідносини між сторонами, які намагаються максимізувати доходи та досягають компромісу через підписання взаємовигідних контрактів, тобто розглядається можливість укладання «Парето–оптимальних контрактів». Парето–оптимальні контракти – контракти, при якому неможливо поліпшити чий-небудь добробут (за допомогою розподілу) без збитку для добробуту іншої особи[5, ст. 327-349].

       Нормативний напрям використовує загальноприйнятий  мікроекономічний модельний апарат і акцентує увагу на умовах максимізації цільової функції (корисності) при заданих  обмеженнях. Нормативний підхід має математичну спрямованість та приділяє увагу невизначеності та інформаційній асиметрії. Невизначеність – стан людини, обумовлений обмеженою можливістю отримання фактів та інформації для використання та прийняття рішень. Під інформаційною асиметричністю розуміють відмінності в інформації, яку мають в своєму розпорядженні окремі особи для розробки ефективного плану чи для оцінки роботи окремих осіб.

         Ключова відмінність полягає у тому, що позитивна теорія ґрунтується на нематематичному підході та приділяє увагу вивченню конкретних ситуацій, впливу контрактних технологій, людського та фінансового капіталу.

       В той час як позитивна теорія робить акцент на технології моніторингу, скріплення зобов'язаннями в контексті різних форм контрактів і організацій. Моніторинг – перевірка виконання контрактних зобов’язань іншою стороною. Позитивна теорія пояснює, не якими повинні бути стимули виконавця, а як поручитель і виконавець вирішують проблеми встановлення стимулів через дизайн контрактів і організацій. Проведення моніторингу дозволяє мінімалізувати негативні наслідки егоїстичних дій агентів щодо власного збагачення за рахунок принципалів.

       Виділяються принципи технічного проекту дизайну контракту: коли повної інформації немає, розробляється принцип інформативної для вирішення цієї проблеми. Будь-який показник ефективності показує інформацію про зусилля обраного агента, які повинні бути включені в компенсації контракту. Це включає, наприклад, відносну оцінку продуктивності – вимір у порівнянні з іншими, аналогічними агентами, таким чином, щоб відфільтрувати певний загальний фоновий шум факторів, такий як коливання попиту[6, ст. 303-360].

 

       

Висновок

       Проаналізувавши використану літературу, можна розкрити завдання даного реферату. Суть управління поведінкою виконавця (відносини принципала–агента) полягає в тому, що контракт, в рамках якого один або більше суб'єктів (поручителів, принципалів), володіє і розпоряджається на свій розсуд фінансовими ресурсами та реалізує комплекс дій спрямованих на досягнення стратегічної мети, залучають (наймають) іншого суб'єкта (виконавця, агента) для виконання дій (надання послуг) від їх імені, що припускає делегування виконавцеві деяких прав ухвалення рішень.

       В економічній теорії контрактів розрізняють два напрями досліджень в області управління поведінкою виконавця – нормативний і позитивний. Нормативний напрям використовує загальноприйнятий мікроекономічний модельний апарат і акцентує увагу на умовах максимізації цільової функції (корисності) при заданих обмеженнях. Позитивна теорія більше уваги приділяє технології моніторингу, скріплення зобов'язаннями в контексті різних форм контрактів і організацій. Отриманні знання дають можливість проаналізувати та спрогнозувати, а також перевірити та стимулювати поведінку економічних агентів.

       Завдяки розкритим завданням вирішили мету реферату. На основі цього можна  стверджувати, що вивчення та розуміння підходів управління поведінкою виконавців є актуальним, оскільки задають широке поле для дослідження та розвитку агентських відносин.

 

Список використаної літератури

1. Бухвалов.  А.  Корпоративне  управленння як об’єкт наукових досліджень//Російський журнал менеджменту. – 2005. – №3.
2. Ткач А. А. Інституціональна економіка. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007.
3. Фуруботн Э. Г., Рихтер Р. Институты и экономическая теория: Достижения новой институциональной экономической теории / Пер. с англ. под ред. В. С. Катькало, Н. П. Дроздовой, 2005
4. Шаститко А.Е. Институциональная экономика: Лекции для НГТУ /Выполнены в рамках проекта Мирового банка. - М., 2006.
5. Fama E. Agency problems and residual claims / E. Fama , M. Lensen // The Journal of Law and Economics. — 1983. — Vol. XXYI (June 83).
6. Jensen M.C., Meckling W.H. Theory of the Firm: Managerial Behavior, Agency Costs and Ownership Structure // Journal of Financial Economics. – 1976. – N.3.