Порівняльна характеристика змішаних економічних систем Німеччини та Швеції (друга половина XX ст.)

Німеччина

Швеція

Ступінь державного втручання в економіку

Неоліберальній моделі «соціально-ринкового  господарства» (синтезу «вільного» і соціально спрямованого суспільного  ладу), яка втручання держави в  економіку визнавала лише способом удосконалення механізмів функціонування капіталізму, німецькі соціал-демократи  протиставили модель «змішаної економіки» («змішаного економічного ладу»), що в  ній державне втручання розглядалося як засіб переходу до соціалізму. Її авторами були Х. Дайст та Г. Вайссер ‒ ідеологи і теоретики СДПН. В основу моделі було покладено теорію «економічної демократії» (уточнену концепцію «господарської, індустріальної демократії» Р. Гільфердінга і Ф. Нафталі).

Економічна політика соціал-демократичного уряду Швеції є цілком самостійною, незалежною від зовнішнього впливу. Засадним її принципом є визнання безпосередньої залежності економічної  стабільності від рівня державного управління та суспільного добробуту.

Домінантна форма власності на матеріальні ресурси

«Соціально-ринкова» економіка базувалась на вільній конкуренції приватних  фірм, але посилення концентрації виробництва сприяло розвитку державної, кооперативної та інших форм власності. Це покликало до життя нові форми  конкурентної боротьби ‒ між підприємствами різних суспільних секторів. Для ФРН  не характерна націоналізація, «змішана економіка» будується на поєднанні  трьох форм власності, трьох секторів і трьох типів підприємств:

• приватна власність, приватний сектор, приватні підприємства;
• державна власність, державний сектор, державні підпри-ємства;
• суспільна (загальнонародна) власність, суспільний сектор, підприємства суспільної орієнтації (ті, що працюють на досягнення суспільно значущої мети).

Усі три сектори перебувають у зоні ринкових відносин і конкурують між собою, будують взаємовідносини на ринкових засадах. Владі монополій протиставляється контроль за їхньою діяльністю з боку всіх інших підприємств. На засадах ринкової конкуренції вони мають підтвердити своє право на існування і забезпечити демократичний контроль за діяльністю інших.

В основу  скандинавської моделі «змішаної  економіки» покладено концепцію  «функціонального соціалізму» шведських  соціал-демократів: поєднання приватних  і суспільних засад економічного розвитку на функціональній основі.

Влада

Основними ланками німецької моделі «змішаної економіки» стала економічна влада (а не власність) і суспільний контроль над нею. Саме вони були об’єктом реформування. Формування «економічної демократії» трактувалось як:

• створення альтернативної щодо капіталу влади;
• поділ відповідальності між сторонами, що беруть участь в управлінні;
• оприлюднення прийнятих рішень як в межах підприємства, так і на державному рівні;
• створення системи самоконтролю;
• запобігання зловживанням економічною владою.

Новий лад мав увібрати все краще, що дав національний історичний досвід: за економічною базою, системою власності ‒ капіталізм, за морально-духовними  та інституціональними принципами ‒  соціалізм.

За капіталізмом закріплювалась функція забезпечення ефективного  розвитку економіки, економічного зростання. Соціалізм мав забезпечувати  постійне підвищення рівня добробуту, соціальної справедливості і якості життя, коли задоволення вимог соціалістичного  сектора гарантується і контролюється  державою.

Соціал-демократична робітнича партія Швеції, яка перебуває при владі  і понад 60 років формує економічну та соціальну політику уряду, ніколи не ставила питання про націоналізацію, хоч і ніколи не заперечувала право  на існування інших форм власності.

Основною рисою політики державного контролю за заробітною платою була і залишається тенденція  «вирівнювання» доходів різних суспільних верств.

Свобода

Побудоване на засадах економічної  демократії суспільство забезпечує демократичний контроль у таких  формах:

• створення умов для виникнення економічної контрвлади;
• участь трудящих та службовців в управлінні (через ради) з метою захисту інтересів виробників та споживачів (протиставляється контролю з боку профспілок);
• «прозорість» (гласність) підприємницької діяльності.

Принципи функціонального соціалізму, соціального партнерства та солідарності, що їх розуміють як компроміс заінтересованих  груп, різних соціальних сил, відображено  також у програмах соціал-демократичних  партій Данії і Норвегії.

Функції держави

Регулююча функція держави обмежена її втручанням у макроекономічну  та соціальну сфери. Управлінська функція держави стосовно економіки зводиться до регулювання кон’юнктурних та структурних порушень економічного циклу, запобігання кризовим ситуаціям, забезпечення стабільності грошового обігу, рівня цін, збільшення суспільного продукту як гарантії зростання добробуту, з допомогою керування фінансами, податками, використання грошових та кредитних механізмів, проведення раціональної митної політики. Інакше кажучи, засади державного регулювання за програмою соціал-демократів полягають у формуванні макроекономічного середовища, яке сприяє розвиткові ринкових відносин.

Система управління суспільством, побудована на залученні до цього процесу  різних впливових суспільних сил, яким делегується частина державних управлінських функцій, є основою «функціональної соціалізації», застосовуваної щодо приватного капіталу.

 Еволюція програмної  мети шведських соціал-демократів  полягає в переході від ідеї  «політичної демократії» (здійснення  демократичних реформ, перебудова  політичної системи), до ідеї «соціальної  демократії» (спрямованої на ліквідацію  відсталості та злиднів), а згодом  до «економічної (індустріальної) демократії»,  орієнтованої на ліквідацію традиційного  підкорення праці капіталу, зміцнення  позицій праці (підвищення її  соціального престижу, підвищення  якості життя).

Розвиток

Планового сектора безпосередньо  в економіці німецька модель не передбачає. Діяльність економічних суб’єктів  не планується. Але плануються фінанси  і програми розвитку соціальної інфраструктури (освіта, охорона здоров’я, суспільний транспорт, галузі інформації і та ін.), що сприяє нормальному розвиткові економіки.

Під плануванням розуміють  розрахунки народногосподарських балансів, національного бюджету, які є  директивними для уряду, і визначення загальних орієнтирів автономної діяльності емісійного банку.

Зокрема в програмі розвитку на 1975—1985 рр. (Мангеймський з’їзд) було чітко окреслено поле діяльності держави, методи її втручання в економіку. Уточнювалось, що методи непрямого впливу на економіку залежать від конкретного соціально-економічного стану суспільства. Вони матимуть переважно кейнсіанську спрямованість, але на певних етапах, з метою скорочення дефіциту державного бюджету, можуть застосовуватись і монетарні заходи впливу.

Після того як рівень заробітної плати  в Швеції став найвищим у світі, шведські соціал-демократи перейшли до розв’язування  проблеми «справедливого розподілу  власності». На відміну від австро-німецької  моделі, в основу якої покладено  принцип участі трудящих в управлінні, що забезпечує їм вплив і контроль за розподілом доходів в корпораціях, шведська модель передбачала формування профспілкових фондів як засобу перерозподілу  капіталів між секторами, що забезпечувало  виникнення економічної контрвлади. Так, співвідношення обсягів капіталів, що мають у своєму розпорядженні об’єднання шведських підприємців, центральне об’єднання служ-бовців і центральне об’єднання профспілок Швеції, становить відповідно 1 : 1,07 : 2,3.

Перетворенню економіки  з відсталої аграрної в передову промислову сприяла наявність великих  запасів важливих природних ресурсів: залізняку, лісу, гідроенергії. Величезний зовнішній попит на шведський  ліс і залізняк, здатність Швеції розробляти ресурси і близькість європейських ринків в епоху високих  транспортних витрат були основними  чинниками розвитку.

Соціальна політика держави

Соціальна політика держави розглядається  як могутній інституціональний важіль розвитку суспільства. Держава забезпечує формування і підтримку соціальної інфраструктури; справедливий розподіл; повну зайнятість.

Особливо наголошувалось, що недоліки в організації і фінансуванні соціальної інфраструктури негативно  впливають на економічний розвиток (наприклад, скорочення темпів економічного зростання в 60-х роках повністю відносились на рахунок недостатньо  розвиненої системи освіти).

Теоретики, які обгрунтовували нову програму соціальних реформ (К. Шіллер, Х. Еренберг, Л. Пашке), зазначали, що побудова соціально-ринкового господарства була орієнтована на створення міцної картелізованої економіки ‒ бази для соціального реформування. Формування «змішаної економіки» має на меті створення такої економіки, яка б поєднувала посилення (під контролем держави) конкуренції на мікрорівні і планування на макрорівні.

Соціалізація суспільства в Швеції пов’язувалась не з усуспільненням власності, а з державним перерозподілом доходів, їх вирівнюванням.

Реформістська програма шведських  соціал-демократів передбачала еволюційний  перехід до соціалізму через удосконалення  системи соціального забезпечення і ставила такі завдання:

• досягнення повної економічної демократії;
• збільшення обсягів суспільного виробництва;
• забезпечення повної зайнятості;
• справедливий розподіл і забезпечення соціальної рівності.

Програму побудовано за принципом  «солідарності», який розглядається  як компроміс «заінтересованих суспільних груп» (профспілки, об’єднання підприємців тощо). Цей принцип визнається «основною цінністю демократичного соціалізму».

Практичним втіленням  принципу «солідарності» стала політика «солідарної заробітної плати», яка  формується на підставі угоди профспілок, об’єднань підприємців щодо меж  її зростання, тарифних ставок, умов праці. Розміри заробітної плати і всіх інших видів доходів суворо регламентуються, оскільки саме доходи визнаються основним фактором економічної динаміки та забезпечення соціальної справедливості.

Отже

У цілому німецька соціал-демократична модель реформування економіки зводиться  до побудови ефективної економіки вільної  конкуренції за посилення інституціональних  функцій держави.

«Змішана економіка» розглядалась як така, що будується на принципі свідомого  «глобального регулювання», поєднання  мікроекономічного саморегулювання  і макроекономічного державного регулювання з метою підпорядкування  виробництва потребам соціальної сфери