Попит та пропозиція грошей

 

Переміщення кривої пропозиції

 

Переміщення пропозиції - також змінює ціну та кількість товару D крива попиту S1 і S2 - стара і нова криві пропозиції. Коли витрати постачальників змінюються через чинники вказані вище, переміщається крива пропозиції. Наприклад, при покращенні засобів виробництва, виробники будуть готові забезпечувати більше товару за кожною ціною і це переміщає криву постачання S1 управо, до кривої S2 - зростання пропозиції. Це збільшення пропозиції примушує рівноважну ціну зменшитися з P1 до P2. при цьому рівноважна кількість зростає з Q1 до Q2, оскільки кількість, яка може бути продана, збільшується за новими нижчими цінами. Відмітьте, що це у разі переміщення кривої постачання, рівноважна ціна і кількість рухаються у протилежних напрямках. З іншого боку, якщо пропозиція зменшення, наприклад через виснажування родовищ сировини, трапляється протилежна ситуація. Якщо крива постачання спочатку біла S2, а потім переміщається до S1, рівноважна ціна зросте, а кількість зменшиться. Відмітьте, що це виключно ефект заміни пропозиції. Кількість, потрібна за кожною ціною, така ж як і до переміщення постачання. Причина зміни рівноважних кількості і ціни - зміна пропозиції. Існує тільки 4 можливі напрямки руху на діаграмі кривих попиту/постачання. Крива попиту може рухатися вліво і вправо, також як і крива постачання.

Особливі випадки (нееластичність)

 

 

При попиті D₁, ціна P₁. При попиті D₂ ціна стане P₂. Відмітьте, при обох цінах кількість товару Q залишається постійною через незмінність запропонованого товару. Інколи зустрічаються випадки, що крива пропозиції вертикальна: кількість товару, що постачається постійна незалежно від ціни. Наприклад, кількість землі в світі може розглядатися постійною. В даному випадку байдуже, скільки б хто-небудь був готовий заплатити за шматок землі, додаткова територія не може бути створеною. Також, та ж територія існувала б і без попиту не неї. Якщо земля розглядається таким чином, це гарантує вертикальну криву постачання, надаючи їй нульову еластичність (тобто, байдуже, яка зміна в ціні, кількість не змінюватиметься). Аналогічно зустрічається і вертикальна крива попиту, прикладом якої може розглядатися ціни на деякі екзотичні види сировини протягом короткого часу. У цьому випадку раптова зміна у ефективності добичі не зможе змінити необхідну кількість, через довгий час, потрібний для пристосування підприємств.

 

2. Фактори, що впливають і формують попит і пропозицію грошей

 

Теорія попиту на гроші  пройшла досить довгий і складний шлях розвитку, який відображається не лише у виникненні різних моделей. Вивчення цього питання та питання рівноваги попиту та пропозиції призвели до виникнення двох головних підходів і розробки двох різних моделей: монетариської та кейнсіанської.

        І. Фішер розробив у рамках класичної теорії економічної рівноваги завершену монетарну концепцію. Кількісну теорію І. Фішера в окремих випадках називають ще теорією попиту на гроші, тому що кількість грошей М, які знаходяться в обігу, поставлені в пряму залежність від номінального доходу, у формуванні якого вони беруть участь:

 

МV = ОР, (9.6)

 

де M - гроші, що знаходяться в обігу в період часу; V - швидкість обігу грошей; Q - обсяг реального випуску; P - ціна одиниці товару. Попит на гроші MD є функцією номінального доходу (Yн):

Yн = QP (9.7)

МD = F(Yн) (9.8)

Пропозиція грошей МБ є величиною екзогенною, що формується за рамками економічної системи і яка є наперед визначеною величиною. Умови рівноваги грошового ринку, коли МS = МD можуть бути досягнуті через взаємодію інших ринків макроекономічної системи: товарів, ресурсів, праці. Згідно з класичною виробничою функцією в процесі формування реального доходу утворюється зв'язок між задіяними ресурсами.

У найбільш загальному вигляді  попит на гроші є функцією, яка  залежить від таких факторів як:

1. Рівень цін. їх  номінальні значення у певний  період визначають стартовий  обсяг попиту на гроші. Інфляційні очікування стимулюють зниження попиту цього - власники грошей у своєму намаганні позбутися можливих втрат у результаті знецінення грошей вдаються до спроб трансформації грошей в інші види активів.

2. Інтенсивність товарно-грошового обігу або здійснення укладених угод. Чим вище ділова активність, тим більше випускається продукції, тим більше попит на гроші. У перехідній економіці одночасно діють принаймні три тенденції:

а) зниження реальних обсягів  виробництва, яке об'єктивно спричиняє зниження попиту на гроші;

б) очікування високої  інфляції посилює бажання якомога  скоріше здійснити угоди та позбавитися  грошей;

в) розвиток торгівлі, який супроводжує перші роки реформ, підвищує інтенсивність товарно-грошового  обігу та призводить до зростання попиту на гроші.

3. Схильність суб'єктів  економіки до заощаджень у  всьому можливому їх розмаїтті.  Швидка та надзвичайно значна  за обсягами втрата звичних  споживачів і невизначеність  перспектив штовхає товаровиробників  на закупівлю дефіцитних товарів і валюти, що знижує попит на гроші.

4. Економічні агенти  здебільшого використовують гроші  як засіб мінімізації витрат - засіб найшвидшої трансформації  одних ліквідних благ - товарів  - в інші.

Так, зі збільшенням сукупного  попиту на товари та послуги зростає і попит на гроші. В умовах стабільних цін та обмінних курсів це зростання може бути уповільнене чи прискорене змінами швидкості обігу грошей.

Швидкість обігу грошей - це функція багатьох змінних, які  можна поділити на:

 

• тривалість відтворювального циклу. Зростання у національній економіці питомої ваги галузей з тривалішим відтворювальним циклом призводить до уповільнення темпу обігу грошей і зростання попиту на них;

 

• сезонні коливання. Сезонний характер багатьох галузей, пов'язаний із сільським господарством, призводить до значних сезонних коливань у попиті на гроші. Намагання людей відпочити переважно літом також викликає зростання попиту на гроші в цей період;

 

• удосконалення фінансових технологій. Упровадження електронної системи платежів, безумовно, призвело до прискорення проведення розрахунків, прискорення темпу обігу грошей, зниження попиту на них;

 

• здатність грошей тривалий час зберігати свої "споживчі" якості - довіра економічних агентів до грошей як до товару, здатного досить довгий час виконувати їх основні функції: міра вартості, засіб обліку та заощадження;

 

• грошова політика центрального банку країни. Надання переваг певній функції грошей впливає на швидкість обігу.

У переважній більшої  сучасних національних економік проблема розвитку пропозиції грошей і попиту на гроші не лише традиційно обіймає одну з основних позицій.

НБУ створює так звані "сильні гроші", або грошову  базу, через готівку та кредитну емісію. Грошова база - сукупність зобов'язань  Національного банку України  в національній валюті, що забезпечують зростання грошових агрегатів та кредитування економіки. Грошова база є показником бази фінансування, яка є основою для формування грошових агрегатів, а не самим грошовим агрегатом. Грошова база включає готівкові кошти, випущені в обіг Національним банком України, і переказні депозити в національній валюті в Національному банку України. До готівкових коштів в обігу належать банкноти і монети, емітовані Національним банком України, за винятком банкнот і монет у сховищах Національного банку України, касах і банкоматах установ Національного банку України. До переказних депозитів належать зобов'язання Національного банку України за коштами на кореспондентських рахунках, коштами обов'язкових резервів та іншими коштами на вимогу інших депозитних корпорацій, а також коштами на рахунках державних нефінансових корпорацій та домашніх господарств (працівників Національного банку) у національній валюті в Національному банку України.

Фінансові корпорації - корпорації, які спеціалізуються на фінансових послугах чи допоміжній фінансовій діяльності: Національний банк України, інші депозитні корпорації (банки, що створені і діють на території України) та інші фінансові корпорації (страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, кредитні установи, фінансові компанії тощо). До підсектора інших депозитних корпорацій (банків) належать фінансові корпорації, основною функцією яких є фінансове посередництво і які емітують зобов'язання у формі депозитів чи інших інструментів залучення фінансових ресурсів, що включаються до грошових агрегатів.

Грошові агрегати - зобов'язання депозитних корпорацій перед іншими секторами економіки, крім сектора  загального державного управління та інших депозитних корпорацій. Складовими грошових агрегатів є фінансові  активи у формі готівкових коштів у національній валюті, переказних депозитів, інших депозитів, коштів за цінними паперами, крім акцій, що емітовані депозитними корпораціями та належать на правах власності іншим фінансовим корпораціям. не фінансовим корпораціям. домашнім господарствам та некомерційним організаціям, що обслуговують домашні господарства. Залежно від зниження ступеня ліквідності фінансові активи групують у різні грошові агрегати МО, М1, М2 та МЗ. Грошовий агрегат МО включає готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями. Грошовий агрегат МІ - грошовий агрегат МО та переказні депозити в національній валюті. Грошовий агрегат М2 - грошовий агрегат МІ та переказні депозити в іноземній валюті й інші депозити. Грошовий агрегат МЗ (грошова маса) - грошовий агрегат М2 та цінні папери, крім акцій.

Комерційні банки створюють  гроші в процесі депозитно-кредитної  експансії, коли приріст депозитів  в одному з банків призводить до мультиплікативного збільшення сукупної грошової пропозиції в масштабах усієї економіки.

Складовими грошової пропозиції є депозити економічних суб'єктів (Д) за необхідності може користуватися й готівка, що перебуває в обігу поза банківською системою.

Грошова пропозиція визначається:

Так, готівка в обігу - це безпосередня частина і грошової бази, і грошової пропозиції, тоді як банківські резерви (і?) є складовою грошової бази. Обидві величини пов'язані між собою через грошовий мультиплікатор - відношенням грошової пропозиції до грошової бази:

Грошовий мультиплікатор є відношенням грошового агрегату М3 до монетарної бази, його можна подати через співвідношення готівка

- депозити (коефіцієнт  депонування) та резерви - депозити (норма резервування).

Коефіцієнт депонування  грошей (сг) визначається переважно  поведінкою населення, котре вирішує, в якій пропозиції воно триматиме гроші готівкою та на депозитах:

    визначається  за двома частинками:

1) залежить від норми  обов'язкових резервів комерційних  банків;

 

2) залежить від величини  надлишкових резервів, тобто резервів, які комерційні банки мають  намір тримати понад обов'язкові  резерви.

 

Надлишкові резерви  необхідні банкам для задоволення  потреби клієнтів у готівці та можливості здійснювати платежі  між банками, розширювати свої активні операції.

Слід зазначити, що банки  можуть задовольняти попит на резерви  з різних джерел: за рахунок позичкових резервів, які комерційні банки беруть у кредит у центральному банку; за рахунок не позичкових резервів - резервів банківської системи, які створюються  переважно центральним банком через операції на відкритому ринку за допомогою скупки цінних паперів.

Отже, грошовий мультиплікатор можна визначити за формулою, якщо поділити чисельник і знаменник  першої формули на депозити:

     Грошовий мультиплікатор залежить від багатьох факторів.

Загалом слід визначити  фактори, що спричиняють зростання  грошової пропозиції: зростання грошової бази, резервів банків, добробуту населення; покупка цінних паперів центральним  банком; зменшення обов'язкового і  надлишкового резервного співвідношення, рівня податків, відтоку депозитів.

За підсумками 2008 року Національний банк України проводив стриману грошово-кредитну політику, спрямовану на забезпечення стабільності національної грошової одиниці шляхом збалансування  попиту і пропозиції на гроші та запобігання впливу монетарного чинника на інфляційні процеси. На 01.01.2009 р . грошова база становила 186,7 млрд. грн. і збільшилася за 2008 рік на 31,6 % (за 2007 рік - на 46,0 %). У цілому за 2008 рік обсяг грошової бази збільшився на 44,8 млрд. грн. Натомість зобов'язання Національного банку України перед банківським сектором, що не включаються в грошовий агрегат М3 (кошти банків на кореспондентських рахунках в Національному банку України), скоротилися на 0,4 млрд. грн. (на 2,2 %) до 18,6 млрд. грн.

Значення грошового  мультиплікатора упродовж 2008 року знизилося  з 2,79 до 2,76, що відображало відплив  коштів з депозитних рахунків банків протягом останнього кварталу минулого року та зменшення кредитної активності банків.

На 01.01.2009 р. у складі грошової маси готівкові кошти поза банками становили 154,8 млн. грн. і збільшились за 2008 рік на 39,3 % (на 43,6 млрд. грн.), проте порівняно з 2007 роком (148.2 %) темпи їх зростання уповільнились. У цілому за 2008 рік питома вага готівкових коштів поза банками в структурі грошового агрегату М3 зросла на 2,0 процентних пункту і на 01.01.2009 р. становила 30,0 %.