Поняття, склад й структура основних фондів

Спрацювання і старіння. Основні фонди протягом свого  тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. 

Під фізичним (матеріальним) спрацюванням основних виробничих фондів розуміють явище втрачання ними своїх первісних техніко-експлуатаційних  якостей, тобто споживної вартості, що призводить до поступового зменшення  їх реальної вартості — економічного спрацювання. На швидкість і розміри  фізичного спрацювання основних фондів впливають їх надійність та довговічність, рівень екстенсивного  і інтенсивного використання, особливості  технологічних процесів, якість технічного догляду і ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників та інші організаційно-технічні фактори. 

Фізичне спрацювання  будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини - одну його частину  періодично усувають шляхом проведення ремонтів, а другу таким чином  усунути неможливо. З часом воно поступово накопичується і зумовлює такий технічний стан того або  іншого засобу праці, коли подальше використання його у виробництві стає неможливим, тобто настає момент повного фізичного  спрацювання, яке вимагає заміни такого знаряддя праці новим екземпляром  аналогічного призначення. У зв'язку з цим виокремлюють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів. 

Ступінь фізичного  спрацювання окремої одиниці  засобів праці можна визначити  двома розрахунковими методами: 1) за строком її експлуатації (шляхом зіставлення  фактичної і нормативної величин  з урахуванням ліквідаційної  вартості); 

2) за даними обстеження  технічного стану відносної величини  економічного спрацювання, тобто  відношення їх вартості, перенесеної  на вартість виготовлюваної продукції,  до загальної балансової вартості. 

Техніко-економічне старіння основних фондів — це процес знецінення діючих засобів праці  до настання повного фізичного спрацювання  під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується втрачанням засобами праці своєї споживної  вартості внаслідок удосконалення  застосовуваних та створення нових  засобів виробництва, впровадження принципово нової технології, старіння вироблюваної продукції. Старіння властиве перш за все знаряддям праці та транспортним засобам, зв'язане з  реальними економічними збитками для  підприємств, що експлуатують застарілу  техніку. 

Ступінь техніко-економічного старіння того чи іншого засобу праці  можна визначити за допомогою  коефіцієнта (відносного показника) Ктес, який розрахований за формулою:бочі машини, вимірювальні й регулювальні прилади, пристрої й лабораторне обладнання, транспортні засоби, інструмент, виробничий і господарський інвентар, а також робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження. Засоби праці стають основними фондами тільки після введення їх у виробничий процес, а в практиці обліку - після зарахування на  баланс  підприємства,    що  їх  використовує. 

До складу невиробничих основних фондів належать об'єкти тривалого  користування, які задовольняють  побутові й культурні потреби  людей. 

Житлово-комунальне господарство охоплює виробничі  й невиробничі підприємства. Щодо виробничих підприємств (електростанції, водопроводи та ін.), то вони мають  виробничі основні фонди. До невиробничих основних фондів належать, у першу  чергу, житловий фонд та споруди зовнішнього  міського благоустрою, а також  основні  фонди лазень, пралень та інших  підприємств, що надають послуги  персонального та господарсько-споживацького  характеру. Ці невиробничі основні  фонди, в  свою  чергу,  поділяють  на основні  фонди експлуатаційного призначення, тобто ті, що безпосередньо  беруть участь у наданні послуг, і на основні фонди культурно-побутового призначення: житлові будинки, гуртожитки, клуби та ін.,  що належать  цим  підприємствам. 

Незважаючи на відмінність  за суттю, виробничі й невиробничі  основні фонди мають багато спільного  за формою: подібні елементи - будівлі, споруди, машини, обладнання та ін.; і  виробничі, і невиробничі основні  фонди довговічні, поступово зношуються, потребують  ремонту (часткового відтворення) і повної заміни після вичерпання строку служби. Вартість основних невиробничих фондів поступово, частками, в міру зношування включається в експлуатаційні витрати підприємства. Таким чином, як щодо виробничих, так і невиробничих основних фондів необхідно розглядати питання їх використання, структури,  оцінки,   зносу,   амортизації   та   ремонту. 

Облік і планування основних фондів проводять у грошовій оцінці і в натуральних показниках. Це обумовлено необхідністю мати дані про технічний склад, виробничі  потужності підприємств і галузей, складати баланси обладнання, розробляти шляхи ефективного використання виробничої потужності підприємства. Дані для обліку й планування можна  одержати за результатами інвентаризації основних фондів. 

Велике значення для обліку й аналізу основних фондів має класифікація (групування) їх за натурально-речовими ознаками. Розрізняють  такі види основних фондів: будівлі; споруди; передавальні пристрої; силові й робочі машини; вимірювальні й регулювальні прилади; транспортні  засоби;  інструмент;  виробничий  і  господарський  інвентар  і т.д. 

Різні види основних фондів беруть неоднакову участь у  виробничому процесі. Одні з них, як, наприклад, силові машини та обладнання, безпосередньо беруть участь у процесі  виробництва і тому їх відносять  до активно діючої частини основних фондів. Інші види основних фондів, як наприклад, виробничі будівлі і  т. ін., - створюють умови для виробничих процесів, їх вплив на виробництво  продукції є побічним, тому  їх називають  пасивною частиною основних фондів. 

Використовуючи класифікацію основних фондів за видами, визначають їх виробничу структуру . 

Структура основних фондів - це розподіл основних фондів за видами (групами), відображений у процентах  від їх загальної вартості по підприємству, галузі або житлово-комунальному господарству в цілому. Структура основних фондів відображає особливості галузі й  конкретного підприємства, рівень матеріально-технічної  бази виробництва. Зміна структури  за певні проміжки часу дає уявлення про динаміку якісних змін основних фондів, про технічний рівень виробництва.  Наприклад, збільшення питомої ваги машин, обладнання та інших елементів  активної частини основних фондів підприємства сприяє зростанню випуску продукції (надання послуг) на кожну 1 грн. основних фондів. 

Найважливішим чинником, що характеризує галузеву структуру  основних фондів підприємства, слід вважати  техніко-економічні особливості, що обумовлюють  певні поєднання натурально-речових  елементів, необхідних для здійснення виробничо-експлуатаційної діяльності.