Платіжний баланс

Реферат на тему:

Платіжний баланс

Поняття "платіжний  баланс" було запроваджено у 1767 р. Дж. Стюартом (James Steuart, 1712-1780) — шотландським економістом, одним з найостанніших представників пізнього меркантилізму.

Статті платіжного балансу  покликані відображати всі зовнішньоторговельні операції країни із зовнішнім світом. Ці статті охоплюють експорт товарів і послуг, витрати туристів за кордоном тощо. Платіжний баланс країни є балансом між надходженнями країни від зовнішнього світу та її платежами йому.

Платіжний баланс складається  з трьох основних компонентів:

1.  Зовнішньоторговельний баланс. Стосується експорту та імпорту товарів, обчислюється за даними митної статистики і враховує вартісні обсяги товарів, що у реальному часі перетинають митний кордон відповідної країни. Платіжний же баланс враховує платежі й надходження у сфері зовнішньоторговельного обороту, які за часом можуть не співпадати з рухом товарів.

2.  Баланс платежів за послуги й односторонні трансферти. Останні є некомерційними платежами. Баланс платежів за послуги — це надходження та витрати на транспорт, страхування, пошту, телеграф, телефон, комісійні операції, культурний обмін, туризм, споживацькі перекази (зарплата, спадщина, стипендії, пенсії тощо), утримання дипломатичних і торговельних представництв, відсотки і дивіденди на інвестиції, ліцензійні платежі тощо.

Зазначені два баланси  утворюють разом платіжний баланс за поточними операціями, або поточний баланс. Він визначає обсяг чистих доходів (надходжень) або чистих витрат конкретної країни у зв'язку з її міжнародною торгівлею товарами, послугами, а також трансфертами.

3.  Баланс руху капіталів і кредитів. Він є співвідношенням ввозу та вивозу як приватного, так і державного капіталу, а також одержаних і наданих міжнародних кредитів. Його можна розуміти і як співвідношення продажу та купівлі активів.

Зовнішньоторговельний баланс є різницею між товарним експортом  та імпортом. Якщо експорт більший  за імпорт, то має місце позитивне  сальдо торговельного балансу, якщо ж імпорт перевищує експорт — негативне. Отже, у першому разі маємо активний торговельний баланс, у другому — пасивний. У разі пасивного торговельного балансу у зовнішній торгівлі певної країни виникає дефіцит.

Слід зазначити, що поточний баланс і баланс руху капіталів і  кредитів тісно пов'язані між собою. Дефіцит балансу за поточними операціями — це пряма вказівка на те, що країна живе не по кишені, бо експорту недостатньо для сплати за імпорт. Фінансування імпорту у такому разі потребує або залучення зовнішньої позики, або продажу іноземцям певних активів. При останньому варіанті розвитку подій дефіцит платіжного балансу покривається припливом капіталу до країни. Якщо ж платіжний баланс активний (тобто сальдо додатне), то часто спостерігається відплив капіталу за статтею "Рух капіталів".

У разі негативного платіжного балансу країна змушена "влізати" у борги та продавати іноземцям свої активи (пам'ятатимемо, що боргам притаманна величезна несправедливість — береш чуже і ненадовго, а віддаєш своє і назавжди), тоді як при позитивному балансі країна може використовувати надлишок капіталу для придбання іноземної нерухомості та активів (ряд країн у такий спосіб створюють свої другі (закордонні) економіки) і надавати позики іншим державам.

Країни з некорумпованими  адміністраціями намагаються мати так звані офіційні резерви (тобто суми іноземної валюти) для регулювання збалансованості своїх платіжних балансів. Сума скорочення таких резервів є індикатором дефіциту платіжного балансу країни. Навпаки, зростання офіційних резервів свідчить про збільшення обсягу позитивного сальдо.

Резервні активи є  міжнародними високоліквідними активами певної країни. Ці активи контролюють  уряд та банківська влада країни і  їх можна використовувати будь-коли для фінансування дефіциту платіжного балансу, а також для регулювання курсу національної валюти. До міжнародних високоліквідних активів належать: монетарне золото (що має пробу не нижче 995); спеціальні права запозичення (СПЗ або англ. — SDR) — штучний актив, що розподіляється між країнами-членами МВФ відповідно до їх квот і може використовуватися для придбання іноземної валюти, надання позик та здійснення платежів; резервна позиція в МВФ, що є сумою резервного транша країни; валютні активи (іноземна валюта, банківські депозити, урядові та інші цінні папери, фінансові деривативи, акції приватних підприємств, вимоги, що виникають у результаті угод між національним та іноземними центральними банками, а також між урядовими органами).

У процесі підготовки платіжного балансу країни використовується розрахункова одиниця, що застосовується й у внутрішніх розрахунках. Для перерахунку у долари використовується курс національної валюти до долара, що встановився на час складання платіжного балансу. Якщо для зовнішньоекономічних операцій використовують кілька валютних курсів, то для перерахунку даних платіжного балансу у долари застосовується середньозважений курс.

В Україні за складання  платіжного балансу відповідають Національний банк і Державний комітет статистики. Щокварталу складають два баланси — з країнами колишнього СРСР і соцтабору та з країнами капіталістичного світу. Основними проблемами є недосконалість інформаційної бази, неповнота даних, їх недостатня достовірність.

За станом на 2002 р. фактично була відсутня достовірна інформація про експорт-імпорт послуг, прямі інвестиції, оплату праці нерезидентам, нерозподілені прибутки спільних підприємств тощо.

Стисло розглянемо основні  теорії платіжного балансу.

Теорія автоматичного  саморегулювання платіжного балансу. Розроблена у XVIII ст. Д. Юмом і Д. Рікардо. Основне положення цієї теорії — платіжний баланс може регулюватися без державного втручання.

Теорія внутрішньої  та зовнішньої рівноваги, розроблена Р. Хар-родом, Т. Сциповським, Р. Манделем.

Теорія інструментально-цільового  методу регулювання платіжного балансу. її автори — Дж. Мід, Я. Тінберген. Згідно з цією теорією, показники поділяються на інструменти та цілі державної економічної політики і використовуються в економетричних моделях.

Теорія нормативного регулювання. її автори Дж. Вільямсон і Р. Міллер поєднували антициклічне та антиінфляційне регулювання з регулюванням міжнародних розрахунків.

Монетарна теорія розроблена неокласиками протягом 50-70-х років XX ст. Основні складові цієї теорії: відкрита економіка; мінімальні обмеження на міжнародний рух товарів, послуг, капіталу та працівників; забезпечення свободи дії ринкового механізму як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Теорія міжнародного регулювання платіжного балансу поєднала основні положення кейнсіанства, неокейнсіанства і монетаризму.

Бреттон-Вудська валютна система передбачала систематичне регулювання платіжного балансу, що мало відбуватися у різних напрямах залежно від виду платіжного балансу (пасивного або активного). Ямайська валютна система застосовує принцип симетричного вирівнювання. Невеликий дефіцит платіжного балансу, очевидно, не є небезпечним, його слід перекрити наступного року активним торговельним балансом. Не можна ліквідацію дефіциту залишати на далеке майбутнє.

Значний дефіцит платіжного балансу, особливо який має тенденцію до стійкого зростання, вказує на те, що продукція відповідної країни втрачає конкурентоспроможність на світовому ринку. Чинники дефіциту можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми (соціально-економічні катаклізми, підвищення цін на енергоносії тощо).

Тривале загострення дефіциту платіжного балансу зумовлене скороченням  офіційних резервів країни. Це може підштовхнути її керівництво до запровадження  торговельних бар'єрів (застосування високих  мит та/або широкого квотування імпорту, часто таких заходів виявляється замало; країна стає на тернистий шлях життя постійним боржником і над нею, як дамоклів меч, висить загроза дефолту).

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Авдокушин Е.  Международные экономические отношения. -М., 1996.
2. Ананьев М. А. "Невидимый экспорт" и международные отношения. — М.: Междунар. отношения, 1971.
3. Аникин А. В. Юность науки. Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса. — Изд. 2-е, доп. и перераб. — Политиздат, 1975.
4. Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. А. М. Прохоров. — М.:БСЭ, 1998.
5. Борисов К. Г. Международный туризм и право. — М.: НИМП, 1999.
6. Буглай В., Ливещев Н. Международные экономические отношения. — М., 1996.
7. Бураковсъкий І. Теорія міжнародної торгівлі. - - К.: Основи, 2000.
8. Герчикова И. Н. Международное коммерческое дело. Практикум. — М.: ЮНИТИ, 1999.
9. Грис Т., Леусский А., Лозовская Е. Мировая экономика / Под общ. ред. Л. С. Тарасовича. — СПб.: ПИТЕР, 2001.
10. Гуляев В. Г. Туристические перевозки (документы, правила, формуляры, технология). — М.: Финансы и статистика, 1998.
11. Дахно І. І. Міжнародне економічне право. — К.: МАУП, 2000.
12. Дахно І. І. Міжнародне приватне право. — К.: МАУП, 2001.
13. Дахно І. І., Бовтрук Ю. А. Міжнародна економіка. - - К.: МАУП, 2002.
14. Дахно I. I. Право інтелектуальної власності. — К.: Либідь, 2002.
15. Додонов В. Н., Панов В. П., Румянцев О. Г. Международное право. Словарь-справочник. — М.: ИНФРА-М, 1997.
16. Економічний словник-довідник. — К.: Femina, 1995.