Планування і контроль потреби підприємства в основних засобах

Наступний контроль здійснюється на ВАТ «ШБУ-19» відповідно до Закону України  "Про контрольно-ревізійну службу в Україні" шляхом проведення ревізій і тематичних перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств. На відміну від попереднього та поточного, наступний контроль передбачає перевірку господарських операцій після їх здійснення. Тому його ефективність у поточній господарській діяльності підприємств менша, ніж попереднього і поточного. Але наступний контроль характеризується більш повним і глибоким підходом до вивчення фінансово-господарської діяльності. Він здійснюється на державному рівні, і це дає можливість забезпечити всебічну і комплексну перевірку правильності і законності фінансово-господарських операцій на підприємствах,  виявляє порушення і зловживання,  які інколи можуть приховуватись системою поточного контролю.

Отже, планування і контроль дуже важливі на підприємстві. На ВАТ «ШБУ-19» не має спеціально-призначеного відділу, який здійснював ці функції, їх виконують директор і бухгалтер, іноді наймані працівники.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ.2 Сучасні теоретичні аспекти планування і контролю діяльності підприємства в ринкових умовах господарювання.

 

Планування є найважливішою  функцією управління, яка повинна  забезпечити підприємству нормальне  функціонування. Вдосконалення системи управління вимагає нових підходів до самого процесу планування. Вони визначаються такими чинниками:

         - підприємство повинне розглядатися  як відкрита система, тобто  пристосувати всю діяльність 

підприємства до змін у довкіллі (політиці, економіці, суспільстві, технології, екології);

         - плануванню повинен бути властивий  дух підприємництва, тобто здатність  ризикувати, без чого неможливо  виробити стратегію виживання,  розвитку і зростання; 

• планування слід розглядати як процес.

       Стратегічне планування – це процес моделювання ефективної діяльності підприємства на певний період функціонування з визначенням його цілей і їх змін в умовах нестабільності ринкового середовища, а також знаходження способу реалізації цих цілей і задач відповідно до його можливостей. Також можна зазначити, що стратегічному плануванню властиві ступінь невизначеності, тимчасова орієнтація процесу планування і певний горизонт планування.

       Процес  стратегічного планування зазвичай  складається з 7 етапів:                                            

1. Визначення місії
2. Визначення цілей підприємства
3. Створення стратегічних господарських підрозділів
4. Проведення ситуаційного аналізу
5. Розробка загальної стратегії та стратегії маркетингу
6. Реалізація тактики
7. Спостереження за результатами

       Слід  зазначити, що ще й досі на  багатьох підприємствах України  у плануванні діяльності окремих   виробничих підрозділів відсутня  ув’язка із загальною стратегією  всього підприємства в цілому. Таким чином,  планування йде,  з одного боку, по старій доріжці, з іншого – кожний підрозділ намагається знайти свій бізнес. І  виходить, що загальної стратегії розвитку немає, як немає і єдиного плану. Це спричиняє виникнення негативних наслідків, таких як заборгованість до бюджету та інше. Також дуже часто планові рішення ухвалюються тільки з урахуванням внутрішнього середовища і майже не враховується зовнішнє. При дослідженні ж зовнішнього середовища зазвичай виділяють два її рівня: народногосподарський та галузевий. До чинників  народногосподарського рівня відноситься: політична стабільність, економічна політика держави, природне  середовище та стан ресурсів, загальний стан економіки, соціальний розвиток суспільства та інше.; на галузевому рівні аналізується: попит на товари чи послуги, пропозиція товарів чи послуг, конкуренти та інше. Слід  визначити, що підприємства, які в належній мірі не використовують ринкові підходи і методи стратегічного  планування, не можуть не тільки впливати на ринок, але й адаптувати свої можливості до постійно змінного  середовища.

       Стратегічне  планування вирізняється своєю  адаптивністю до зміни умов. Особливістю  стратегічного  планування є  зростаючий рівень участі в  ньому керівника підприємства.

       Також  очевидним є те, що коли обирається  конкурентна стратегія, керівництво повинне чітко  усвідомлювати, до якого типу прагне підприємство, оскільки стратегії зростання для малих, середніх та великих  підприємств відрізняються.

       Малі  підприємства мають таку перевагу, як гнучкість, що дає їм змогу зазвичай оперативно перебудовувати свою діяльність, тому вони мають ринкові перспективи. До основних видів стратегій малого  підприємства відносять стратегію копіювання, стратегію оптимального розміру, стратегію участі в продукті  великого підприємства, стратегію використання переваг великого підприємства. Спрямованість цих стратегій - зведення до мінімуму гостроти конкуренції з великими підприємствами та якнайкраще використання їх гнучкості.

       Середні  підприємства для забезпечення  життєдіяльності мають дотримуватися спеціалізації на ринковій ніші. Середні підприємства можуть вибрати один із чотирьох видів стратегії зростання залежно від темпів їх  зростання та темпів зростання ринкової ніші, в якій функціонують підприємства: стратегія збереження, стратегія  пошуку загарбника, стратегія лідерства у ніші, стратегія виходу за межі ніші. Ринкова ніша для середніх

Підприємств - це засіб  конкурентної боротьби з великими підприємствами.

       Стратегії  для великих підприємств слід  вибирати на основі аналізу ключових чинників, що характеризують їхній стан з урахуванням результатів аналізу портфеля різних видів бізнесу, а також характеру і сутності реалізованих стратегій.

       Ми  вважаємо, що диференційований підхід  до вибору застосування стратегій  у практичній діяльності має  дуже важливе значення.

       За  сьогоднішніх умов стратегічні  плани повинні спиратися на  нововведення в діяльності українських  підприємців. 

      Також  слід зазначити, що план інновацій  розглядається як проміжний етап  між плануванням стратегії і  детальним плануванням інвестицій. Процес прийняття інвестиційних рішень є невід’ємною частиною  стратегічного планування, яке повинне забезпечити узгодження довгострокових цілей підприємства і  використання ресурсів, що спрямовані на досягнення цілей. Плани інвестицій та інновацій можна розглядати як планування процесу реалізації обраної стратегії. Найбільш перспективним підходом є той, коли планування  нововведень та інвестицій розглядаються як процедура стратегічного планування. А інвестиційні рішення за  своєю сутністю завжди є стратегічним рішенням. Таким чином, планування стратегії, інвестицій та інновацій є функціональним процесом, органічно пов’язаним із єдиним процесом стратегічного планування

      Якщо  стратегія підприємства є визначенням місця та  ролі на ринку товарів, то стратегічне планування - це конкретна вказівка на спосіб досягнення цього стану. Воно базується, з одного боку, на цілях і задачах, поставлених в ході розробки стратегії, а з іншого -   на прогнозах у різних сферах розвитку.

       Стратегічне  планування  - це планування від  майбутнього до теперішнього  виходячи з глобальних ідей  та поставлених цілей підприємства. Стратегія не функція часу, а  функція поставленої мети розвитку, специфічний, орієнтований на  майбутнє напрям розвитку.

       Завжди  треба пам’ятати, що застосування  стратегічного планування створює  найважливіші переваги у функціонуванні  підприємства: готує підприємство  до змін у зовнішньому середовищі; пов’язує його ресурси зі  змінами зовнішнього середовища; прояснює проблеми, які виникають; координує роботу його різних структурних підрозділів; покращує контроль на підприємстві.

         Також обов’язково стратегічне  планування, спрямоване на рішення  кардинальних проблем, має бути  підкріплено поточним плануванням, яке забезпечує досягнення стратегічних цілей. Звичайно, при цьому повинна  забезпечуватись наступність планів, їх взаємозв’язок, хоч структура планових рішень, методи планування і  терміни реалізації будуть відрізнятися.

       На  наш погляд, саме стратегічне планування може стати тим, завдяки чому багато вітчизняних підприємств зможуть стабілізувати свою діяльність і одержати необхідний імпульс для подальшого розвитку.

       Але  не треба забувати, що оскільки  стратегічні плани забезпечують рішення взаємопов’язаних проблем,  наслідки яких виявляються протягом тривалого періоду, складати їх необхідно з особливою ретельністю, також вони повинні бути досить гнучкими. Будь-яка стратегія реалізується за допомогою тактичних дій. І що найважливіше - стратегічне планування має сенс лише тоді, коли плани дійсно реалізуються, а не залишаються на папері. А перехід до стратегічного планування, який враховує умови і вимоги ринкової системи господарювання, ми вважаємо, обов’язково дадуть свій потрібний результат і сприятимуть досягненню  підприємницького успіху.

В сучасних умовах господарювання в Україні змінюються і уточнюються  функції бухгалтерського обліку з метою покращання інформаційного забезпечення управління. Це зумовлює потребу перегляду ряду теоретичних та практичних моментів бухгалтерського обліку, що досягається впровадженням положень (стандартів) бухгалтерського обліку та узгодження нормативної бази з особливостями підприємств різних організаційно - правових форм та галузей. Без даних бухгалтерського обліку неможливо дати об’єктивну оцінку результатам господарської діяльності підприємства. На підставі облікової інформації створюється інформаційна основа для розвитку ринку та оцінювання ефективності функціонування підприємств. Насамперед це стосується підприємств агропромислового комплексу. Швейцарський професор І.Ф. Шерр ще на початку ХХ століття підкреслював роль обліку в управлінні підприємством: «Бухгалтерский облік» - безгрішний суддя минулого, необхідний керівник теперішнього та надійний консультант майбутнього кожного підприємства ”

      Формальний  характер бухгалтерського обліку, обслуговування ним потреб статистики  через просту реєстрацію фактів, що відбулись у звітному періоді  у виробничій діяльності, з подальшим  їх відображенням у фінансовій звітності у вигляді форм і таблиць, не може належним чином дати змогу бухгалтерському обліку стати “організатором” комплексу заходів з виявлення й попередження безгосподарності та неефективності господарювання.

      У Законі  «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. визначено, що бухгалтерський облік – це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень

      Пріоритетною  обліковою інформацією для більшості  користувачів є дані фінансової  звітності підприємства, що формуються  в результаті належного відображення  операцій (фактів господарського  життя) господарюючих суб’єктів за звітний період. Наявність подібного зворотного зв’язку дає можливість зробити висновок щодо важливості процесу підготовки фінансової звітності й узагальнення даних бухгалтерського обліку, оцінювання і підготовки користувачів для адекватного її сприйняття і прийняття ефективних рішень.

Користувач може бути не готовий до сприйняття і розуміння  облікової інформації, тобто існує  проблема цінності інформації та її оцінювання користувачами.

      Облікова  інформація - важлива складова економічного  інформаційного простору. Суб’єкти господарювання, що надають інформацію про свою діяльність та її результати, формують певний масив облікового і, відповідно, економічного інформаційного простору. Кожне підприємство в процесі діяльності використовує інформацію зовнішнього середовища і утворювану всередині самого суб’єкта господарювання. Показники обліку, узагальнені у фінансовій звітності, стають чинником, здатним впливати на рішення суб’єктів щодо їхніх намірів і подальших дій. Отже, облікова інформація певною мірою формує економічний інформаційний простір і водночас залежить від нього.

      Облікова  інформація повинна: 

      – забезпечувати  інформаційну базу для користувачів  в процесі прийняття рішень;

      – підвищувати  ефективність управління підприємством; 

      – створювати умови для ефективного використання підприємством ринкових механізмів.

      Проблема побудови  єдиного облікового інформаційного  простору стосується кожного  підприємства, його керівництва  і власників, вимагає зваженості  при організації процесу управління і обліку; вжиття заходів для підвищення достовірності звітних даних та ефективного забезпечення інформацією відповідних користувачів. В умовах ринку вимоги до взаємної ув’язки та зіставності показників бухгалтерського обліку зростають. Облік повинен бути тим інструментом, що здатен підвищити ефективність господарювання та фінансовий стан підприємства.