Перспективні структурні зрушення національного багатства України

Зараз розвиток людини є кінцевою метою, а економічне зростання сприймається лише як засіб досягнення цієї мети. Адже розвиток людини визначається не великою кількістю товарів і послуг, а рівнем збагачення матеріального і духовного життя людей. На жаль, ще потрібно розробити методи збалансування попиту і пропозиції на людський капітал. Це дозволить суспільству динамічно розвиватися і виробляти відповідну державну політику.

Поряд із людським капіталом для характеристики демографічного і трудового потенціалів використовується індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП) або індекс людського розвитку. Він розроблений спеціалістами Програми розвитку ООН (ПРООН) для порівняння окремих країн за рівнем розвитку людських ресурсів. У ньому враховані значення для життя людей економічних і соціальних факторів. Цей індекс є середньою арифметичною із трьох важливих індикаторів рівня життя (індексу очікуваної тривалості життя при народженні, індексу рівня освіти населення, індексу реального середньодушового ВВП). Значення цього показника змінюються від 0 до 1 (чим ближче воно до 1, тим вищий рівень розвитку людського потенціалу). Коли значення його дорівнює 0,8 і більше, держава вважається з високим рівнем розвитку людського потенціалу; від 0,5 до 0,799 - з середнім; 0,5 і менше - з низьким рівнем розвитку. У 2001 р. Україна за індексом розвитку людського потенціалу зайняла 75 місце зі 175 країн. За даними ООН, індекс рівня освіти населення України у 2001 р. становив 0,93 і перевищував середній індекс країн Східної Європи та СНД [4,116].

На початок третього тисячоліття національне багатство світу становило 550 трлн. дол. [1, 110]. Дані табл.1 вказують на те, що:

      половина світового багатства є власністю країн "сімки" (США, Великобританія, Франція, Німеччина, Італія, Канада, Японія) та ЄС;

      людський капітал перевищує половину нагромадженого національного багатства світу (365 трлн. дол.) і його роль у процесі відтворення цієї категорії постійно зростає;

      природний капітал нерівномірно розподілений по території світу;

      обчислення національного багатства значно залежить від застосованих розрахункових методів.

О. Сухарєв національне багатство поділив на дві частини: невикористане при виробництві ВВП багатство (його невикористані елементи) і частина багатства, втілена у ВВП. Тому створений і нагромаджений національний продукт вчений розглядає як елемент національного багатства, яке подає у вигляді такої формули:

Науковець запропонував показник відношення валового національного продукту до вартісної оцінки національного багатства країни, який показує, наскільки ефективно економіка використовує багатство в процесі створення національного продукту [5, 36]:

Як бачимо, найбільшим національним багатством володіє Росія. Проте виробляє менший національний продукт, ніж США, Японія та Німеччина. Водночас Японія, яка має майже втричі менше національне багатство на душу населення від Росії, виробляє майже в 7 разів більший від неї національний продукт (37,5 тис. дол. на душу населення). Найбагатша країна Росія не використовує ефективно свій економічний потенціал. Найбільш ефективно розпоряджається ним Японія. Тому ця країна характеризується найвищим Кеф (16%). Україна виробляє найменший національний продукт [8] із перелічених країн, проте свій економічний потенціал використовує ефективніше від Росії. Отже, цей коефіцієнт показує, який продукт припадає на одиницю національного багатства, тобто є індикатором ефективності функціонування економіки країни.

Національне багатство, як показник загального економічного потенціалу, характеризує загальні можливості держави або регіону, економічну силу, потужність, тобто передусім кількісний бік функціонування економіки. Рівень економічного розвитку та економічний потенціал органічно пов'язані між собою. Перший поєднує кількісну і якісну сторони господарської діяльності, характеризує ефективність наявного економічного потенціалу, тобто рівень використання усіх виробничих ресурсів, можливості задоволення найважливіших національних та індивідуальних потреб [2, 12].

Характеризуючи національне багатство України потрібно вирішити наступний комплекс завдань:

      здійснити оцінку якості національного багатства;

      визначити різницю (співвідношення) між поняттям "національний дохід" та категорією "національне багатство";

      до категорії  "національне багатство" потрібно включити показники охорони довкілля, які сприяють збільшенню багатства шляхом його збереження;

      зробити вартісну оцінку обсягу національного багатства на душу населення;

      напрацювати єдині принципи складу і оцінки природних ресурсів;

      здійснити обчислення національного багатства на рівні регіонів.

Зараз необхідно на законодавчому та інституційному рівні розробити і закріпити механізми, які б гарантували кожній людині і майбутнім поколінням однакове право на отримання доходу від використання невідновних природних багатств, оскільки національне багатство - власність кожного українця.

Загалом, Україна потребує зміни економічної парадигми. Перехід з сировинної на інноваційну модель розвитку національної економіки сприятиме раціональному використанню національного багатства та збільшенню частки людського капіталу в ньому. Адже економічні перетворення нездійсненні без втручання людського фактора.

Отже, українцям потрібно вибрати правильний спосіб життя і поведінки, щоб мати можливість розвиватися дальше і виробити правильні моделі взаємодії людини, суспільства та природи.

Забезпечення стійкого (збалансованого) розвитку України можливо здійснити шляхом залучення всіх здібностей нації, що допоможе вирішити комплекс проблем розвитку і охорони довкілля для подальшого розвитку і процвітання України.

3. Перспективні структурні зрушення національного багатства України

Економіка незалежної України потребує істотних структур­них змін у національному багатстві.

По-перше, треба поступово зблизити темпи зростання фондів виробничого і невиробничого призначення з метою докорінного по­ліпшення добробуту населення. Особливо це стосується таких неви­робничих галузей, як освіта, охорона здоров'я. Тут необхідне більш швидке зростання фондів порівняно з виробничою сферою і навіть промисловістю.

По-друге, потрібні істотні зміни у складі виробничих фондів. Особлива увага звертається на розвиток високотехнічних, наукомістких галузей машинобудування, порошкової металургії, вироб­ництво надтвердих матеріалів, електрозварювальної технології.

Гостро не вистачає деяких видів продукції, потреба в яких в Ук­раїні дуже висока. Треба створити виробничі потужності для випус­ку зернових, кормо-, картоплезбиральних комбайнів, сіялок, коса­рок, тролейбусів, автобусів, навантажувачів, холодильників, взуття, тканин, автомобілів, теле-, відео-, аудіотехніки тощо.

Україна має зайняти відповідне місце у світовій торгівлі. Тому слід зміцнювати виробничі потужності з виробництва літаків, суден, верстатів, приладів, електротехнічних виробів. Уже сьогодні на світо­вому ринку ця продукція має досить високу репутацію.

По-третє, для збільшення валютних надходжень треба у націо­нальному багатстві України створити відповідну індустрію туризму: готелі, кемпінги, транспортні засоби і підприємства, що їх обслугову­ють, відповідні шляхи сполучення, засоби зв'язку, підприємства хар­чування і підприємства, що виробляють туристичні товари. Україна, спираючись на відповідну матеріальну базу, може збільшити кількість туристів у 20-40 разів, а це значні валютні надходження, які так потрібні для оплати ряду імпортних товарів, у тому числі енергоносіїв.

По-четверте, гостро постає проблема збільшення виробництва продукції, яка становить фонд споживання. Тут мова йде про ство­рення потужностей для виробництва не тільки продуктів харчуван­ня, взуття, одягу, а й предметів довготривалого користування — лег­кових, пральних машин, телевізорів тощо.

По-п'яте, прискорений розвиток ВВП, докорінне поліпшення його структури знаходяться у прямій залежності від інформаційної індустрії, що потребує інтелектуальних інвестицій, створення повно­цінного ринку інформаційних товарів.

Знання, у тому числі економічні, стають найважливішим міри­лом неоекономічної моделі. На професії, в яких переважаючою є інте­лектуальна складова, припадає основний приріст зайнятості. Так, за розрахунками фахівців, у США цей показник становить 85 відсотків, у Німеччині — 89, у Великій Британії — 95, у Японії — до 90 відсотків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.      Нестеров Л., Аширова Г. Национальное богатство и человеческий капитал // Вопросы эономики. - 2003. - № 2. - С. 103-110.

2.      Поповкін В.А., Калитенко А.П., Розинка В.О. Рівні соціально-економічного розвитку регіонів України // Наукові доповіді. Випуск 24. - Київ: НІСД.

3.      Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) Шляхом Європейської інтеграції / Авт. Кол.: А. С. Гальчинський, В. М. Геєць та ін.; Нац. ін-т стратег. дослідж., Ін-т екон. прогнозування НАН України, М-во економіки та з питань європ. інтегр. України. - К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. - 416 с.

4.      Сухарев О. Национальное богатство и структурная политика / Экономист. - 2006. - № 2. - С. 24-38.

5.      Шумська С. С. Національне багатство: методологічні підходи та оцінки по Україні/Економічна теорія. - 2006. - № 4. - С. 62-76.

6.      http://www.dpr.ru/joumal/joumal_9_7.htm.

7.      http://www.finfacts.com/biz10/globalworldincomepercapita.htm.