Пенсійне забезпечення в Україні

     Україна чи не останньою на пострадянському  просторі наважилася на реформування пенсійної системи. Проте незважаючи на тривалу підготовку, практична реалізація її ідей одразу зіткнулася зі значними проблемами .

     Загалом стратегія пенсійного страхування (як і всієї системи соціального  страхування) має бути спрямована на повне охоплення всіх категорій зайнятого населення та уніфікацію порядку призначення страхових виплат у межах одного закону.

     Проблема  забезпечення гідного рівня пенсій громадянам України є досить гострою  і постійно перебуває в центрі уваги як політиків, так і науковців, які, на відміну від перших, уникають популістських лозунгів та шукають обґрунтовані шляхи її вирішення. Чимало публікацій дослідників присвячено різним аспектам реформування існуючої в Україні системи пенсійного забезпечення, зокрема, переходу від традиційного методу перерозподілу коштів між поколіннями PAYG("рау аs уоu gо") до методу накопичення, функціонування змішаної системи фінансування трудових пенсій. Оскільки Україна зараз знаходиться на самому початку шляху розбудови систем недержавного пенсійного забезпечення громадян, що працюють, відповідна тема є практично невичерпною. У цьому контексті також актуалізується питання вивчення зарубіжного досвіду щодо існування подібних систем, особливо у країнах із розвинутою економікою.

     Практичне втілення пенсійної реформи пов'язувалося з набуттям чинності з 1 січня 2004 р. Законів України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення», спрямованими на поступове запровадження трирівневої пенсійної системи. Наразі постає питання реальної оцінки перших результатів реформи, аналізу наявних проблем та пошуку можливих способів їх розв'язання.

     Забезпечення  соціальної справедливості, економічної та фінансової стабільності вимагає запровадження багаторівневої пенсійної системи, яка вже успішно апробована протягом багатьох років у розвинутих країнах, однак в Україні тільки набирає обертів. Отже, трирівневу модель пенсійної системи, яку Світовий банк розробив понад 10 років тому в рекомендації "Попередження кризи старіння населення", було взято за основу в багатьох країнах, у тому числі і в Україні.

     Невирішеним сьогодні залишається питання щодо розмірів тарифних внесків. Розмір страхових  внесків буде визначений для кожної пільгової категорії осіб. Працівники, зайняті на роботах зі шкідливими і тяжкими умовами праці та на роботах, що дають право на пенсію за вислугу років, будуть розподілені за списками. Передбачається, що всього їх буде 6. За попередніми розрахунками, найменший тариф страхових внесків визначений на рівні 4%, а найвищий - на рівні 22%.

     Як  відомо, можливості Пенсійного фонду  України обмежені. Серед причин цього - стан економіки та зменшення частки працездатного населення. Адже працююча частка суспільства вже практично  не може утримувати пенсіонерів, оскільки на одного пенсіонера фактично припадає один працюючий. За прогнозами фахівців, до 2030 року на тисячу платників внесків до Пенсійного фонду України припадатиме 1005 пенсіонерів, ще через певний проміжок часу кожен працюючий буде утримувати двох пенсіонерів. Можливими шляхами вирішення проблеми підтримання необхідного балансу, як зазначають фахівці, є підвищення віку виходу на пенсію та часткове перекладення турботи про власну старість на самих працюючих - майбутніх пенсіонерів. Треба зазначити, що подібна проблема стоїть не тільки перед Україною, але й перед європейськими країнами, США та Японією, адже їх також охопила демографічна криза - населення "старіє", виникає диспропорція у кількості молоді та людей похилого віку.

     Досвід  функціонування пенсійних систем в економічно розвинутих країнах свідчить про те, що будь-яка солідарна пенсійна система значною мірою залежить від демографічних ризиків. У більшості таких країн процес старіння населення супроводжується зниженням народжуваності, зменшенням смертності та збільшенням тривалості життя. За цих умов система, заснована на принципі перерозподілу коштів, коли всі працюючі несуть повне фінансове навантаження за всіх пенсіонерів (тобто працівники відраховують частку власного заробітку на пенсії під зобов'язання держави щодо подібних відрахувань наступних поколінь для їх утримання), виявилася недієздатною. Як зазначають фахівці, у зв'язку зі старінням населення і змінами форм зайнятості (скорочення загальної кількості зайнятих, поширення неформальної та часткової зайнятості, робота вдома) у солідарних пенсійних системах розвинутих країн світу зростає частка державних витрат на підтримку існуючих пенсіонерів, зростає і частка пенсійних витрат у ВВП, збільшується навантаження на працездатних членів суспільства. Ситуація, що склалася, змусила деякі країни з розвинутою економікою переглянути діючі пенсійні системи шляхом зміни деяких параметрів пенсійних програм, впроваджуючи різноманітні схеми обов'язкових базових виплат та доповнюючи їх системами обов'язкових та добровільних накопичень .

     Слід  визнати, що сучасний стан соціально-економічного розвитку, в умовах якого доводиться розпочати роботу із запровадження  обов'язкової накопичувальної пенсійної  системи, є об'єктивно непростим.

     Тому  хотілося б підкреслити, що ефективний розвиток цієї системи не може бути досягнутий без чіткого плану дій з урахуванням аналізу поточної ситуації в оплаті праці, в солідарній пенсійній системі, на фондовому ринку та у демографічній сфері.

     В основі такого плану дій, на наш погляд, доцільно виділити три напрями:

1)     створення базових макроекономічних   передумов;

2)     підвищення інвестиційної привабливості  фінансових. інструментів для вкладення коштів накопичувальної системи;

3)     забезпечення інституційної готовності пенсійної системи, тобто створення інфраструктури та механізмів ефективного управління.

     Не   викликає сумніву, що запровадження    другого рівня пенсійної системи є питанням не тільки соціальним, а передусім економічним. Національна економіка повинна знаходитися у стані постійного зростання, що забезпечить достатньо високий рівень і стабільність надходження доходів працюючому населенню .

     Отже, доцільність запровадження професійної  пенсійної системи обумовлена нині не тільки прагненням частково звільнити солідарну систему, що реформується, від невластивих їй виплат, а й загальною стратегією адаптації до старіння населення та зміни соціальних цінностей.

     Повертаючись  до сьогоднішньої ситуації в нашій  країні, хотілося б відзначити, що політична  ситуація нестабільна. Світова криза також відбилася й на фінансовому секторі України. Немає єдиної думки з концептуальних питань накопичувального рівня загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Всі ці фактори не є сприятливими для введення нового рівня пенсійної системи.

     З іншого боку, політику взагалі складно  назвати стабільною сферою, особливо останніми роками в Україні, економіка  теж періодично переживає спади, та й для стабілізації ситуації й  ухвалення єдиного рішення з  дискусійних питань ще є час.

      Висновок 

     Нова  страхова пенсійна система, будучи залежною від багатьох складових та показників соціально-економічного розвитку, зокрема від стану ринку праці, рівня і динаміки заробітної плати, дієвості соціальної, податкової, банківської, цінової та інших складових політики держави, потребує вдосконалення. Для цього необхідно реформувати структуру і зміст моделі пенсійної системи.

     Важливим  завданням щодо подальшого розвитку пенсійної системи є запровадження цілісної системи звітності, фінансового обліку та державного контролю у сфері соціального страхування. Цьому сприятиме законопроект "Про єдиний соціальний внесок і адміністрування збору і обліку єдиного соціального внеску". Це дасть можливість вирішити проблеми, пов'язані з ухиленням від сплати страхових внесків, удосконалить контроль за надходженням та витрачанням коштів соціального страхування.

     Важливим  кроком щодо вдосконалення системи  пенсійного страхування є поліпшення коефіцієнта залежності пенсійної  системи шляхом зменшення чисельності  пенсіонерів або збільшення чисельності платників внесків до Пенсійного фонду.

     Залишається сподіватися, що пенсійна реформа залишиться незмінною, й для вибору її реалізації буде вибраний оптимальний шлях, тимчасові  труднощі, пережиті державою, не стануть  для українських громадян непосильним тягарем на довгі роки, а розмір пенсій дозволить жити гідно людям, що вийшли на заслужений відпочинок. 
 
 

      Список використаної літератури

1. Закон  України «Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування»  від 09.07.2003 № 1058-IV// Відомості Верховної Ради України . - 2003 р., № 49, стаття 376

2. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 27.09.2002 № 1057-IV // Відомості Верховної Ради.-2003.-№47-48

3. Мельник О.М. Реформування пенсійного забезпечення в Україні // Фінанси 
України.-2002.-№4.-С.32-38.