Особливості функціонування фінансового механізму на місцевому рівні

  Особливості функціонування фінансового  механізму на місцевому  рівні.

  Фінансовий  механізм — сукупність форм і методів  формування й використання фінансових ресурсів, що застосовується з метою створення сприятливих умов для економічного і соціального розвитку суспільства.

  Призначення фінансового механізму зводиться  до двох основних функцій — фінансового забезпечення й фінансового регулювання економічних і соціальних процесів. [3]

        Особливістю дії фінансового механізму на рівні місцевого самоврядування є те, що він пов’язаний з формуванням та використанням цільових централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів і дає змогу місцевим органам самоврядування на практиці реалізувати стратегію та тактику фінансової політики.

       Функціонування фінансового механізму забезпечується через певні організаційні структури, а саме: фінансове планування, управління фінансами, фінансовий контроль і правову регламентацію фінансової діяльності.

Склад фінансового механізму  

      За  допомогою фінансового механізму здійснюється широкомасштабний розподіл і перерозподіл створюваного в державі валового внутрішнього продукту (ВВП) відповідно до основних положень фінансової політики.[2] Здійснення системи розподільчих і перерозподільчих відносин відбувається із використанням методів фінансового забезпечення суб’єктів господарської діяльності, основними з них є: 

• бюджетне  фінансування  як надання коштів з бюджету на безповоротних засадах

• кредитування  - це надання коштів на принципах  поворотності, платності, строковості і забезпеченості

• самофінансування  передбачає відшкодування видатків суб’єктів господарювання по основній діяльності та її розвитку за рахунок  власних джерел. Принцип самофінансування допускає залучення кредитних ресурсів

• оренда (лізинг) -  це передача майна у користування за певну плату і на певний строк

•   інвестування  – процес вкладання грошей  в ті чи інші об’єкти з  розрахунком на збільшення їх  вартості, а також отримання додаткового  доходу

• фінансове регулювання  діяльності відбувається, в першу чергу і головним чином, через оподаткування як вилучення частини доходів підприємств і організацій, а також населення спрямування цих коштів в бюджети на державні цільові фонди для задоволення державних потреб. В умовах ринкової економіки використання адміністративних методів впливу надто обмежене,  тому головний акцент у регулюванні економіки робиться на оподаткуванні.

      На  стадії фінансового планування і прогнозування визначаються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку економіки і соціальної сфери. Показники прогнозних розрахунків є основою для приведення в дію відповідних стимулів та інструментів у формі різноманітних пільг, санкцій або обмежень, які забезпечують розвиток держави в заданому напрямі. Це можуть бути пільги з оподаткування, пільгове кредитування або видавання дотацій на покриття збитків тощо. Можуть застосовуватись також фінансові інструменти, що обмежують ту чи іншу форму діяльності. Це штрафи, відміна пільг, додаткове оподаткування. Фінансовий механізм характеризують узагальнюючі та індивідуальні показники. Узагальнюючими є загальний обсяг фінансових ресурсів, що створюється в державі, обсяг доходів та видатків бюджету тощо. Індивідуальні — це величина витрат бюджету держави на одного жителя, розмір податків, що сплачуються одним працюючим, тощо. Фінансові показники дають змогу визначити дійовість фінансового механізму.

      Важливі елементи фінансового механізму — фінансові нормативи, ліміти та резерви. Нормативи характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів. Ліміти являють собою певні обмеження на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина. Резерви мають нейтралізувати дію непередбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому.

      Фінансовий  механізм діє ефективно, якщо функціонують усі його складові частини. Приводячи їх у дію, держава може спрямовувати економічний і соціальний розвиток на своїй території відповідно до потреб її громадян. Цієї мети досягають через створення і використання фондів фінансових ресурсів.[2]

          Місцеві фінанси, які функціонують в Україні на сучасному етапі її розвитку, потребують певного вдосконалення. Так, виникла необхідність реформування бюджетної системи, що має відбутися в напрямі зміцнення фінансової незалежності місцевих бюджетів, чіткого розподілу функцій між окремими ланками місцевих бюджетів, а відповідно і розподілу доходів. Потребує свого вдосконалення процес бюджетного регулювання, який являє собою частковий перерозподіл фінансових ресурсів між бюджетами різних

рівнів, при цьому передбачається розроблення  наукових підходів до визначення норм відрахувань до місцевих бюджетів від  регулюючих загальнодержавних податків та обов’язкових платежів, установлення обґрунтованого розміру бюджетної дотації, бюджетних субсидій і субвенцій бюджетам нижчого рівня. Слід зазначити, що при фінансуванні соціально-культурних закладів у розрахунку на душу населення по регіонах країни спостерігаються значні розбіжності, тому вирішення цієї проблеми потребує розроблення науково обґрунтованих норм видатків у розрахунку на душу населення.

           Оскільки всі місцеві бюджети самостійні, тобто спроможні самостійно фінансувати делеговані їм державою повноваження, приміром, забезпечити встановлені стандарти медичних чи освітніх послуг, Бюджетним кодексом України встановлена система трансфертів із держбюджету місцевим бюджетам, які визначаються на основі математично-розрахункової формули. Ця формула враховує певні відмінності між місцевостями і їх бюджетній спроможності.

          Тому розрахунок трансфертів стає процесом незалежним від особистих інтересів чи уподобань. Отже, два міста у різних областях, що мають однакові показники, отримують однакові суми трансфертів. Нарешті, дуже важливо те, що отримані трансферти місцеві бюджети можуть використовувати на реалізацію делегованих повноважень так, як вважають за потрібне ( скажімо більше коштів певного бюджетного року можуть спрямовуватись на освіту, а не на охорону здоровя и навпаки).

          Автономна фінансова політика місцевих органів влади проявляється й у тому, що вони можуть на свій розсуд у разі потреби використовувати й кошти з двох умовних кошиків доходів (на власні та делеговані), не прив’язуючи певні видатки до чітко визначеного кошика.

       Перехід Міністерства фінансів України на пряме спілкування з місцевими бюджетами потребує точного і зваженого розрахунку доходів місцевих бюджетів. Перелік доходів, які закріплюються за місцевими бюджетами для виконання власних повноважень включає велику кількість найменувань. Найвагомішими в цьому кошику є місцеві податки і збори, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, податок на промисел, фіксований сільськогосподарський податок, власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету, та інші надходження.

        Для фінансування делегованих повноважень, використовуються спеціальні податки і збори. До складу відповідного кошика доходів включено прибутковий податок з громадян, плату за ліцензії та сертифікати, що видаються місцевими органами влади, плату за торговий патент і держану реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, надходження від адміністративних штрафів, а також штрафів і санкцій за порушення податкового законодавства тощо.

        Нові механізми міжбюджетних відносин передбачають поступове, вирівнювання забезпеченості адміністративно-територіальних одиниць бюджетними коштами при одночасному створенні стимулів для місцевих органів влади і самоврядування до раціоналізації показників місцевих бюджетів та нарощування їх дохідної бази.

       Важливою складовою бюджетної політики має стати впорядкування взаємовідносин між місцевими бюджетами. Йдеться передусім про чітке розмежування повноважень між місцевими органами виконавчої влади, обласними та районними органами місцевого самоврядування територіальних громад щодо формування бюджетів. Потрібно стимулювати солідарне фінансування спільної власності територіальних громад.

        Розв’язання цих та інших фінансових проблем сприятиме стабілізації економічного розвитку адміністративних територій  і зміцненню фінансової бази місцевих бюджетів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури:

1. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року//N 280/97-ВР –
2. Василик О.Д., К.В.Павлюк,// Державні фінанси України.//  -К.: Підручник. - К.: НІОС. – 2002
3. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. — К.: НІОС — 2000. — 416 с.