Особливості бізнесової діяльності

План

1. Бізнес як фактор виробництва.
2. Основне поняття бізнесу.
3. Малий бізнес:

а) основне  поняття;

б) розповсюдження у світі;

в) розвиток у народному господарстві;

г) переваги та недоліки;

д) підтримка  розвитку:

• у зарубіжних країнах;
• в Україні;

     е) організаційна форма;

     є) розвиток у сільському господарстві;

    ж) організаційно – правові  норми.

4. Змішані товариства.
5. Форми організації бізнесу.
6. Оподаткування.
7. Підприємство.

      Багатьма вченими сучасне суспільство  розглядається як рівнобічний трикутник, в основі якого знаходиться бізнес, на вершині — уряд, а по боках — правова система та релігія. Бізнес (підприємництво) часто трактується як четвертий фактор виробництва, тобто ставиться в один ряд з природними ресурсами (землею), працею, капіталом. Отже, можна стверджувати, що доти, доки бізнес не стане базовим елементом народного господарства України і не буде задіяний як один із факторів виробництва, мабуть, годі сподіватися на швидке подолання кризи, прискорені темпи економічного й соціального зростання країни.

     Бізнес  — ініціативна економічна діяльність, здійснювана за рахунок власних  або позичених коштів на свій страх  і ризик, під свою відповідальність, головна мета якої — одержання  прибутку та іншого результату, розвиток власної справи.

     Малий бізнес — це діяльність, за якої мають місце незалежні власники й управління і яка не є провідною у своїй сфері підприємництва. Малому бізнесу притаманні такі особливості: обмежене поле діяльності; невеликий розмір порівняно з усією галуззю; незалежне (самостійне) управління; власний (статутний) капітал. У малому підприємстві досягнення результату вирішальною мірою залежить від наполегливості підприємців, їхніх знань, професійної компетентності, високої амбіційності, яка дає змогу ефективно працювати навіть у дуже скрутній ситуації.

     В Україні малий бізнес розвинутий недостатньо. За твердженням спеціалістів, у наявності є лише близько  п’ятої частини потрібної кількості  малих підприємств. На 1000 жителів  у ; нашій країні припадає 3,6 підприємства малого бізнесу, тоді як в Росії — 6, Японії — 49,6, США — 74,2 одиниці. У розвинутих країнах малий бізнес становить 50—60% валового національного прибутку. В США близько 50% працюючих зайняті на малих підприємствах, які дають половину всієї продукції. Ця сфера — найбільш гнучка в економіці.

     Нині  прискорені темпи зростання кількості  малих підприємств спостерігаються  не тільки в США та Англії, але  й у Центральній і Південній  Америці, Південно—Східній Азії. В  Японії ⁹/₁₀ працездатного населення зайнято у малому бізнесі, на частку якого припадає 70% усього продажу. Крім малих і середніх підприємств (чисельністю до 300 осіб), є велика кількість зовсім дрібних (до 20 осіб), що одержують кредит на пільгових умовах без усілякої застави, під гарантію якої-небудь асоціації чи фінансового фонду.

     Засоби  масової інформації пишуть про “вибух”  малого бізнесу на Заході. Створюються  наукові фірми, консультаційні, інформаційні, інжинірингові фірми із впровадження, невеликі ризикові (венчурні) підприємства з гнучкою структурою виробництва, яка надає великим підприємствам, що з ними співробітничають, маневреності, а продукції — дрібносерійності.

     Малий бізнес розвивається у всіх галузях  народного господарства на основі будь-яких форм власності й здійснює всі  види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України. Але найбільш поширений малий бізнес у тих галузях, в яких немає фондо—, науко— і енергоємного технологічного процесу, а успіх вирішальною мірою залежить від індивідуальної праці, збереження зональних особливостей та традицій і досягнення високих кінцевих результатів, не пов'язаних із зростанням кількості працюючих (табл. 1.59)

     Досвід  зарубіжних країн з розвинутою ринковою економікою показує, що малий бізнес має певні переваги, які дають  змогу йому домінувати на деяких ринках. Він оперативно реагує на зміни споживчого попиту, добре пристосований до обмежених ринків і ринків, де інновації й персональні взаємовідносини дуже важливі, надає економіці потрібної гнучкості, характеризується високою швидкістю обігу авансованого капіталу, робить внесок у формування конкурентного середовища. Крім того, малий бізнес надає робочі місця тисячам і навіть мільйонам громадян, він простий у формуванні та управлінні, швидко реагує на нові можливості, оскільки відзначається мобільністю у прийнятті рішень під впливом кон’юнктури ринку, потребує порівняно невеликого початкового капіталу, в багатьох країнах користується державними пільгами. Але малий бізнес має і недоліки: у нього не завжди є рівний доступ до ресурсів, особливо фінансових, а невеликі розміри діяльності не дають можливості успішно використовувати переваги масштабності, вирішувати питання про внутрішню спеціалізацію. За цих умов серед підприємств малого бізнесу дуже високий рівень банкрутства. На думку західних спеціалістів, мала фірма із 20 або меншою кількістю працівників має тільки один шанс із трьох протриматися понад чотири роки. Більшість банкрутств пов’язують із невмілим управлінням.

1.59.Характеристика малих підприємств за основними видами економічної діяльності у 1997—2000 рр.¹

     І все-таки малому бізнесу за кордоном приділяється велику увагу, оскільки вважаються, що кожен вкладений тут долар  повертається чотирма. Кількість малих  підприємств на 1000 осіб населення  в Росії у 1,5, а в Польщі в  дев’ять разів більша у порівняно з Україною.

     Мале  підприємництво в АПК потребує більш  дійової державної підтримки, ніж  в інших сферах економіки. Тому в  США державні субсидії в доходах  фермерів становлять близько 30%, Швеції — 59, Фінляндії — 71, Швейцарії — 80%. Досвід зарубіжних країн переконує, що розвиток малого підприємництва потребує виваженої економічної політики і фінансової підтримки, особливо на старті, чіткої нормативної бази, створення розвинутої ринкової інфраструктури, інформаційної мережі.

     Для координації процесу розвитку малого бізнесу в Україні створено Державний комітет України зі сприяння малим підприємствам і підприємництву й діє Український національний фонд підтримки підприємництва та розвитку конкуренції. Здійснюється законодавче регулювання процесу формування організаційно—економічних умов для розвитку малого бізнесу: прийнято Закон України “Про підприємництво” (лютий 1996 р.), Програму державної підтримки малого підприємництва в Україні (березень 1993 р.), Концепцію державної політики розвитку малого бізнесу (квітень 1996 р.), Програму розвитку малого підприємництва в Україні у 1997—1998 рр. (січень 1997 р.), Укази Президента України “Про усунення обмежень що стримують розвиток підприємницької діяльності (лютий 1998 р.), Про державну підтримку малого підприємництва” (травень 1998 р.) та ін. В Україні створено 12 центрів підтримки малого бізнесу.

     Програма  державної підтримки підприємництва в Україні включає: 1) формування правової бази розвитку і підтримки  підприємництва та державного регулювання  підприємницької діяльності; 2) фінансово-організаційну підтримку; 3) забезпечення матеріальних умов розвитку підприємництва; 4) інформаційну підтримку; 5) підтримку зовнішньо-економічної діяльності підприємництва; 6) наукове і кадрове забезпечення підприємницької діяльності; 7) організаційне забезпечення державної підтримки розвитку підприємництва.

     Організаційною  формою малого бізнесу, насамперед, є  малі підприємства в усіх галузях  народного господарства на основі будь—якої  форми власності. У світовій практиці “малим” називають підприємство з невеликою кількістю зайнятих у ньому працівників. Так у США до цього типу належать підприємства з кількістю працюючих до 500 осіб, ФРН — до 49, Японії — до 30. В Україні офіційно встановлені такі розміри малих і середніх підприємств: у промисловості та будівництві — з кількістю працюючих до 200 осіб, науці — до 100, в інших галузях виробничої сфери — до 50, невиробничої — до 25, у роздрібній торгівлі — до 15 осіб. У практиці межі між малими і середніми підприємствами чітко не визначені й стосовно до них використовують термін “малий бізнес”.

     У сільському господарстві представлені ті підприємства малого бізнесу, які  займаються виробництвом, переробкою і технічним обслуговуванням  сільськогосподарської техніки, наданням лізингових послуг, випіканням хліба. До малих підприємств відносять також фермерські та особисті підсобні господарства.

     Відповідно  до чинного законодавства України  мале підприємництво може здійснюватися  у будь-яких організаційних формах за вибором підприємця. Отже, організаційна  форма підприємства передусім залежить від його засновника.

     В Україні малі підприємства можуть створюватися: а) громадянами, членами сім’ї та іншими особами, що спільно ведуть трудове  господарство; б) державним, орендними, колективними, спільними підприємствами, організаціями, товариствами, асоціаціями тощо; в) державним органами, які уповноважені управляти державним майном.

     Малий бізнес в Україні набув різних організаційно-правових норм: індивідуальне (одноосібне) володіння, акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, товариство командитне.

     Останніми роками у нас почали створюватися змішані товариства. Товариство змішане (англ. Mixed capital company) — це: 1) підприємство із приватними й державними капіталами; 2) підприємство, капітал якого належить підприємцям (юридичним та фізичним особам) або державним установам двох і більше країн.

     Кожна із названих основних форм організації  бізнесу має свої переваги й недоліки, і лише з урахуванням їх та конкретних умов підприємництва можна віддавати перевагу тій чи іншій формі. Найпростішою формою є одноосібне володіння, юридична процедура початку функціонування якого, як правило, обмежується реєстрацією й виконанням деяких інших формальностей. Тут спрощений облік, оскільки прибуток фірми — це прибуток її власника. Вихід одноосібного власника із бізнесу не потребує ніяких юридичних процедур.

     Основні форми організації бізнесу різняться  між собою здатністю добувати початковий капітал для ведення  справи. Так, джерела капіталу для одноосібного володіння, як правило, обмежуються особистими збереженнями, позичками в родичів, у банку та ін.

     Згадані форми бізнесу розрізняються  рівнем відповідальності за нього: борги  та юридичні рішення. При одноосібному володінні власник особисто відповідає за всі зобов’язання фірми: у разі банкрутства кредитори саме йому пред’являють позов на його майно, щоб сплатити борги. Власник також відповідає за всі юридичні рішення проти фірми, які можуть бути наслідком помилок або недбальства у його роботі чи працівників фірми. Власники можуть захистити себе від подібної відповідальності страхуванням бізнесу, але останнє обходиться недешево.

     Для товариства відповідальність є ще більшою  проблемою. Тут кожен із компаньйонів несе відповідальність за борги чи помилки не лише свої, але й за решти компаньйонів також. Тому страхування для товариства дуже важливе, на що витрачаються значні суми грошей.

     В організаційних формуваннях бізнесу  управління, зокрема контроль за рішеннями, носять різний характер та складність. При одноосібному володінні він простий і для нього характерний самоконтроль. У товариствах функція контролю складніша, і багато з них банкрутують саме тому, що компаньйони не можуть досягти згоди щодо критеріїв оцінки рішень, які приймаються.

     Нарешті, за різних організаційних форм бізнесу  по-різному розв’язується проблема оподаткування. Ситуація з податками  найпростіша при одноосібному володінні, де дохід та збитки позначаються на розмірі державного та місцевих податків володаря, який їх і сплачує. Проста процедура оподаткування в компаніях: усі прибутки і збитки партнерів надходять до власників як індивідуальні відповідно до угоди з партнерами. Інша справа у корпораціях, де може мати місце подвійне оподаткування: оподатковується дохід корпорацій, а при виплаті дивідендів утримується податок із власників акцій.

     Будь-яке  мале підприємство — це самостійний  господарський статутний суб’єкт, який діє на засадах повного господарського розрахунку, самофінансування і самоокупності, має права юридичної особи й здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність із метою одержання відповідного прибутку (доходу).

     Підприємство  має самостійний баланс, розрахунковий  та інші рахунки в установах банків, гербову печатку, фірмовий бланк, штамп зі своїм найменуванням і товарний знак, користування яким є винятковим правом підприємства й підлягає юридичному захисту. Здійснює різноманітні види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. У своїй роботі підприємство керується законами України, статутом, затвердженим його засновниками та засновницьким договором.

     Джерелом  формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток (дохід), амортизаційні  відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу підприємства, організацій, громадян та інші надходження.

     Чинним  законодавством не обумовлюється якийсь особливий порядок фондоутворення для малих підприємств. Механізм фондоутворення, пропорції між фондами, порядок спрямування в ці фонди прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, вирішується в угоді між засновниками або між засновниками і малим підприємством, або самим малим підприємством у розробленому й затвердженому ним положенні про ці фонди.