Основні складові та характеристика науково-технічного потенціалу України

Основні складові та характеристика науково-технічного потенціалу України

Науково-технічний потенціал визначається сукупністю матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, які спрямовуються у сферу науково-технічної діяльності і здатні забезпечити ефективніше використання суспільної праці. Його невід'ємними частинами є інноваційний та науковий потенціал. Інноваційний потенціал характеризується сукупною здатністю науково-технічних знань і практичного досвіду, наявних у суспільства на певному етапі розвитку, які забезпечують найбільш повне використання ресурсів економічного потенціалу. Отже, інноваційний потенціал є продуктом реалізації науково-технічного потенціалу і одночасно підсистемою системи економічного потенціалу. Джерелами інноваційного потенціалу є інформаційні ресурси, результати фундаментальних досліджень, наукових відкриттів, винаходів, наукових та дослідно-конструкторських розробок. Інноваційний потенціал країни - це здатність фундаментальної і прикладної науки забезпечити впровадження новацій у процес виробництва та оновлення продукції. Кількісну характеристику інноваційного потенціалу  можна виразити через розрахунок інтенсивності освоєння створених нових зразків продукції за допомогою співвідношення:

де V - кількість освоєних зразків  нової продукції;

N - кількість створених зразків  нової продукції.

Показник характеризує рівень інноваційних процесів та інноваційної діяльності у країні.

Науковий потенціал визначається сукупністю ресурсів і можливостей сфери науки будь-якої системи (країни, території, галузі, підприємства) за наявних форм організації та управління ефективно вирішувати виробничі завдання. Поняття "науковий потенціал" можна застосовувати щодо будь-якої сукупності наукових організацій (об'єднань у галузях національної економіки), а також галузевих наукових організацій, розташованих на відповідній території. Елементами наукового потенціалу є: наукові кадри, фінансові ресурси, матеріально-технічна база, інформаційне забезпечення.

Узагальнюючими показниками розвитку та оцінки науково-технічного потенціалу України є: обсяги фінансування наукових та науково-технічних робіт; розвиток різних джерел інноваційного фінансування; динаміка частки фінансування наукових розробок з державного бюджету; обсяги виконаних наукових і науково-технічних робіт та темпи їхнього зростання; мережа наукових та науково-дослідних закладів, їхня динаміка; чисельність працівників наукових та науково-дослідних закладів, їхній якісний склад; частка науково місткої (інноваційної) продукції в загальних обсягах промислового виробництва.

Науковий потенціал України  базується на розгалуженій мережі наукових інститутів, науково-дослідних закладів, які існують у системі Національної академії наук, міністерств і державних комітетів. Науковою діяльністю зайнято більш як 100 тис. наукових працівників, з яких 12 тис. докторів наук та 72 тис. кандидатів наук . У деяких напрямах науки Україна виявила себе як один зі світових лідерів, наприклад у кібернетиці, електрозварюванні металів, кардіохірургії, космічній техніці.

Однак у багатьох галузях наукової діяльності, що стосуються розробки високопродуктивної техніки і новітніх технологій, відставання вітчизняної науки є суттєвим. Сьогодні така ситуація ускладнюється недостатнім фінансуванням і нестабільною діяльністю наукових організацій, виїздом спеціалістів високої кваліфікації за межі держави. Незважаючи на збільшення протягом 2000-2008 рр. обсягу фінансування з державного бюджету технологічних інновацій майже у 19 разів (з 7,7 млн до 144,8 млн грн), щорічного обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт - у 3,4 разу (з 1978,4 млн до 6700,7 млн грн), частка реалізованої інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції зменшилася з 6,8 до 6,7 %, частка підприємств, які провадили інноваційну діяльність, знизилася у 1,27 разу (з 18 до 14,2 %), кількість освоєних такими підприємствами інноваційних видів продукції - у 6 разів (з 15 323 до 2526). Згідно з рейтингом Всесвітнього економічного форуму, Україна серед 134 країн у 2009 р. посіла у сфері розвитку початкової освіти 37-ме місце, у сфері розвитку вищої освіти - 45-те, у сфері формування факторів інноваційного розвитку - 52-ге, за оснащеністю сучасними технологіями - 65-те, у сфері захисту прав інтелектуальної власності - 114-те місце, що свідчить про неефективне використання власного інноваційного потенціалу, перетворення України на державу, яка експортує сировинні ресурси з незначною часткою доданої вартості, та виникнення загрози економічній і національній безпеці.

Важливим напрямом розвитку науково-технічного потенціалу України на сучасному етапі є впровадження інформаційних та комп'ютерних технологій, зростання інтелектуалізації діяльності. Збільшення ВВП, докорінне поліпшення його структури прямо залежить від інформаційної індустрії, що потребує інтелектуальних інвестицій, створення повноцінного ринку інформаційних товарів. Так, світовий ринок комп'ютерів щороку збільшується на 17,5 %.

Зростання економік зарубіжних країн - лідерів рейтингів конкурентоспроможності - свідчить про необхідність формування і забезпечення розвитку науково-технічного потенціалу країни, в основу якого має бути закладена національна інноваційна система, спрямована на активізацію інноваційних процесів, забезпечення технологічного розвитку та наукового забезпечення функціонування національної економіки. Базові принципи її формування закладені в Концепції розвитку національної інноваційної системи України¹, згідно з якою національна інноваційна система визначена як сукупність законодавчих, структурних і функціональних компонентів (інституцій), які задіяні у процесі створення й застосування наукових знань та технологій і визначають правові, економічні, організаційні та соціальні умови для забезпечення інноваційного процесу.

Метою розвитку науково-технічного потенціалу країни є створення умов для підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників шляхом технологічної модернізації національної економіки, підвищення рівня їх інноваційної активності, виробництва наукомісткої (інноваційної) продукції, застосування передових технологій, методів організації та управління господарською діяльністю для покращання добробуту громадян та забезпечення стабільного економічного зростання.