Організація планування собівартості продукції, прибутку та рентабельності

10. Організація планування собівартості продукції, прибутку та рентабельності

    Собівартість  продукції -  це  виражені  в  грошовій  формі  затрати  на виробництво  і  реалізацію  продукції.  Собівартість  продукції  є  якісним, синтетичним і кінцевим показником, який характеризує роботу промислового

підприємства.

     У  собівартості  продукції  знаходять  відображення  усі  сторони  роботи підприємства:  рівень  організації  виробничого  процесу,  Його  технічна оснащеність,  ступінь  ефективності  використання  основних  та  оборотних фондів,  продуктивність  праці,  рівень  організації  матеріально-технічного постачання.

     Собівартість  як показник використовують для:

• оцінки діяльності підприємств та їх виробничих підрозділів;
• контролю за ефективністю витрачання матеріальних, трудових,
• визначення  економічної  ефективності  впровадження  нової  техніки,

   технології  та інших заходів;

• розробки і встановлення цін на продукцію;
• визначення економічної доцільності  та вигідності виробництва різних

   видів продукції.

     Розробляючи  завдання  із  собівартості  продукції,  треба  встановити,  які витрати  йдуть  на  виробництво  одиниці  продукції,  на  всю продукцію,  на  все виробництво (включаючи  роботи  і  послуги  допоміжних господарств).  

     Планування  собівартості продукції включає:

1. розробку калькуляції і встановлення собівартості валової, товарної та реалізованої продукції;
2. розробку кошторису витрат на виробництво за певний проміжок часу;
3. розрахунок зниження собівартості в цілому і за техніко-економічними факторами.

     При плануванні витрат підрозділів важливе  значення має їх розподіл на прямі  й непрямі, змінні та постійні. Такий  поділ здійснюється стосовно виготовлюваної продукції. Прямі витрати безпосередньо обчислюються на одиницю продукції (калькуляційну одиницю), тобто об’єкт їх формування — певний вид продукції. Непрямі витрати не мають безпосереднього зв’язку з конкретним виробом або такий зв’язок установити досить важко (наприклад, витрати на виробничу електроенергію, амортизаційні відрахування на устаткування та ін.). Їх об’єктом формування є місце витрат або, точніше, певний підрозділ як центр відповідальності.

     Поділ витрат на змінні та постійні обумовлений  реакцією їх загальної величини на зміну обсягу виробництва (ділову активність). Змінні витрати залежать від обсягу виробництва, і їх загальна величина змінюється внаслідок зміни останнього. Постійні витрати в межах даної виробничої та організаційної структури не залежать від обсягу виробництва. Такий поділ витрат стосовно кожного підрозділу і підприємства в цілому дає змогу складати гнучкі кошториси щодо різних варіантів обсягу продукції, оперативно перераховувати планові витрати на фактичний обсяг продукції при оцінці діяльності підрозділів, аналізувати залежність прибутку від операційної активності підприємства.

     У зарубіжній практиці поширений ще поділ  витрат на основні та накладні. До основних відносять витрати, безпосередньо  пов’язані з технологічним процесом. Це насамперед витрати на сировину, основні матеріали, зарплату виробничих робітників, тобто прямі витрати. Складом цих основних витрат в більшості випадків і обмежуються. Але є ще витрати, які за їх сутністю теж можна віднести до основних, однак цього не роблять для спрощення зазначеного поділу, бо вони належать до непрямих (витрати на технологічний інструмент, електроенергію для приведення в дію машин і устаткування та ін.).

     Міра  ефективності використання матеріальних, трудових і грошових засобів з  найбільшою повнотою розкривається  під час вивчення собівартості товарної продукції, бо об’єктом аналізу стають ресурси підприємства, використані для основної діяльності.

     Аналіз  собівартості товарної продукції починають  із загальної оцінки виконання плану  собівартості, визначають відхилення звітних показників від планових, їх динаміку, виявляють фактори, що вплинули на це відхилення, роблять відповідні висновки.

     Під  калькулюванням  розуміють  процес  обчислення  собівартості одиниці  продукції.  Кінцевим  результатом  калькуляційних  розрахунків  є  складання калькуляції, тобто документу, в якому представлені всі витрати на виробництво  і  реалізацію  одиниці  конкретного  виду  продукції  у  розрізі статей витрат.

     Розрізняють: планову, нормативну, кошторисну і звітну калькуляції.

     Планова  калькуляція  охоплює скупчення  затрат  на виріб за  прогресивними  нормами  витрат  сировини, матеріалів,  палива,  енергії,  заробітної плати.

     Нормативна  калькуляція  розраховується  на  базі  діючих  на  даному підприємстві  на  початок місяця  норм  матеріальних  і трудових  затрат.

     Кошторисні  калькуляції  використовують  для  розрахунку  можливого  рівня затрат  на  виробництво  продукції  при  проектуванні  нових  виробничих об'єктів, на які відсутні обгрунтовані норми витрат.

     Звітна  калькуляція  відображає сукупність усіх затрат, яких фактично зазнало  підприємство  на  виробництво  і  реалізацію  відповідного  виду продукції. Її використовують для контролю за виконанням планових завдань щодо зниження собівартості окремих видів виробів, аналізу рівня і динаміки собівартості  продукції,  обгрунтування  джерел,  резервів  і  шляхів зниження затрат на виробництво.

     Об'єктом  калькуляції є виріб, вузол, деталь. Калькуляційними одиницями можуть  бути  тонни,  метри,  штуки,  кілограми,  тобто  вимірник  обсягу калькуляцій.  У  випадку,  коли  витрати  на  одиницю  продукції  незначні (наприклад, голки для швейної машинки), за калькуляційну одиницю беруть одиницю  з  нулями 10, 100, 1000,  1000000  тощо.  Це  дозволяє  скласти калькуляцію  у  реальних  грошових  одиницях.  А  витрати  на  одиницю продукції визначають простим перенесенням коми.

     Зниження  собівартості  продукції  відбувається  під  впливом певних  факторів.

     Найважливішими  з яких є:

• підвищення  технічного  рівня  виробництва ( вдосконалення  техніки, технології,  механізації,  автоматизація  виробничих  процесів,  використання нових видів сировини);
• удосконалення організації  виробництва і праці (розвиток спеціалізації виробництва, удосконалення організації праці);
• зміна  обсягу  і  структури  продукції ( відносне  зменшення умовно-постійних витрат, зміна структури випуску продукції);
• галузеві та інші фактори.

     Самостійно  розрахований звіт про фактичну калькуляцію  собівартості виробленого спирту етилового  ректифікованого (зернового або  мелясного) за грудень 2010 року ДП «Марилівський спиртовий завод» подано в Таблиці 10.1. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Таблиця 10.1

     Звіт  про фактичну калькуляцію собівартості виробленого спирту етилового ректифікованого (зернового або мелясного) за грудень 2010 року

     Випуск  за фактом 31,7 тис.дал

     Загальна  вартість сировини та основних матеріалів складається з вартості основної сировини та ферментів.

     На  даному підприємстві зворотніми відходами  є барда, яку підприємство реалізує і оримує певні кошти. Отже від  загальної вартості сировини потрібно відняти вартість барди.

     Відрахування  на соціальне страхування становить 37,18% від заробітної плати виробничих працівників.

     Попутною  продукцією на підприємстві є фракція головна етилового спирту (ФГЕС) та концентрат естеро-сивушний.

     Для того, щоб знайти виробничу собівартість продукції потрібно для початку знайти суму даних найменувань витрат: сировина за відрахуванням відходів,допоміжні матеріали, паливо на технологічні цілі, електроенергія на технологічні цілі, заробітна плата виробничих працівників, відрахування на соціальне страхування, витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі витрати. А вже потім від цієї суми відняти вартість попутної продукції. Провівши ці розрахумки ми отримаєм виробничу собівартість.

     Повну собівартість можна розрахувати знайшовши суму виробничої собівартості, адміністративних витрат та витрат на збут.

     Для того, щоб знайти прибуток потрібно від оптової ціни відняти повну  собівартість.

     Рентабельність  знаходимо діленням прибутку на повну  собівартість. Отриманий результам множимо на 100%.

     З Таблиці 10.1. видно, що прибуток підприємства на одиницю собівартості становить 10,91 грн. , а рентабельність – 45%.

     Показник рентабельності більш повно, чим прибуток, відображає остаточні результати господарської діяльності підприємства. Він характеризує ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямів діяльності, окупність витрат і так далі. Величина показника рентабельності показує співвідношення ефекту з наявними або використаними ресурсами.

     Рентабельність продукції показує скільки прибутку отримує підприємство в розрахунку на 1 грн. понесених витрат.