Міністерство освіти і
науки молоді та спорту України
Національний авіаційний
університет
Домашня робота
з макроекономіки на тему: Оцінка
та прогнозування інфляційних процесів
в Україні
Номер варіанта 4 Номер
залікової книжки 4 Виконала студентка
211 групи ФЕП Герей Катерина Олександрівна
Київ 2011
Зміст Вступ I. Теоретична частина 1.
Суть інфляції 1.1. Види інфляції 1.2. Форми
виявлення інфляції 2. Причини інфляційних
процесів в Україні 1991-2005 рр 2.1. Загальна
характеристика факторів виникнення інфляції
в Україні в 1991-1995 рр 2.2 «Шок пропозиції»
та залежність від зовнішніх енергоносіїв 2.3
Невиважена грошова емісія 2.4 Перехід від
експансійної до рестрикційної політики.
Причини і наслідки 2.5 Долоризація економіки,
валютна політика в Україні та проблеми
інфляції 2.6 Грошова реформа 1996 р. та показники
інфляції в 1996-2000 рр. 3. Оцінка практики
прогнозування та регулювання інфляції
в Україні 4. Внутрішні чинники розвитку
інфляційних процесів в Україні II. Практична
частина Список використаної літератури
Вступ Інфляція є одним із індикаторів
макроекономічної нестабільності і фактором,
від якого в значній мірі залежить соціально-економічний
розвиток країни. Тому приборкання високої
інфляції та її підтримання на сприятливому
для економіки рівні є ключовою проблемою
державної економічної політики. За період
незалежності України вітчизняна практика
накопичила значний досвід управління
інфляційним процесом. Були сформовані
основні засади антиінфляційної політики
в перехідній економіці та апробовані
певні методологічні підходи до прогнозування
та регулювання інфляції. За цей період
вдалося подолати гіперінфляцію і забезпечити
перехід на помірні темпи інфляції. Якщо
у 1993 році індекс інфляції склав 10256%, то
у 1997 році він впав до 110,1%. І незважаючи
на те, що в 1998 році індекс інфляції дещо
зріс внаслідок впливу зовнішніх факторів,
в останні роки державі вдалося відновити
тенденцію до поступового зниження темпів
зростання цін. Стабільність економічного
розвитку країни значною мірою залежить
від динаміки цін, яка складається під
впливом численних, та навіть суперечливих
факторів, а також дієвості урядових антиінфляційних
заходів, спрямованих на утримання інфляції
в межах, що відповідають вимогам економічної
безпеки. В свою чергу підвищення результативності
антиінфляційної політики поряд із іншим
передбачає наявність достовірних прогнозів
щодо динаміки цін. Аналіз та прогнозування
інфляції є необхідним як для кількісної
оцінки найважливіших вартісних макроекономічних
параметрів, так і для розробки та застосування
адекватного механізму впливу держави
на інфляційні процеси. Недосконалість
методів прогнозування інфляції призводить
до суттєвих відхилень та помилок при
формуванні бюджету, інших фінансових
показників, визначенні валютної політики,
формуванні політики соціального захисту
та вирішення багатьох інших завдань,
що стоять перед суспільством. Особливої
актуальності прогнозування інфляції
набуває при розробці короткострокових
прогнозів соціально-економічного розвитку,
оскільки на їх основі формуються проекти
державного бюджету, визначаються основні
напрямки грошово-кредитної політики,
а також заходи щодо забезпечення основних
параметрів економічного розвитку. Для
прийняття обґрунтованих рішень в сфері
макроекономічної, в тому числі антиінфляційної
політики державні органи управління
повинні спиратися на достовірну прогнозну
інформацію щодо вірогідного розвитку
інфляційних процесів в країні. Для сучасних
інфляційних процесів в Україні характерним
є висока інтенсивність та волатильність
відносно світових трендів, через що ускладнюється
прогнозування не тільки цінової динаміки,
але і економічного розвитку в цілому.
Труднощі посідають також в тому, що дотепер
фахівцями не досягнуто консенсусу відносно
детермінації різних чинників інфляції.
Одна група аналітиків та урядовців вважає,
що основні чинники української інфляції
криються у політиці заробітної плати
та податковій політиці, друга - головним
чинником визначає обмінний курс гривні,
третя - покладає основну провину за розкручення
інфляційної спіралі в Україні на міжнародні
енергетичні та сировинні ринки, в тому
числі сільськогосподарської продукції.
Такі розходження щодо визначення основних
джерел української інфляції насамперед
свідчать щодо недостатності інформації
щодо емпіричних досліджень цінових процесів. I. Теоретична частина 1. Суть інфляції Iнфляцiя
властива бiльшостi економiчно розвинутих
краiн свiту i є основною проблемою в тих
краiнах, що розвиваються Пiд iнфляцiєю,
як правило, розумiють будь-яке знецiнення
грошової одиницi, тобто систематичне
зростання цiн незалежно вiд того, якими
причинами цей процес викликається. Це,
звичайно, не означас, що пiдвищуються
обов'язково всi цiни. Навiть у перiоди досить
швидкого зростання iнфляцii деякi цiни
можуть залишатися вiдносно стабiльними,
а iншi навiть знижуватися. Iнфляцiя виникас
в разi, якщо суспiльство намагатиметься
витрачати бiльше, нiж дозволяють виробничi
потужностi економiки. Коли сукупнi витрати
перевищують обсяг продукту при повнiй
зайнятостi, вiдбувасться пiдвищення рiвня
цiн. Отже, надмiрний обсяг сукупних витрат
носить iнфляцiйний характер. У цьому разi
уряд зобов'язаний лiквiдувати надлишковi
витрати. Вiн може цього досягнути головним
чином через скорочення власних видаткiв,
а також пiдвищенням податкiв з метою скорочення
доходiв приватного сектору. Протилежним
до iнфляцii поняттям є дефляцiя, яка має
мiсце тодi, коли загальний рiвень цiн падає.
Дефляцiя траплялася вкрай рiдко в кiнцi
ХХ ст. Пiдтримувана дефляцiя, коли цiни
постiйно падають протягом декiлькох рокiв,
як правило, асоцiюється з перiодами глибокої
депресii. 1.1 Види інфляції Розрізняють
наступні види інфляції: · Повзучу - темпи
якої не перевищують 10% на рік; · Галопуючу
- темпи росту цін досягають 10-100% на рік; ·
Гіперінфляцію - річні темпи приросту
цін перевищують 100% (в рамках гіперінфляції
виділяють більш вузьке поняття супергіперінфляції,
при якій темпи росту цін досягають 50 та
більше% на місяць). Аналiз виявляє декiлька
харакерних рис гiперiнфляцii. 1.2 Форми виявлення
інфляції За формами виявлення розрізняють: ·
подавлену (приховану) інфляцію - коли
знецінення грошей відбувається без відкритого
росту цін. Ціни утримуються на фіксованому
рівні за допомогою адміністративних
заходів. Якщо попит перевищує товарообіг
в 2 р., це означає, що рівень отоварення
грошової одиниці не перевищує 50%, тобто
вона знецінюється. Така інфляція є незмінною
супутницею планової економіки (в колишньому
СРСР в кінці 80х товарне забезпечення
кожного карбованця отриманої зарплати
коливалося в межах 40-60 коп., а в 1991 р. товарна
конвертованість знизилася до 28 коп.) ·
відкриту - інфляцію, що виявляється безпосередньо
в рості цін. 2. Причини інфляційних
процесів в Україні 1991-2005 рр. 2.1 Загальна характеристика
факторів виникнення інфляції в Україні
в 1991-1995 рр. Як свідчать
дані таблиці 1, інфляційні процеси протягом
1991-1993 рр набули в Україні найвищих темпів
серед інших пострадянських держав. Пояснити
це можливо не лише станом структурної
розбалансованості економіки, нераціональним
співвідношенням галузей, продукуючих
на виробничий та споживчий ринки. Інфляційні
процеси в Україні були спричинені їх
багатофакторним характером, об'єктивними
негараздами перехідної економіки, в томі
числі значною мірою залежністю від зовнішнього
енергопостачання. Таблиця 1. Індекс споживчих
цін країн СНД, 1991-1994 рр, у% до попереднього
року
| |
Країни |
1991 |
1992 |
1993 |
1994 |
|
Азербайджан |
212 |
1039 |
1213 |
1880 |
|
Білорусь |
199 |
1071 |
1290 |
2321 |
|
Казахстан |
179 |
1615 |
1758 |
1977 |
|
Киргизстан |
21 |
1189 |
1294 |
378 |
|
Молдова |
214 |
1209 |
1284 |
586 |
|
Росія |
200 |
2609 |
940 |
303 |
|
Таджикістан |
213 |
1007 |
2236 |
339 |
|
Туркменістан |
213 |
870 |
1731 |
2814 |
|
Узбекістан |
197 |
515 |
1332 |
1650 |
|
Україна |
390 |
2100 |
10256 |
501 |
|
| |
|
|
|
|
|
| |
|
|
|
|
|
За даними Кабінету Міністрів
України у 1994-1995 рр. інфляція в Україні
приблизно на 86% визначалась збільшенням
обсягів грошової маси і швидкістю
її обігу та на 14% - зниженням обсягів
виробництва… Насправді цей вплив
є більш багатобічним і глибоким.
Він діє також через співвідношення
попиту і пропозиції,експорту й імпорту,
валютний курс тощо. Серед чинників та
факторів інфляції в українській економіці
слід назвати наступні: 1. невиражена первинна
емісія; 2. структурні перекоси у матеріальному
виробництві та ціновій політиці; 3. затратність
економіки та непродуктивні витрати окремих
виробництв; 4. значна руйнація товаропродукуючої
сфери та неефективність безготівкової
системи розрахунків; 5. від'ємне сальдо
зовнішньої торгівлі та неконтрольований
експорт; 6. доларизація економіки. Швидке
поглиблення інфляції від прихованої
до гіперінфляції протягом 1991-1993 рр, було
зумовлено, з одного боку, вкрай незадовільною
структурою виробництва, його низькою
ефективністю, падінням темпів росту,
а потім і абсолютних обсягів виробництва,
а з іншого - нарощуванням дефіциту державного
бюджету із зменшенням надходження доходів
та збереженням на попередньому рівні
або зростанні державних витрат. Результатом
цього стала безперервна емісія, а річні
темпи інфляції становили: · у 1992 році -
1308,0%; · у 1993 році - 4834,9%; · у 1994 році - 992,0%; ·
у 1995 році -253,5% Протягом 1991-1995 років найбільш
високі темпи інфляції в Україні припадають
на 1993 р., коли ціни зросли за рік у 102,6 разів
при середньомісячному рівні інфляції
47,1% (типова гіперінфляція) Економічна
доповідь Президента, 1994 рік. Треба одразу
ж зазначити, що погляди різних економістів
на проблему розвитку та причин інфляції
в Україні не однозначні. Одні основною
причиною інфляційних процесів 1991-93 рр.
називають дію зовнішніх факторів, зокрема
різке зростання цін на енергоносії (з
1991 по 1994 рр. ціни на нафту зросли у 146 тис.
разів, на газ- у 64,2 тис. рази. Внутрішні
українські ціни на вугілля за цей період
зросли в 90,7 тис. разів) Економічна доповідь
Президента, 1995 рік. Відповідно вони вважають,
що початковою для нашої економіки була
інфляція витрат, бо періодичне випереджаюче
підвищення цін на енергоносії було імпульсом
для загального зростання цін та інфляції. 2.2 «Шок пропозиції»
та залежність від зовнішніх енергоносіїв Серед
факторів інфляції в Україні неможливо
не назвати «шок пропозиції» - різке зростання
світових цін, зокрема на енергоносії,
сировину, комплектуючі. Україна як країна
з гіпертрофованою економічною системою
(надмірна частка базових галузей, незначна
частка виробництва, що безпосередньо
працює на споживчий ринок, і відповідно
залежність від постачання паливних та
сировинних матеріалів), що пережила тяжкі
процеси політичної та суспільної трансформації,
пала жертвою різкого коливання цін на
енергоносії. Порушення постачання енергоносіїв
в Україну, її енергозалежність від зовнішніх
надходжень нафти та газу, передусім, з
Росії та Туркменістану призвели до зростання
цін на енергоресурси на внутрішньому
ринку та до зростання зовнішньої заборгованості.
Так, станом на 1 січня 1994 року кредиторами
України були 11 республік колишнього СРСР.
При цьому заборгованість перед Росією
становила 79,3% і була найбільшою. Проти
1993 року значно зріс борг Туркменістану.
Станом на 1 жовтня 1995 року кредиторська
заборгованість України переважала заборгованість
дебіторів на 22,6 трлн. крб. Заборгованість
перед Росією становила 87,7% (перед Туркменістаном
-10,6%) і залишалась знову ж таки найбільшою
серед інших кредиторів. Станом на 1 жовтня
1995 року основними статтями імпорту України
були газ, нафта та продукти її переробки,
паливо мінеральне, їх питома вага становила
54,8% від загального обсягу імпорту, у тому
числі газ природний - 31,9% Економічна доповідь
Президента, 1994 рік. Залежність України
від зовнішнього постачання енергоносіїв
підвищується внаслідок поглиблення дефіциту
власних енергетичних ресурсів. В Україні
станом на 1 жовтня 1995 року зниження виробництва
основних паливно-енергетичних ресурсів
проти відповідного періоду 1994 року становило: ·
електроенергії - 8,0%; · нафти, включаючи
газ конденсат - 5,8%; · вугілля - 7,7%. 2.3 Невиважена грошова
емісія Інфляція попиту генерується
шляхом швидшого зростання попиту над
пропозицією. Факторами інфляції попиту
можуть бути: підвищення виробничого і
споживчого попиту внаслідок збільшення
обсягів державного фінансування виробництва,
соціальних видатків; заробітної плати.
Все це призводить до підвищення сукупного
попиту в економіці. Якщо у відповідь не
відбудеться підвищення пропозиції, то
зростання попиту компенсується підвищенням
рівня цін. Рівень інфляції зросте. Додаткова
емісія з боку держави веде до утворення
так зв. «інфляційного розриву» (М. Фрідмен):
якщо в економіку викидається певна сума
грошей, не забезпечених товаром, то цей
розрив компенсується ростом цін і відповідно
посиленням інфляції. За повідомленням
Міністерства статистики України, «емісія
грошей за 1993 рік збільшилася у 25 разів
і становила 123 трлн. карбованців, у тому
числі за четвертий квартал - 7,5 трлн. крб.,
а лише за грудень - 3,8 трлн - крб.». Авторитет
українських купоно-карбованців, випущених
на початку 1992 р замість російського рубля,
було підірвано. Адже в 1992 р. після введення
в обіг купоно-карбованця його неофіційний
курс до російського рубля становив 1:
10. Це було зумовлено тим, що в обігу була
мала кількість карбованців, їх висока
купівельна спроможність сприяла нагромадженню
останніх. За січень-лютий 1993 року в обіг
було випущено 43,0 млрд. крб. За той же період
до кас банків надійшло лише 21,0 млрд. крб.
Виникла потреба у готівкових грошах для
сплати заробітної плати, пенсій, стипендій.
Це питання було вирішено шляхом додаткової
уміси грошей. Грошові емісії в українській
економіці 1992-1993 рр. були інфляційним фактором
ще й тому, що сприяли падінню валютного
курсу національної грошової одиниці
відносно іноземних валют. Це, у свою чергу,
призвело до того що український карбованець
не виконував класичних грошових функцій.
Більш сильна іноземна валюта витісняла
національні гроші. В економіці панували
бартерні операції. 2.4 Перехід від експансійної
до рестрикційної політики. Причини і
наслідки Гіпервисокі темпи інфляції
у 1993 році, яка супроводжувалася падінням
обсягів виробництва, товарообороту, капітальних
вкладень, погіршенням стану державних
фінансів тощо, призвели до кризи грошово-кредитної
системи України. Виконуючи функції Центрального
банку держави Національний банк України
має спрямовувати свої дії на регулювання
обсягів грошової маси в обігу, сталості
національної валюти, обсягів кредитування,
рівня процентних ставок. Саме ці моменти
становлять суть грошово-кредитного регулювання
макроекономічного стану держави. Надмірний
рівень інфляції у 1993 р. змусив уряд та
НБУ докорінно змінити свою політику.
Грошово-кредитну політику було змінено
з експансійної на жорстку рестрикційну.
У 1994 році монетарна політика НБУ будувалася,
орієнтуючись на приборкання інфляції. Ще
наприкінці 1993 року було запроваджено
ряд заходів по стримуванню зростання
грошової маси в обігу. Якщо у IV кварталі
1993 року середньомісячні темпи інфляції
становили 66,4%, то в І кварталі 1994 року
темпи інфляції було знижено до 12,4%, а в
II кварталі - до 5,0%. У 1995 році темпи інфляції
продовжували знижуватися з 21,2% у січні
до 4,6% у серпні з традиційним для України
осіннім підвищенням у вересні до 14,1% та
9,1% у жовтні. За десять місяців 1995 року
індекс інфляції склав 253,5%. При цьому продовольчі
товари подорожчали у 2,2 рази або 218,1%, непродовольчі
товари - у 3 рази або 203,6%. Платні послуги
зросли у 5,5 рази або 549,8% Зниження темпів
інфляції створило підставу до зменшення
облікової ставки НБУ, що теж є одним з
інструментів грошово-кредитної політики.
Незважаючи на те, що вже в січні 1994 року
рівень інфляції істотно знизився (з 90,8%
у грудні 1993 року до 19,2% в січні 1994 року),
НБУ утримував облікову ставку на рівні
20,0% на місяць з середини 1993 року. Починаючи
з січня 1994 року, рівень позичкового процента
набув позитивного значення, яке зберігалося
до жовтня 1994 року. Нарешті, з лютого 1994
року позитивного значення набув і рівень
депозитного процента, що стимулювало
прискорене зростання депозитних вкладів:
за перші три квартали вони зросли більш
як у 4,3 рази. За умов рестрикційної кредитної
політики це призвело до випереджаючого
зростання залишків вільних коштів комерційних
банків на кореспондентських рахунках
в НБУ: за три квартали вони зросли приблизно
в 20 разів. Політика дорогих грошей сприяла
нагромадженню населенням грошей, зменшенню
швидкості їх обігу. Ці негативні процеси
протягом 1995 року призвели до появи пропозицій
подальшого здійснення понад встановлених
Національним банком України лімітів,
додаткової грошово-кредитної емісії. 2.5 Долоризація економіки,
валютна політика в Україні та проблеми
інфляції Ще однією проблемою, що провокує
інфляцію в нашій державі, стало паралельне
обертання разом з національною валютою
сильної іноземної, точніше долара. Аналіз
структури грошової маси свідчить про
зростання питомої ваги іноземної валюти.
Станом на 1.08.1994 року питома вага національної
валюти становила 86,5%, іноземної валюти
- 13,5%. Станом на 1.01.1995 р. відповідно - 68,6%
і 31,4%. Вплив іноземної валюти тим сильніший,
чим інтенсивніший темп падіння валютного
курсу. У подібних умовах іноземна вільноконвертована
валюта і далі залишається одним з найпривабливіших
засобів зберігання грошей. Адже, незважаючи
на зменшення темпів інфляції, валютний
курс продовжує зростати. За даними Міністерства
статистики України, протягом 1995
року постійно зростає обсяг витрат населення
на купівлю іноземної валюти: · перший
квартал - 16,80 трлн. крб.; · другий квартал
- 32,86 трлн. крб.; · третій квартал - 59,60
трлн. крб.; · за дев'ять місяців 1995 року
- 109,30 трлн. крб. Паралельно продовжували
збільшуватися суми коштів, розміщених
на рахунках у банках за межами України.
Якщо станом на 1.01.1995 р. залишок зазначених валютних
коштів становив 23573,9 тис. дол. США, то на
1.07.1995 р. ці суми зросли до 62297,1 тис. дол. США. Підвищення
попиту на вільноконвертовану валюту
сприяє зростанню валютних курсів, підвищенню
інфляційних очікувань, викликає недовіру
до національних грошей. А це, з одного
боку, знову ж таки, є одним з факторів
інфляційних процесів, а з іншого, свідчить,
що в Україні серед факторів інфляції
можна назвати також інфляційні адаптивні
очікування - процес залежності рівня
пропозиції від очікуваного рівня цін
на фактори виробництва, який ґрунтується
на попередньому інфляційному досвіді. Треба
також зазначити, що рівень валютного
курсу національної грошової одиниці
до іноземних валют може виступати як
у вигляді інфляційного, так і антиінфляційного
фактора. Низький курс національної валюти
здорожує імпорт та здешевлює за межами
країни експорт товарів. Це призводить
до зростання цін на імпортовані товари.
Тому є пряма залежність між інфляційними
процесами та обсягом чистого експорту
(різниця між експортом та імпортом). Низький
валютний курс здорожчує імпорт і здешевлює
експорт. Таким чином, за умов зниження
валютного курсу національної грошової
одиниці обсяг чистого експорту зростає. За
умов стрімкого падіння валютного курсу
національної валюти об'єктивно необхідним
було запровадження адміністративного
регулювання валютного курсу українського
карбованця та призупинення валюти біржових
торгів. Оправданим є і часткове державне
регулювання валютного курсу - захід, який
викликає особливо гострі дискусії. В
умовах стабільної розвинутої економіки
обмінні курси безперечно повинні обумовлюватися
співвідношенням попиту і пропозиції.
Але економіка України потребує тимчасового
протекціоністського захисту. Слід зазначити,
що існування значного розриву між регульованим
офіційним курсом і комерційним негативно
впливає на обсяги експорту, сприяє залишенню
валютної виручки від експорту на рахунках
іноземних банків. 2.6 Грошова реформа
1996 р. та показники інфляції в 1996-2000 рр. У відповідності
до Наказу Президента, постанови Кабінету
Міністрів та Національного Банку з 1 по
16 вересня 1996 року в Україні було проведено
грошову реформу: введено в загальний
обіг єдину національну одиницю - гривню.
Проте, до цього, добре відомим наказом
Президента України «Про реформу грошової
системи України» 7 листопада 1992 р. було
запроваджено купоно-карбованці на заміну
рубля та започатковано вихід нашої держави
з рубльової зони. Ще раніше, в січні 1992 р.,
в обіг було випущено тимчасову валюту
- купоно-карбованці. Постає питання, скільки
ж грошових реформ було проведено в Україні
та основі чого вони проводились. В Україні
грошова реформа проводилась на протязі
5 років та включила в себе 3 основні етапи: 1.
впровадження тимчасової перехідної валюти
- купоно-карбованців в готівковий обіг
- січень 1992 р; 2. впровадження купоно-карбованців
в безготівковий обіг - листопад 1992 р; 3.
випуск у загальний обіг постійної національної
валюти - гривні - вересень 1996 р; Останній,
третій етап реформи було здійснено шляхом
деномінації - зменшення в 100 000 разів всіх
цінових показників та одночасно всіх
складових грошової маси. В результаті
нова грошова одиниця виявилась в 100 000
разів більшою від попередньої, у стільки
ж разів зросли масштаби цін, купівельна
спроможність та валютний курс гривні
порівняно з карбованцем. Однак при цьому
співвідношення між товарною та грошовою
масою в обігу не змінилося. Основною з
передумов введення гривні вважають певною
мірою успішне проведення рестрикційної
грошово-кредитної політики, що призвела
до зниження рівня інфляції. Якщо в 1994 р.
рівень роздрібних цін зріс у 5 разів, то
в 1995 р. - лише у 2,8 рази. У 1996 році, «напередодні
реформ», темпи інфляції склали: у травні,
червні - 1%, серпні - 5,7%, у вересні - 2%. Проте
потрібно пам'ятати про негативні сторони
сильного тиску з боку держави, зокрема
утримання обмінного курсу валюти на певному
рівні, про що говорилося вище. Ціни споживчого
ринку за 9 місяців 1998 р. зросли на 6,2%, що
на 0,5% нижче від відповідного показника
попереднього року (6,7%). Рівень інфляції
у вересні становив 3,8%. Це найвищий рівень
інфляції з початку 1998 року. Славнозвісна
криза в Росії у вересні цього року не
минула й української гривні, її курс різко
впав, що ще раз довело величезну залежність
української економічної системи від
зовнішнього постачання, зокрема російських
енергоносіїв. На біржі спостерігалось
значне перевищення попита над пропозицією
доларів. Перші тижні листопада довели,
що не можна сподіватись на швидку та значущу
ліберізацію ринку, оскільки з додаткових
антикризових заходів було виключено
три життєво важливі для банківської та
фінансової системи в цілому аспекти: ·
вільна купівля-продаж валют; · надання
НБУ стабілізаційних кредитів комбанкам; ·
використання ОВДП в якості обов'язкових
резервів. Рівень інфляції в Україні за
підсумками 9-ти місяців 2000 р. зросте до
20%. Ця цифра відповідатиме рівню інфляції,
зафіксованому за весь минулий рік, повідомив
київський голова Олександр Омельченко.
Загалом, за його словами, за підсумками
2000 року інфляція зросте до 30%. Це призведе
до того, що наприкінці року курс гривні
впаде до 6 грн. за долар. За даними Держкомстату,
інфляція в Україні (зростання цін споживчого
ринку) у лютому 2000 р. поточного року становила
3,3% (тоді як у січні - 4,6%). Так що прогноз
Міністерства економіки відносно зниження
її темпів у лютому до 2% не виправдався.
Індекс споживчих цін у січні-лютому поточного
року становив 108,1%, тоді як за аналогічний
період 1999 року - 102,5% і 1998 року - 101,5%. Рівень
інфляції в Україні в 1999 році становив
19,2%, в 1998 році - 20%. За прогнозами уряду,
в 2000 році вона становитиме 15,9%. Поволi,
але дедалi впевненiше, долар пiшов вгору.
Спочатку банкiри тiльки натякали i чекали.
Потiм почали активнiше скуповувати валюту
на мiжбанкiвському ринку. Деякi з «буйних»
любителiв знiмати вершки зi збитого панiкою
мiжбанкiвського валютного ринку наважувалися
навiть на розгойдування гривньо-доларового
човна, викидаючи в днi iнтервенцiї Національного
банку свої валютнi резерви на ринок. Як
результат подiбної давно забутої активностi
- долар «дешевшав», розкуповувався, ставав
дефiцитом i знову пiдiймався, але вже на
дещо вищу позначку. НБУ, в боротьбi за
святу справу змiцнення нацiональної грошової
одиницi, вiдновив практику масованого
продажу валюти за офiцiйним курсом. 3. Оцінка практики
прогнозування та регулювання інфляції
в Україні У цьому питанні досліджено
етапи розвитку антиінфляційної політики
в Україні, здійснено аналіз сучасних
моделей інфляційного прогнозування,
факторів та результатів прогнозування. Становлення
антиінфляційної політики в Україні розпочиналося
в складних соціально-економічних умовах:
прихована інфляція, яка залишилася у
спадок від Радянського Союзу; різкий
стрибок цін на імпортні енергоносії;
значне падіння обсягів виробництва; відсутність
національної грошової одиниці тощо. Зазначені
умови справили істотний вплив на розвиток
інфляційного процесу в нашій країні. За
1992-2000 рр. Україні вдалося подолати гіперінфляцію,
пік якої спостерігався у 1993 р., і здійснити
перехід з 1997 р. до помірної інфляції. За
цей період відповідний шлях пройшла і
антиінфляційна політика в Україні. Її
розвиток умовно можна поділити на п `ять
етапів: Перший етап -
середина 80-х рр. - кін. 1991 р. - проведення
антиінфляційної політики на основі заходів
цінового регулювання з метою погашення
інфляційних імпульсів, викликаних надмірною
емісією у Росії. Другий етап -
кін. 1991 р. - поч. 1993 р. - проведення стимулюючої
економічної політики з метою досягнення
економічного зростання. Оскільки для
даного етапу не було створено передумов
(попередня грошово-кредитна і фінансова
стабілізація), у 1993 році спостерігалися
рекордні темпи інфляції -10255% протягом
року, що і обумовило спрямованість заходів
наступного етапу. Третій етап -
1993 р. - 1994 р. - подолання гіперінфляції всіма
можливими заходами. Але основними були
цінорегулюючі (обмеження доходів населення
та можливостей підприємств підвищувати
ціни) та монетарні заходи (зниження темпів
грошової емісії, зростання норми обов`язкових
резервів, припинення практики прямого
кредитування бюджетного дефіциту, регулювання
діяльності комерційних банків). На даному
етапі вдалося знизити темпи інфляції
більше, ніж у 20 раз (з 10255% у 1993 р. до 501,1%
у 1994 р.) та досягти певної грошової стабілізації. Четвертий етап
- кін. 1994 р. - 1999 р. - основним завданням етап
було досягнення фінансової стабілізації,
що фактично вдалося зробити, враховуючи
появу у 1999 році тенденції до зростання
обсягів ВВП. На цьому етапі провідну роль
відігравали монетарні заходи (контроль
за грошовою масою та поступове зниження
темпів її приросту, відновлення торгів
на міжбанківській валютній біржі, поступове
збільшення облікової ставки і доведення
її до позитивного рівня) та фіскальні
заходи, оскільки основною причиною зростання
грошової маси було грошове фінансування
бюджетного дефіциту. Отже, необхідним
стає застосування заходів, які б дозволили
вирішити проблему фінансування дефіциту
альтернативними шляхами, не провокуючи
інфляцію. Тому саме на цьому етапі було
запроваджено неемісійне покриття дефіциту
бюджету (на основі внутрішніх та зовнішніх
позик), проведення приватизації (поповнення
доходної частини бюджету) та відмова
від надання субсидій збитковим підприємствам
(зниження бюджетних видатків). Крім того,
було застосовано такий захід, як зниження
рівня оподаткування. П `ятий етап антиінфляційної
політики почався приблизно у 2000 році,
коли з`явилася тенденція до позитивної
динаміки рівня ВВП. Даний етап відрізняється
комплексністю заходів у різних сферах,
оскільки стимулювання виробництва із
збільшенням бюджетних видатків веде
до зростання дефіциту та провокує інфляцію. На
шляху до помірної інфляції в Україні
були сформовані та апробовані на практиці
певні методи прогнозування інфляції.
На сучасному етапі головними з них є два:
метод факторного аналізу та метод регресійного
аналізу. Згідно з методом факторного аналізу
індекс інфляції у прогнозному періоді
визначається за формулою: Іt = ?Ij
? Wj, Де Іt - індекс споживчих
цін у прогнозному періоді; Іj - очікуваний
коефіцієнт зростання цін по j-й групі
товарів споживчого кошика; Wj - вагові
коефіцієнти, що відображають частку кожної
товарної групи у складі споживчого кошика. Головним
компонентом даної формули є Іj.
За його допомогою відображаються прогнозні
індекси цін трьох груп товарів: продовольчих,
непродовольчих та послуг. При цьому коефіцієнт
зростання цін по кожній товарній групі
обчислюється з урахуванням факторів,
які стимулюють або стримують зростання
цін. В практиці прогнозування до цих факторів
відносять зміну непрямих податків, грошових
доходів населення, заборгованості по
зарплаті та соціальним виплатам, грошової
маси, валютного курсу, цін на імпортні
товари тощо, а також заплановане адміністративне
регулювання цін та сезонні коливання
цін. До переваг методу факторного аналізу
можна віднести: по-перше, прогноз інтегрального
індексу інфляції дозволяє виявити, за
рахунок яких товарних груп і в якій мірі
зростають ціни; по-друге, при використанні
цього методу можуть бути враховані ризики
прогнозування, особливо ті, які пов`язані
із зовнішньоекономічною кон`юнктурою;
по-третє, даний метод створює умови для
розробки кількох варіантів прогнозних
сценаріїв. Основний недолік методу факторного
аналізу полягає в тому, що він спирається
на систему припущень щодо поведінки інфляційних
факторів у прогнозному періоді. Оскільки
в основі цих припущень лежить метод експертних
оцінок, то результати прогнозування інфляції
сильно залежать від суб`єктивного фактора.
Крім того, велика кількість факторів,
які враховуються при застосуванні цього
методу, робить її надто трудомісткою. Широке
застосування в практиці прогнозування
інфляції мають регресійні моделі. В науковій
літературі пропонується багато варіантів
таких моделей. В останні два роки в Україні
в практичному прогнозуванні інфляції
використовується регресійна модель прогнозування
макроекономічних показників (САSЕ модель),
розроблена спільно польськими та українськими
науковцями, складовим елементом якої
є прогнозування індексу споживчих цін. Загальною
рисою всіх регресійних моделей є те, що
вони спираються на фактори кількісного
рівняння. Поряд з цим, досить часто в якості
ендогенних змінних таких моделей використовуються
фактори, які впливають на інфляцію витрат.
До них відносять середню зарплату, продуктивність
праці, ціни на імпортні енергоносії, валютний
курс тощо. Важливою перевагою методу регресійного
аналізу є високий рівень об`єктивності
прогнозних розрахунків, оскільки він
спирається на відповідний математичний
апарат. Але головний недолік цього методу
полягає в тому, що коефіцієнти регресії,
які лежать в його основі, відображають
зв`язок між інфляцією та її факторами
у минулому періоді, а в прогнозному періоді
вони можуть змінюватися, особливо при
виникненні дестабілізуючих явищ. 4. Внутрішні чинники
розвитку інфляційних процесів в Україні У
цьому питанні розкриваються особливості
внутрішніх базових чинників розвитку
інфляційних процесів в українській економіці.
Проведено дослідження кількісних аспектів
впливу для кожної групи чинників. Протягом
2007-2008 рр. поступальний розвиток економіки
України та збільшення обсягів ВВП країни
проходить на фоні високих темпів інфляції. Провідні
українські економісти наголошують
на тому, що існує реальна загроза втягнення
економіки країни у вкрай небезпечну інфляційну
спіраль, яка вже фактично почала розкручуватися.
Впливають на це не тільки внутрішні, а
й зовнішні чинники: зростання світових
цін на енергоносії та товари продовольчої
групи. Зв'язок між стабільним рівнем цін
в економіці та динамікою економічного
зростання є досить полемічним. Окремі
економісти вважають, що зменшення темпів
інфляції є основним фактором пожвавлення
економічної динаміки, інші наголошують
на тому, що»… існують механізми, використання
яких робить можливим економічне зростання
як в умовах низької, так і в умовах порівняно
високої і навіть досить високої інфляції».
Останнім часом висуваються припущення,
що в окремих випадках є доцільним підвищення
динаміки інфляційних процесів, якщо наслідком
подібних тенденцій буде економічне зростання. Проте
не викликає сумнівів твердження, що високі
темпи інфляційних процесів та виникнення
передумов розвитку інфляційної спіралі
в економіці України потребує чіткого
усвідомлення внутрішніх чинників зростання
рівня цін. Саме тому, основною метою статті
є виявлення основних внутрішніх чинників
розвитку інфляційних процесів та оцінка
їх впливу на кількісні та якісні характеристики
розвитку економіки України. У роботі
використано методи системного та статистичного
аналізу, індукції та дедукція, визначення
прямих і зворотних зв'язків між економічними
явищами для визначення основних чинників
розвитку інфляційних процесів в Україні. На
теоретичному рівні визначено багато
внутрішніх чинників, які впливають на
розвиток інфляційних тенденцій в економіці
України. Їх можна умовно розділити на
дві групи: базові (постійні); змінні. Особливістю
базових є те, що ці чинники проявляються
щорічно, в той час, як змінні впливають
на розвиток інфляційних процесів не закономірно
і не систематично. До першої групи можна
віднести: економічну політику держави,
стан бюджету та бюджетної системи, випереджаюче
зростання рівня реальної заробітної
плати порівняно з рівнем продуктивності
праці, енергоємність української економіки,
демографічну ситуацію та рівень професійної
підготовки фахівців тощо. До другої групи
можна віднести: занепад та нестабільність
розвитку сільського господарства, зміну
рівня податків, політичну нестабільність,
коливання вартості енергоносіїв, вплив
природних монополій, світові чинники. Розглянемо
більш ґрунтовно вплив постійних та змінних
чинників на динаміку інфляційних процесів
у економіці України в 2007-2008 рр. Економічна
політика держави, через різноманітні
суб'єктивні та об'єктивні причини, характеризується
значною соціальною спрямованістю. Надання
переваги економічній моделі соціального
розвитку перед інноваційно-інвестиційною
не сприяє зростанню рівня конкурентоспроможності
національного товаровиробника перед
закордонним та негативно впливає на обсяги
експорту. Визначені пріоритети економічної
політики держави впливають не тільки
на рівень інвестиційної активності, а
й призвели до якісних змін в бюджетній
системі країни. Значна соціальна орієнтованість
бюджетної системи України визначається
часткою видатків зведеного бюджету України
на соціально-культурні заходи. Протягом
останніх років вони становлять 55-65% від
загального обсягу видатків. Зростання
соціальних видатків, основна частка яких
спрямовується не на розвиток соціальної
інфраструктури, а на приріст доходів
населення країни, призвело до зменшення
в структурі доходів частки заробітної
плати (з 46,0% - у І кварталі 2007 р. до 44,2% - у
І кварталі 2008 р.) та зростання частки соціальної
допомоги та інших одержаних поточних
трансферів (з 40,2% у І кварталі 2007 р. до 42,3%
у І кварталі 2008 р.). Участь держави у формуванні
доходів населення є занадто великою,
оскільки це зменшує частку видатків розвитку
та не сприяє покращенню відтворювальних
процесів в економіці країни. Незважаючи
на зменшення частки оплати праці в загальних
доходах населення приріст номінальної
заробітної плати за перший квартал 2008 р.
порівняно з аналогічним періодом 2007 р.
становить 40,1% (реальної - 11,9%). Однак в Україні
в останні роки темпи зростання реальної
заробітної плати виявляються значно
вищими за темпи приросту продуктивності
праці. У 2006 р. темп приросту заробітної
плати становив 29,2%, а темпи приросту продуктивності
праці (частка ВВП на одного зайнятого)
- 7,2%, тобто в 2,7 раза менше. У 2007 р. тенденція
не змінилася: приріст заробітної плати
- 29,7%, а продуктивності праці - 14,8%. До інфляційних
чинників, пов'язаних з бюджетною системою
країни, можна віднести і зростання частки
податкових надходжень в структурі доходів
зведеного бюджету. Зростання видаткової
частини бюджету країни потребує пошуку
можливих джерел фінансування, в іншому
разі це призведе до зростання обсягів
бюджетного дефіциту. У першому кварталі
2008 р. частка податкових надходжень в структурі
доходів зведеного бюджету України становила
76,4% (73,7% за аналогічний період 2007 р.). Якщо
врахувати, що приблизно 40% від обсягу
податкових надходжень становить податок
на додану вартість, то розвиток інфляційних
процесів в країні, опосередковано, може
визначатися і зазначеним чинником. Крім
того збільшення прибуткового податку
з громадян створює тиск на роботодавців,
фонд заробітної плати, собівартість продукції.
Але ще більш небезпечним є необґрунтоване
зростання акцизних податків (наприклад,
на тютюн, горілку), оскільки це, крім зростання
цін на відповідну продукцію, може ще вплинути
на зростання розміру тіньового ринку.
Тобто відповідні поступлення в бюджет
можуть скоротитися, тим самим збільшуючи
дефіцит бюджету з усіма витікаючими наслідками.
Ще одним важливим джерелом інфляції в
Україні є зростання цін на енергоносії.
У спадок від Радянського Союзу залишилась
енергозатратна та енергонеефективна
економіка. Щороку при формуванні ВВП
українська економіка витрачає втричі
більше енергії, ніж розвинуті країни.
А отже на плечі українського суспільства,
й без того обтяженого податками й інфляцією,
лягає своєрідний «додатковий» податок
в розмірі 10% ВВП (15-17 млрд. грн.). Зростання
цін на енергоносії зумовлено декількома
причинами: 1) зростанням цін на енергоносії
на світових ринках; 2) залежністю між попитом
та пропозицією в середині країни; 3) зміною
ввізного та вивізного мита на енергоносії;
4) монопольною домовленістю між виробниками.
Незалежно від того, яка з причин матиме
домінуюче значення, необхідно констатувати,
що в останні роки саме цей чинник спричиняв
значний вплив на темпи інфляції. Зниження
чисельності населення в країні та міграційні
процеси призвели до зменшення робочої
сили та до зростання її вартості. Крім
того, враховуючи той факт, що вузькими
місцями на виробництві стала відсутність
відповідних фахівців, можна стверджувати,
що робоча сила та виробничі відносини
будуть і в подальшому сприяти зростанню
загального рівня цін. Оскільки практично
всі з перерахованих чинників, які можна
віднести до постійних внутрішніх, будуть
спостерігатися в економіці України ще
протягом декількох наступних років, можливим
є застосування довгострокових заходів,
пов'язаних із впровадженням енергоощадних
технологій, покращенням якісних характеристик
трудових ресурсів, узгодженням попиту
та пропозиції в кваліфікаційному аспекті,
оптимізацією фіскальної політики та
політики державних видатків. Тобто заходи
антиінфляційного регулювання повинні
бути розраховані на довгострокову перспективу. У
короткостроковому періоді важливим є
зменшення впливу змінних чинників, особливе
місце серед яких посідає політична нестабільність
та слабкий розвиток сільського господарства
України. II. Практична частина Індекси споживчих цін у 2004 - 2010рр. (до попереднього місяця)(відсотків)
| |
2004 |
2005 |
2006 |
2007 |
2008 |
2009 |
2010 |
Січень |
101,4 |
101,7 |
101,2 |
100,5 |
102,9 |
102,9 |
101,8 |
Лютий |
100,4 |
101,0 |
101,8 |
100,6 |
102,7 |
101,5 |
101,9 |
Березень |
100,4 |
101,6 |
99,7 |
100,2 |
103,8 |
101,4 |
100,9 |
Квітень |
100,7 |
100,7 |
99,6 |
100,0 |
103,1 |
100,9 |
99,7 |
Травень |
100,7 |
100,6 |
100,5 |
100,6 |
101,3 |
100,5 |
99,4 |
Червень |
100,7 |
100,6 |
100,1 |
102,2 |
100,8 |
101,1 |
99,6 |
Липень |
100,0 |
100,3 |
100,9 |
101,4 |
99,5 |
99,9 |
99,8 |
Серпень |
99,9 |
100,0 |
100,0 |
100,6 |
99,9 |
99,8 |
101,2 |
Вересень |
101,3 |
100,4 |
102,0 |
102,2 |
101,1 |
100,8 |
102,9 |
Жовтень |
102,2 |
100,9 |
102,6 |
102,9 |
101,7 |
100,9 |
100,5 |
Листопад |
101,6 |
101,2 |
101,8 |
102,2 |
101,5 |
101,1 |
100,3 |
Грудень |
102,4 |
100,9 |
100,9 |
102,1 |
102,1 |
100,9 |
100,8 |
За рік* |
112,3 |
110,3 |
111,6 |
116,6 |
122,3 |
112,3 |
109,1 |
*Грудень до грудня попереднього
року
Індекси споживчих
цін (ІСЦ) та цін виробників промислової
продукції (ІЦВ) у листопаді 2011 року становили 100,1% і 100,6%, з початку
року – 104,4% і 116,3% відповідно.
ІСЦ у 2010-2011 роках(до попереднього місяця)
ІЦВ у 2010-2011
роках
(до попереднього
місяця)
І. Індекси споживчих
цін
(відсотків)
| |
Листопад 2011 до |
| |
жовтня 2011 |
грудня 2010 |
листопада 2010 |
| |
|
|
|
ІНДЕКС СПОЖИВЧИХ ЦІН |
100,1 |
104,4 |
105,2 |
Продукти харчування та безалкогольні
напої |
100,0 |
101,5 |
102,5 |
Продукти харчування |
99,9 |
100,6 |
101,6 |
Хліб і хлібопродукти |
99,1 |
107,0 |
107,7 |
Хліб |
100,2 |
113,2 |
114,2 |
Макаронні вироби |
100,1 |
110,0 |
110,9 |
М’ясо та м’ясопродукти |
99,5 |
109,8 |
110,1 |
Риба та продукти з риби |
99,8 |
110,0 |
110,6 |
Молоко |
104,1 |
99,9 |
101,7 |
Сир і м’який сир (творог) |
102,5 |
103,6 |
103,8 |
Яйця |
112,7 |
99,7 |
104,0 |
Масло |
102,1 |
101,7 |
101,2 |
Олія |
98,6 |
111,7 |
115,2 |
Фрукти |
97,5 |
97,1 |
98,2 |
Овочі |
98,7 |
55,3 |
57,4 |
Цукор |
92,9 |
84,9 |
87,4 |
Безалкогольні напої |
101,1 |
113,0 |
113,3 |
Алкогольні напої, тютюнові вироби |
100,3 |
108,3 |
109,2 |
Одяг і взуття |
100,3 |
101,0 |
101,2 |
Одяг |
100,3 |
101,5 |
101,8 |
Взуття |
100,3 |
100,3 |
100,4 |
Житло, вода, електроенергія, газ та інші
види палива |
99,9 |
110,9 |
111,3 |
Плата за власне житло (квартирна плата) |
100,1 |
118,4 |
118,4 |
Утримання та ремонт житла |
100,3 |
103,5 |
103,6 |
Водопостачання |
100,1 |
112,7 |
113,1 |
Каналізація |
100,0 |
111,8 |
112,3 |
Електроенергія |
100,0 |
122,9 |
122,9 |
Природний газ |
100,0 |
100,0 |
100,0 |
Гаряча вода, опалення |
100,4 |
114,6 |
115,1 |
Предмети домашнього вжитку, побутова
техніка та поточне утримання
житла |
100,2 |
103,5 |
103,7 |
Продовження
| |
Листопад 2011 до |
| |
жовтня 2011 |
грудня 2010 |
листопада 2010 |
| |
|
|
|
Охорона здоров’я |
100,0 |
106,2 |
106,5 |
Фармацевтична продукція, медичні товари
та
Обладнання |
100,2 |
106,2 |
106,5 |
Амбулаторні послуги |
100,3 |
106,5 |
106,7 |
Транспорт |
100,4 |
120,6 |
122,6 |
Паливо та мастила |
99,9 |
131,0 |
135,7 |
Транспортні послуги |
100,9 |
119,3 |
120,1 |
Залізничний пасажирський транспорт |
100,0 |
106,5 |
106,7 |
Автодорожній пасажирський транспорт |
101,0 |
121,3 |
122,1 |
Зв’язок |
100,0 |
103,6 |
103,5 |
Відпочинок і культура |
100,3 |
103,2 |
103,6 |
Освіта |
100,1 |
105,7 |
105,8 |
Ресторани та готелі |
100,3 |
107,0 |
107,5 |
Різні товари та послуги |
100,6 |
104,3 |
107,3 |
На споживчому ринку у листопаді
індекс споживчих цін на продукти харчування
та безалкогольні напої становив 100,0%. При цьому суттєво (на 7,1% та 5,2%) знизилися
в ціні цукор та продукти переробки зернових.
На 3,2–0,2% подешевшали рис, фрукти, олія,
овочі, м’ясо та м’ясопродукти, риба та
продукти з риби. Водночас на 12,7% подорожчали
яйця, на 4,1–1,1% – молоко, тваринні жири,
сири, масло, кисломолочна продукція та
безалкогольні напої.
Ціни (тарифи) на житло, воду, електроенергію,
газ та інші види палива знизилися
на 0,1%, що викликане здешевленням скрапленого
газу на 9,5%. Разом з цим плата
за гарячу воду, опалення зросла на 0,4%.
Підвищення цін на транспорт
у цілому 0,4% зумовлене, в першу
чергу, зростанням вартості перевезень
пасажирським автодорожнім транспортом
на 1,0%. Крім того, на 2,2% стали дорожчими
авіаційні перевезення. У той
же час відбулося зниження цін
на паливо та мастила (на 0,1%).