Оцінка потенціалу підприємства

Зміст

Вступ………………………………………………………………………….

Необхідність і особливості оцінки техніко-технологічного потенціалу підприємства…………………………………………………………………..

Класифікація об'єктів оцінки…………………………………………...

Методичні підходи до оцінки машин і обладнання……………………

Вступ

Техніко-технологічний потенціал підприємства реалізується безпосередньо у виробничому процесі і поряд з кадровим потенціалом складає основу цього процесу.

Техніко-технологічну основу будь-якого підприємства складають машини й обладнання, які в економічній літературі називаються також активною частиною основних фондів. Саме вони складають значну частину майнового комплексу підприємства та виступають як об'єкти оцінки техніко-технологічного потенціалу.

Необхідність і особливості оцінки техніко-технологічного потенціалу підприємства

Цілі оцінки машин і обладнання різноманітні і можуть бути пов'язані з операціями їх купівлі-продажу, дарування, спад­кування, безоплатної передачі, страхування, застави, оренди, ліквідації майнового комплексу підприємства, переоцінки і т. ін. В практиці оцінної діяльності все різноманіття цілей оцінки машин і обладнання залежно від ступеня розмежування процесу оцінки машин і обладнання й інших видів майна підприємства може бути зведене до трьох різних цільових настанов:

1) незалежна від інших видів майна оцінка машин і обладнання. Як об'єкт такої оцінки звичайно виступають окремі інвентарні одиниці, що являють собою закінчені предмети або комплекси предметів із усіма пристосуваннями, приналежностями, що відносяться до об'єкта оцінки. Метою визначення їхньої ринкової вартості є купівля-продаж, надання в оренду, лізинг, заставу і т. ін. У цьому випадку має місце оцінка «розсипом».

2) оцінка безлічі умовно-незалежних одна від одної одиниць машин і обладнання як один з етапів оцінки (переоцінки) основних фондів. У цьому випадку має місце оцінка «потоком» або «групова оцінка»;

3) оцінка машин і обладнання як один з етапів оцінки підприємства в цілому (при його купівлі-продажу, перерозподілі прав власності або ліквідації). За таких умов первинними об'єктами оцінки, як правило, виступають уже не окремі інвентарні одиниці, а цілі технологічні комплекси, що складаються з машин і допоміжних пристроїв з урахуванням наявних виробничо-технологічних зв'язків як між їх окремими елементами, так і з оточуючою їх інженерно-технічною інфраструктурою. Такі технологічні комплекси виділяються в єдину систему або за технологією виробництва кінцевої продукції, або за місцем їх встановлення - корпус, цех, ділянка і т. ін. У даному випадку має місце «системна оцінка» або «оцінка виробничо-технологічних систем».

Вибір первинного об'єкта оцінки впливає на вид вартості, яку необхідно визначити в процесі оцінки, і методи її визна­чення. Та сама інвентарна одиниця може оцінюватися і як самостійний об'єкт, і в складі деякої групи або системи. Сумарна оцінна вартість усієї сукупності таких одиниць буде при цьому різною, тому що різна їх корисність.

Класифікація об'єктів оцінки

З науково-технічної точки зору до машин і обладнання відносяться пристрої, що перетворюють енергію, матеріали й інформацію. З економічної точки зору машинами й обладнанням вважаються всі види активної частини основних фондів; що безпосередньо впливають на предмет праці, тобто силові та робочі машини й обладнання, транспортні засоби, виробничий і господарський інвентар, а в окремих випадках і дорогий інструмент.

У зв'язку з різноманіттям видів, марок, моделей, класів машин і обладнання важливою проблемою є їх класифікація, яка в процесі оцінки їх вартості здійснюється за такими ознаками:

1. за видом основних засобів - виробничі та невиробничі основні засоби залежно від їх входження до складу відповідних підрозділів підприємства;

2. за стадією життєвого циклу об'єктів оцінки - нові, добре відомі моделі, машини й обладнання, що зарекомендували себе на ринку, застарілі моделі і зразки;

3. за правом власності - об'єкти, що знаходяться в державній, комунальній або приватній формах власності;

4. за способом придбання та походження - об'єкти, придбані на відкритому ринку, з аукціону, безоплатно передані, такі, що надійшли в результаті дарування і т. ін.;

5. за ступенем універсальності - стандартизовані, серійні та нестандартизовані об'єкти (наприклад, спеціальне обладнання власного виробництва);

6. відповідно до діючого порядку нарахування амортизації:

- група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їх частини, вартість капітального поліпшення землі;

- група 2 - автомобільний транспорт та вузли до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

- група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2 і 4;

- група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони, мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів);

7. за функціональним призначенням відповідно до функціональної та галузевої класифікації. У даному випадку угруповання обладнання здійснюється на основне технологічне, допоміжне, автотранспортне або офісне, а також виробничий і господарський інвентар. Кожну групу можна розглядати в рамках тієї або іншої галузі функціонування;

8. відповідно до діючого Державного класифікатору України «Класифікація основних фондів ДК 013-97», затвердженому наказом Державного Комітету України по стандартизації, метрології і сертифікації від 19.08.97 р. № 507. При цьому всі об'єкти основних фондів поділяються на три великі групи:

- транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі; меблі, офісне обладнання; побутові електромеханічні прилади й інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні й інші машини для автоматичної обробки інформації;

- будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої (пристрої електропередачі, зв'язку та всі види трубопроводів);

- інші основні фонди, що не ввійшли в групи 1 і 2, включаючи сільськогосподарські машини та знаряддя, робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження.

У кожній групі окремо виділяються підгрупи, які при подальшій деталізації розбиваються на класи. Така класифікація актуальна в процесі індексної переоцінки основних фондів.

Методичні підходи до оцінки машин і обладнання

В процесі оцінки машин і обладнання використовуються методи доходного, порівняльного та  витратного підходів. Доходний підхід в оцінці машин і обладнання базується на оцінці очікувань інвестора та передбачає розрахунок поточної (дисконтованої) вартості доходів, які за прогнозами можуть бути отримані від володіння об'єктом.

Використання методів доходного підходу передбачає здійснення розрахунків у такій послідовності:

1. Розрахунок чистого операційного доходу від функціонування виробничо-технологічної системи (підприємства в цілому, цеху або ділянки).

2. Визначення за допомогою методу залишку частини доходу, що може бути локалізований і співвіднесений з оцінюваними машинами й обладнанням.

3. Визначення вартості об'єктів машин і обладнання за допомогою методів дисконтування або капіталізації.

При використанні витратного підходу вартість машин і обладнання визначається витратами на їх створення, придбання й установку. Цей підхід застосовується, в основному, під час оцінки спеціальних об'єктів, що не мають близьких аналогів. Базою розрахунків у цьому випадку, так само як і під час оцінки будівель і споруд, є вартість відновлення або вартість заміщення, яка потім коректується на величину сукупного зносу.

Під вартістю відновлення машин і обладнання розуміють вартість відтворення їх повної копії в поточних цінах на дату оцінки або вартість придбання нового об'єкта, цілком ідентичного (функціонально, конструктивно та параметрично) об'єкту оцінки в поточних цінах.

Вартість заміщення машин і обладнання - мінімальна вартість придбання аналогічного нового об'єкта в поточних цінах.

Витратний підхід до оцінки вартості (відновлення або заміщення) машин і обладнання реалізується в методах:

- розрахунку за ціною однорідного об'єкта ;

- поелементного (поагрегатного) розрахунку;

- індексному (трендовому);

- розрахунку вартості за укрупненими нормативами.

Метод розрахунку за ціною однорідного об'єкта заснований на коректуванні собівартості конструктивно подіб­ного об'єкта виходячи з припущення, що величини собівартості виготовлення об'єкта оцінки й однорідного об'єкта формуються під впливом загальних виробничо-технологічних факторів.

Розрахунки за даним методом здійснюються в такій послі­довності:

1) вибір об'єкта, однорідного з об'єктом оцінки за техно­логією виготовлення,  використовуваними матеріалами, конструкції. Ринкова ціна такого об'єкта повинна бути відомою;

2) визначення рентабельності однорідного об'єкта. Для спрощення розрахунків припустимо приймати коефіцієнт рентабельності (К) для продукції, що користується підвищеним попитом, в інтервалі 0,25 - 0,35; для продукції, що має середній попит - 0,1-0,25; для низькорентабельної продукції -0,05 - 0,1. Якщо ж об'єкт не користується попитом на ринку, то Крент = 0, а вартість такого об'єкта знаходитися на рівні його собівартості;

3) розрахунок повної собівартості однорідного об'єкта за формулою:

Сп = ,       (1)

де Сп - повна собівартість виробництва однорідного об'єкта;

ПДВ - ставка податку на додану вартість;

ПП - ставка податку на прибуток;

К - показник рентабельності продукції;

Цод - ціна однорідного об'єкта.

4. розрахунок повної собівартості об'єкта оцінки. Для цього в собівартість однорідного об'єкта вносяться коректування, що враховують розходження в конструктивних параметрах об'єктів.

Сп = Сп ,                    (2)

де Сп - повна собівартість виробництва оцінюваного об'єкта;

Коц, Код - конструктивний параметр об'єкта оцінки й однорідного об'єкта відповідно;

5. розрахунок повної відновлювальної вартості об'єкта оцінки (без ПДВ):

Воц = ,                (3)

де Воц - повна відбудовна вартість об'єкта оцінки.

Метод поелементного (поагрегатного) розрахунку використовується у випадках, коли гіпотетично оцінюваний об'єкт можна зібрати власними силами з наявних на ринку складових частин, ціни на які відомі. Застосування даного методу здійснюється в декілька етапів:

1. Складання переліку основних складових частин об'єкта оцінки (комплектуючих вузлів, агрегатів, блоків, пристроїв).

2. Збір цінової інформації за кожною складовою частиною та її приведення до дати оцінки (шляхом індексації).

3. Розрахунок повної собівартості об'єкта оцінки за формулою:

Сп = К +В,                   (4)

де Сп - повна собівартість об'єкта оцінки;

В - ринкова вартість і-го комплектуючого вузла, агрегату, блоку, пристрою;

К - кількість і-х комплектуючих вузлів, агрегатів, блоків, пристроїв;

В - вартість збирання.

4. Розраховується відновлювальна вартість об'єкта оцінки за формулою:

Воц = ,                 (5)

де Воц - повна відбудовна вартість об'єкта оцінки.

Індексний (трендовий) метод оцінки. Застосування даного методу засновано на актуалізації базової вартості об'єкта оцінки (первісної балансової або відновлювальної вартості за попередньою переоцінкою) на дату оцінки за допомогою індексу зміни цін або динамічних рядів індексів цін для відповідної групи машин або обладнання за відповідний період.

Воц  = Вбаз І,                     (6)

де Вбаз - базова вартість об'єкта;

І - індекс (динамічний ряд індексів) зміни цін.