Інвестування в аграрний сектор економіки України

Розвиток  аграрного виробництва  в сучасних умовах потребує значних  фінансових вкладень, основним джерелом яких є залучення інвестиційних  коштів. Проблеми та перешкоди на шляху впровадження інвестиційних програм й основні напрями їх вирішення розглянуто в даній роботі.

Мета  дослідження: розкрити сутність та проаналізувати проблеми інвестування аграрного сектора економіки України, визначити основні напрями впровадження інвестицій в сучасних умовах.

  Для досягнення  мети вирішуються  такі завдання:

• проаналізувати стан інвестиційної політики в Україні;
• визначити напрями активізації державної політики щодо залучення іноземних інвестицій в аграрний сектор економіки.

   Інвестиційна діяльність як в окремих сферах (соціальна, гуманітарна), галузях (вугільна, металургійна, машинобудівна, аграрна тощо), так і в економіці в цілому стали предметом дослідження багатьох інститутів та науковців. Зокрема, теоретичні, методологічні, методичні питання формування інвестиційного клімату, залучення зарубіжних інвестицій в економіку становлять вагомий науковий доробок Ю.Бажала, В.Базилевича, М.Бланка, О.Гаврилюка, В.Гейця, А.Гойка, Б.Губського, Б.Кваснюка, О.Колосова, О.Мертенса, Б.Панасюка, А.Пересади, І.Родіонової, І.Сало, М.Чумаченка, А.Чухна, В.Шевчука та ін.

   Інвестиції  в об’єкти підприємницької діяльності аграрного виробництва здійснюються в різних формах і класифікуються за різними ознаками, а саме:

1. За об’єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи-як матеріальні, так не матеріальні (інноваційні інвестиції). Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значну частку становлять вкладення в цінні папери.

2. За характером участі в інвестуванні виділяють прямі і непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміють безпосереднє вкладення коштів інвестором в об’єкти інвестування, під непрямими-інвестування, опосередковане ін.. особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).
3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. Під короткостроковими інвестиціями розуміють зазвичай вкладення капіталу на період не більше, ніж один рік. Під довгостроковими-вкладення капіталу більше, ніж на один рік.
4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні, акціонерні, державні, іноземні та спільні.
5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції в середині країни-внутрішні, та за кордоном-зовнішні. Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів в об’єкти інвестування, розміщені в межах країни. Під іноземними інвестиціями-вкладення коштів в об’єкти інвестування іншої країни іноземними підприємцями.

   Україна потенційно може бути однією з провідних  країн із залучення іноземних  інвестицій, як прямих, так і портфельних. Цьому сприяють її розвинений внутрішній ринок, порівняно кваліфікована і водночас дешева робоча сила, значний науково-технічний потенціал, природні ресурси та наявність ринкової інфраструктури, яка, нажаль, ще не достатньо розвинена.

   Сьогодні  припливу в інвестиційну сферу України іноземного і приватного капіталу перешкоджають політична нестабільність, недосконалість законодавства, нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури, недостатнє інформаційне забезпечення та ще одна дуже важлива причина-корупція. Саме через корупцію і бюрократію у світі склалася негативна думка про нашу державу. Додамо до цього вітчизняну систему оподаткування-і ось маємо результат: Україну зараховано до групи країн з найбільшим інвестиційним ризиком.

   За  результатами аналізу стану інвестиційної діяльності в Україні виявлено такі основні проблеми, які перешкоджають створенню позитивного інвестиційного клімату:

• недосконалість податкової системи;
• недосконалість і зарегульованість порядку відкриття нового підприємства;
• недосконалість амортизаційної політики;
• низький платоспроможний попит суб’єктів аграрної економічної діяльності;
• значні обсяги заборгованості аграрних підприємств державним і недержавним фінансовим інститутам;
• низька довіра населення до банківської системи;
• нерозвиненість механізму кредитування аграрного сектора економіки;
• відсутність банків, що спеціалізуються на кредитуванні аграрного бізнесу;
• нерозвиненість ринку цінних паперів;
• відсутність надійних гарантій захисту іноземного капіталу;
• фінансова дестабілізація економіки у зв’язку зі значним обсягом зовнішньої заборгованості.

   Для їх вирішення необхідно створити сприятливий клімат як для вітчизняних, так і для іноземних інвесторів шляхом застосування ефективних важелів  економічної політики; удосконалення  законодавчої бази, особливо системи оподаткування та приватизації; удосконалення механізму створення і функціонування спеціальних економічних зон; зміцнення банківської системи; розвитку фондового ринку; системи захисту та державних гарантій інвесторам.

   На  сьогодні іноземні інвестори, які все-таки ж наважуються інвестувати в українську економіку, вимагають законодавчих гарантій, а великі корпорації та інвестиційні компанії-урядових гарантій і пільг. Проте механізм реалізації правових гарантій поки ще недостатньо відпрацьований. До того ж відсутні достатні судові засоби для забезпечення дотримання законних прав інвесторів та врегулювання спорів. Крім того, для іноземних інвесторів більш привабливою є така інстанція для вирішення спорів, яка незалежна від уряду країни-господаря. У зв’язку з цим велике значення надається приєднанню України до багатосторонньої конвенції з урегулювання інвестиційних спорів між державою та фізичними і юридичними особами інших країн.

   Важлива умова, необхідна для приватних  капіталовкладень- постійний та загальновідомий набір норм і правил, сформульованих таким чином, щоб потенційні інвестори могли розуміти та передбачати, що ці правила будуть застосовуватись до їх діяльності. В Україні ж, яка перебуває у стані безперервного реформування влади, правовий режим не постійний.

   На  різних рівнях влади діють закони та правила, що часто суперечать один одному. Додатковим джерелом нестабільності є надання законам та інструкціям зворотної сили. Така практика серйозно турбує іноземних інвесторів, особливо коли законодавство зачіпає вже існуючі капіталовкладення.

   Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний у тих сферах економіки, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче соціальне напруження в суспільстві. Це насамперед виробництво сільськогосподарської продукції, продуктів харчування, товарів широкого попиту та послуг, ліків та іншої життєво важливої продукції.

   У реконструкції та модернізації за участю іноземного капіталу має потребу  практично все агропромислове господарство України, від первинних виробничих процесів до випуску кінцевого продукту та доведення його до споживачів. Тут край необхідно підвищити продуктивність виробництва і знизити витрати, забезпечити більш глибоку та комплексну переробку первинної сировини з метою значного збільшення виходу кінцевої продукції й підвищення її споживчих якостей. Через технологічну відсталість в агропромисловій сфері економіки щорічно втрачаються мільйони тонн м’яса, не використовується близько половини молочного білка, псується 40% овочів і фруктів. У величезних кількостях втрачається або нераціонально використовується й вирощена зернова продукція.

   Зниження  втрат сировини та поглиблення її переробки стосується тих сфер, де за участю іноземного капіталу можна  в короткі строки одержати значний  економічний ефект, зокрема створити порівняно невеликі підприємства, що не потребують великих вкладень і забезпечують швидку окупність початкових витрат при невисокому рівні ризику для іноземних інвесторів. Бажаною є участь іноземного капіталу й у переведенні агропромислового виробництва на сучасну  технологічну базу, в тому числі з використанням потужного науково-технічного і виробничого потенціалу оборонних галузей, що підлягають конверсії.

   Державне  регулювання інвестиційної діяльності в аграрному секторі-потужний стимулятор розвитку ринкових відносин у цій  галузі й інтеграції України у світову економіку. Сьогодні інвестиційна політика в Україні постала перед вибором: або держава буде пасивно продовжувати чекати на збільшення інвестиційної активності в межах саморегулюючих механізмів ринкового середовища, яке формується, але цей шлях потребує багато часу; або ж є інший вихід-піти на розумне посилення ролі держави щодо проведення інвестиційної політики з метою створення сприятливого клімату для широкомасштабного інвестування на без інфляційній основі.

   Головним  питанням державної інвестиційної політики повинно бути визначення пріоритетних сфер та об’єктів інвестування, які мають відповідати як довготривалим національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, що випливають із сучасного стану та структури економіки України, до яких, безперечно, належить і аграрне виробництво.

   Державна  інвестиційна політика має враховувати  такі пріоритетні напрями використання державних і недержавних джерел фінансування:

• поступовий перехід до економічно обґрунтованого спрямування інвестицій тільки у високорентабельні виробництва й максимальне скорочення витрат на підтримку збиткових та малорентабельних виробництв;
• повна відмова від фінансування соціальної сфери за залишковим принципом;
• перехід від адміністративних методів управління інвестиційними процесами, в тому числі державними, до ринкових через податки, амортизаційні норми та кредитні ставки;
• заміщення повного держбюджетного фінансування частковою участю держави;
• упровадження інвестування великих проектів за рахунок державних і муніципальних позик.

ВИСНОВКИ

      На  початку 1990-х рр. інвестиції спрямувались на підтримку ледь існуючих виробництв, обігові кошти яких були спожиті, а витрачені інвестиційні ресурси  не дали навіть припинення спаду виробництва. Помилки у виборі напрямів інвестування, спрямування коштів у малоефективні, недостатньо обґрунтовані проекти призвели до припинення інвестиційних процесів і, як наслідок, до скорочення виробництва. Позитивні зрушення щодо пожвавлення інвестиційної активності в економіці України почали спостерігатися лише останніми роками.

      Україна як країна з ринковою економікою могла б значно швидше подолати економічну кризу у разі оптимізації державної політики підтримки інвестиційного процесу щодо залучення та ефективного використання іноземних інвестицій. Це не тільки сприяло б формуванню національних інвестиційних ринків, а й надало б динаміки подальшого розвитку ринку товарів та послуг. Крім того, іноземні інвестиції дали б змогу вирішити окремі соціальні проблеми. Але для цього потрібна одна з основних умов-державна підтримка і законодавчий захист.

      Економічна  ситуація в Україні потребує швидких  ефективних та при цьому обґрунтованих  заходів з поліпшення інвестиційного клімату. Однак це потрібно робити поетапно. Насамперед, необхідно завершити  реформи та перетворення в суспільстві,  результатом яких має стати формування ефективної зростаючої ринкової економіки на основі приватної ініціативи.

      Необхідно належно використовувати наявний  власний ресурсний потенціал, що може значно прискорити процес інвестування економіки. Утім, не слід забувати, що головним є не абсолютні обсяги інвестиційних і природних ресурсів, а їх ефективне використання. 
 

                       ЛІТЕРАТУРА

1. //Актуальні проблеми економіки.-2007.-№11.-с.12-17
2. //Вісник Національного Банку України.-2008.-№11.-с.15-21
3. //Вісник Тернопільського національного економічного університету.-2009.-№6.-№1.-с.20-30
4. //Держава та регіони.-2009.-№6.-с.226-231
5. //Статистика України.-2008.-№3.-с.119-122
6. //Фінансовий ринок України.-2010.-№2.-с.3-9