інвестиційна діяльність

 -політична та економічна нестабільність,

-обмежений перелік інвестиційних інструментів,

- зарегульованість ринку,

- високий ризик, корупція, відсутність фахівців,

- низька дохідність інвестицій,

-недостатність інформації для прийняття рішень,

-невисока ліквідність, законодавчі колізії.

Найсуттєвіше політична та економічна нестабільність впливає на інвестиційну діяльність. Підтвердженням цьому є  загальна невизначеність місця та ролі страхування в українському суспільстві  та неузгодженість регуляторної політики у сфері страхування, корупція у  державних органах влади. Відсутнє чітке усвідомлення того, що розвинений страховий ринок не існує за умов фінансово та соціально-економічної нестабільності.

На Заході, де високий рівень конкуренції  та збитковості страхових операцій, саме питання прибуткового і належного  розміщення вільних коштів є для  керівництва будь-якої компанії дуже важливим. Переважна більшість вітчизняних  страховиків вважає за доцільне заробляти  кошти безпосередньо на страхових  операціях і задовольнятись низько дохідними інвестиційними

інструментами, такими, як депозити – 82,4%. Компаній зі страхування життя, на відміну від ризикових компаній, 64,3% яких стверджує у необхідності проведення страхової діяльності, а решта за 35,7% - страхової та інвестиційної.

75% компаній за участю іноземного  та вітчизняного капіталу віддають  перевагу страховій та інвестиційній  діяльності, а решта - страховій.  У той час як 58,4% компаній за  участю вітчизняного капіталу  віддають перевагу страховій,  а решта – страховій та інвестиційній діяльності.

Іншою проблемою, пов’язаною з інвестиційними та страховими операціями, є питання  співставлення їх ролі у страховому бізнесі. Існують різні точки зору. Одна грунтується на тому, що основним завданням страхової компанії є надання страхових послуг, а тому інвестиційна діяльність має вторинне значення. Інша - інвестиційна діяльність є головною, вона створює умови для виконання страхових зобов’язань перед клієнтами, особливо це стосується страхування життя.

Страхова та інвестиційна діяльність є рівнозначними частинами страхового бізнесу. Адже не можна реалізувати  інвестиційну функцію страхування  без попереднього накопичення грошових фондів, і навпаки, ефективне розміщення страхових резервів і власних  коштів страхової компанії – це засіб досягнення фінансової стійкості. Це підтверджує і висловлювання  Л.Рейтмана, який вважав, що страхові операції можуть приносити іноді досить значний прибуток, але його отримання не є орієнтиром для страхової організації. Значним джерелом прибутку є також інвестиційна діяльність.

Страховики повинні виступати  основними провідниками інвестиційної  діяльності й бути лідерами серед  інституціональних інвесторів, як це відбувається у світі.

З огляду на це при інвестуванні таких  коштів необхідно враховувати їх структуру, а також оптимальний  термін інвестування. Потрібно виходити з того, що резерви є коштами  страхувальників і в разі настання страхового випадку мають своєчасно  повертатися їм у вигляді страхового відшкодування, яке може бути й більшим  порівняно з внесками за надання  страхової послуги. Активи страхової  компанії мають бути розміщені з  урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості. У цьому полягають основні вимоги до управління активами.

На жаль, страхові компанії зайняті  нарощуванням обсягів продаж і збільшенням  частки ринку, не приділяючи належної уваги управлінню активами й одержанню  додаткового інвестиційного доходу.

Що стосується інструментів інвестування, то найбільш популярний серед страховиків  інвестиційний продукт, що займає більше половини інвестиційного портфеля —  банківський депозит (прибутковість11-13% у національній валюті й 7-9% в іноземній валюті).

Прибутковість, що забезпечується по банківським депозитам сьогодні досить непогана, але потрібно розуміти, що у зв’язку з тенденціями  по зниженню депозитних ставок у банківському секторі, такі пасивні вкладення  будуть втрачати свою актуальність і  не можуть розглядатися для довгострокових вкладень.

Наступний продукт – ринок банківських  металів 24%). Прибутковість нерухомості  становила 49%, а по окремих регіонах (Київ) цей продукт був найбільш популярним серед компаній. Прибутковість  корпоративних облігацій склала 14%, середня прибутковість фондового  ринку склала 40%, інститути спільного  інвестування забезпечили середню  прибутковість на рівні 38%.       Прибутковість такого продукту як страхування життя становила 12- 14% річних у національній валюті. Як висновок, наобхідно сказати, що дана прибутковість залишає бажати кращого.

Якщо страхова компанія приймає  рішення про інвестування своїх  вільних коштів, то природно вона розраховує отримати максимальний прибуток, що на сьогодні можна одержати тільки на фондовому ринку України. Якщо говорити про динаміку фондового ринку, то слід зазначити, що початок активного  росту припадає на початок 2004 року.

Розглядаючи структуру актів страхових  компаній, необхідно відзначити, що понад 50% припадає на депозити й грошові  кошти. Беручи до уваги низьку прибутковість  даного інструменту, можна сказати, що невисокий інвестиційний доход  забезпечується саме розміщенням вільних коштів на депозитах. 
  Що стосується вкладення страховиками своїх актів у цінні папери (20,1%), то непопулярність цього інструменту обумовлена питаннями роботи з ризиками при короткостроковому (ризикове страхування) або довгостроковому інвестуванні (страхування життя) – питання ризиків і інвестицій у той або інший продукт взаємозалежні. Крім того, експерти вважають неадекватною частку державних цінних паперів в активах страховика, тому що при правильному використанні цих облігацій ( прибутковість не більше 9%) разом з ризиковими облігаціями підприємств забезпечує більшу прибутковість (18-21%), ніж депозити. Тому з точки зору управління ризиками цей продукт є вигіднішим, ніж розміщення депозитів у банку, і його прибутковість перевищує стандартний банківський продукт.

Однак на сьогодні страховий бізнес ще не напрацював ані достатнього  досвіду, ані належної нормативної  бази для ефективного управління інвестиціями. Переважна частина  коштів страхових компаній, що розміщена  у фінансові інструменти вкладена в банківські депозити (до 70%). Які  наразі відзначаються достатньою надійністю та прийнятною доходністю. Однак так  буде не завжди. По мірі зниження рівня  інфляції та розвитку бінківської системи доходність депозитів впаде до рівня, що вже не забезпечуватиме безтурботного життя страховикам. Не випадково, у світовій практиці активи інституційних інвесторів лише на 4-7% формуються за рахунок банківських інструментів, тоді к основна частина коштів інвестується в акції (до 60%) та боргові цінні папери (до 25%). І саме досвіду роботи з цими інструментами бракує страховому бізнесу. Не випадково у 2009 році рівень отриманого страховиками інвестиційного доходу знаходиться в межах 6-14% річних, тоді як подібні за інвестиційними стратегіями інститути спільного інвестування забезпечили своїм учасникам інвестиційний прибуток (до оподаткування) на рівні 60% річних і більше.

Водночас, Закон України «Про цінні  папери та фондовий ринок» передбачає можливість страховим компаніям  співпрацювати з компаніями з управління активами (КУА).КУА можуть здійснювати управління активами, спільні проекти, вкладення в цінні папери ІСІ. Крім цього, КУА виступає однією з сторін у складних фінансових схемах, у яких задіяні банки, страхові компанії, лізингові компанії, кредитні союзи т інші фінансові заклади і установи.

Переваги КУА: зниження ризиків за рахунок професіоналізму КУА, мінімізацію витрат на утримання власних аналітиків і управляючих,        одержання максимального прибутку від вкладення резервів — набагато більше, ніж від банківських депозитів, залучення інвестицій у страхову компанію.

Аналізуючи можливості співробітництва  й перешкоди між страховиками й інститутами спільного інвестування можна відзначити, що проблема існує  одна: ICI й страховики майже не працюють один з одним. Співробітництву заважає  слабке розуміння страховиками можливостей  роботи з ІСІ й недовіра до існуючих схем роботи страховиків, особливо дуже сильна зв’язаність з банками. Крім цього існують і законодавчі  бар’єри, а саме положення, що регулює  розміщення страхових резервів, куди внесені цінні папери ІСІ..

Що стосується вкладень у цінні  папери ІСІ, то сертифікати ПІФів і акцій КІФів можуть стати найбільш вигідним інструментом для вкладення частини резервів. У загальносвітовій практиці страхові інвестиції є вагомим чинником економічної стабільності суспільства. Процес становлення страхового ринку в Україні і, зокрема, нарощування обсягів страхових платежів, має тенденцію до стабільного зростання. Дослідження процесу формування й реалізації інвестиційного потенціалу страхових компаній має стратегічне значення як для самих страховиків, так і для національної економіки.

Фінансування економічного зростання  в Україні набуває все більшого значення. У сучасних умовах глобалізації й інтеграції економічних процесів діяльність страховиків як інвесторів уважається досить привабливою, особливо коли вони постають у ролі постачальників інвестиційних ресурсів.

Основними складовими інвестиційного потенціалу страхової компанії є  кошти страхувальників і власний  капітал. Формування власного капіталу здійснюється за рахунок внесків  акціонерів або учасників з подальшим  відрахуванням до резервів і фондів за умови формування додаткового  фінансового результату від страхової, інвестиційної та інших видів  діяльності.

Активізація інвестиційної діяльності страхових компаній підносить сферу  страхування до рангу важливих чинників, які впливають на розвиток економіки, оскільки пасивні кошти, отримані від  страхувальників, стають активним капіталом, що задіяний на фінансовому ринку.

У практичній діяльності багатьох страхових  компаній, у тому числі й зарубіжних, фінансові інвестиції є пріоритетним напрямком інвестування й передбачають вкладення в цінні папери, у  статутні капітали суб'єктів господарювання, депозитні вкладення.

Наприкінці 2010 р. у загальній структурі активів вітчизняних страхових компаній левову частку займають інвестиції в цінні папери, а саме — акції вітчизняних емітентів. Існують певні нормативні застереження щодо якості цінних паперів, які не дозволяють повною мірою використовувати ці активи страховиками. Банківські вклади становлять 29,1 % сумарних активів та посідають друге місце в їх структурі.

Аналіз структури вкладень за 2009 р. дозволив зробити висновок, що кризові  явища в економіці внесли корективу  в стратегію вкладень страховика, проте не суттєво. Так, структура  представлення коштів страхових  резервів станом на 31.12.2009 у порівнянні з аналогічною датою 2008 року істотно  не змінилася: третина страхових  резервів (35%) розміщена в банківських  депозитах, 10-12% - на розрахункових рахунках, 24% - у нерухомому майні, 16-18% - в акціях українських емітентів. Водночас необхідно  зазначити, що у 2009 році страхові компанії з метою представлення коштів страхових резервів почали активно  придбавати державні цінні папери, особливо для забезпечення резервів зі страхування життя. Так, станом на 31.12.2009 державні цінні папери на балансах страховиків склали 687,7 млн. грн.

Вибір напрямів для інвестування вітчизняними страховиками дещо відрізняється від  підходу їх іноземних колег. Наприклад, у світовій практиці активи інституційних  інвесторів лише на 4—7 % формуються за рахунок банківських інструментів, тоді як основна частина коштів інвестується в акції (близько 60 %) та боргові цінні  папери (близько 25 %). Така ситуація зумовлюється низькою дохідністю банківських депозитів у розвинутих ринкових країнах та високою дохідністю інструментів фондового ринку.

Сьогодні інвестиційна складова в  страхових резервах українських  компаній може опинитися в критичному стані, якщо врахувати високу частку неліквідних акцій у портфелях  і прибутковість по депозитних ставках, яка постійно знижується. Тому, страховим  компаніям потрібно переглянути  свою інвестиційну політику і використовувати  більш ефективні фінансові інструменти.

Таким чином з метою підвищення ефективності інвестиційної діяльності страховика, необхідно вжити таких заходів:

- використовувати в повній мірі ринковий механізм у сфері здійснення інвестиційної діяльності страховими компаніями;

- розробити систему заходів для удосконалення законодавства;

- здійснювати державний контроль за концентрацією капіталу на ринку страхових послуг;

- сприяти детальному вивченню та активному впровадженню європейського досвіду у сфері інвестиційної діяльності страхових компаній тощо.

Разом з тим, слід зазначити, що основними  проблемами для страховиків залишається  недостатність ліквідних фінансових інструментів для проведення ефективної політики інвестування коштів у зв'язку з призначенням тимчасової адміністрації  в банківських установах, у яких відкриті депозити страховиків, а також  зростання ризику невиконання зобов'язань  перестраховиками- резидентами.

 

Список використаної літератури

1. Александрова М.М. Страхування: Навч.-метод. посібник. -.К,2002.-208с.
2. Василенко А. Інвестиційна діяльність страхових компаній: стратегія таИпріоритети // Страхова справа.- 2009.
3. Гвозденко А. А. Основыстрахования: Учебник. – М. 2006р.
4. Крейдич М.І. Інвестиційна діяльність страхових компаній //Фондовыйрынок.- 2007р.
5. Оксанич С. Професійне управління активами страхових компаній: проблеми та перспективи // Страхова справа.- 2007р.
6. Паращак О. Стратегічних інвесторів на всіх не вистачить // Страхова справа.- 2008р.
7. Ткаченко Н. В. Місце інвестиційної діяльності у страховому бізнесі. Економіка, фінанси, право. – 2010р.