Інтелектуальна міграція

Таким чином, признаючи значения концепції «обміну розумами» для розвитку світової економіки, що глобалізується, у той же час ще рано відмовлятися від концепції «відпливу розумів», оскільки непоправні втрати великого числа країн від цього процесу фактично означають багатоміліардний виграш інших країн, що призводить, у кінцевому рахунку, до посилення економічної нерівності у світі і підриває концептуальні і практичні основи стійкого розвитку.

Наступним чинником впливу на демографічну ситуацію у світі  постає факт зміни потоків міжнародної  інтелектуальної міграції.

Розширення діяльності транснаціональних  корпорацій у світі, створення філій  і відділень, розподіл виробництва і збуту призводить до формування в цих корпораціях «внутрішніх ринків праці», що не знають державних меж і фактично не підпадають під контроль урядів.

Переміщення діяльності корпорації в ту або іншу країну супроводжується переміщенням туди персоналу: вищих менеджерів, спеціалістів, фінансових директорів і т. д. Для співробітників корпорації привабливість міграції полягає не стільки в можливості переїзду в якусь визначену країну, скільки в можливості просування по службі. Як правило, можливості для кар’єрного росту в «периферійних» відділеннях корпорації вище, чим у її штаб-квартир! або головній компанії. Тому так багато молодих співробітників американських або західноєвропейських компаній віддають перевагу почати кар’єру у відділеннях, розташованих, скажемо, у Китаї, Росії, Малайзії, Нігерії і т. д.

По оцінці Ради по розподілу  зайнятості США, 190 найбільших американських  компаній, що мають філії і відділення за кордоном, спрямовують для роботи туди від 1 до 10 американців і, крім того, наймають значну кількість представників  третіх країн (тобто не американців  і не жителів тієї країни, де розташоване  відділення компанії). Більшість американських  працівників приблизно третина — працює в азіатських країнах, насамперед, у

нафтових і будівельних  компаніях на Ближньому Сході, приблизно така ж частка припадає на європейські країни, декілька менше — на країни Латинської Америки. Усього в середині 1990-х рр. транснаціональні корпорації США мали більш 35 тис. американского персоналу в інших країнах.

У останнє десятиліття XX ст. стало очевидним, що зростання  продуктивності праці, на якому засновується поступальний розвиток світової економіки, в усе більшому ступені стає залежним від застосування новітніх технологічних досягнень в економіці. Досягнення в області мікроелектроніки, інформатики і телекомунікацій не тільки стимулювали розвиток економіки, вони змінили основу виробництва, забезпечивши зсув від безпосереднього виробничого процесу убік «інформаційної економіки».

Найбільші транснаціональні корпорації, що діють в області  інформатики, — Місго80Й, 8ип Місгозузїетз, Арріе — створили широкі можливості для ТНК розширювати свою діяльність, не-зважаючи на географічні і політичні межі. Це призвело до небезпечного зростання попиту на кваліфікованих спеціалістів в галузі інформаційних технологій: системних і структурних програмістів, фахівців із технічної підтримки, веб-дизайнерів, менеджерів по інформаційному забезпеченню. Оскільки комп'ютерна техніка уніфікована, це неминуче призвело до інтернаціоналізації персоналу, зайнятого її розвитком, забезпеченням і удосконаленням.

Університети світу, що мають факультети інформатики, обчислювальної математики і кібернетики, фактично стали єдиною глобальною мережею підготування спеціалістів в області інформаційних технологій і супутніх галузей для світового ринку праці. Професіонали цього сектору є найбільш мобільним рядом світової робочої сили і в даний час складають основну частину тимчасової кваліфікованої робочої сили, використовуваної в роз-винутих країнах. Так, у США в 2000 р. із 461 тис. тимчасово працюючих у країні іноземних спеціалістів половина була зайнята на робочих місцях, що мають відношення до комп'ютерної техніки. Серед прибулих у США по візі Н-1В, тобто «професіонали, спеціалісти високої кваліфікації», 55 тис. чоловік були вихідцями з Індії, а далі з великим відривом йшли Великобританія (6,6 тис. чоловік), Китай, Японія і Філіппіни. Індія зайняла в останні роки лідируюче положения у світі як «постачальник» висококваліфікованих спеціалістів в області інформаційних і комп'ютерних технологій на світовий ринок праці. Ця категорія трудових мігрантів міцно зайняла перше місце серед мігрантів з Індії на роботу за кордон, не рахуючи «традиційних» некваліфікованих мігрантів. Попит на індійських програмістів високий у різних регіонах світу. Так, у Великобританії в період між 1995—1999 рр. мало місце подвоєння числа виданих дозволів на роботу мігрантам з Індії, причому 54 % із них були прийняті на роботу в комп'ютерній індустрії. За даними ЕІТО — Європейської обсерваторії інформаційних технологій, у Великобританії в 2003 р. нестача представників професій, пов'язаних з інформаційними технологіями, оцінюється в 620 тис. чоловік. Високий попит на індійських спеціалістів також у Сінгапурі, Гонконгу і ряді інших країн Південно-Східної Азії. Нестача спеціалістів сфери інформаційних технологій призвела навіть до того, що багато країн пом'якшили свої міграційні закони у відношенні тимчасовий міграції кваліфікованих кадрів саме цього фаху. Тобто, почала формуватися нова тенденція — розвинуті країни хочуть поширювати не взагалі трудову міграцію, а саме інтелектуальну трудову міг-рацію в корисному для себе напрямку.

Вплив на економіку.

Економічне положення країн донорів інтелектуальних кадрів, як правило, несприятливе: має місце дефіцит бюджету, інфляція, недостатні витрати на науку й освіту, слабкий попит на інтелектуальні кадри через відставання наукомістких галузей. Навіть якщо для того, щоб запобігти виїзду з країни висококваліфікованих спеціалістів, уряди країн-донорів підвищать їхню заробітну плату, але результати їхньої праці не будуть ваговими  через відсталу структури економіки і відсутності державного інтересу до розвитку науки .Інтелектуальні робітники не одержать можливості самореалізовуватися і все рівно будуть шукати інші шляхи здійснення своїх творчих можливостей, зокрема, шляхом міграції в іншу країну.

Країна донор інтелектуальної  міграції багато втрачає. Наприклад, вартість яка створювалася однією одиницею складної робочої сили в США (у 90-ті роки XX ст. перевищувала 400 тис. дол., а інженера — 800 тис. дол., то при виїзді таких спеціалістів держава-експортер несе відповідні збитки. Ще більше втрачає країна у разі виїзду кандидата або доктора наук, оскільки підготовка доктора наук за міжнародними оцінками обходиться в 1—1,5 млн дол.

У разі роботи емігранта  за спеціальністю на відповідні суми зростає величина національного багатства країни-імпортера (оскільки людино-працівник є основною формою національного багатства). Надалі в процес: використання складної робочої сили, експлуатації ії фізичних, розумових, організаторських здібностей ця частка зростає. Наприклад, через відсутність роботи, низьку заробітну плату та низький рівень життя, протягом 1996—1999 рр. з України виїхали 700 докторів і кандидатів наук, чверть з яких — перспективні спеціалісти молодше 40 років. Втрачаючи людський капітал подібної високої якості, держава несе величезні збитки, втрачаючи перспективи швидкого розвитку. Натомість країна, до якої емігрували вчені, не витрачається на підготовку науковців, яка коштує значних грошей, одержує їх готовими. Великий інтелектуальний потенціал України починає працювати на інші держави.

Міграція фахівців має  відмінні від міграції некваліфікованих робітників наслідки для країн. Міграція некваліфікованих робочих достатньо  сприятлива для країни-донора, оскільки дозволяє зменшити безробіття та пов'язані  з нею соціальнівитрати і витрати, а так само емігранти, пересилаючи частину заробітку на батьківщину або привозячи його додому після повернення, постачають тим самим вітчизняну економіку валютними ресурсами .  
При еміграції кваліфікованих робітників та інженерно-технічного персоналу, вчених і фахівців країна-донор виявляється у великому програші. Вона втрачає всі капітальні витрати, спрямовані на підготовку цих кадрів. Вітчизняний ринок втрачає найбільш «соки» робочої сили, інтелектуальну еліту, творчий потенціал якої служив першоосновою і запорукою розвитку економіки в умовах НТР. Таким чином, країна-донор погіршує своє сьогоднішнє становище, втрачає перспективи розвитку в майбутньому. Відповідно всі втрати країни-донора обертаються виграшем для іншої країни. За найскромнішими підрахунками, економія США лише в сфері освіти та наукової діяльності склала за останню чверть століття більше 15 млрд. доларів. Прибуток, що отримується від використання іноземних фахівців, у Канаді в 7 разів, а у Великобританії в 3 рази вище суми, виділеної у якості допомоги країнам, що розвиваються .  
Однак, в останні роки в США у зв'язку із загальним економічним спадом відбувається загострення міграційної політики в сфері науки і високих технологій, тому має місце загальне скорочення квот на імпорт, наприклад, комп'ютерників. Це призводить до зменшення припливу іноземних, у тому числі російських фахівців у США. Крім цього, якщо раніше США представляли собою основний ринок для влаштування російських математиків і програмістів, зараз лідируюче положення в цій галузі займають індуси.  
Розвинені індустріальні країни залучають іноземних фахівців у кількості, що набагато перевищує реальні потреби. Тим самим створюється конкуренція не тільки між місцевими та новоприбулими працівниками, але й серед самих іммігрантів. Усе це сприяє зниженню оплати праці та підвищенню інтенсивності праці іноземних фахівців. Крім того, що залишилася незатребуваною частина вчених і спеціалістів узагалі не використовується відповідно до їх професією. Багато мігрантів - артисти, лікарі, вчені - не можуть влаштуватися за фахом і працюють таксистами, сторожами, офіціантами. Сумний досвід ряду співвітчизників тим не менш не служить фактором, що стримує подальшу еміграцію, зокрема з країн Східної Європи і колишнього СРСР. Як не сумно це констатувати, але навіть некваліфікована робота не за фахом в чужій країні часто оплачується вище, ніж праця фізика-ядерника, лікаря, інженера, професора у себе на батьківщині. Тому потік кваліфікованих працівників з колишнього Радянського Союзу не скорочується, а навпаки, має тенденцію збільшуватися у зв'язку зі зняттям обмежень на виїзд і в міру загострення соціально-економічних протиріч всередині країни. За оцінками, в найближчі 10 років еміграція з колишнього Радянського Союзу може досягти від 7 до 30 і навіть 50 млн. чоловік. Якщо відкинути крайні оцінки, прийняти до уваги встановлення квот на прийом наших емігрантів у країнах Заходу, все одно результати прогнозу виявляться сумними, бо будуть означати непоправну для країни людську втрату. 

Висновок

Міграційний приплив у  високорозвинені країни працівників, придатних для зайнятості в області  інтелектуальної діяльності, веде до підвищення в цих країнах національної безпеки як за допомогою прискорення  економічного зростання, так і забезпечення військової переваги. Тому в даних  країнах були прийняті спеціальні закони та інші нормативні акти, що стимулюють приплив інтелектуальних мігрантів  з-за кордону. Зменшення втрат від  відтоку інтелектуальних мігрантів  у країнах-донорах можливо лише частково при реалізації спеціального комплексу заходів міграційної  політики, до розробки якого в Росії  ще не приступали.  
Цілком очевидно, що в Росії назріло питання про розробку цілісної системи державного регулювання національного ринку праці з урахуванням впливу на нього світового ринку робочої сили. В міру залучення нашої країни у світовій міграційний кругообіг виникає потреба у створенні системи соціально-правового захисту емігрантів, організації консультаційної допомоги для виїжджають і в'їжджають в країну, наданні допомоги при укладенні трудових контрактів і т.д. При цьому необхідно, щоб така політика будувалася на основі двох-і багатосторонніх міждержавних угод. Досвід подібної співпраці держав-донорів та держав-реципієнтів вже є у світовій практиці