Інфляція

тільки обмежувати негативні наслідки інфляції, а й  приховувати її, коли

потрібно - приглушувати, направляти на досягнення певних політичних

цілей. 

На другому (вищому) етапі свого розвитку інфляційний процес різко

прискорюється, темпи зростання суспільного  виробництва починають

відставати від  знецінення паперових грошей, а інфляційне переповнення

каналів грошового  обігу стає вже очевидним. Таке випередження темпів

збільшення паперогрошової маси спричинюється, по-перше, занепадом

виробництва, зростаючим відставанням у науково-технічному прогресі,

уповільненням підвищення, а потім і зниженням  суспільної продуктивності

праці; по-друге, зменшенням товарообігу, зумовленого  зниженням якості та

скороченням асортименту  товарів, які тепер виробники  почали поділяти на

"вигідні"  й "невигідні", скороченням  закупок імпортних товарів;

по-третє, зростанням дефіцитності товарів; по-четверте, від'ємним

платіжним балансом країни, коли збитки від зовнішньоекономічної

діяльності вже  не покривалися потоком доходів. 

Світовий досвід країн ринкової економіки знає два  основних способи

регулювання інфляційного процесу: кейнсіанський і монетаристський.

Кейнсіанський метод передбачає розширення впливу держави на економіку,

підвищення її регулюючої ролі в кредитно-відсотковій  політиці, а

монетаристський, проти якого виступають усі прихильники  унітарної

держави, - впровадження таких дій, як самоусунення держави  з

економічного  життя, відмова від дотацій на соціальні та інші потреби.

Звичайно, в країнах, де такі дотації не мають істотного  значення,

монетаристські  дії дають значний позитивний ефект. Однак очевидно, що

застосування  цього методу у нас нині неможливо, бо неможливо раптово

припинити субсидії на культуру, сільське господарство чи багатодітним

сім'ям. 

Отже, про пряме  запозичення того чи іншого методу нашою економікою не

йдеться. Водночас деякі елементи цих напрямів, зокрема  встановлення

економічно обґрунтованої  ставки відсотків за кредит, регулювання

зайнятості, валютного та грошового обігу, необхідно негайно використати. 

Кредитна політика держави має бути обов'язково вигідною як для боржника,

так і для  кредитора, щоб забезпечити останньому кошти на покриття витрат

і дотацій, прибуток для вдосконалення матеріально-технічної бази

кредитного закладу. Економічно обґрунтована ставка кредиту  негайно дала

б позитивні  результати, тому що підвищення плати  за кредит на кожен

відсоток, як свідчить світовий досвід, веде до зменшення  кількості

грошей в обігу  відповідно на 4%, а грошей - готівки на руках громадян

-на 2%. Ще сильніший  ефект у здійсненні контролю  над інфляцією дало б

встановлення  норми відсотка вищого інфляційного індексу на 2-4%. 

В Україні, щоб  оволодіти ситуацією в грошовому  обігу та кредитуванні,

необхідно в найкоротший час вдатися до регулювання обсягу сукупної

грошової маси, застосувавши для цього такі спеціальні інструменти та

методи: резервні вимоги, тобто норматив депонування  частини вкладів

комерційних банків на безвідсоткових рахунках Національного  банку

них банків на безвідсоткових рахунках Національного банку

України (він  становить 15% статутного фонду комерційного банку); квоти і

форми рефінансування банків; гнучку відсоткову політику; нормативи

ліквідних коштів комерційних банків та обов'язкових  інвестицій у

державні папери тощо. 

Змінюючи нормативи  резервів та ставки операцій рефінансування,

Національний  банк зможе збільшувати (зменшувати) величину ліквідності

комерційних банків і тим активно впливати на інфляційний  процес. При

цьому основою  регулювання грошової системи України має стати насамперед

ліквідація штучного поділу готівкового й безготівкового обігу та перехід

до цивілізованого регулювання сукупного грошового  обігу. Гривня мусить

мати однакову купівельну силу в будь-якій формі  і в будь-яких операціях.

Світова практика свідчить, що для цього потрібно зняти всі

необґрунтовані  обмеження з безготівкових платежів та розрахунків і

паралельно ввести граничні межі загального зростання  грошової маси в

обігу. 

Виходячи з  нинішнього стану грошового обігу в Україні, Національному

банку варто  терміново розробити надзвичайну  програму розвитку

безготівкових платежів і водночас можливого обмеження  питомої ваги

готівки, яка  найбільше піддається інфляційному знеціненню. Напевно,

доречним були б також запровадження "електронних грошей", карток

споживача, обмеження  максимальних готівкових платежів, формування такої

відсоткової політики, коли зберігання готівки поза банком стає

невигідним. Чіткішим має бути розмежування сфері діяльності

Національного банку та державного бюджету; без цього грошова система

будь-якої країни ніколи не стане безінфляційною. Необхідно  законодавче

заборонити пряме  фінансування державного бюджету з  коштів Національного

банку, а також  купівлю за його кошти державних  облігацій Міністерства

фінансів, тому що це рівнозначно емісії, порушує нормальне регулювання

грошового обігу  й неухильно веде до інфляції. 

Виникнувши не за часів незалежності України, інфляція настільки

деформувала всі  фази відтворення сукупного суспільного  продукту, що нині

стала найнебезпечнішою загрозою для збереження державності. Будучи

наслідком багатофакторного процесу, вона може бути приборкана лише в

результаті оперативного застосування взаємоузгодженого комплексу  заходів

в усіх сферах господарського і суспільного життя.