Небанківські фінансово-кредитні установи

          Небанківські фінансово-кредитні установи (НФКУ) є важливим елементом  фінансово-інвестиційного ринку, проте  на сьогодні вони ще не відіграють тієї позитивної ролі в економіці, якої від  них можна було б очікувати. Виконання  ними своїх функцій дасть новий  поштовх для розвитку економіки.

          Активна робота небанківських  фінансових посередників здатна нівелювати деякі негативні наслідки малозабезпеченості більшої частини населення [1]. Їх участь у фінансовому посередництві сприятиме розвитку малого та середнього бізнесу і підприємницької ініціативи громадян, підвищить добробут населення й допомагатиме подоланню бідності. Небанківські установи розширюють ринки кредитних та депозитних ресурсів, роблять їх доступнішими і підвищують рентабельність, зміцнюють фінансову систему вцілому та окремі її сегменти, створюють додаткові можливості перерозподілу вільних фінансових ресурсів. [2]

          Ситуація що склалася в Україні є парадоксальною, адже потенційний попит на послуги  НФКУ в Україні величезний, проте  розвиток цих установ досить повільний. Існує низка причин, що стримує  їх розвиток. Перш за все це несприятливий  загальний макроекономічний клімат та недовіра до фінансових організацій  з боку населення. Особливістю цих  перешкод є принципова неможливість їх подолання за допомогою будь-яких конкретних заходів. Проте загальне економічне зростання, яке вже почалося в Україні, може у майбутньому  змінити ситуацію на краще. Це стане  важливим фактором подальшого розвитку народного господарства. Окрім цього, кожна зі структур НФКУ має низку  притаманних саме їй проблем.

          У сучасному світі  форми конкуренції між фінансовими  посередниками весь час розвиваються та ускладнюються. Це пов’язано зі збільшенням їхньої чисельності, розширенням  сфери послуг та швидким розвитком  технологій. Тому успішна діяльність все більше залежить від здатності  пристосовуватися до зовнішніх умов.

          Небанківські фінансово  кредитні установи останнім часом набувають  все більшого розвитку та складають  конкуренцію банкам. Ці економічні суб’єкти акумулюють заощадження населення  та є постачальниками позичкового  капіталу. На відміну від клієнтів банків, клієнти цих установ втрачають  право розпоряджатися вкладеними коштами. Але небанківські – фінансово  кредитні установи мають і спільні  риси з банками: функціонують в спільному  секторі опосередкованого фінансування, випускають та купують боргові зобов’язання, подібно до банків [3].

          Ринок небанківських  фінансових послуг в Україні стрімко  розвивається: зростає кількість  фінансових установ, розмір їх активів  та попит на їх послуги. Загальна кількість  небанківських фінансово-кредитних  установ, зареєстрованих в Державному реєстрі фінансових установ, станом на кінець 2008 року становила 2016 установ. Чисельно вони більш ніж у 10 разів  переважають кількість комерційних  банків. Проте активи НФКУ все ще залишаються незначними порівняно  з активами комерційних банків. На рисунку 1 представлена структура активів  фінансових установ.

          Незважаючи на те, що банки є потужними конкурентами для НКФУ вони все ж таки за деякими  параметрами можуть поступатись даним фінансовим інститутам. Головним чином через те, що небанківські установи, в першу чергу зорієнтовані на ту категорію споживачів, яка має, як правило, значні проблеми з одержанням кредитів у комерційних банках (наприклад, малий бізнес, населення та інші). Зазвичай, кредити, які надають ці фінансові інститути невеликі за розмірами, але вони виконують ряд соціальних і економічних функцій, які роблять їх більш привабливими порівняно з банками [1].

          Фінансові посередники  різних типів тісно пов'язані між собою у процесі перерозподілу інвестиційних заощаджень (пенсійні фонди, наприклад, користуються послугами страхових компаній та взаємних фондів, а останні можуть володіти акціями страхових компаній і банків), тому досить важко визначити місце і значення кожної з фінансових установ, базуючись лише на інформації про обсяги активів. Для цього потрібна інформація про структуру фінансових активів населення, яка відображає розподіл інвестиційних заощаджень

          Висновки. В більшості розвинених країн світу основним джерелом фінансових ресурсів виступають заощадження населення. В Україні склалася інша ситуація: заощадження населення не являються істотним джерелом фінансових ресурсів для економіки. Залучення внутрішніх фінансових ресурсів є дорогими для ділових суб’єктів. Протягом 2005-2008 рр. спостерігається переорієнтація на запозичення зовнішніх фінансових ресурсів. Комерційні банки за цей період запозичили на зовнішніх ринках 39,5 млрд. дол. США у вигляді кредитів та єврооблігаційних позик. Борг за ці 3 роки збільшився у 15,8 раз [10].

          Подешевшанню внутрішніх ресурсів сприятиме зростання кількості фінансових посередників і покращення їх діяльності. Розвиток фінансової інфраструктури прискорить процеси трансформації заощаджень населення в інвестиційні ресурси і економічне зростання.

          Розвиток фінансових посередників допоможе вирішенню соціально-економічних  проблем країни шляхом розміщення заощаджень на умовах, що забезпечують їх доходність і диверсифікацію ризиків; залучення  довгострокових внутрішніх інвестиційних  ресурсів для розвитку економіки; підвищення ефективності функціонування фінансової системи країни за рахунок конкуренції  на ринку послуг фінансових посередників. Завдяки диверсифікації вкладень, що забезпечують фінансові посередники, досягається економічний ефект  через зменшення ризиків інвестора  без втрати доходності вкладень. Це дуже важливо за даних умов розвитку фондового ринку, коли специфічні ризики вкладень у цінні папери залишаються  високими.

          Для налагодження ощадної  діяльності небанківських установ  необхідне застосування методів  державного регулювання. Потрібно забезпечити  вирішення питання створення  надійних фінансових інструментів, які  зможуть забезпечувати доходність активів НФКУ. Для вдосконалення  ощадної справи треба активно  застосовувати зарубіжний досвід організації  заощаджень населення [11].

          Певна частина кредитних  спілок з метою підтримки ліквідності, утримання фінансової стабільності та підвищення рівня захисту членів кредитних спілок, а також задля здійснення кредитування особливо вразливих в умовах кризи категорій позичальників потребує рефінансування. На відміну від банків та їхніх вкладників, в Україні не передбачено механізму відшкодування громадянам коштів, внесених у кредитні спілки у вигляді внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки.

          Держфінпослуг спільно з учасниками ринку кредитних спілок розробила спеціальну антикризову програму для ринку кредитних спілок, яка передбачає заходи щодо протидії наслідкам фінансової кризи в діяльності кредитних спілок.

          Хоча у 2010 р. вітчизняним банкам ще не вдалося забезпечити позитивний фінансовий результат, однак намітився певний перелом тенденцій. Покращення ситуації досягнуто завдяки таким заходам:

          оптимізації кредитного портфеля, розширення асортименту послуг, кредитній підтримці банків Національним банком України, виконанням програм фінансового оздоровлення, посиленням моніторингу за банками, які мали нестійке фінансове становище, шляхом призначення кураторів i тимчасових адміністраторів.

          ВИСНОВКИ

          Особливості фінансів банківських установ визначаються специфікою діяльності, оскільки банки одночасно виступають як суб’єкти господарювання та фінансові посередники. При цьому, під фінансами банківських установ слід розуміти економічні відносини, пов’язані з формуванням фінансови ресурсів (власного капіталу та зобов’язань), отриманням доходів та здійсненням витрат банків.

          У процесі аналізу виявлено негативні тенденції зниження обсягу фінансових ресурсів банківських установ та отримання збитків, пов’язаних із фінансовою кризою. У 2010 р. вітчизняним банкам вдалось наростити ресурсну базу як за рахунок власного капіталу, так і за рахунок додатковог залучення коштів фізичних та юридичних осіб.

          З метою покращення функціонування фінансів банківських установ доцільно здійснювати виважену фінансову політику, спрямовану на формування, утримання та розширення клієнтської бази,

          здатну оперативно реагувати на потреби економіки. Зокрема, банківським установам варто акцентувати увагу на:

          · розширення асортименту банківських продуктів, надання клієнтам альтернативних депозитних або інших продуктів;

          · пропонування різноманітних карткових продуктів, здатних задовольнити найвимогливіші потреби клієнтів;

          · розроблення програми лояльності як для нових, так і для існуючих вкладників, впровадження комплексного обслуговування клієнтів;