Міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин та ринку робочої сили

1. Оптимізація відносин між працею та капіталом: досвід Німеччини

Система соціально-трудових відносин Німеччини, є найзбалансованішою з погляду узгодження інтересів роботодавців та найманих працівників і оцінюється як найпрогресивніша у світовій практиці (за висновками фахівців Міжнародної організації праці)

Німецька система соціально-трудових відносин - це основа формування європейської (континентальної) моделі відносин у  сфері праці, характерними рисами якої є:

• високий рівень правової захищеності працівників;
• жорсткі норми трудового законодавства, орієнтовані на збереження робочих місць;
• розгалужена нормативно-правова база, що регулює індивідуальні та колективні відносини між провідними соціальними силами;
• широке використання норм галузевих (регіонально-галузевих) тарифних угод;
• відносно високий рівень соціальних стандартів, що діють на національному, галузевому (регіонально-галузевому) рівнях;
• незначний (порівняно з іншими моделями) рівень диференціації доходів у цілому та заробітної плати зокрема;
• широке застосування різноманітних форм розвитку виробничої демократії.

Найхарактернішою особливістю  досвіду ФРН є розгалужена  законодавча регламентація соціально-трудових відносин, яка відіграє стабілізуючу роль у процесі узгодження інтересів сторін та суб'єктів соціального діалогу.

Законодавством країни зафіксована  тарифна автономія, тобто право  суб'єктів ринку праці незалежно  від держави визначати умови  праці та формувати змістові характеристики відносин у соціально-трудовій сфері.

Для України особливо цінним є досвід Німеччини в регулюванні соціально-трудових відносин на основі застосування тарифних угод, зважаючи на низьку дієвість угод, що застосовуються у вітчизняній практиці.

Тарифні угоди, що застосовуються в  практиці ФРН, залежно від сфери  їхньої дії поділяються на три  групи: 1) двостороннього; 2) спеціального; 3) просторового характеру.

Двосторонні тарифні угоди поширюються  лише на дві сторони, які вели колективні переговори й уклали угоду. Сторонами  такої угоди є представницька організація роботодавця і профспілка. Тарифна угода спеціального характеру  охоплює рівень окремої галузі економіки  або певний сектор економіки. Тарифна  угода просторового характеру поширюється  на рівень окремого регіону стосовно підприємств певного сектора  економіки.

Важливою складовою соціального  ринкового господарства Німеччини  є демократичні засади управління підприємствами, інституалізація компромісу між  працею і капіталом на всіх рівнях ієрархічної структури суспільства.

Залежно від того, на якому рівні  здійснюється участь в управлінні, розрізняють такі його різновиди та ступені співпраці:

• рівень окремого робочого місця або робочої групи. Рішення на цьому рівні стосуються, як правило, організаційно-технічних умов діяльності, співробітництва з колегами та безпосередніми керівниками, умов зайнятості, кадрових питань, як наприклад прийняття чи звільнення з роботи;
• рівень підприємства, що має статус юридичної особи. На цьому рівні має місце співпраця щодо вирішення стратегічних питань розвитку підприємства, у тому числі формулювання мети та завдань підприємницької діяльності, інвестиційної політики, організаційної структури управління, політики розподілу доходів тощо;
• рівень соціально-трудових відносин на підприємстві, яке є структурною одиницею компанії. Співучасть, що розглядається, охоплює питання щодо робочого часу, відпусток, оплати праці, соціального забезпечення працівників;
• рівень взаємодії підприємства та профспілок. Цей рівень передбачає участь представницьких органів найманих працівників і підприємців у розв'язанні соціально-трудових проблем міжгалузевого та галузевого характеру.

Участь трудящих в управлінні підприємствами має різноманітні форми прояву. Відповідно до Закону “Про статут підприємства” однією з провідних форм участі працівників в управлінні є рада підприємства . Цей представницький орган найманих працівників обирається прямим і таємним голосуванням, а його чисельність залежить від кількості працівників підприємства, які мають право голосу. Термін повноважень членів ради підприємства з 1990р. Складає чотири роки.

До функцій ради підприємства належать повноваження вирішення питань різного  характеру:

1. організаційно-консультативного характеру:

• перевірка стану робочих місць;

• участь у роботі комісії з техніки безпеки;

2. консультації з роботодавцем;

• встановлення причин аварій на виробництві;

3. організаційно-управлінського характеру:

• прийняття і зміна статуту підприємства;
• організація та проведення конкурсів на заміщення вакантних посад;
• відбір, призначення, переміщення та звільнення персоналу;
• розроблення режимів робочого часу;
• формування політики заробітної плати;

4. соціально-трудового характеру.

Чинним у Німеччині законодавством передбачено проведення засідань ради підприємства не рідше одного разу на місяць.

На підприємствах із чисельністю  понад 100 осіб чинне в Німеччині  законодавство передбачає створення економічних комісій, до складу яких входять члени ради підприємства та представники роботодавця.

До повноважень економічної  комісії належить розгляд таких  питань:

• фінансовий стан підприємства;
• стан виробництва та перспективи його розвитку;
• інвестиційні програми;
• програми з підвищення організаційно-технічного рівня виробництва;
• програми реструктуризації виробництва;
• зміни в організаційній структурі підприємства;
• інші плани, програми, нововведення, запровадження яких стосується інтересів найманих працівників.

Загальні збори працівників  підприємства, будучи консультативним  та інформаційним органом, наділені такими повноваженнями:

• заслуховування доповіді роботодавця і ради підприємства про стан у виробничій сфері та перспективи її розвитку;
• заслуховування звіту ради підприємства про результати її діяльності;
• заслуховування звіту роботодавця (один раз на рік) з питань кадрової політики, розвитку персоналу та соціального планування на підприємстві;
• заслуховування звіту роботодавця (один раз на рік) про фінансовий стан підприємства і прогноз на перспективу;
• доведення до відома роботодавця та ради підприємства пропозицій, критичних зауважень з боку працівників підприємства.

На підприємствах відповідно до норм німецького законодавства створюється  спостережна рада. Вона є органом, діяльність якого спрямована на збалансування  соціально-трудових відносин на рівні  підприємства

Спостережна рада формується з представників  від акціонерів, найманих працівників, профспілок.

2. Організаційно – правові засади регулювання соціально – трудових відносин у Франції

Франція як одна з розвинутих країн  з віковими традиціями демократичного розвитку, значними здобутками в розбудові  соціальної держави та громадського суспільства, має одну з найдосконаліших національних моделей соціально-трудових відносин. Результат її функціонування - за індексом людського розвитку, визначеним за методологією ООН, Франція на межі двох тисячоліть посідала 12-е місце у світі.

Найхарактернішими рисами французької  моделі соціально-трудових відносин є: широке застосування державними органами важелів прямого і опосередкованого впливу; наявність розгалуженої законодавчої бази; застосування програмно-цільових підходів до розв'язання соціально-трудових проблем; визнання соціального діалогу як основної форми погодження інтересів роботодавців і найманих працівників; мобілізація суспільних сил на виконання в кризові періоди пріоритетних загальнонаціональних завдань; активність найманих працівників і їхніх представницьких органів у відстоюванні своїх прав; поєднання під час вирішення конфліктів як примирних процедур, так і методів силового тиску.

У Франції традиційно масштабною та дієвою є роль держави в регулюванні  соціально-трудової сфери.

Складовою заходів впливу держави  на соціально-трудову сферу є  встановлення гарантії мінімальної  заробітної плати, що має статус державного соціального стандарту.

На державному рівні використовуються фінансово-економічні важелі забезпечення зайнятості та розвитку персоналу. Так, держава бере на себе здійснення відрахувань  у фонди соціального забезпечення (у повному обсязі або частково) тих підприємств, які зобов'язуються створювати нові робочі місця, а також може вводити відносно до цих підприємств пільгове оподаткування.

Відпрацьованою та ефективною є  програма “Податок плюс субсидія”, відповідно до якої частка податкових надходжень повертається фірмі з тим, щоб компенсувати витрати на навчання персоналу, яке здійснюється самою фірмою або за контрактом із закладом професійної освіти.

1997 року у Франції з ініціативи  державних органів започатковано реалізацію програми “План зайнятості молоді”, яка передбачає укладення п'ятирічних контрактів з кількома сотнями тисяч молодих безробітних. Відповідно до цієї програми уряд зобов'язується компенсувати до 80 % заробітної плати, що виплачується роботодавцями працівникам, охопленим програмою.

Основним законодавчим актом, що регулює  соціально-трудові відносини, у Франції  є Трудовий кодекс, який за своєю  структурою та змістом являє собою  зведення всіх законодавчих і нормативних  актів регулювання соціально-трудових відносин у сфері праці, і складається  з дев'яти книг.

Книга перша — угоди щодо праці: учнівський контракт, трудовий договір, колективні угоди, заробітна плата.

Книга друга — регламентація  праці: умови праці, відпочинок і  відпустка, гігієна праці та техніка  безпеки, трудова медицина, соціальне  обслуговування.

Книга третя — працевлаштування та зайнятість: працевлаштування, зайнятість, іноземна робоча сила, безробітні і  т. ін.

Книга четверта — професійні об'єднання, представництво, участь і трудова  мотивація найманих працівників: профспілки, делегати персоналу, комітет підприємства, мотивація і участь, економічна, соціальна та профспілкова підготовка, право працівників на вільне висловлювання думок, фонди заробітної плати.

Книга п'ята — трудові конфлікти: індивідуальні спори та прюдомальні ради, конфлікти колективного характеру.

Книга шоста — контроль за дотриманням  трудового законодавства та регламентації  праці: служби контролю, обов'язки роботодавців.

Книга сьома — особливі положення  щодо деяких професій таких галузей, як енергетика, добувна, обробна промисловість, будівництво і громадські роботи, транспорт і засоби зв'язку; особливості  стосовно окремих спеціальностей.

Книга восьма присвячена “заморським департаментам” Франції.

Книга дев 'ята — про безперервну професійну підготовку.

За трудовим законодавством визначилися  права профспілок на підприємствах. До Трудового кодексу включені норми, що передбачають підвищення правових гарантій та розширення прав профспілкових  делегатів. Введена норма, відповідно до якої асоціації підприємств мають  вести переговори з представниками галузевих профспілок не рідше одного разу на рік з питань оплати праці, і мінімум один раз на п'ять  років — з перегляду системи  підготовки та підвищення кваліфікації працівників.

У Франції прийнято пакет законів, спрямованих на подальший розвиток виробничої демократії. Складовою цих  законодавчих актів є норми, які  надають найманим працівникам право  на безпосередню участь в управлінні підприємствами, і насамперед на рівні  структурних підрозділів. Наймані  працівники структурного підрозділу (цеху, служби) отримали право збиратися  на раду підрозділу (за участю представника адміністрації).

Заслуговує на увагу досвід Франції  щодо відповідальності роботодавців за порушення трудового законодавства. Усі відхилення з боку роботодавців від норм чинного Трудового кодексу  мають ті чи інші наслідки адміністративного  чи матеріального характеру. Так, підлягають штрафу роботодавці, які виплачують заробітну плату, що є нижчою за мінімальний  розмір. При цьому штраф накладається стільки разів, скільки є працівників, оплата праці яких здійснюється з порушенням закону. У разі, якщо впродовж року сталося повторення цієї самої провини, відносно роботодавця застосовуються штрафні санкції і тюремне ув'язнення терміном на один-два місяці.

Французьке трудове законодавство  може слугувати взірцем рамкової регламентації процедури ведення  колективних переговорів та змісту колективних угод (договорів). Колективна угода є договором про умови  праці та соціальні гарантії і  може вміщувати положення, сприятливіші для трудящих, ніж передбачені  чинними законами та інструкціями.

Колективний договір підприємства може бути звичайним або мати статус розширеного. Звичайний колективний  договір є результатом переговорів  між представницькими органами, що репрезентують інтереси роботодавця  та найманих працівників. Розширеним є  колективний договір, дія якого  відповідно до рішення державного органу поширюється на підприємство, незважаючи на те, що його представницькі органи (від  роботодавця і найманих працівників) не брали участі в його формуванні.

Складовою організаційних форм урівноваження  інтересів роботодавців і найманих працівників, що використовуються у  Франції, є формування на підприємствах  так званих соціальних планів. Практика формування та реалізації соціальних планів на підприємствах Франції  має розгалужене законодавче  підґрунтя.

Складовою форм і методів регулювання  соціально-трудових відносин у Франції, є підготовка підприємцями відповідно до норм чинного трудового законодавства  щорічного звіту, який має назву  “Соціальний баланс”. Соціальний баланс враховує специфіку підприємств (цехів), а також в обов'язковому порядку він містить узагальнені дані за такими розділами: зайнятість, заробітна плата; умови праці і техніка безпеки; професійне навчання; трудові відносини; інші умови життя. Соціальний баланс має містити кількісні та якісні характеристики (показники), які дозволяють оцінити стан соціально-трудової сфери на підприємстві, відслідкувати досягнуті результати, тенденції розвитку за звітний рік і за два попередні роки. Норми чинного законодавства вимагають, щоб проект соціального балансу був поданий до комітету підприємства впродовж 4 місяців по закінченні звітного року. Для комплексного опрацювання та оцінки проекту соціального балансу комітет підприємства може залучати експертів.

Важливою складовою розвитку відносин між працею та капіталом є створення  комітетів підприємств. Метою створення  комітету підприємства є забезпечення колективного вираження думок найманих працівників, що дозволяє постійно враховувати  їхні інтереси в процесі прийняття  рішень, які стосуються управління, економічної і фінансової еволюції підприємства, організації праці  та технологічної бази виробництва.

Заслуговує на увагу досвід Франції  щодо подолання негативних наслідків, які пов'язані з так званим моббінгом на виробництві, тобто моральним переслідуванням на роботі.

Економічною і соціальною радою  Франції підготовлено багато пропозицій, спрямованих на боротьбу з цим  явищем. Моральне переслідування вважається професійним ризиком на виробництві і його наслідки компенсуються як і у випадках із професійним захворюванням.

Зазначимо, що Національні збори  Франції підтримали пропозиції Економічної  і соціальної ради та включили їх до Закону “Про соціальну модернізацію”. У Франції створюються асоціації колишніх жертв морального переслідування з метою надання допомоги тим, хто постраждав, ініціювання притягнення до відповідальності винних та пропаганди нормальних психологічних відносин у колективах.

У Японії розв'язування проблем соціально-трудової сфери (оплата праці, безробіття, умови роботи, соціальний захист тощо) є функцією як держави, так і інститутів соціального партнерства.

Роль держави в регулюванні  соціально-трудових відносин безпосередньо пов'язана і випливає з її функцій як законодавця, гаранта прав та свобод громадян. Ефективність японської системи соціально-трудових відносин значною мірою визначається відпрацьованістю правової бази та механізмами, які забезпечують обов'язкове виконання чинних законів.

Індивідуальні та колективні трудові відносини регулюються чотирма групами законів:

1.    Шість законів для регулювання умов праці та життя найманих працівників.

2.    Шість законів, присвячених гарантіям найму.

3.    П’ять законів визначають правові засади соціального страхування.

4.    Чотири закони, які визначають права та гарантії працівників стосовно доходів.

Колективні трудові відносини  регулюються в Японії шістьма  законами, розробленими в розвиток положень Конституції, яка гарантує “право трудящих на створення організацій, а також на колективні переговори та інші колективні дії”.

Якісна характеристика японського трудового законодавства визначається врахування особливостей стану на ринку  праці окремих категорій працівників, їхніх функцій та місця в суспільному  поділі праці.

Характерною особливістю законодавства  Японії, котре стосується соціально-трудової сфери, є багатоваріантність правових норм, яка дає можливість приймати гнучкі рішення, що мають “працювати” на досягнення визначеної мети.

Важлива роль у регулюванні соціально-трудових відносин у Японії належить системі  соціального партнерства.

Система соціального партнерства  як ключова складова механізму регулювання  соціально-трудових відносин у Японії має певні відмінності від  систем, що діють у європейських країнах, США, Канаді та абсолютній більшості  інших країн. Принциповим є усвідомлення особливого ставлення в цій країні до людського капіталу, ролі людини в забезпеченні соціально-економічного розвитку.

Першість ролі людини в досягненні світових стандартів соціально-економічного розвитку — ключова особливість  японського “дива”: реформувати і розвивати економіку слід через людину, турботу про її добробут, розвиток трудового потенціалу, створення системи зацікавленості персоналу в результатах своєї праці та діяльності колективу в цілому.

На відміну від системи трипартизму багатьох країн, де стороною і суб'єктами є держава та її органи, в Японії третьою стороною соціального діалогу є громадськість — учені, інтелігенція, представники преси й ін.

Взаємодія представників громадськості, найманих працівників та роботодавців, що відбувається у формі зустрічей, консультацій, переговорів, має так  звану м'яку форму і практикується  шість разів на рік. Результатом  цієї взаємодії є опрацювання  “мудрецями” напрямів вирішення наявних соціально-трудових проблем.

Традиційно масштабними й ефективними  є функції держави як законодавця, арбітра, контролера дотримання законодавства  про працю.

Найдієвішою ланкою вирішення соціально-трудових проблем на принципах соціального партнерства є фірми та компанії Японії. Основними формами соціального партнерства на цьому рівні є: проведення колективних переговорів і укладення так званих трудових угод; спільні консультації представників найманих працівників та роботодавців, різноманітні форми участі найманих працівників в управлінні виробництвом.

Характерною ознакою колективних  переговорів, що нині проводяться на фірмах Японії, є їхня толерантність. Профспілки, як правило, відмовляються  від страйків, намагаючись всі  проблеми вирішити на основі переговорів, і віднайти взаємоприйнятні рішення.

Щодо змісту угод (за термінологією, що прийнята в нашій практиці, це колективні договори підприємств), які  укладаються на локальному рівні (підприємство), вони теж мають особливості порівняно  з європейськими та американськими. Головне з них - вони мають загальніший, значною мірою нормативний характер.

Норми умов праці, котрі містяться  в угодах, є не мінімальними, а максимальними, що випливає з локального характеру колективних переговорів.

Значна увага в угодах приділяється формам участі найманих працівників  в управлінні та процедурам мирного  врегулювання трудових конфліктів.

В останні роки в японських фірмах альтернативою колективним переговорам  дедалі частіше виступає система  спільних консультацій (СК) між підприємцями та профспілками. Спільні консультації - це свого роду двосторонній канал  для обміну інформацією: підприємець  передає профспілкам інформацію з проблем організації управління та виробництва, а отримує від  них матеріали з проблем умов праці. Головна мета спільних консультацій - досягнення взаєморозуміння соціальних партнерів і координація їх дій.

Аналіз японської практики регулювання  соціально-трудових відносин дозволяє виокремити три моделі зазначених вище зв'язків.

Перша модель — доповнювальна, коли спільні консультації розглядаються як додаток до системи колективних переговорів та укладення угод. Її практикує приблизно 38 % компаній та фірм Японії.

Друга модель — поєднувальна, коли спільні консультації розглядаються як етап, що передує колективним переговорам (35 % компаній і фірм).

Третя - змішана, за якої всі питання  соціально-трудового характеру можуть як виноситися на колективні переговори, так і бути предметом спільних консультацій (27 % компаній та фірм).

Один з головних уроків японського досвіду регулювання соціально-трудових відносин є таким: ретельно відпрацьоване трудове законодавство, що відповідає соціально-трудовим реаліям, - шлях до оптимізації інтересів основних соціальних сил та досягнення гармонії в суспільстві.