Міжнародна торгівля та її економічні основи

У багатьох країнах світу  зазначення місця походження товарів  реєструються у складі товарних знаків (тобто позначень, що застосовуються для розпізнавання на ринку товарів  різних виробників). У США регіональне походження товарів посвідчується окремо за допомогою так званої сертифікаційної марки.

Деякі країни світу прийняли спеціальне законодавство щодо маркування географічного походження товарів  та послуг. 18 червня 1999 р, Верховна Рада України прийняла Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів".

Спеціалізація господарств  країн відбувається з урахуванням  передусім порівняльних переваг  для виробництва товарів і  послуг, які має кожна з країн. Людство зацікавлене в міжнародному поділі праці, як і в тому, щоб різні люди мали різні спеціальності.

Міжнародний поділ праці  почався давно, існує нині і триватиме  у майбутньому. Країни, які ставали  на рейки автаркійного розвитку, рано чи пізно були змушені відмовлятися від такої хибної політики. Великою китайською стіною або залізною завісою від навколишнього світу надовго відгородитися не можна.

У нинішній світовій економіці  роль населення та ресурсів як визначальних чинників спеціалізацій знижується. Розміщуючи підприємства, що виробляють продукцію, нині орієнтуються переважно на кінцевого споживача. Деякі країни перетворилися на центри наукових досліджень, тоді як інші є джерелом низькокваліфікованої робочої сили.

Економічна наука у  зв'язку з міжнародною спеціалізацією виробництва використовує поняття "трансматеріалізація" і "дематеріалізація". Перше поняття означає зниження попиту на природні ресурси, оскільки на зміну традиційним мінералам прийшли матеріали із заданими властивостями (напівпровідники, оптичні волокна тощо), друге -- зменшення частки сировини у вироблених товарах. Іншими словами, трансматеріалізація -- це зміна суті ресурсів, а дематеріалізація -- зміна суті продуктів [1, с. 34].

Більшість країн спеціалізуються  на виготовленні не цілісних виробів, а їх компонентів. Міжнародну виробничу спеціалізацію визначають переважно транснаціональні корпорації. Вони враховують при виборі спеціалізації не лише географічні чинники, а й соціально-економічні.

Економічні зв'язки між  державами не лише необхідні, а й  взаємовигідні. Крім міжнародної торгівлі, зовнішньоекономічне співробітництво розвивається і в інших формах.

У світі набули поширення  спільні підприємства. Підприємства й організації різних країн об'єднують  свої фінансові та інші ресурси і  здійснюють спільну виробничо-економічну діяльність на території однієї або кожної з країн.

Важливим напрямком  міжнародного співробітництва стало  створення вільних економічних  зон. Така зона є певною частиною території  країни, у межах якої діє особливий  режим господарювання. Цей режим надає значні пільги для зовнішньоекономічної діяльності. Існує понад 600 офіційно встановлених вільних економічних зон у 70 державах світу.

 

3 Форми і  напрямки розвитку міжнародної  спеціалізації і кооперування  виробництва.

 

Міжнародний поділ праці (МПП) нерозривно пов'язаний з міжнародною спеціалізацією і кооперуванням виробництва, які є формами його прояву і його елементами.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розуміють таку форму  поділу праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробництва збільшується на базі диференціації національних виробництв, виділення в самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції понад внутрішні потреби.

МСВ розвивається в двох напрямках -- виробничому і територіальному. Виробничий напрямок передбачає міжгалузеву та внутрішньогалузеву спеціалізацію, а також спеціалізацію окремих підприємств, компаній та об'єднань. У територіальному напрямку виділяють спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на виробництві певних видів продукції та їх частин для світового ринку.

Міжгалузева спеціалізація -- це взаємовідносини між державами  з обміном продуктами різних галузей  виробництва. Така форма переважала в 30-ті роки у взаємовідносинах між  комплексними галузями (наприклад, обробної промисловості загалом і сільського господарства). В 50-60-ті роки ця форма діяла вже на рівні первинних галузей (автомобілебудування, хімічна промисловість тощо). В 70-80-ті роки на перший план вийшла внутрішньогалузева спеціалізація, яка основана на поділі виробничих програм у межах однієї й тієї ж галузі.

Основними формами прояву МСВ є предметна, подетальна (по-вузлова) та технологічна (постадійна) спеціалізації.

Перша з них (предметна) передбачає спеціалізацію підприємств  різних країн на виробництві та експорті повністю закінченого і готового до споживання виробу. Подетальна спеціалізація базується на кооперації виробників різних країн у випуску вузлів та деталей, а технологічна -- на здійсненні окремих стадій технологічних процесів виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу.

Найрозвиненіші всі  форми спеціалізації в машинобудуванні, приладобудуванні тощо.

З розвитком МПП в  МСВ виникли такі поняття, як "міжнародно-спеціалізована галузь" та "міжнародноспеціалізована продукція". Перша з них (міжнародноспеціалізована галузь) характеризує ті галузі, які беруть найактивнішу участь в МПП. Для них характерна висока частка продукції на експорт та високий рівень внутрішньогалузевої спеціалізації.

Міжнародноспеціалізована  продукція -- це продукція, яка є предметом двосторонніх та багатосторонніх угод про розподіл виробничих програм і за умови виготовлення в одній чи декількох країнах значною мірою задовольняє потреби світового ринку в ній.

Основними показниками  рівня міжнародної спеціалізації галузі є такі:

коефіцієнт відносної  експортної спеціалізації:

,

де Ек - питома вага товару в експорті країни; Ес - питома вага товару в світовому експорті.

Якщо КГ > 1, то галузь або товар вважаються міжнародно-спеціалізованими;

експортна квота у  виробництві галузі:

,

де Е - обсяг експорту за даний період; Qвн - обсяг внутрішнього виробництва за той же період.

Експортна квота характеризує значення експорту продукції певної галузі для економіки країни.

Міру участі національного господарства в МПП характеризує індекс товарності, t:

,

де Е - річний експорт; І - річний імпорт; Р - річний валовий  внутрішній продукт.

Другим елементом у  МПП є міжнародне виробниче кооперування, тобто об'єднання зусиль виробників декількох країн у випуску певних видів товарів для світового ринку. Коопераційні зв'язки проявляються на всесвітньому, міжгалузевому або внутрішньогалузевому рівнях.

У міжнародній практиці виділяють три основні форми  кооперування: здійснення спільних програм; договірна спеціалізація; створення спільних підприємств.

Реалізуються спільні  програми, своєю чергою, у двох формах: підрядне кооперування, за якого виконавець за дорученням замовника виконує  певні роботи з виробництва деталей, вузлів тощо, які є складовою частиною продукції замовника; організація спільного виробництва об'єднанням різних видів ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових, науково-технічних тощо) партнерів та закріплення за кожним з них повної відповідальності за виробництво певної частини виробу.

Завданням договірної спеціалізації  є запобігання дублюванню виробництва  та прямої конкуренції на ринку між  виробниками -- учасниками виробничого  кооперування. Суть її полягає у  розмежуванні виробничих програм і  закріпленні за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції.

Характерними рисами такої форми кооперування, як створення  спільних підприємств, є об'єднання  на пайовій основі власності партнерів, спільне управління підприємством, спільне нараження на виробничий і комерційний ризик, розподіл прибутку між партнерами згідно з умовами договору. Найпоширеніші в усьому світі спільні підприємства у формі товариств з обмеженою відповідальністю та акціонерних товариств.

Міжнародне кооперування виробництва охоплює різні сфери співробітництва, головними серед яких є:

а) виробничо-технічне співробітництво (розроблення і погодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, якості продукції, виконання будівельно-монтажних  робіт; передача ліцензій та прав власності; удосконалення управління виробництвом тощо);

б) співробітництво у  сфері реалізації кооперованої продукції;

в) співробітництво у  післяпродажному обслуговуванні кооперованої продукції.

У світовому господарстві міжнародне кооперування класифікують за його основними характеристиками:

за видами -- економічне, виробниче, науково-технічне, у сфері  збуту тощо;

за стадіями -- передвиробниче, виробниче, комерційне;

за методами, що використовуються, -- виконання спільних програм, договірна  спеціалізація, створення СП;

за структурою зв'язків -- внутрішньо- і міжфірмове, внутрішньо- і міжгалузеве, горизонтальне, вертикальне, змішане;

за територіальним охопленням -- між двома і більше країнами, в межах регіону, міжрегіональне, всесвітнє;

за кількістю суб'єктів -- дво- і багатостороннє;

за кількістю об'єктів -- дво- і багатопредметне. Міжнародне кооперування праці повністю базується  на МПП і самостійно існувати не може, тоді як МПП не обов'язково вимагає  для свого існування і розвитку міжнародного кооперування праці.

 

Висновки

 

Отже, міжнародний поділ  праці (МПП) - це така система (чи спосіб) організації взаємозалежного виробництва, при якій підприємства різних країн  спеціалізуються на виготовленні певних товарів і послуг, а потім обмінюються  ними.

Міжнародна спеціалізація виробництва означає спеціалізацію країн на виробництві певних видів продукції або послуг і міжнародний обмін ними. Досить легко уявити собі спеціалізацію за продуктами харчування. Наприклад, банани вирощують у тропіках і не вирощують в умовах помірного клімату. Тропічні країни експортують банани до країн помірного поясу, а останні експортують до тропіків свою продукцію.

Міжнародне кооперування виробництва перетворюється на міжнародне промислове співробітництво. Найважливішою  ознакою промислового співробітництва є комплексність.

Провідними у міжнародному кооперуванні вважаються такі методи: виконання спільних програм; договірна  спеціалізація; створення спільних підприємств.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розуміють таку форму  поділу праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробництва збільшується на базі диференціації національних виробництв, виділення в самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції понад внутрішні потреби.

Міжнародне кооперування виробництва охоплює різні сфери співробітництва, головними серед яких є: виробничо-технічне співробітництво; співробітництво у сфері реалізації кооперованої продукції; співробітництво у післяпродажному обслуговуванні кооперованої продукції.

 

 

 

Список використаних джерел

 

1. Буртяк Г.Я. Міжнародна політика та міжнародні відносини в сучасному світі. - Вінниця: ВДТУ, 2001. -- 60 с.

2. Герасимчук З.В., Горбач Л.М. Міжнародні економічні відносини. - Луцьк: Надстир'я, 2001. -- 328 с.

3. Дещинський Л.Є., Панюк А.В. Міжнародні відносини України: історія і сучасність. - Л.: Видавництво Національного ун-ту "Львівська політехніка", 2001. -- 424 с.

4. Карпенко С. В., Карпенко О.А. Міжнародна економіка. -- К.: Університет "Україна", 2007. -- 252с.

5. Липов В.В. Міжнародна економіка. -- Х.: ВД "ІНЖЕК", 2005. -- 408 с.

6. Міжнародна економіка / За ред. А.П. Румянцева. -- К.: Знання, 2006.

7. Поручник А.М. Міжнародна економіка. -- К.: КНЕУ, 2005. -- 157 с.

8. Світовий бізнес / Ф.Ф. Бутинця. - Житомир: ПП "Рута", 2004. - 498 с.