Міжнародні правила тлумачення торгівельних термінів ІНКОТЕРМС С

"корабель" і "судно"

У термінах, призначених  для застосування щодо перевезень товарів  водним шляхом, вирази "ship" і "vessel" використовуються як синоніми. Поняття "ship" використовується тоді, коли воно входить безпосередньо до складу торговельного терміна, такого як "франко вздовж борта судна" (FAS) і "доставка з судна" (DES), а також традиційно вживаного виразу "перехід через поручні судна" у терміні FOB.

"перевірка"  та "огляд"

У статтях А.9 і Б.9 правил Інкотермс відповідно використані заголовки "перевірка - упаковка - маркування" і "огляд товару". Хоча слова "перевірка" та "огляд" є синонімами, було визнано за доцільне використовувати перше у відношенні зобов'язання продавця щодо поставки згідно статті А.4 та залишити друге для конкретного випадку здійснення "передвідвантажувального огляду", тому що такий огляд звичайно вимагається тільки тоді, коли покупець або органи влади країни експорту чи імпорту бажають пересвідчитися перед відправкою товару, що він відповідає умовам договору чи нормативних вимог.

ТЕРМІНИ  ГРУПИ С

"C"-терміни вимагають від продавця укласти договір перевезення на звичайних умовах за свій власний рахунок. Тому пункт, до якого він повинен оплачувати транспортні витрати, обов'язково має бути зазначений після відповідного "C"-терміна. За умовами термінів CIF і CIP продавець також повинен застрахувати товар і нести витрати щодо страхування. Оскільки точка розподілу витрат фіксована в країні призначення, договори з "C"-термінами часто помилково вважаються договорами прибуття, за якими продавець несе всі ризики та витрати до моменту фактичного прибуття товару до погодженого пункту. Слід підкреслити, однак, що "C"-терміни мають ту ж природу, що "F"-терміни в тому відношенні, що продавець здійснює виконання договору в країні відвантаження або відправлення. Таким чином, договори купівлі-продажу на умовах "C"-термінів, як і договори на умовах "F"-термінів, входять до категорії договорів відправлення.

У природі договорів відправлення закладено, що, в той час як звичайні транспортні витрати за перевезення  товару звичайним маршрутом і  способом до погодженого місця сплачуються  продавцем, покупець приймає ризики втрати чи пошкодження товару, а  також додаткові витрати, що можуть виникнути внаслідок подій, що мають  місце після належної доставки товару для перевезення. Таким чином, "C"-терміни відрізняються від усіх інших термінів тим, що вказують на дві "критичні" точки. Одна - це точка, до якої продавець повинен організувати перевезення й нести витрати за договором перевезення, а інша - це точка переходу ризиків. З цієї причини, покладення на продавця за "C"-договором додаткових зобов'язань щодо продовження його відповідальності за збереження товару після проходження товаром вищезгаданої точки переходу ризику має здійснюватися з максимальною обережністю. Сутність "C"-термінів полягає у звільненні продавця від будь-яких подальших ризиків і витрат після належного виконання ним договору купівлі-продажу шляхом укладення договору перевезення та передання товару перевізникові, а також забезпечення страхування за термінами CIF і CIP.

Сутнісна природа "C"-термінів як умов договорів відправлення також відображається у використанні документарних акредитивів як переважного засобу платежу за цих обставин. У випадках, коли сторони договору купівлі-продажу домовилися, що продавець одержить оплату при поданні погоджених вантажовідправних документів до банку у відповідності з умовами документарного акредитиву, несення продавцем подальших ризиків і витрат після одержання оплати, за акредитивом чи іншим шляхом, після відвантаження й відправлення товару суперечило б ключовій меті документарного акредитиву. Звичайно, продавцю доведеться нести витрати за договором перевезення незалежно від того, чи фрахт підлягає оплаті вперед відправки (в пункті відправки), чи то в місці призначення; однак додаткові витрати, що можуть виникнути внаслідок подій, що матимуть місце після відвантаження й відправлення, обов'язково покладаються на покупця.

Якщо продавець повинний забезпечити договір перевезення, який охоплює оплату мит, податків і  інших зборів, такі витрати, звичайно, покладаються на продавця в тій мірі, в який це передбачено договором. Тепер це чітко сформульовано  в статті А.6 усіх "C"-термінів.

Якщо звичайно необхідно  укласти декілька договорів перевезення, пов'язаних із перевантаженням товару в проміжних пунктах для доставки їх до обумовленого місця призначення, продавець повинен оплачувати всі  відповідні витрати, включаючи будь-які  витрати, що виникають при перевантаженні товару з одного транспортного засобу на інший. Проте, якщо перевізник використав право перевантаження за відповідною  умовою договору перевезення з метою  уникнення непередбачених перешкод (наприклад, лід, затор, страйки, робочі безпорядки, приписи органів влади, війна чи військові дії), тоді всі  додаткові витрати, що випливають із цього, будуть віднесені на рахунок  покупця, тому що зобов'язання продавця обмежене організацією звичайного договору перевезення.

Часто трапляється, що сторони  договору купівлі-продажу бажають  чітко визначити міру, в якій продавець  зобов'язаний забезпечувати договір  перевезення, включаючи витрати  на розвантаження. Оскільки такі витрати  звичайно покриваються ціною фрахту, коли товар перевозиться звичайними судноплавними лініями, договір  купівлі-продажу часто передбачає, щоб товар перевозився в такий  спосіб або принаймні відповідно до "лінійних умов" (умов перевезення  вантажів рейсовими судами). В інших  випадках після термінів CFR і CIF добавляються слова "включаючи розвантаження" ("розвантажено"). Втім, не рекомендується додавати до "C"-термінів абревіатури, за винятком випадків, коли у відповідному секторі торгівлі значення абревіатури є чітко зрозумілим та прийнятим договірними сторонами, або мав бути, виходячи з відповідного законодавства чи торгівельного звичаю.

Зокрема, для продавця не бажано - та й неможливо, не змінюючи саму природу "C"-термінів - брати на себе будь-які зобов'язання щодо прибуття товару в місце призначення, бо ризик будь-якої затримки під час перевезення несе покупець. Таким чином, будь-яке зобов'язання щодо часових рамок обов'язково має стосуватися місця відвантаження чи відправлення, наприклад, "відвантаження (відправлення) не пізніше ...". Умова, наприклад, "CFR Гамбург не пізніше ..." є насправді некоректною і тому залишає місце для різноманітних тлумачень. Можна припустити, що сторони мали на увазі або те, що товар повинен дійсно прибути в Гамбург у визначений день, і тоді договір вже буде не договором відвантаження, а договором прибуття, чи, навпаки, що продавець повинен відправити товар у такий термін, за якого товар, за звичайного ходу обставин, прибуде в Гамбург до визначеної дати, за винятком випадків затримки перевезення внаслідок непередбачених подій.

У товарній торгівлі трапляється, що товар купується під час  перевезення на судні, і в таких  випадках після торговельного терміна  додається вираз "на плаву". Оскільки за таких умов, згідно положень термінів CFR і CIF, ризик втрати чи пошкодження  товару вже перейшов від продавця до покупця, можуть виникнути складності тлумачення. З одного боку, можливе  збереження звичайного значення термінів CFR і CIF щодо розподілу ризику між  продавцем і покупцем, як-от, переходу ризику в момент відвантаження: це могло б означати, що покупець змушений прийняти наслідки подій, що вже відбулися на момент вступу договору купівлі-продажу в силу. Іншим варіантом було б визнати співпадіння моменту переходу ризику з часом укладення договору купівлі-продажу. Перший варіант досить практичний, оскільки звичайно неможливо визначити стан товару під час перевезення. З цих міркувань стаття 68 Конвенції ООН 1980 року про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (CISG) передбачає, що, "[якщо на те вказують обставини,] покупець приймає на себе ризик у відношенні товару, проданого під час його знаходження в дорозі, з моменту здачі товару перевізнику, що видав документи, які підтверджують договір перевезення". Проте, це правило має виняток, коли "продавець знав або повинен був знати, що товар втрачено чи пошкоджено, і він не сповістив про це покупця". Таким чином, тлумачення термінів CFR або CIF із додаванням виразу "на плаву" залежатиме від правових норм, застосовних до договору купівлі-продажу. Сторонам рекомендується перевірити, яке право застосовується до їх договору, та яке рішення має з цього випливати. У випадку сумнівів сторонам рекомендується ясно розкрити це питання в своєму договорі.

На практиці сторони часто  продовжують використовувати стару  абревіатуру C&F (або C і F, C+F). Проте  в більшості випадків виявляється, що вони розглядають ці вирази як еквіваленти CFR. Сторонам, на уникнення труднощів  тлумачення їх договору, слід застосовувати  правильний термін Інкотермс - CFR, що є єдиною прийнятою в усьому світі стандартною абревіатурою терміна "вартість і фрахт (... назва порту призначення)".

Терміни CFR і CIF у статтях  А.8 правил Інкотермс-1990 зобов'язували продавця надавати копію чартер-партії в усіх випадках, коли його транспортний документ (звичайно коносамент) містив посилання на чартер-партію, наприклад, через вказівки на "всі інші умови, передбачені в чартер-партії". Хоча, звичайно, договірна сторона повинна завжди бути в змозі визначити всі умови свого договору - бажано під час його укладення, - виявилося, що практика надання чартер-партії як зазначено вище створює проблеми, зокрема в зв'язку з акредитивними операціями. Обов'язок продавця надавати відповідно до умов CFR і CIF копію чартер-партії разом з іншими транспортними документами було виключено з Інкотермс-2000.

Хоча статті А.8 правил Інкотермс спрямовані на забезпечення надання продавцем покупцю "доказів поставки", варто підкреслити, що продавець виконує цю вимогу в момент надання "звичайних" доказів. Згідно умов термінів CPT і CIP це буде "звичайний транспортний документ", а термінів CFR і CIF - коносамент або морська накладна. Транспортні документи повинні бути "чистими", що означає, що вони не повинні містити застереження чи вказівки, що констатують дефектний стан товару та/або упаковки. Якщо такі застереження або вказівки з'являються в документі, він вважається "нечистим" і не приймається банками в операціях із документарними акредитивами. Проте слід зазначити, що транспортний документ, навіть без таких застережень чи вказівок, звичайно не складає для покупця беззаперечного доказу того, що товар був відвантажений у відповідності з умовами договору купівлі-продажу, для використання проти перевізника. Як правило, перевізник у стандартному тексті на першій сторінці транспортного документа відмовляється прийняти відповідальність за інформацію щодо товару, вказуючи, що детальні відомості, включені до транспортного документа, являють собою лише заяви вантажовідправника. Згідно більшості застосовних законів і принципів перевізник повинний принаймні використати розумні засоби перевірки правильності інформації, й невиконання цього може покласти на нього відповідальність перед вантажоодержувачем. Втім, у контейнерній торгівлі перевізник не має засобів перевірки вмісту контейнера, якщо тільки він сам не відповідав за його укладання.

Існують тільки два терміни, пов'язані із страхуванням, як-от терміни CIF і CIP. Відповідно до них продавець  зобов'язаний забезпечити страхування  на користь покупця. В інших випадках сторони самі вирішують, чи бажають  вони застрахуватися та в якій мірі. Оскільки продавець страхує угоду  на користь покупця, він не знає точних вимог останнього. Відповідно до стандартних  умов страхування вантажів Інституту  лондонських страховиків страхування  може здійснюватися з "мінімальним  покриттям" за умовами C, із "середнім покриттям" за умовами B і з "найбільш широким покриттям" за умовами A. Оскільки при продажі товарів за терміном CIF покупець може захотіти продати товар у дорозі наступному покупцеві, який, в свою чергу, може захотіти знову перепродати товар, неможливо знати розмір страхового покриття, що задовольнятиме таких наступних покупців, і, таким чином, традиційно за умов CIF обирається мінімальне страхування, з можливістю покупця вимагати від продавця додаткового покриття. Однак мінімальне страхування не підходить для продажу промислових товарів, коли ризик викрадення, розкрадання або неналежного поводження з товаром чи збереження товару потребує більшого покриття, ніж за умовами C. Оскільки термін CIP, на відміну від терміна CIF, як правило, не застосовується для продажу промислових товарів, доцільно було б затвердити найширше страхове покриття за CIP, радше ніж мінімальне за CIF. Але встановлення різних обов'язків продавця щодо страхування за термінами CIF і CIP призвело б до плутанини, тож обидва терміни обмежують обов'язки продавця щодо страхування мінімальним покриттям. Для покупця на умовах CIP особливо важливо приділяти увагу наступному: при необхідності додаткового страхування, він повинний домовитися з продавцем, чи останній надасть додаткове страхування, або ж покупець сам подбає про нього. Є також окремі випадки, коли покупець може захотіти одержати ще більший захист, ніж надається згідно вищезгаданих стандартних умов A, наприклад, страхування на випадок війни, повстань, громадських заворушень, страйків або інших робочих безпорядків. Якщо він бажає, щоб продавець забезпечив таке страхування, він повинний надати йому відповідні вказівки щодо того, в якому випадку продавець буде зобов'язаний, за наявності відповідних можливостей, забезпечити таке страхування.

ВИСНОВОК

Інкотермс, або базисні умови контрактів, — це комплекс правил, які розроблені відповідно до практики реалізації контрактних зобов'язань міжнародних контрагентів з поставки товарів. Вони є факультативними, тобто такими, що вільно вибираються учасниками контрактів (разом з тим об'єктивні технічні, транспортні умови їх реалізації інколи роблять цей вибір лімітованим або взагалі примусовим).