Моделі соціально-економічної політики Швеції та Данії

З іншого боку, потреби  суспільного розвитку і прогресу вимагають брати до уваги досвід тих країн, які далі за інших просунулися у своєму економічному та соціальному розвитку, т. зв. «золотого мільярду» - п'ятої частини людства, що живе благополучніше за інших. До того ж у дію вступає не лише сила прикладу, а й моральний авторитет, а часом і відчутні санкції. Коли в 1970 р. Саудівська Аравія останньою у світі законодавчо скасувала рабство, причини цього були далеко не економічні і не соціальні: незручно виглядати нецивілізо-ваною країною.

Можна навести і приклад  дещо іншого ґатунку - Україні погрожували виключенням з Ради Європи, якщо б вона не внесла у національне законодавство зміни, які б скасували застосування смертної кари. Але переважно запозичення йдуть добровільно, законодавцем керує бажання установити в своїй державі такі правові відносини, що дозволили б їй наблизитися до процвітання.

Скандинавські моделі соціально - економічного розвитку

Саме поняття "скандинавська модель" не має  вичерпного визначення. У якості її особливостей часто виділяють або  економічну, або соціальну політику, а найбільш яскраве втілення цієї моделі вважають насамперед Данію.

Основні риси скандинавської моделі почали складатися в 1930- е рр. і остаточно оформилися на початку 1950- х рр. і полягають у наступному:

• гармонічний розподіл національного доходу між громадянами через податкову систему й державний бюджет;
• підтримка взаєморозуміння й згоди між працею й капіталом;
• підтримка балансу влади шляхом зосередження політичної влади в руках соціал-демократів, а економічної - у руках буржуазії;
• розвиток державного сектора (насамперед на базі виробництва суспільних послуг як регулятора суспільного відтворення) при перевазі з;
• реальне зрівнювання в економічних і соціальних правах, не говорячи вже про політичних, всіх громадян поза залежністю від підлоги й віку й т.д.

Таким чином, скандинавська  модель - це розвинена ринкова економіка  зі зрілою соціальною інфраструктурою. Основною особливістю цієї моделі є  гранична соціалізація, що можлива  в умовах ринкової економіки. Частка приватного сектора в економіці  становить 85%, а на частку держави відповідно доводиться менш 15% (30% зайнятих). Держава в такій системі не стільки робить ВВП, скільки перерозподіляє через податкову систему доходи, одержувані в приватному секторі. Воно також здійснює досить строгий контроль за діяльністю приватного бізнесу, контролює дотримання законів, прийнятих з урахуванням інтересів всіх членів суспільства.

Іншою важливою економічною функцією держави в  скандинавській економіці є розробка довгострокової стратегії розвитку економіки (вироблення пріоритетів розвитку національного господарства, інвестиційна політика, стимулювання НИОКР, зовнішньоекономічна стратегія).

Фінансовою  основою скандинавської моделі є  державний бюджет, що припускає досить високий рівень державних витрат, для фінансування яких установлений досить високий рівень податків, однак не стільки для фірм, скільки для багатих фізичних осіб. Так, максимальний корпоративний податок установлений у розмірі 28%, а гранична ставка прибуткового податку становить 58%. Зокрема, у Швеції, Норвегії й Данії податки становлять 51-63% ВВП, а частка державних витрат на соціальні цілі у ВВП у цих країнах вище 40%.

Скандинавська модель характеризується деякими особливими рисами державного регулювання, притаманними Данії, Фінляндії, Норвегії, Ісландії, Швеції, їх сутність полягає в тому, що тут успішно поєднуються приватна власність і ринкова конкуренція з урядовими програмами, спрямованими на рівномірний розподіл прибутку, на підтримку непрацездатних, компенсацію втрат, зв'язаних з нестабільністю ринкової економіки. Відмінність скандинавської моделі від моделі держав Європейської співдружності — більший ступінь соціального захисту і забезпечення населення.

Спільним для  політики скандинавських країн є  прагнення досягнення консенсусу в  економічному розвитку (між приватною власністю і громадською діяльністю). Відмінності державного регулювання проявляються в особливостях поєднання різних елементів та засобів регулювання в кожній країні даної групи.

Для Фінляндії  характерний високий рівень державного регулювання економіки і значна роль держави в підприємницькій діяльності. Державні і напівдержавні компанії складають 14% загального числа великих промислових компаній країни. Вони забезпечують 35% сумарних продаж, виконують 30% загального обсягу експортних операцій, зосереджують на своїх виробництвах 25% робочої сили.

Найважливішим інструментом державного регулювання  економіки у Фінляндії є оподаткування. Податкові органи країни наділені правами  дізнання і слідства. Система оподаткування  Фінляндії включає декілька прямих і непрямих податків. Основними прямими податками є державний подоходний податок, комунальний подоходний податок, майновий податок. Найважливішими непрямими податками є податок з обороту, митні податки, зрівняльний податок і акцизи на автомобілі, алкогольні напої, тютюн і деякі інші товари.

У системі заходів  державного регулювання значне місце  займає забезпечення здорової і діючої конкуренції. Цими питаннями займаються Рада по вивченню конкуренції при  Міністерстві торгівлі і промисловості, відомство з питань конкуренції, яким підпорядковуються губернські правління. В своїй роботі ці державні органи керуються антимонопольним законодавством Фінляндії, метою якого є «захист здорової конкуренції» від практики необґрунтованих обмежень. Згідно з фінським законодавством довільна приватна практика може вважатись як така, що. обмежує конкуренцію, якщо вона знижує ефективність підприємницької діяльності, негативно впливає на операції інших компаній і веде до домінуючого становища на ринку. Відомство з питань конкуренції може зобов'язати підприємців, які займають монопольне становище на ринку, подати звіт про придбання підприємств, закупку контрольного пакету акцій і т. п. Якщо підприємницька практика не відповідає антимонопольному законодавству, застосовуються заходи щодо усунення недоліків, санкції, які в окремих випадках закінчуються притягненням до кримінальної відповідальності.

В рамках фіскального  законодавства діяльність фірм повністю незалежна. Держава визначає лише загальні умови діяльності компанії через  законодавство, грошову і кредитну політику, валютний контроль, оподаткування, правила техніки безпеки, норми щодо захисту навколишнього середовища, стандарти і т, п.

Велика роль держави у вироблені політики експорту, яка в значній мірі визначає розвиток Фінляндії.

Скандинавська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія) - колективістсько-універсалістська модель соціально-економічного розвитку на основі приватної власності і ринку. Вона відрізняється від багатьох інших моделей сильною цілеспрямованою, більш відкритою і стійкою соціальною політикою. В основі її лежить концепція функціональної соціалізації економіки, яка передбачає використання результатів приватнокапіталістичного підприємництва й економічного зростання на соціальне вирівнювання, а також установлення виробничої демократії. Це означає широке державне втручання в економіку в дусі кейнсіанських рецептів, установлення високих норм оподаткування, суттєве посилення перерозподільчої і соціально законотворчої ролі держави. Доходи розподіляються на користь малозабезпечених громадян і розповсюджених різноманітних “вільних асоціацій”.

Свою назву  ця модель отримала в зв’язку зі специфічним розвитком скандинавських країн, і в першу чергу Швеції, в 60-80 рр. ХХ століття. В цей період Швеція, Норвегія і Фінляндія досягли найвищих, серед інших розвинених країн, показників соціалізації економіки, особливо у розподілі:

• за часткою у ВВП соціальних витрат держави; за часткою в грошових доходах населення державних трансфертів;
• за ступенем рівномірності в розподілі доходів;
• за питомою вагою державного сектора соціальних послуг в загальній зайнятості;
• за часткою у ВВП кінцевого споживання держави, її послуг;
• за часткою соціальних внесків роботодавців в загальній масі податків;
• за зближеністю рівнів оплати праці;
• за меншою чисельністю осіб, які знаходяться нижче офіційної риски бідності.

Скандинавська модель почала давати перебої уже  в першій половині 80-х років, коли стала розпадатися централізована система колективно-договірного  регулювання, до мінімуму зменшився  вплив держави в царині формування заробітної плати. В кінці 80-х років рівень інфляції виявився значно вищим, ніж в інших розвинених країнах. Рівень безробіття збільшився від 2-3% у 70-80 роках до 6-8% у 90-і роки.

Державна політика Данії спрямована на сприяння розвитку екологічно чистих виробництв, розробку безвідходних технологій, технологій утилізації відходів виробництв і побуту, виробництва устаткування для охорони навколишнього середовища.

За твердженнями дослідників, "скандинавська модель" являє собою систему взаємопов'язаних факторів, жоден з яких не можна вилучити, не порушуючи всю соціально-економічну конструкцію. Основа цієї моделі полягає у "соціальній домовленості" між організованим робітничим рухом і великим капіталом. Корені цієї моделі пов'язують з приходом до влади соціал-демократичних урядів (Данія -1929 p., Швеція і Норвегія - 1932 p.). Але як специфічна "скандинавська модель" вона оформилася лише наприкінці 70-х років. Окрім іншого, вона передбачала розв'язання проблеми використання національних ресурсів, який відповідав би потребам кожного громадянина країни з урахуванням його соціально-економічного становища і соціального статусу в суспільстві.

Абстрагуючись від конкретики і національної специфіки "соціальних економік" європейських країн з метою типологізації якоїсь усередненої "Європейської моделі" можна відзначити, що вона почала формуватися лише після II світової війни у зв'язку з утворенням "спільного ринку" на засадах Європейського економічного співтовариства. І тепер, коли до ЄЕС входять усі провідні країни Західної Європи, можна твердити і про "соціальну ринкову модель", характерну для більшості європейських країн[4, c. 94-97].

Отже, скандинавська  модель добробуту часто використовується як загальний термін для опису  того, як Данія, Швеція й Норвегія організують і фінансують свої системи соціальної підтримки, програми здоров'я й утворення.

Принцип, що лежить в основі моделі добробуту, полягає  в тім, що допомога повинна надаватися всім громадянам, на яких вона поширюється, незалежно від їх соціального або сімейного статусу. Ця система універсальна, і допомога надається окремій особистості, так, наприклад, замужня жінка має права незалежно від свого чоловіка. В області охорони здоров'я й зайнятості, однак, право на одержання посібника залежить від попереднього місця роботи й іноді від членства в профспілці й членських внесках. Проте , найбільша частка фінансової відповідальності лежить на державі й здійснюється за допомогою системи оподатковування, що характеризується широким охопленням і високим рівнем, а не за допомогою особливих дотацій.

В області політичного  пристрою всі скандинавські країни є парламентськими республіками, і між політичною системою й організаціями, що представляють інтереси працівників  і роботодавців, існує тісне співробітництво. Крім того, лояльне відношення населення до центральних органів керування й іншій суспільній владі є основною характеристикою політичного пристрою країни й відіграє немаловажну роль у скандинавській моделі добробуту.

Останнім часом  з’явилось багато дебатів про підтримку такої моделі добробуту, що була розроблена сорок років тому в часи низького рівня безробіття й сильного економічного росту. Зростаюча необхідність державного фінансування такої щедрої системи соціальної підтримки привела до деяких змін даної моделі, щоб відповідати змінам в економіці й суспільстві.

Висновки

Отже, скандинавська модель соціального захисту характерна для Данії, Швеції та Фінляндії. Соціальний захист у ній розуміється як законне  право громадянина. Відмінною рисою  скандинавської моделі є широке охоплення  різних соціальних ризиків і життєвих ситуацій, які вимагають підтримки суспільства. Отримання соціальних послуг і виплат, як правило, гарантується всім жителям країни й не обумовлюється зайнятістю й виплатою страхових внесків.

В цілому рівень соціальної захищеності, пропонований цією моделлю, доволі високий. Не в останню чергу це досягається за рахунок активної перерозподільної політики, спрямованої на вирівнювання прибутків.

Необхідною попередньою  умовою функціонування даної моделі є високо організоване суспільство, побудоване на основі відданості принципам інституційного суспільства добробуту. Фінансування систем соціального захисту в цій моделі здійснюється переважно за рахунок оподаткування, хоча певну роль відіграють страхові внески підприємців і найманих робітників.

Єдиною частиною соціального захисту, виділеною з загальної системи, є страхування від безробіття, яке є добровільним і управляється профспілками. Донедавна наймані працівники були практично звільнені від сплати страхових внесків і брали участь у системі соціального захисту шляхом сплати податків. Однак в останнє десятиліття ХХ ст. намітилась тенденція поступового зростання участі найманих працівників у фінансуванні страхових програм і збільшення страхових відрахувань із заробітної платні. Ця ж тенденція простежується і щодо підприємців, тоді як соціальні видатки держави протягом останніх років помітно скоротились.

Досвід останніх років, як ніколи, підтверджує афоризм Черчілля: «Демократія - поганюща форма державної  влади, якщо не брати до уваги усіх інших». Саме демократичні держави сьогодні ведуть перед в економічному змаганні, створюють прорив в технологіях, розвивають культуру. Світовий досвід показує також переваги регульованої ринкової економіки над «диким» ринком та соціалістичною плановістю. Державне втручання в економіку необхідне, але не у формі диктаторського плану, а за допомогою економічних та законодавчих важелів. Очевидно, обидві вказані тенденції діятимуть і у XXI сторіччі.