Методика економічного аналізу

 

 Методика економічного аналізу

Під методикою розуміють  сукупність способів та правил найбільш доцільного виконання певної роботи.

На відміну від методу економічного аналізу як загального підходу до вивчення соціально-економічних  процесів, його методика – це сукупність спеціальних прийомів дослідження  соціально-економічної інформації. Методика включає також систему  правил і вимог, що гарантують ефективне  застосування методу. Тобто, методика є практичним додатком методу аналізу, його принципів і прийомів, призначеним  для розгляду управлінських процесів, виявлення та реалізації резервів підвищення ефективності господарювання, прийняття  оптимальних рішень з управління економікою.

Ґрунтовне дослідження оптимальної  послідовності виконання комплексного аналізу діяльності банківських установ дозволяє виділити такі його етапи:

- уточнення об’єктів, мети  і завдань аналізу, складання  плану його проведення;

- розробка системи показників, за допомогою яких характеризується  об’єкт аналізу;

- збір та перевірка  інформації;

- порівняння показників (фактичних з плановими, фактичних  за ряд років і т. ін.);

- виділення чинників та  визначення їх впливу на результати  діяльності підприємства;

- виявлення невикористаних  резервів підвищення ефективності  діяльності;

- оцінка результатів діяльності  банківської установи та розробка заходів щодо залучення невикористаних резервів.

Безумовно найважливішим  елементом методики економічного аналізу  є його прийоми і способи. Серед  них виділяють традиційні, які  використовуються багатьма дисциплінами для обробки і вивчення інформації. Вони включають порівняння, графічний, балансовий, середніх та відносних величин, групування, табличний.

Для вивчення впливу факторів на результати господарської діяльності підприємства та підрахунку резервів в економічному аналізі застосовуються способи детермінованого факторного аналізу (ланцюгові підстановки, абсолютні  та відносні різниці, індекси, інтегральні  методи, пропорційне ділення), стохастичного  факторного аналізу (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, компонентний аналіз, багатомірний факторний аналіз), оптимізації  показників (економіко-математичні  методи, програмування, теорія масового обслуговування, теорія гри, дослідження  операцій).

Охарактеризуємо основні, найчастіше вживані способи аналізу.

Порівняння застосовується для загальної оцінки показника. У ході аналізу зіставляються: планові  дані з очікуваними або фактичними показниками за передплановий період (для вивчення якості планування, обгрунтованості плану та його напруженості); фактичні дані звітного періоду з плановими (для контролю та оцінки виконання плану); фактичні дані з нормами та лімітами (для оцінки їх дотримання та виявлення резервів економії ресурсів); фактичні дані звітного періоду з фактичними за попередні періоди (для вивчення динаміки, темпів та закономірностей розвитку господарства); фактичні дані підприємства з середніми показниками по галузі (для визначення місця підприємства).

Порівняння – це науковий метод пізнання, у процесі якого  невідоме явище або явище, що вивчається, зіставляється з уже відомим, вивченим раніше, з метою визначення загальних рис або різниці  між ними. За допомогою порівняння визначається загальне і специфічне в економічних явищах, вивчаються зміни об’єктів дослідження, тенденції  та закономірності їхнього розвитку.

При застосуванні цього способу  необхідно досягти порівнянності  показників, тобто забезпечити єдину  оцінку, методику визначення, структуру, календарні терміни та умови роботи підприємства.

Порівняння – початкова  стадія аналізу. Після його застосування повинні бути вивчені причини  встановлених відхилень та дана їх об’єктивна оцінка.

Середні та відносні величини широко застосовуються в практиці аналізу. Середні величини розраховуються на основі масових, якісно однорідних даних. Вони дають уза-гальнюючу характеристику процесам і явищам. В економічному аналізі застосовуються добре відомі з курсу статистики середня арифметична (проста та зважена), середня гармонічна, середня геометрична, середня хронологічна, середня квадратична, мода, медіана. Порівняння фактичних даних підприємства з середніми показниками дає можливість з’ясувати, на якому рівні знаходиться підприємство відносно середнього та віднайти можливості покращання роботи.

Відносні величини – це відсотки та коефіцієнти. Відсотки застосовуються для вивчення ступеня виконання  плану, структурних показників, рівня  витрат, рентабельності і т. ін. Коефіцієнти  – це співвідношення двох взаємопов’язаних показників, один з яких приймається  за одиницю. В економічному аналізі  застосовуються такі коефіцієнти як коефіцієнт змінності обладнання, фондовіддача, фондооз-броєність, механоозброєність, енергоозброєність та ін..

Існує багато видів відносних  величин. В аналізі найчастіше використовуються такі: відносна величина планового  завдання, відносна величина виконання  плану, відносні величини динаміки, структури, координації, інтенсивності, ефективності.

Відносна величина планового  завдання – це відношення планового  рівня показника поточного року до його рівня у минулому році чи до середнього рівня за кілька попередніх років.

Відносна величина виконання  плану – це відношення фактичного рівня показника до його планового.

Відносна величина динаміки визначається шляхом ділення величини показника поточного періоду  на його рівень у попередньому періоді. Ця величина може визначатися як базисна  і як ланцюгова. Базисна – це ділення  кожного рівня динамічного ряду на рівень базисного періоду; ланцюгова – ділення рівня кожного наступного періоду на попередній.

Показник структури –  це відносна доля (питома вага) частини  в цілому.

Відносна величина координації  – це співвідношення частин цілого між собою (наприклад, співвідношення між активною та пасивною частинами  основних фондів).

Відносна величина інтенсивності  характеризує ступінь розповсюдженості, розвитку певного явища у відповідному середовищі (наприклад, відсоток робітників вищої кваліфікації). Відносна величина ефективності – це співвідношення ефекту з ресурсами чи затратами (наприклад, виробництво продукції  на 1 гривню затрат).

Прийом групувань зручний  для з’ясування взаємозв’язку і  взаємозалежності між показ-никами при великій кількості даних. Він дозволяє встановити наявність, характер та напрям взаємного зв’язку між аналізованими показ-никами. Однак їх не можна групувати за випадковими ознаками. До побудови групувальних таблиць необхідно шляхом теоретико-економічного аналізу з’ясувати характер причинно-наслідкових зв’язків між показниками, взаємозв’язки і взаємозалежності між ними. Групування також доцільні при підготовці первинного матеріалу та його аналітичній обробці. Вони дають можливість виокремити із сукупності даних найбільш характерні моменти, чинники, тенденції змін.

Графічний спосіб забезпечує наочність та простоту сприйняття і  засвоєння отриманої інформації. При проведенні економічного аналізу  можуть складатися стовпчикові, кругові, лінійні, координатні та інші графіки. За допомогою графіків можна проаналізувати залежність між показниками.

Між багатьма показниками  існує функці-ональна (балансова) залежність і взаємна обумовленість. Найбільш загальною балансовою залежністю є залежність між господарськими засобами та їх джерелами.

За допомогою балансового  методу можна глибоко проаналізувати матеріальні і трудові ресурси, грошові доходи і витрати підприємств. Особливо широко він застосовується при вивченні фінансового стану підприємства, його господарських засобів та джерел.

Існують випадки, коли між  показниками існує функціональна (пропорційна) залежність, яка має  суто математичний характер, і її не можна визначити шляхом прямого  розрахунку. Таку залежність вимірюють  за допомогою прийомів елімінування. Мається на увазі послідовне виокремлення впливу одного чинника та виключення впливу інших.

Головним з таких прийомів є ланцюгові підстановки, при  застосуванні яких послідовно замінюють  базисні величини кожного чинника (планові та фактичні дані за минулий  період) на фактичні дані звітного періоду. У першу чергу замінюють базисні  дані на фактичні відповідно до кількісних і структурних показників (чинників), а потім – щодо якісних. Якщо вивчається вплив на результативний показник кількох  кількісних і якісних чинників, то спочатку роблять заміни планових даних  або даних минулого періоду основних з них. У результаті визначається умовне (перераховане) значення узагальнюючого результативного показника. Причому, перерахованих результатив-них показників розраховують на один менше, ніж розглядається чинників. Використовуючи базисні (планові чи фактичні) дані минулого періоду, перераховані на фактичні значення результативного показника, послідовно роблять ланцюгову підстановку, тобто зіставляють результати кожного розрахунку з попереднім. Це робиться для того, щоб виділити вплив одного чинника і виключити вплив інших. Останнє означає, що в кожній підстановці один чинник повинен бути змінним, а всі інші – постійними.

Наприклад, розглянемо, як впливають  на випуск продукції два чинники: чисельність робітників та продуктивність праці (табл. 3.1.).

Таблиця 3.1.

Очевидно, існує пряма  залежність випуску продукції від  чисельності робітників та продуктивності їх праці. Щоб визначити вплив  кожного чинника, зробимо послідовно підстановки фактичних даних  замість планових (табл. 3.2.).

Таблиця 3.2.

При визначенні впливу кількісного  показника (у нашому прикладі – чисельності  робітників) якісний (продуктивність праці) береться за планом, а при визначенні впливу якісного показника кількісний приймається за фактичними даними.

Таким чином, за рахунок підвищення продуктивності праці випущено додатково продукції на 292,3 – 261 = + 31,3 тис. грн., а у зв’язку з недобором чисельності працюючих недоотримано продукції на 261 – 270 = – 9 тис. грн. Алгебраїчна сума отриманих величин дає нам загальну суму перевиконання плану випуску продукції (– 9 + 31,3) = 22,3 тис. грн.

На практиці часто використовується модифікований прийом ланцюгових підстановок – прийом різниць. У такому випадку перш за все визначають абсолютну чи відносну різницю (відхилення) щодо чинників та результативного показника. Це відхилення від плану чи від даних попереднього періоду. Потім відхилення за кожним чинником множать на абсолютне значення інших взаємопов’язаних чинників. Якщо на виконання плану за результативними показниками вплинули два чинники – кількісний та якісний, то відхилення від плану за кількісним чинником множать на плановий якісний, а відхилення від плану за якісним – на фактичний кількісний. Відхилення у динаміці за кількісним чинником множать на абсолютне значення якісного за минулий період, відносно якісного – на абсолютне значення кількісного чинника у звітному періоді.

21,3). Якщо алгебраїчна  сума впливу чинників не дорівнює  відхиленню за результативним  показником, то це означає, що  розрахунки виконано з недостатньою  точністю і їх слід зробити  точніше.»Для прикладу можна скористатися даними табл. 3.1. Вплив зміни чисельності робітників на випуск продукції за наведеним вище алгоритмом: – 30 х 300 = – 9000. Вплив зміни продуктивності праці: + 36 х 870 = 31320. Алгебраїчна сума впливу чинників повинна дорівнювати відхиленню за результативним показником (- 9000 + 31320 = 21320. Округливши до десятих, як це зроблено в таблиці, отримаємо

Також одним з модифікованих  прийомів аналізу є сальдовий. Він  застосовується у тих випадках, коли вплив певного одного чинника  неможна або складно виміряти, а вплив інших чинників на відхилення за результативним показником відомий. Тоді вплив невідомого чинника може бути визначений шляхом віднімання від  відхилення за результативним показником алгебраїчної суми значень відомих  чинників. Але цей прийом має суттєвий недолік, який полягає у тому, що помилки, допущені попередніми розрахунками, автоматично переносяться на розмір впливу чинника, розрахованого за даним  прийомом, і не підлягають перевірці.

Прийом пропорційного  ділення інколи називають окремим, хоча за своєю сутністю він є однією з модифікацій. При його застосуванні вплив кожного чинника на результативний показник розраховується пропорційно  його долі у відхиленні за цим показником.

В економічному аналізі можуть застосо-вуватися інтегральні показники. За їх допомогою дається оцінка кільком взаємопов’язаним показникам (як правило якісним). Інтегральний показник встановлюється шляхом знаходження кореня (квадратного, кубічного і т. д. – за кількістю аналізованих показників) з добутку цих взаємопов’язаних показників за формулою:

де S – інтегральний показник; К1, К2, К3,..., Кn – абсолютні та відносні значення показників, що вивчаються; n – кількість аналізованих показників.

Для аналізу зміни показників під впливом взаємозалежної зміни  чинників використовують методи, основані на процесі інтегрування.

Індексний метод заснований на відносних показниках динаміки, просторових порівнянь, виконання плану, які відображають відношення фактичного рівня аналізованого показника у звітному періоді до його рівня в базисному періоді (або до планового чи щодо іншого об’єкта). Використовуються як індивідуальні, так і агрегатні індекси. За допомогою агрегатних індексів можна виявити вплив різних чинників на зміну рівня результативних показників у мультиплікативних і кратних моделях. Порядок розрахунку різних індексів відомий з курсу статистики.

Способи стохастичного аналізу  – це методика дослідження чинників, зв’язок яких з результативним показником (на відміну від згаданого вище функціонального) є неповним, ймовірносним (кореляційним). Якщо при функціональній (повній) залежності зі зміною аргументу завжди змінюється функція, то при кореляційному зв’язку зміна аргументу може дати кілька значень приросту функції залежно від сполучення інших чинників, які визначають даний показник.

Необхідно відзначити, що вдосконалення  прийомів, запозичених з математики, математич-ної статистики та ін., здійснюється в основному науками, що їх породили. Економічний аналіз лише пристосовує ці прийоми до вивчення свого предмету. З цією метою він вносить в них відповідні зміни і приводить до єдиної системи.