Механізм соціального захисту населення

МЕХАНІЗМ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

Державне регулювання  зайнятості населення. Інструменти  соціального захисту

1. Державне регулювання  зайнятості.

2. Політика соціального захисту населення.

1. Державне регулювання  зайнятості.

Головним завданням політики зайнятості на сучасному етапі є  збереження провідної ролі держави в її регулюванні. Проте державне регулювання зайнятості не повинно використовуватись для обмеження ринкового механізму саморегулювання.

Разом з тим треба враховувати  перехідний характер української економіки, для якої є неприйнятною орієнтація лише на механізм ринкового регулювання  зайнятості. Він не може ефективно  працювати внаслідок відставання  заробітної плати від середнього прожиткового мінімуму, у зв'язку з  необхідністю вкладення коштів в охорону здоров'я, відпочинок, житло і транспорт. Незабезпечення цих умов перешкоджає вільному переміщенню робочої сили.

Характерною ознакою соціальної ринкової економіки є орієнтація на продуктивну зайнятість, що базується на необхідності вкладень коштів у забезпечення належних умов для існування людини, зростання її добробуту.

Забезпечення продуктивної зайнятості можливе лише за умови  поєднання активних дій органів  державного управління з ринковими регуляторами зайнятості.

Вільно вибрана зайнятість як орієнтир соціальної ринкової економіки є голо­вним принципом, на якому повинні будуватися державна політика і механізм забезпечення продуктивної зайнятості. Передумовами реалізації цього принципу є розвиток всіх форм власності з метою розширення можливостей вибору громадянами сфер застосування праці; недопущення примушування до праці та будь-яких форм дискримінації — за статтю, віком, національністю тощо. До цих умов треба також віднести економічну та юридичну свободу працівників і роботодавців при наймі та звільненні, свободу переміщення праці і капіталу, створення нового механізму регулю­вання ринку праці, розвиток системи партнерських відносин щодо розв'язання індивідуальних і колективних трудових спорів.

Усе це означає необхідність створення такої моделі зайнятості, яка була б за­снована на поєднанні  ринкових принципів регулювання  і участі держави в побудові правил функціонування ринку праці. Така модель повинна передбачати заходи соціального захисту населення у випадку безробіття, здійснення політики сприяння зайнятості та прискоренню адаптації населення до вимог ринкової економіки.

Складність утвердження  нових принципів політики зайнятості обумовлена інертністю громадської  свідомості та уявленням про те, що перехід до ринкової економіки може автоматично розв'язати всі накопичені проблеми у сфері зайнятості.

Недооцінка сфери зайнятості щодо її впливу на розвиток економіки  та якість життя населення призвела до того, що механізми зайнятості стали  гальмом економічних реформ. Стримування  процесу вивільнення робочої  сили в період спаду виробництва  загальмувало створення Інфраструктури ринку праці, системи інформаційного забезпечення служб зайнятості, перебудови системи підготовки кадрів.

В основі державного регулювання зайнятості населення лежать положення кейнсіанської теорії, згідно з якою зменшення безробіття повинно досягатися за рахунок державної стимулюючої фінансової політики. Але така політика, крім позитивного впливу на економіку, виявила побічні негативні наслідки — інфляцію. Отже, інфляція є тією ціною, яку економіка повинна сплатити за зниження безробіття.

Існує тісний зв'язок між безробіттям та інфляцією. Збільшення безробіття знижує інфляцію і навпаки — обернена залежність. Вона узагальнена у вигляді кривої Філіпса. Крива Філіпса доповнила кейнсіанську теорію державного регулювання зайнятості. Але подальші дослідження показали, що вона адекватно відтворює зв'язок між інфляцією та безробіттям лише в короткостроковому періоді.

У межах великих інтервалів часу цей зв'язок має інший характер. Про це свідчить досвід багатьох країн світу в період 70-80-х років, коли в економіці відбувалося одночасне зростання інфляції та безробіття. Таке явище дістало назву стагфляція.

За стагфляції крива Філіпса змішується вправо, тобто в бік збільшення безро­біття. При цьому кожний відсоток збільшення інфляції супроводжується додатковим зростанням безробіття. Кейнсіанці пояснюють зміщення кривої Філіпса серією цінових шоків.

Іншу точку зору щодо стагфляції мають прихильники неокласичної концепції.

Згідно з нею в довгостроковому  періоді крива Філіпса набуває вигляду вертикальної прямої, яка бере початок в точці природного безробіття. Тому неокласики виступають за проведення урядом політики невтручання, що дасть можливість ринковому механізму самостійно вирішувати проблеми зайнятості.