Контрольная работа по "Макроэкономике"

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту  України

Дніпропетровський національний університет ім. О.Гончара

Центр заочної  та вечірньої форм навчання

 

 

 

Контрольна  робота

з дисципліни «Макроекономіка»

 

 

 

Виконала:

Сальніченко Ю.Д.

студентка І курсу

заочної форми навчання

гр. ЕП-11у-1з

Перевірила

Фіногеєва О.В.

 

 

 

Дніпропетровськ

2012 р.

Зміст

1. Зайнятість населення
1. Соціально-економічна суть і види зайнятості
2. Зайнятість як елемент соціально-економічної політики
3. Проблеми зайнятості в Україні
2. Задачі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Зайнятість населення

1.1. Соціально-економічна суть і види зайнятості

Зайнятість розкриває один з  найважливіших аспектів соціально-економічного життя людини, пов”язаний із задоволенням її потреб у сфері праці. Водночас трудова зайнятість населення країни забезпечує виробництво валового національного продукту, а отже – економічну основу життя суспільства.

Разом з тим зайнятість має і  соціальний характер: вона відображає потреби людей не лише в заробітках, але і у самореалізації через  суспільно корисну діяльність.

Таким чином, зайнятість – це надзвичайно  важливе явище соціально-економічного життя суспільства, яке далеко не вичерпується проблемами безробіття, а включає також такі аспекти, як раціональне використання праці; забезпечення потрібного рівня життя працюючого населення; задоволення потреб народного господарства у робочій силі із врахуванням її кількості та якості; задоволенням професійних потреб працівників, включаючи  потреби у професійній освіті підтриманні кваліфікації; соціальну підтримку у разі втрати роботи тощо.

Зайнятість – це діяльність громадян, пов”язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий доход).

У відповідності з Законом України  “Про зайнятість населення” відносини зайнятості в Україні ґрунтуються на таких принципах:

1. виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці, заборона обов”язкової, примусової праці (крім випадків, спеціально встановлених законодавством). Цей принцип передбачає право людини працювати чи не працювати, а якщо працювати – то там і стільки, до і скільки це їй потрібно. Сфера найманої праці стає однією з рівноправних сфер суспільно корисної діяльності;
2. створення державою умов для реалізації права громадян на працю, на захист від безробіття, на допомог в працевлаштуванні і матеріальну підтримку в разі втрати роботи у відповідності з Конституцією України.

Закон України “Про зайнятість населення” закріплює основні принципи державної політики в галузі сприяння зайнятості:

1. забезпечення рівних можливостей всім громадянам України незалежно від національності, статті, віку, соціального положення, політичних і релігійних переконань у реалізації права на добровільну праці і вільний вибір зайнятості;
2. розвиток людських ресурсів;
3. попередження масового і скорочення тривалого безробіття;
4. підтримка трудової і підприємницької ініціативи громадян, сприяння розвиткові їхніх здібностей до продуктивно, творчої праці;
5. забезпечення соціального захисту в галузі зайнятості, включаючи спеціальні заходи для громадян, що мають особливі труднощі в пошуку роботи;
6. заохочення роботодавців до створення нових робочих місць тощо.

З економічної точки зору розрізняють  повну, неповну, часткову, первинну і  вторинну зайнятість.

Повна зайнятість – це діяльність на протязі повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить прибуток у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість – це зайнятість конкретної особи або на протязі неповного робочого часу, або з неповною оплатою, або з неповною ефективністю.

Часткова зайнятість – добровільна неповна зайнятість.

Первинна зайнятість – це основні зайнятість по основному місцю роботи або навчання.

Вторинна зайнятість – це зайнятість, пов”язана з сумісництвом.

Крім видів зайнятості з економічної  точки зору існують такі поняття зайнятості, які зв”язані з робочими місцями, з потребою держави у трудових ресурсах, з потребою населення у праці. До них відносяться: раціональна зайнятість і повна зайнятість населення.

Повна зайнятість (в ринковій економці) означає достатність робочих місць для добровільно бажаючих працювати, тобто відображає забезпечення потреби населення у роботі або робочих місцях. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері. Разом з тим вона є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства. Однак сама собою повна зайнятість ще не означає найраціональніше, найдоцільніше використання ресурсів для праці.

Раціональна (раціональність) зайнятість визначається у тому випадку, коли досягається відповідність між потребою населення в робочих місцях і їх наявністю, між потребою суспільного виробництва в кадрах і можливістю її задоволення. Раціональність зайнятості визначається в найширшому розумінні цього поняття: суспільно. Корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; кількісною і якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров”я дозволяє працівникові досягти високої продуктивності праці та мати заробіток, який забезпечує нормальне життя.

Повну зайнятість, що в той же час  відповідає вимогам раціональності називають продуктивною або ефективною зайнятістю (ці поняття за змістом  набагато ширші й об”ємніші понять продуктивності та ефективності праці).

Таким чином, ефективна і вільно обрана зайнятість відображає стан кількісної якісної збалансованості між потребою населення в роботі і робочими місцями,  за якої створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому. Зрозуміло, що в зв”язку з постійним розвитком потреб людини і суспільства, з науково-технічним прогресом зростають кількісні та якісні параметри ідеалу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнути, але неможливо досягти.

В економічній теорії і практиці розроблена система показників, яка  відображає рівень ефективності зайнятості. Ця система включає такі групи показників.

1. Пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за характером їхньої участі в суспільно корисній діяльності. Вони показують, на якому рівні продуктивності задовольняється потреба населення в робочих місцях і якими шляхами досягається повна зайнятість. Чим вища продуктивність праці, тим більше передумов для високих доходів працівників, для вдосконалення сфери праці, підвищення якості трудового життя та ін. Відповідно громадяни можуть мати більше вільного часу без зниження рівня життя. Тому повна зайнятість зі зростанням продуктивності праці досягається при зменшенні рівня участі працездатного населення в суспільному виробництві.
2. Рівень зайнятості працездатного населення в суспільному  господарстві, відображає, з одного боку, потребу громадян у оплачуваній роботі, а з іншого – потребу суспільного господарства у працівниках. Кількісно він визначається відношенням кількості населення, зайнятого професійною працею, що, приносить доход, до загальної кількості працездатного населення. В будь-якому випадку високий рівень зайнятості означає її низьку ефективність, оскільки не забезпечує достатнього рівня продуктивності праці і достойного рівня її оплати.
3. Структура розподілу працівників за галузями народного господарства, що по суті являє собою пропорції розподілу трудового потенціалу за видами занять. (Сучасна галузева структура зайнятих в Україні відображує низьку ефективність зайнятості і потребує докорінних змін у відповідності із загальносвітовими тенденціями).
4. Професійно-кваліфікаційна структура працюючих – показує розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікаційними групами і відображає міру збалансованості підготовки кадрів з потребою економіки у кваліфікованих працівниках. Сучасна професійно-кваліфікаційна структура працюючого населення України явно неефективна. Серед зайнятих висока частка працівників фізичної праці, низькокваліфікованих робітників, надзвичайно мала частка технічних виконавців тощо. Це засвідчує про збереження в нашій економіці застарілих технологій. Значно погіршує показники професійно-кваліфікаційної структури інтенсивна еміграція з України висококваліфікованих робітників, спеціалістів, науковців. Проблеми набуття якісної професійної (особливо вищої) освіти, що загострилися до погіршення цих показників. Вирішення цих проблем потребує особливої уваги держави.

Наведена система показників дозволяє на макрорівні оцінити зайнятість з позицій її ефективності. Сам зміст цих показників засвідчує, що зайнятість має не лише економічне, а і велике соціальне значення, у зв”язку з чим вона стає важливими елементом соціально-економічної політики держави.

 

1.2 Зайнятість як елемент соціально-економічної політики

Зайнятість населення України  забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

Державна політика України щодо зайнятості населення базується  на таких принципах:

1. забезпечення рівних можливостей усім громадянам незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової  та національної  належності, статті, віку, політичних переконань, ставлення до релігії в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей тат професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;
2. сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;
3. координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної і регіональних програм зайнятості;
4. співробітництва професійних спілок, асоціацій підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконання заходів щодо забезпечення зайнятості населення;
5. міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Політика зайнятості має декілька рівнів: загальнодержавний (макрорівень), регіональний і локальний (мікрорівень). Політика зайнятості на макрорівні є  визначальною щодо інших рівнів і  тому повинна мати комплексний характер і спрямовуватися на досягнення поставлених перспективних цілей в цій сфері: забезпечення повної і раціональної зайнятості як необхідної передумови реалізації права громадян на працю та досягнення високого рівня життя населення.

Найближчою тактичною ціллю політики зайнятості має бути збалансованість попиту і пропозиції праці. Це можливо лише при комплексному підходів, що включає, з одного боку стимулювання підвищення попиту на праці (покращення в цілому умов підприємницької діяльності, розвиток малого підприємництва та само зайнятості, створення додаткових робочих місць на державних підприємствах, стимулювання розширення попиту на праці на недержавних підприємствах тощо), а з іншого боку – сприяння зменшенню пропозиції праці, подолання характерно нині для України над зайнятості (вдосконалення програм соціальної допомоги матерям, студентам, пенсіонерам, продовження термінів навчання та збільшення кількості тих, хто стаціонарно навчається).

Важливою проблемою формування нового якісного стану зайнятості є трудова мотивація. Слід враховувати, що ринкові відносини створюються лише передумови, але не гарантують нове відношення до раці і досягнення її високих результатів. Світовий досвід підтверджує, що далеко не всяка ринкова економіка забезпечує високий рівень соціальної і економічної ефективності.

В Україні в умовах глибокої і  затяжної кризи на перше місце  за силою впливу на трудову мотивацію  виходить соціальне самопочуття  громадян, під яким мається на увазі  навіть не реальне покращення життя, і впевненість у правильності обраних шляхів реформування суспільства і соціальному захисті з боку держави. Соціальний захист нерідко зводиться лише до підтримки обездолених людей, але справжній його зміст полягає в забезпеченні випереджувальних заходів по недопущенню зубожіння, безробіття, втрати здоров”я населення.

В цілому слід сказати, що система  соціального захисту громадян у  трудовій сфері в Україні лише починає формуватися. Її основи закладені  Конституцією України, Законом України  “Про зайнятість населення” та деякими іншими законодавчими актами, але попереду важлива робота по розробці та реалізації конкретних програм комплексної системи соціальної підтримки і захисту працівників.

 

 

1.3. Проблеми  зайнятості в України

Проблеми зайнятості, безробіття і доходів є визначальними в галузі соціально-трудових відносин.

Основна проблема ринку праці України – скорочення попиту на праці – частіше приводить до прихованого безробіття і офіційному секторі ринку праці, зайнятості в неформальному та нетоварному секторах, посилення зовнішньої трудової міграції, ніж до відкритого безробіття, зареєстрованого закладами з питань працевлаштування. Обстеження робочої сили, що періодично проводяться в Україні починаючи з 1995 р., виявляють набагато вищий рівень безробіття порівняно з даними державної служби зайнятості (оскільки показники падіння рівня виробництва набагато випереджають показники скорочення зайнятості, слід очікувати подальшого зростання рівня безробіття передусім за рахунок перетворення прихованого безробіття у відкрите).

У зв”язку із змінами в галузевій структурі  зайнятості загостилися регіональні проблеми зайнятості (в Україні найбільш загострилися проблеми безробіття в регіонах двох типів: по-перше, західні області з високим природним приростом населення. Тут на ринок праці постійно виходить велика кількість молоді, а кількість робочих місць скорочується, що і веде до зростання міграції населення, в тому числі і зовнішньої. По-друге, особливі проблеми зайнятості переживають так звані депресивні регіони, тобто ті, в яких переважають найбільш кризові галузі (військово-промисловий комплекс тощо).