Контрольная работа по "Экономике"

План

 

1. Напрями інноваційних процессів в Україні
2. Динамічне моделювання бізнесу
3. Методи та інструменти державного регулювання інноваційної діяльності

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Напрями інноваційних процессів в Україні

 

Інноваційний процесс це вид діяльності направлений на досягнення інноваційних цілей на основі раціонального використання наукових, організаційних, трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, примінення принципів, функцій та методів економічного механізму менеджменту.

Виділяють приоритетні напрямки інноваційних процессів.

Пріоритетні напрями інноваційних процесів згідно з законом України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 08.09.2011 № 3715-VI - це законодавчо та науково обґрунтовані напрями інноваційних процессів, спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній конкурентоспроможній продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного потенціалу країни (рис. 1).

Рис. 1. Характеристика пріоритетних напрямів інноваційних процесів

 

Формування стратегічних пріоритетних напрямів інноваційних процесів здійснюється центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності із залученням Національної та галузевих академій наук України на основі ґрунтовних прогнозно-аналітичних досліджень тенденцій світового науково-технологічного розвитку, моніторингу інноваційної діяльності в країні, інноваційного потенціалу та інноваційної культури суспільства.

Кабінет Міністрів України проводе експертизу розроблених стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, організовує їх публікацію та обговорення в громадських науково-технічних організаціях, засобах масової інформації і передає на затвердження Верховній Раді України (до 1 березня останнього року дії попереднього аналогічного документу).

Аналогічно формуються середньострокові пріоритетні напрями  інноваційної діяльності, які на державному рівні затверджуються разом із стратегічними напрямами, а зміни до них вносяться разом із формуванням проекту закону про Державний бюджет; на галузевому рівні - розробляються галузевими органами влади і затверджуються колегіями галузей; на регіональному рівні - розробляються виконавчими органами місцевого самоврядування та затверджуються обласними радами.

Держава забезпечує реалізацію стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності через систему загальнодержавних (національних) програм, економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля.

Реалізація середньострокових  інноваційних пріоритетів загальнодержавного рівня здійснюється через державні прогнози та програми економічного і  соціального розвитку України, на конкурсних засідках через державне замовлення; на галузевому та регіональному рівнях - через інноваційні програми та проекти, інноваційні проекти технопарків.

Стратегічними пріоритетними  напрямами на 2011-2021 роки є:

освоєння   нових   технологій   транспортування   енергії, впровадження  енергоефективних,   ресурсозберігаючих   технологій,

освоєння альтернативних джерел енергії;

освоєння  нових  технологій  високотехнологічного розвитку транспортної   системи,   ракетно-космічної   галузі,   авіа-    і суднобудування, озброєння та військової техніки;

освоєння   нових  технологій  виробництва  матеріалів,  їх оброблення і  з'єднання,  створення  індустрії  наноматеріалів  та нанотехнологій;

технологічне   оновлення   та   розвиток  агропромислового комплексу;

впровадження нових  технологій та обладнання  для  якісного медичного обслуговування, лікування, фармацевтики;

широке  застосування  технологій більш чистого виробництва  та охорони навколишнього природного середовища;

розвиток    сучасних     інформаційних,     комунікаційних

технологій, робототехніки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Динамічне моделювання бізнесу

 

Моделювання - один із способів дослідження і усунення проблем, що виникають в оточуючому нас  світі. Говорячи більш строго, модель є реальним або абстрактним об'єктом, який замінює (представляє) об'єкт дослідження в процесі його вивчення, знаходиться відносно схожим з останнім (аналогія, фізична подібність і т. п.) і зручніший для експериментів. Найбільш природна і важлива сфера застосування моделювання - аналіз складних систем, в тому числі соціотехніческіх (виробничих, фінансових і т. д.).

Нові технології, розмивання меж між галузями, глобалізація ринків і посилення конкуренції в  значній мірі впливають на середовище, в якому діє бізнес. Ці чинники  призвели до появи динамічного моделювання бізнесу (dynamic business modeling - DBM). Його сутність в інтегруванні знань різних експертів, що дозволяє поглибити розуміння динаміки подій, що відбуваються на інноваційній арені.

Інноваційна арена - простір, який описується чотирма параметрами інновацій, а саме: технологіями, додатками, ринками або споживчими групами та організаційної (внутрішньої і зовнішньої) структурою. Іншими словами, динамічне моделювання бізнесу полегшує формування загальної моделі інноваційного процесу.

Перший етап динамічного  моделювання. Він включає аналіз існуючого і можливого в майбутньому  позиціонування компанії на ринку; аналіз зацікавлених осіб (сил), що перешкоджають  або сприяють переходу компанії до позиції, яку передбачається займати  в майбутньому; аналіз бізнес-процесів.

Аналіз позиціонування компанії передбачає визначення її можливостей (стан активів та ін) на ринку залежно  від динаміки зовнішнього середовища. Аналіз проводиться за двома напрямками: ресурсів та зовнішніх позицій компанії. Особливо важлива конкурентна позиція. Для її визначення часто використовується модель п'яти ринкових чинників Майкла Портера (рис. 2). Відповідно до цієї моделі ринкова позиція компанії визначається щодо її конкурентів, постачальників, споживачів, нових учасників ринку і продукту-замінника.

Рис. 2. Модель п'яти ринкових факторів за М. Портером

Ці фактори залежать від ряду інших взаємозалежних параметрів (число покупців, постачальників і  продуктів-замінників), які, у свою чергу, залежать від сегмента ринку, унікальності продукції та ін

Аналізованими ресурсами  компанії є знання, репутація, капітальні (нерухомість), фінансові та управлінські активи. В даний час найбільш важливим фактором виробництва стає знання, якщо воно використовується з вигодою. Знання (особливо високих технологій) часто розглядається як специфічний компонент ресурсів підприємства, який при звичайних умовах не може бути переданий іншій структурі.

Основними організаційними  активами є структура, система, культура, гнучкість. Структура компанії змінюється постійно під впливом зовнішнього середовища управлінському та організаційному поведінці. Динамічне середовище вимагає, щоб максимально використовувався ефект сфер застосування. Їх розширення стає інноваційним інструментом, що забезпечує конкурентну перевагу.

Часто успіх чи невдачу  при розробці нових видів бізнесу  визначають цінності і норми, що діють  в компанії, які впливають на сприйняття і використання можливостей. Для  розробки нових видів бізнесу  важлива підприємницька куль-тури. Іноді доводиться замінити персонал, систему управління і структуру. Щоб компанія могла скористатися отриманими знаннями з вигодою для того чи іншого продукту, процесу або послуги, необхідна гнучкість.

При оцінці підприємцями, готовими йти на підвищений ризик, нових видів бізнесу часто основним параметром є якість менеджменту. Саме якість управління, найкращим індикатором оцінки якого є попередній досвід, визначає, чи будуть надані фінансові ресурси для забезпечення інноваційного процесу.

Важливим активом компанії є її репутація, популярність і авторитетність бренду. Коли компанії оцінюють свої інноваційні можливості, вони повинні брати до уваги й аналізувати всі чинники, що впливають на результат.

Аналіз зацікавлених осіб. Діючі суб'єкти (особи та групи  осіб, організації), на яких впливає або може вплинути інновація, є зацікавленими особами. Вони мають певний інтерес до результатів процесів, що відбуваються в ході розробки нових форм бізнесу. Це споживачі, постачальники, конкуренти, партнери, інституційні особи, акціонери. Їх поділяють на внутрішніх і зовнішніх зацікавлених осіб.

Залучення як зовнішніх, так і внутрішніх зацікавлених осіб у процес розвитку нових видів  бізнесу в значній мірі підвищує ймовірність кінцевого успіху. Однак  і тут є розумні межі. Залучення  великого числа зацікавлених осіб призводить до значного ускладнення процесу, яким необхідно управляти. Тому повинен бути визначений оптимальний баланс між ступенем залучення зацікавлених осіб та складністю інноваційного процесу.

У цьому процесі зацікавлені  особи можуть грати як стимулюючі, так і гальмуючі ролі. Перешкоджати змін можуть уряд, зацікавлені об'єднання (споживчі організації, профспілки, екологи та ін), засоби мас-сової інформації. Сповільнювати швидкість змін можуть і конкуренти. Гальмує роль відіграють інерційні сили в самій компанії - ретрогради, консерватори, які дотримуються колишніх цінностей і норм, знань, навичок і вмінь. Погано піддаються змінам самі системи управління.

До зовнішних зацікавлених осіб відносяться споживачі, постачальники, конкуренти, інституційні зацікавлені особи.

Споживачі. При розробці нового продукту або послуги необхідно  детально дослідити склад споживачів. Якщо фізичні якості продукту протестувати досить легко, то оцінити його емоційну цінність значно важче. Тут свою роль відіграють як традиції, так і мода.

Постачальники. Їх ролі в  інноваційному процесі змінюються в залежності від галузі економіки. Постачальники забезпечують компанії фінансовими ресурсами, які надходять  від акціонерів, банків, уряду (субсидії, гранти тощо), вихідні-ми матеріалами і компонентами, засобами виробництва, знаннями та ідеями, які надходять з інститутів, від споживачів і консультантів, персоналом.

Конкуренти. Вони можуть бути зацікавлені в розробці нових  видів бізнесу в цілому, але  і можуть перешкодити суперникам досягти успіху в ході інновацій. У ситуаціях зростання ринку більш вигідним є спільні інновації, оскільки розвиток ринку для однієї компанії може виявитися неможливим. У багатьох випадках вигідно партнерство з конкурентами, особливо якщо ринок піддається атаці продуктів-замінників.

Для партнерів компанія повинна бути передбачуваною і викликати  довіру, тоді вони виявлять готовність вкладати кошти і знання, щоб окупити  загальні витрати.

Інституційні зацікавлені особи – це органи влади та контролюючі органи інфраструктури, особливо в регульованих галузях. Чим більш суворими стають екологічні норми в ряді галузей (хімічна, сталеливарна і автомобільна), тим більшою мірою вони стимулюють інновації.

Внутрішні зацікавлені  особи - це власники, акціонери, співробітники компанії.

Акціонери впливають на її акціонерну вартість. Акціонерна вартість забезпечується двома способами: через дивіденди і через збільшення ціни акцій.

Вартість компанії визначають чотири складові: потік грошових коштів, залишкова  вартість, облікова ставка, борги. Факторами вартості для потоків грошових коштів є зростання обсягу продажів, використання маржі прибутку, частка податків. Залишкова вартість діє як чинник у відношенні як оборотного, так і основного капіталу, а облікова ставка залежить від вартості капіталу. Борги залежать від фінансово-інвестиційної політики компанії.

Співробітники компанії. Кожна інновація  впливає на внутрішні процеси  і вимагає адаптації співробітників і самої організації.

Розглядаючи вплив зацікавлених осіб на інноваційні процеси, слід брати  до уваги і інтереси суспільства. Суспільство не є зацікавленою особою в тому ж сенсі, як конкретні люди і організації - співробітники компанії, акціонери, споживачі і конкуренти. Але для того щоб компанія протягом тривалого часу процвітала, вона повинна сприяти благу суспільства, частиною якого є. Врахування інтересів суспільства завжди окупається.

Аналіз бізнес-процесу. Бізнес-процес - це сукупність напрямів організаційної діяльності, в якій конкретні вихідні складові трансформуються в продукт із заздалегідь встановленими показниками, що привертають споживача і задовольняють його попит.

Другий етап динамічного  моделювання. Це аналіз нелінійних механізмів, які визначають загальну поведінку бізнес-системи і впливають на непередбачену динаміку інноваційного процесу.

Розрізняють шість основних класів нелінійних механізмів: "петлі  взаємного посилення"; "петлі  обмежень"; "механізми запирання"; тимчасові затримки; механізми відбору; механізми створення інновацій та внесення до них коректив.