Контрольная работа по "Экономике"

Все ширше у науковій літературі та у практиці поширюється термін “економічно активне населення”. Ним позначають працездатне населення, яке впродовж певного періоду  забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг. До складу економічно активного населення  відносяться люди, які зайняті  господарською діяльністю, що приносить  прибуток, та безробітні люди. Із цього  виходить, що економічно неактивне  населення включає людей, які  зайняті в домашньому господарстві, учнів та студентів, осіб, що не шукають  роботи і не бажають працевлаштуватись. Економічно активне населення становить  в Україні 22.8 млн. осіб (2001 р.), а економічно неактивне населення – 13.5 млн. осіб. Значну частку серед осіб останньої групи становлять студенти та люди пенсійного віку (за методикою обчислення економічно активного і неактивного населення враховуються люди у віці 15-70 років).

 Усе зайняте населення  ще називають робочою силою,  або самодіяльним населенням. За  методикою ООН самодіяльне населення  поділяється на такі категорії: 1) підприємці, які володіють засобами  виробництва і користуються найманою  працею; 2) дрібні власники, орієнтовані  на сімейну працю; 3) члени сімей  власників засобів виробництва,  які працюють без фіксованої  заробітної плати; 4) наймані робітники  і службовці; 5) люди, які не мають  визначених місць у суспільному  виробництві. 

Населення, яке не належить до самодіяльного, відноситься до т.з. “утриманців”.

 Величина і структура  працересурсного потенціалу, особливості  його розміщення значною мірою  впливають на галузеву і територіальну  структуру господарства, процес  природокористування. В тих регіонах, де трудових ресурсів не вистачає, розміщують трудодефіцитні виробництва,  а там, де їх надлишок –  трудомісткі. До трудових ресурсів  тяжіють виробництва легкої промисловості,  точного машинобудування, вирощування  технічних та овочевих культур  та ін. Певні вимоги до статевого  складу ресурсів висувають галузі  важкої промисловості (чоловіча  праця), легкої і харчової промисловості,  сфери послуг (переважно жіноча  праця). Високі вимоги до кваліфікації  працівників постають у приладобудуванні, електро- і радіотехнічній промисловості,  літако- і ракетобудуванні та  ін.

 Особливо значна роль трудових ресурсів у розвитку господарства густозаселених регіонів, які недостатньо забезпечені трудовими ресурсами: тут вони визначають провідний розвиток трудомістких галузей в структурі господарства, значною мірою обумовлюють потужність і структуру потоку продукції, яка вивозиться за межі даної території, розвиток виробництв внутрішньорегіонального значення та ін.

За забезпеченістю працересурсним потенціалом всі регіони України  в сучасний кризовий період відносяться  до праценадлишкових, але за умови  соціально-економічного піднесення багато з них належали до працедефіцитних. Про це свідчать показники, що характеризують сучасний працересурсний потенціал (частка працездатного населення, рівні  зайнятості, освіченості, безробіття), а також природний і механічний рух населення (табл.1).

 Найбільшу чисельність трудових ресурсів мають відповідно ті області, які мають найбільшу кількість населення і високу частку працездатних людей. В Україні трудові ресурси становлять майже 30 млн. осіб, в їх структурі переважають працездатні люди – 91.2%, незначну частку становлять зайняті особи старшого віку (8.7%) та підлітки (0.1%).

За забезпеченістю працересурсним потенціалом всі регіони України  можна поділити на три групи:

1) із значною часткою  працездатного населення, але  дуже низькими показниками природного  руху, значним механічним відтоком  людей (Харківська, Луганська, Дніпропетровська, Донецька, Київська області).;

2) із значною часткою  працездатних людей, високими  показниками “старіння” населення,  від’ємними або незначними додатними  показниками природного приросту  населення, значним механічним  відтоком населення (Одеська,  Запорізька, Херсонська, Миколаївська, Львівська, Тернопільська, Волинська,  Рівненська, Івано-Франківська, Чернівецька,  Закарпатська області, Автономна  Республіка Крим;

3) з найнижчою в Україні  часткою працездатного населення,  дуже низьким (від’ємним) природним  приростом населення, найвищою  часткою осіб пенсійного віку, із значним відтоком населення  (Хмельницька, Житомирська, Вінницька,  Черкаська, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Чернівецька області).

3.Розміщення галузей машинобудівного комплексу.

Машинобудівний комплекс охоплює два десятки спеціалізованих галузей. До нього належать практично всі галузі машинобудування (крім годинникової). Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази. В сучасних умовах машинобудуванню належить винятково важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Випускаючи знаряддя праці для різних галузей народного господарства, машинобудування реалізує досягнення науково-технічного прогресу і забезпечує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва 
промислово-виробничого потенціалу індустріального виробництва; частка продукції комплексу в загальному обсязі продукції промисловості становить 29 %. Машинобудівний комплекс належить до трудомістких галузей промисловості, про що свідчать співвідношення зайнятих у ньому та обсяг вироблюваної продукції. Водночас машинобудування належить до металомістких галузей. На 1 т готової продукції воно витрачає 1,3—1,5 т металу, а в цілому машинобудівний комплекс споживає третину прокату, 40 % чавунного і понад 65 % стального литва, що їх випускає металургійна промисловість України.

Галузева структура й  асортимент продукції машинобудування  зумовлюють особливості розміщення його виробництва. Особливо великий  вплив на розміщення окремих галузей  і підгалузей машинобудування мають технологічні процеси, форми організації виробництва.

Проте машинобудування насамперед належить до галузей "вільного розміщення", оскільки на нього менше, ніж на інші галузі, впливають природні умови  й ресурси. У зв'язку з цим на розміщення підприємств машинобудування визначальний вплив мають економічні фактори. Серед останніх найголовнішими є трудові ресурси і споживач. Так, ряд галузей машинобудування відзначається високим рівнем трудомісткості виробів, що потребує високого рівня кваліфікації зайнятих. До таких галузей передусім належать електротехнічна, електронна й підшипникова, виробництво енергетичного устаткування тощо.

Окремі галузі машинобудування  належать до металомістких. Так, для  виготовлення металургійного обладнання вартістю 1 млн. крб. (у цінах до квітня 1991 р.) потрібно 2000 т металу, а цементного — 3000 т. У зв'язку з цим металомістке машинобудування тяжіє, як правило, до джерел сировини. Оскільки більшість машин і технологічного обладнання має великі габаритні розміри, їх виробництво розміщується в районах споживання, що сприяє зменшенню витрат на транспортування.

Найефективнішим є розміщення машинобудівних підприємств поблизу джерел сировини і споживача. За таких умов вартість машин та обладнання істотно зменшується за рахунок скорочення транспортних витрат на перевезення сировини й готових виробів. Серед економічних факторів дуже важливими є спеціалізація й кооперація.

Спеціалізація в машинобудуванні  визначається профілем машинобудівних підприємств і характером продукції: масовим, дрібно і великосерійним, індивідуальним. У галузі найпоширенішою є предметна спеціалізація (випуск кінцевих продуктів), технологічна (спеціалізація на випуск напівфабрикатів: литва, заготовок) і подетальна (випуск деталей, вузлів, агрегатів для комплектування машин та устаткування). Поглиблення спеціалізації дає можливість знизити собівартість, що, в свою чергу, робить економічно вигідним нарощування масового і великосерійного виробництва. Собівартість виготовленої продукції на глибокоспеціалізованих підприємствах і радіус її перевезення до районів споживання перебувають в обернено пропорційній залежності. Тому заводи подетальної спеціалізації значно територіально віддалені від заводів предметної спеціалізації. Останні обслуговують потреби не одного, а здебільшого кількох економічних районів або всієї України.

Спеціалізація зумовлює розширення кооперації виробництва. Машинобудівні підприємства кооперуються з іншими галузями промисловості: хімічною, текстильною, лісовою, які постачають напівфабрикати і вироби, необхідні в процесі виробництва машин та устаткування. Кооперація виробництва сприяє розширенню територіальної спеціалізації районів країни на випуску кінцевих видів продукції. При цьому райони спеціалізуються не тільки на виробництві масової продукції, а й дрібносерійної і навіть індивідуальної.

Великі масштаби концентрації виробництва на основі спеціалізації  і кооперації зумовлюють значущість транспортного фактора, оскільки кінцеві  види продукції машинобудування  використовуються не тільки всередині  галузі, айв усьому народному господарстві. В зв'язку з цим фактор споживача  втрачає свій визначальний вплив. Яскравим прикладом є завод важкого машинобудування в Краматорську, який випускає блюмінги, тонколистові стани неперервного прокату, устаткування для доменних і мартенівських печей, крокуючі екскаватори, підйомно-шахтове устаткування, ковальсько-пресові машини тощо. Проте тільки незначна частина продукції цього заводу залишається в Донецькому економічному районі.

Незважаючи на те що природні умови не мають визначального  впливу на розміщення підприємств машинобудування, не враховувати цього фактора не можна, коли йдеться про розміщення морського і річкового суднобудування, сільськогосподарського машинобудування, а також випуск машин і устаткування.

Заслуговують на увагу  обмеження на створення у великих  містах нових промислових підприємств, крім об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення. Варто повніше використовувати можливості господарського розвитку малих і середніх міст, робітничих селищ, розміщувати тут невеликі спеціалізовані підприємства, філії й окремі цехи заводів і фабрик. Такий підхід до розміщення виробництва в майбутньому стосується передусім машинобудівної промисловості. Його реалізація свідчить про те, що в розміщенні машинобудування дедалі більшу роль починають відігравати соціальні фактори.

В умовах прискорення науково-технічного прогресу виняткова роль належить таким  галузям машинобудування, як електроніка, атомна енергетика, виробництво технологічного устаткування та засобів автоматизації, роботизації і комплексної автоматизації виробничих процесів.

Ці галузі повинні розвиватися швидше порівняно з темпами зростання всього машинобудівного комплексу. Основними напрямами розвитку машинобудування на найближчу перспективу мають стати гнучкі автоматизовані виробництва, роторні й роторно-конвеєрні лінії, розробка, випуск і застосування обчислювальної техніки в народному господарстві, систем автоматизованого проектування. Створення нових технологічних процесів дасть можливість розгорнути будівництво заводів-автоматів, різко зменшити потребу в трудових ресурсах. Під впливом науково-технічного прогресу переоцінюється значення традиційних факторів, що визначають розміщення промислового комплексу. В сучасних умовах науково-технічний прогрес є не тільки основною підоймою інтенсифікації виробництва, а й фактором, що визначає його просторове розміщення.