Контрольна робота з «Макро-мікроекономіка»

      СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ 

      Білоцерківський ЦДЗН 

      Кафедра менеджменту, економіки  та підприємництва в  галузі охорони здоров’я 
 
 
 

      Контрольна  робота

      з  дисципліни «Макро-мікроекономіка»

      Варіант № 10 
 
 

      Роботу  виконувала:

      Студентка групи ЗМОБ-02

      Марченко  Людмила Володимирівна

      Залікова  книжка -   ЗМО-1270 БЦ  

      Роботу  перевірила:

      Доцент

      Рибак Надія Олексіївна

      З оцінкою_____________  

      2011 рік 

      План

      1. Модель макро рівноваги Манделла-Флемінга……………3

      2. Поняття і склад «витрат втрачених можливостей»………8

      Список  використаної літератури…………………………….13 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      1. Модель макро рівноваги  Манделла-Флемінга

      Модель  Мандела-Флемінґа, пояснює основні  макроекономічні взаємозв’язки  у малій відкритій економіці  у короткостроковому періоді за умови незмінного рівня цін. На відміну від моделі IS-LM, дана модель враховує вплив на стан національної економіки іноземного сектора (наприклад, міжнародної торгівлі та фінансів). У моделі Мандела-Флемінґа робляться додаткові припущення:

      1) обсяг експорту знаходиться у оберненій залежності від обмінного курсу (е). Інакше кажучи, при знеціненні національної валюти вітчизняні товари на світовому ринку стають дешевшими, а отже попит на них зростає;

      2) обсяг імпорту знаходиться у  прямій залежності від величини доходу (ВВП): чим вищий дохід , тим більший попит резидентів на всі товари, враховуючи імпортні. Тобто чистий експорт є функція від двох змінних Y та е:

      NX=NX(e,Y) (3);

      3) рух капіталу визначається різницею  між процентною ставкою усередині  країни та на світовому ринку (і-і*) [5, С. 337-340]. Інакше кажучи, чим вищою є віддача від вітчизняних активів у порівнянні із іноземними активами, тим більшим буде приплив капіталу, і тим меншим - його відплив.

      У моделі Мандела-Флемінґа, як і в моделі IS-LM, розглядається ринок товарів та послуг і фінансовий ринок, стан рівноваги на яких можна описати за допомогою системи рівнянь:

      Y = C(Y - T) + I(i) + G + NX(е, Y),

      М/Р = L( i, Y) (4).

      У даній моделі екзогенними вважають такі змінні: податки (T) і державні видатки (G), пропозицію грошей (М), рівень цін (Р) та світову процентну ставку (і*). Ендогенними ж є такі змінні, як дохід Y і обмінний курс е.

      Крім  того, у моделі Мандела-Флемінґа розглядається  зовнішній сектор, що перебуває у  стані рівноваги за нульового  сальдо платіжного балансу (ВР). Тобто, будь-який дисбаланс у рахунку поточних операцій повинен компенсуватися відповідним значенням сальдо рахунку руху капіталу і фінансів:

       ВР = NX(e, Y) + KА + k(i - i*)= 0 (5),

       де KA - деяка постійна величина руху капіталу, що не залежить від рівня  процентних ставок, k - ступінь мобільності капіталу [4, С. 209].

      Із  вказаної умови випливає, що при  збільшенні, скажімо, доходу, дефіцит  платіжного балансу не виникатиме лише за умови зростання процентної ставки, яке стимулюватиме приплив капіталу.

      Важлива роль у моделі Мандела-Флемінґа приділяється мобільності капіталу (ступеню свободи, з яким капітал переміщується із однієї країни у іншу у відповідь на зміну процентної ставки). Розрізняють чотири види мобільності капіталу:

• нульова мобільність капіталу, за якої міжнародні потоки капіталу не реагують на коливання процентної ставки усередині країни. Крива ВР у цьому разі графічно зображатиметься вертикальною лінією, оскільки обсяг чистих іноземних інвестицій не залежатиме від різниці (і-і*);
• низький ступінь мобільності капіталу означає, що зміна величини (і-і*) суттєво впливає на зміну міжнародних потоків капіталу;
• високий ступінь мобільності капіталу, за якого капітал є чутливим навіть до незначної зміни величини (і-і*);
• абсолютна мобільність капіталу, коли капітал вільно переміщується із однієї країни в іншу, чутливо реагує навіть на незначні коливання у різниці між внутрішньою і міжнародною процентними ставками.

      У моделі малої відкритою економіки  процентна ставка усередині країни збігається зі світовою: і = і*. Графічно випадок абсолютної мобільності капіталу зображається горизонтальною кривою платіжного балансу ВР.

      Окрім ступеня мобільності капіталу, внутрішню  процентну ставку певною мірою визначає світова процентна ставка. Слід враховувати  також вплив різних видів валютного  курсу (фіксованого чи плаваючого) на ефективність стабілізаційної політики.

      Проаналізуємо, як фіскальна політика впливатиме на малу відкриту економіку за умови  фіксованого валютного курсу  та різного ступеня мобільності  капіталу.

      

 

      Рис.1. Фіскальна політика в умовах фіксованого валютного курсу [5, С. 422-423].

      Стимулювальна фіскальна політика у випадку  нульової мобільності капіталу (див. рис. 1-а) переміщує криву IS1 праворуч і зумовлює зростання внутрішньої процентної ставки і збільшення доходу та імпорту (точка В). Це призводить до виникнення негативного сальдо платіжного балансу і підвищує попит на національну валюту. Однак для підтримання фіксованого курсу центральний банк повинен зменшити пропозицію грошей, що перемістить криву LM1 ліворуч. У результаті дохід зменшиться з Y1 до Y2 (точка С). Отже, збільшення державних видатків або зменшення податків призводить до еквівалентного витіснення інвестицій. Подібний результат спостерігатиметься у випадку низької мобільності капіталу (див. рис. 1-б). Проте, певна чутливість короткотермінових потоків капіталу до рівня процентних ставок означає часткове витіснення інвестицій, тому має місце незначне збільшення величини доходу. Із збільшенням мобільності капіталу фіскальна політика стає дієвішою, спричинюючи суттєвіше зростання доходу, оскільки витіснення інвестицій зменшується (див. рис. 1-в). За умови абсолютної мобільності капіталу витіснення внутрішніх інвестицій повністю перекривається припливом капіталу. Величина доходу збільшується (див. рис. 1-г).

        Рис.2. Фіскальна політика в умовах плаваючого валютного курсу

      Перейдемо до аналізу впливу фіскальної політики на малу відкриту економіку в умовах плаваючого валютного курсу.

      Стимулювальна фіскальна політика переміщує криву IS1 вправо. У випадку нульової (низької) мобільності капіталу збільшення доходу і процентної ставки при цьому зумовлює дефіцит платіжного балансу, а також знецінення національної валюти. Знецінення переміщує криву ВР1 праворуч до рівня ВР2, сприяє збільшенню експорту і зменшенню імпорту, а це стимулює подальше переміщення кривої IS2 праворуч (до IS3). У результаті дохід збільшиться з Y1 до Y2, чи відповідно - до Y3 (див. рис. 2-а, 2-б). Із зростанням ступеня мобільності капіталу ефективність фіскальної політики знижується (див. рис. 2-в). Оскільки стимулювальний характер фіскальної політики спричиняє позитивне сальдо платіжного балансу, поцінування національної грошової одиниці, зростання імпорту і зменшення експорту, то крива ВР1 переміститься вгору, а крива IS2 - ліворуч. Вплив фіскальної політики частково нейтралізується (дохід збільшиться з Y1 до Y3, а не до Y2). У випадку абсолютної мобільності капіталу (див. рис. 2-г) поцінування повністю нейтралізує заходи фіскальної політики.

      Отже, модель Мандела-Флемінґа, враховує вплив  на стан національної економіки іноземного сектора 

      Підсумовуючи, слід зазначити, фіскальна політика в умовах фіксованого валютного курсу впливає на сукупний дохід, і, чим вища мобільність капіталу, тим ефективнішими є заходи фіскальної політики. За плаваючого валютного курсу інструменти фіскальної політики є дієвими лише у випадку нульової або низької мобільності капіталу[7, С. 118]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      2. Поняття і склад  «витрат втрачених  можливостей»

      Все в економіці випливає з цього  центрального факту: оскільки ресурси  обмежені, то потрібно дослідити, як суспільство  вибирає для виробництва набір товарів і послуг, як різні товари виробляються, на них встановлюються ціни і хто має споживати товари, що виробляються.

      У повсякденному житті постійно доводиться вибирати, вирішувати, як використати  обмежені час і доходи. Піти в  кіно, чи прочитати книгу? Вчитися  далі, закінчивши університет, чи одразу йти працювати? В кожному з  цих випадків вибір у світлі обмежених  ресурсів вимагає від нас відмови від чогось, фактично, втрати можливості зробити щось інше. Ця втрачена альтернатива називається вартістю втрачених можливостей, або альтернативною вартістю.

      Наведемо  ще один приклад. На певній ділянці  землі можна збудувати автостоянку, автозаправну станцію, літнє кафе або магазин. Ми вирішили будувати автостоянку. Що ж буде ціною нашого вибору? Альтернативною вартістю відведення цієї землі під автостоянку виявляються збитки, пов'язані з відмовою лише від найбажанішої серед решти альтернатив. Це неможливість побудувати на цьому самому місці чи то автозаправну стацію, чи то кафе, чи то магазин, але не три об'єкти водночас. 
Таким чином, термін "ціна вибору" (або альтернативна вартість) стосується найбажанішої серед необраних альтернатив. Що саме серед даних нереалізованих можливостей було найнеобхіднішим, визначається додатковими дослідженнями. Але право називатися такою ціною мають лише ті блага, які за бажаністю посідають друге місце після обраного варіанту.

      Оскільки  ресурси обмежені, то перед будь-яким суспільством, чи є воно повністю колективізованою комуністичною державою, племенем жителів островів Південних морів, капіталістичною індустріальною нацією, сімейством робінзонів чи складається з одного тільки Робінзона Крузо, виникають три основні взаємопов'язані економічні проблеми:

      * Що повинно вироблятися, тобто  скільки і яких продуктів слід  виробити, тобто визначити кількість  продуктів, які необхідно та  можливо за конкретних умов  виготовити

      * Як ці товари потрібно виробити, тобто за допомогою яких матеріальних і трудових ресурсів, з використанням якої технології вони мають бути виготовлені?

      * Для кого призначаються продукти  та послуги, тобто як вони  розподіляються і кому, врешті-решт, підуть на споживання?

      Витрати виробництва — це грошовий вираз тих затрат підприємства (фірми), які показують, у що обходиться для нього створення відповідної продукції (товарів, послуг). До таких витрат належать елементи різних факторів виробництва, які використовуються в даному виробничому процесі. Основні з них: витрати на оплату живої праці (заробітна плата працівникам та підприємцям); витрати на придбання та утримання виробничих будівель, а також машин — обладнання, верстатів тощо (засобів праці); витрати на оплату природних ресурсів (землі, води, корисних копалин), що використовуються у виробництві як сировина та матеріали (предмети праці); витрати на оплату енергоносіїв (нафти, газу, вугілля, електричної енергії) та ін. — також предметів праці тощо.

      У матеріально-речовій структурі витрат в міру економічного розвитку змінюються як якісні параметри її елементів, так і функціональна роль основних з них. Тенденції таких змін зумовлюються науково-технічним прогресом.

      У реальній господарській практиці існують  об’єктивні причини, які пояснюють формування витрат виробництва як самостійної економічної категорії. В основі цього процесу лежать економічна відокремленість господарюючих суб’єктів (підприємств) і необхідність забезпечення їх простого відтворення. Підприємства-товаровиробники відносно економічно відокремлені один від одного як власники факторів (засобів) виробництва і створюваного ними продукту (товару). Подібне має місце навіть у межах однієї форми власності, наприклад у державному секторі, а тим більше — приватному.

      Водночас  речовий зміст витрат виробництва на різних етапах економічного розвитку має й різну суспільну форму. Так, в умовах простого товарного виробництва ці витрати вимірювалися вартістю спожитих матеріальних факторів виробництва. Разом з витратами праці безпосереднього індивідуального товаровиробника в формі суспільно необхідних затрат вони збігалися з вартістю товару.