Контрольна робота з : “Економічний ризик”

Міністерствоосвіти і науки, молоді та спорту України

Національнийуніверситетводногогосподарства та природокористування

Інститутпіслядипломноїосвіти

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

 

з дисципліни:

“Економічний ризик”

Варіант 19

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

студент ІПО,

спец. “Облік і аудит”

Перевірила:

Кушнір Н.Б.

 

 

 

 

 

Рівне 2013

 

Зміст

1. Різне ставлення до ризику та корисність.
2. Ризик менеджмент, його суть і прийоми.

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Різне ставлення до ризику та корисність.

Необхідно звернути увагу  на те, що вигляд функції корисності може дати інформацію про ставлення  до ризику особи, яка приймає рішення. Принагідно слід відмітити, що особу, яка  приймає рішення, називають несхильною до ризику, коли для неї більш пріоритетною є можливість одержати гарантовано сподіваний виграш у лотереї, аніж брати в ній участь. А тому умову несхильності до ризику можна записати так

U(M(X)) > M(U(X)).

Особу, яка приймає рішення, називають схильною до ризику, якщо для неї більш пріоритетною є участь у лотереї, ніж можливість одержати гарантовано сподіваний виграш. Відповідно, умова схильності до ризику записується як

U(M(X)) < M(U(X)).

Проміжне значення між  схильністю та несхильністю до ризику відіграє нейтральність (байдужість) до ризику. Вона визначається байдужістю особи у виборі між отриманням гарантованої суми, яка збігається із сподіваним виграшем, та участю у лотереї.

Очевидно, що умова байдужості до ризику:

U(M(Х)) = M(U(Х)).

Необхідно відмітити, що має  місце твердження: особа, яка приймає рішення, в тому і тільки тому випадку є:

а) несхильною до ризику, коли її функція корисності опукла вгору;

б) схильною до ризику, коли її функція корисності опукла вниз;

в) нейтральною до ризику, коли її функція корисності є лінійною.

Криві байдужості

Зауважимо, що  в (п+1) – вимірному евклідовому просторі поверхнею байдужості є п-вимірна поверхня, що відповідає фіксованому рівню (U=const) функції корисності.

Як приклад розглянемо функцію корисності, яка широко використовується у фінансово-інвестиційному аналізі:

де m — величина сподіваного прибутку (ефективності тощо), σ — величина ступеня ризику (середньоквадратичне або семіквадратичне відхилення тощо). Інтерпретація функції U(m, σ) така: інвестор вважає корисним для себе збільшення значення ефективності, але уникає відхилення цієї ефективності від сподіваного значення. Чим більше значення k, тим тенденція уникнення ризику, що породжується невизначеністю, проявляється більшою мірою. А тому величину k можна розглядати як кількісну міру толерантності інвестора до ризику (або як міру  несхильності до ризику). Відмітимо, що значення величини k є індивідуальним для кожного інвестора.

Необхідно наголосити, що геометричним образом зазначеної функції корисності є поверхня у тривимірному просторі (т, σ, U), а тому якщо покласти

U(m, σ) = m² – k σ ² = U = const,

то, надаючи різні значення константі U, отримуємо сімейство кривих (рис.1):

m² – k σ ² = U_i ,  i = 1, 2, ... , n = const.

 Cімейство кривих (в даному випадку гіпербол) в теорії функцій багатьох змінних називають лініями рівня, а в теорії корисності — кривими байдужості. На рис.1 побудовано криві байдужості для певної особи (коефіцієнт k — фіксований (k = const)).

Рис.1. Криві байдужості особи 

(різні рівні функції корисності)

Як уже відмічалось, різні  криві байдужості трактуються як різні рівні значень функції  корисності. Це означає, що збільшити  норму прибутку і водночас залишитися при тій же самій величині корисності, можна лише за рахунок збільшення ступеня ризику.

Відмітимо, у свою чергу, що неузгоджена одночасна зміна  значень норми прибутку і оцінки ризику може призвести до зміни рівня  корисності. Так, наприклад, зростання норми прибутку при незмінному ступені ризику означає перехід на іншу, «правішу», криву байдужості, що відповідає у даному випадку більшому значенню функції корисності. На рис.2.1.6 цій ситуації відповідає перехід з точки А до точки В. Аналогічно зменшення ступеня ризику при незмінній нормі прибутку означає перехід на криву байдужості, що відповідає більшій величині функції корисності. На рис.1 цій ситуації відповідає перехід з точки А до точки С.

Функція корисності з інтервальною нейтральністю до ризику

Необхідно відмітити, що функція корисності з інтервальною нейтральністю відображає ставлення до ризику особи, для якої характерна нейтральна позиція щодо ризику за умов, що результат (грошовий дохід, багатство) знаходиться в певних межах. У той же час при розгляді всього інтервалу зміни результату, корисність якого оцінюється, ставлення до ризику не буде нейтральним.

                        а)                                                            б)

Рис. 1. Інтервальна нейтральність: а– глобальна несхильність до ризику;

б – глобальна схильність до ризику

Зростаюча функція з інтервальною нейтральністю до ризику, яка відображає глобальну несхильність до ризику (опукла в гору), має такий вигляд:

,            а_і > 0,             і = 1, . . . , п.

На рис.1 (а) зображений графік такої функції для випадку, коли

а₁ > а₂ > ... > a_n>0,  0 = b₁ < b₂ < ...<b_n.

Зростаюча функція з інтервальною нейтральністю, яка відображає глобальну схильність до ризику, має такий вигляд:

          а_і > 0,             і = 1, . . . , п.

На рис.1 (б) зображений графік такої функції для випадку, коли

0 =  a₁< a₂ < ... < a_n;  0 = b₁ > b₂ >... > b_n.

 

2. Ризик менеджмент, його суть і прийоми.

 

Ризик — це фінансова  категорія. Тому на міру і величину ризику можна впливати через фінансовий механізм. Такий вплив здійснюється за допомогою прийомів фінансового менеджменту і особливої стратегії. У сукупності стратегія і прийоми утворюють своєрідний механізм управління ризиком, або ризик-менеджмент.

В основі ризик-менеджменту  лежать цілеспрямований пошук і  організація роботи по зниженню міри ризику, мистецтво отримання і  збільшення доходу (виграшу, прибутку) в невизначеній господарській ситуації.

Кінцева мета ризик-менеджменту  відповідає цільовій функції підприємництва. Вона полягає в отриманні найбільшого  прибутку при прийнятному для  підприємця співвідношенні прибутку і  ризику. Ризик-менеджмент являє собою систему управління ризиком і економічними відносинами, які виникають у процесі цього управління.

Ризик-менеджмент включає  в себе стратегію і тактику  управління. Під стратегією управління розуміються напрям і спосіб використання коштів для досягнення поставленої мети. Цьому способу відповідає певний набір правил і обмежень для прийняття рішення. Стратегія дозволяє сконцентрувати зусилля на варіантах рішення, які не суперечать прийнятій стратегії. Після досягнення поставленої мети стратегія як напрям і засіб її досягнення припиняє своє існування, Нові цілі ставлять задачу розробки нової стратегії.

Тактика — це конкретні  методи і прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Задачею тактики управління є  вибір оптимального рішення І  найбільш прийнятних в даній господарській ситуації методів і прийомів управління.

Ризик-менеджмент як система  управління складається з двох підсистем: керованої підсистеми (об'єкта управління) і керуючої підсистеми (суб'єкта управління).

Об'єктом управління в  ризику-менеджменті є ризик, ризикові вкладення капіталу і економічні відносини між господарюючими суб'єктами в процесі реалізації ризику, До цих економічних відносин відносяться відносини між страхувальником і страховщиком, позичальником і кредитором, між підприємцями (партнерами, конкурентами) і т.ін.

Суб'єкт управління в ризик-менеджменті  — це спеціальна група людей (фінансовий менеджер, фахівець з страхування  і інші), яка за допомогою різних прийомів і способів управлінського впливу здійснює цілеспрямоване функціонування об'єкта управління. Інформаційне забезпечення функціонування ризик-менеджменту складається з різного роду і виду інформації: статистичної, економічної, комерційної, фінансової і т.ін.

Ризик-менеджмент виконує  певні функції. Розрізняють два  типи функцій ризик-менеджменту:

1) функції об'єкта управління;

2) функції суб'єкта управління.

До функцій об'єкта управління в ризик-менеджменті відноситься  організація розв'язання ризику, ризикових  вкладень капіталу, роботи по зниженню величини ризику, процесу страхування ризиків, економічних відносин і зв'язків між суб'єктами господарського процесу.

До функцій суб'єкта управління в ризик-менеджменті відносяться прогнозування, організація, регулювання, координація, стимулювання, контроль.

Прогнозування в ризик-менеджменті  являє собою розробку на перспективу  змін фінансового становища об'єкта загалом і його різних частин.

Організація в ризик-менеджменті  являє собою об'єднання людей, які спільно реалізовують програму ризикового вкладення капіталу на основі певних правил і процедур.

Регулювання в ризик-менеджменті  являє собою вплив на об'єкт  управління, за допомогою якого досягається  стан стійкості цього об'єкта в  разі виникнення відхилення від заданих  параметрів.

Координація в ризику-менеджменті  являє собою узгодженість роботи всіх ланок системи управління ризиком, апарату управління і фахівців.

Стимулювання в ризик-менеджменті  являє собою спонукання фінансових менеджерів і інших фахівців до зацікавленості в результатах своєї праці.

Контроль в ризик-менеджменті  являє собою перевірку організації роботи по зниженню міри ризику. Контроль передбачає аналіз результатів заходів щодо зниження міри ризику.

Прийоми ризик-менеджменту  являють собою прийоми управління ризиком. Вони складаються із засобів розв'язання ризиків і прийомів зниження міри ризику. Засобами розв'язання ризиків є: уникнення їх, утримання, передача.

Уникнення ризику означає  просте ухилення від заходу, пов'язаного з ризиком. Однак уникнення ризику для інвестора часто означає відмову від прибутку.

Утримання ризику — це залишення  ризику за інвестором або на його відповідальності. Так, інвестор, вкладаючи венчурний  капітал, зазделегідь упевнений, що він може за рахунок власних коштів покрити можливу втрату венчурного капіталу.

Передача ризику означає, що інвестор передає відповідальність за ризик комусь іншому, наприклад, страховій компанії.

Зниження міри ризику —  це скорочення імовірності і об'єму  втрат. Для зниження міри ризику застосовуються різні прийоми, найбільш поширеними з яких є диверсифікація, придбання додаткової інформації про вибір і результати, лімітування, самострахування, страхування, хеджування, придбання контролю над діяльністю в пов'язаних областях.

Диверсифікація є процесом розподілу капіталу між різними  об'єктами вкладення, які безпосередньо  не пов'язані між собою, найбільш обгрунтованим і відносно менше витратоємним способом зниження міри фінансового ризику.

Диверсифікація — це розсіювання  інвестиційного ризику. Однак вона не може звести інвестиційний ризик  до нуля. Це пов'язано з тим, що на підприємництво впливають зовнішні чинники, які не пов'язані з вибором конкретних об'єктів вкладення капіталу, отже, на них не впливає диверсифікація.

До зовнішніх чинників відносяться процеси, що відбуваються в економіці країни загалом, військові  дії, зміна відсоткових ставок по депозитах, кредитах в комерційних  банках і т.ін. Ризик, зумовлений цими процесами, не можна зменшити за допомогою диверсифікації.

Таким чином, ризик складається  з двох частин: диверсифіци-руємого і недиверсифіцируємого ризику. Диверсифіцируємий ризик, званий ще несистематичним, може бути усунений шляхом його розсіювання, або диверсифікацією. Недиверсифіцируємий ризик, званий ще систематичним, не може бути зменшений диверсифікацією.

Інформація грає важливу  роль в ризик-менеджменті. Фінансовому менеджеру часто доводиться ухвалювати ризикові рішення, коли результати вкладення капіталу не визначені і засновані на обмеженій інформації. Якби у нього була більш повна інформація, то він міг би зробити більш точний прогноз і знизити ризик. Це робить інформацію товаром, причому дуже цінним, інвестор готов заплатити за повну інформацію.