МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ  І  НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ  ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

СПЕЦІАЛЬНИЙ  ФАКУЛЬТЕТ  ПЕРЕПІДГОТОВКИ  КАДРІВ

ПРОГРАМА  ПЕРЕПІДГОТОВКИ УПРАВЛІНСЬКИХ  КАДРІВ ДЛЯ СФЕРИ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Контрольна робота

З дисципліни

«Економіка і організація інноваційної діяльності» 

Вариант №18 

                                                                                  Виконано

                                                                                  Слухачем гр. 14 СФПК                                                              

                                                                                  Рибченко О.І

     Одеса 2011 р

18. Інтелектуальна власність як об’єкт інноваційного підприємництва

      Інтелектуальна  власність (скорочено «ІВ», англ. intellectual property) - результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї людини ( автора, виконавця, винахідника та інш. ) або кількох осіб. Право інтелектуальної власності — у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях. Але більш доцільним визначення інтелектуальної власності через зазначення об'єктів ІВ: авторські права (літературні твори, комп'ютерні програми, бази даних, карти, фотографічні твори); суміжне право;право промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, товарні знаки);фірмові та комерційні найменування;топографії інтегральних мікросхем; комерційна таємниця; та т.ін.

     Законодавство, яке визначає права на ІВ, базується  на праві кожного володіти, користуватися  і розпоряджатися результатами своєї  інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством.

     Поняття «ІВ» виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у галузі науки, виробництва, мистецтва і літератури. Інноваційна діяльність – це набагато більше ніж створення винаходу та новітнього технічного устаткування. Інновації в процесах виробництва, у галузі організації бізнесу, маркетингу та їх комерціалізація розширюють поняття цієї діяльності, відповідно до вимог сучасного світу та економічних тенденцій. Бізнес-рішення щодо інтелектуальної власності приймаються підприємцем на основі того, до якого типу належить об’єкт, який він хоче захистити. Захист за допомогою патентів має як переваги, так і недоліки в деяких випадках. Патент дорогий, потрібно чекати на його отримання, він має обмежений час використання. Так само й комерційна таємниця: вона хоч і не має перерахованих недоліків, та завжди є острах, що конкурент може скопіювати й використовувати чужу ідею. Але є й перевага – адже секретна інформація нікому не розкривається. Тому вибір залишається за підприємцем. Особливість США в тому, що кожен штат має свій закон щодо вирішення питань, пов’язаних з комерційною таємницею.

     З розвитком світової економіки, інтелектуальна власність і нематеріальні активи стали однієї з найбільш важливих складових частин активів підприємства. Оцінка об’єктів інтелектуальної власності – це визначення їх вартості, яка обумовлена потенційною ефективністю нематеріального активу. По суті, це оцінка споживчої вартості об'єкта, що формується виключно здатністю об’єкта приносити додатковий прибуток.

     На  жаль, за часи незалежності, держава  практично повністю відокремилась від підтримки та стимулювання винахідницької інноваційної діяльності, наслідком чого є практично втрата інституту винахідництва у країні. Проблемним також було та залишається питання захисту ОІВ. Натомість міжнародний досвід переконливо свідчить про важливість державної підтримки винахідницької інноваційної діяльності. Урядова підтримка є основою розвитку як інноваційних підприємств, так і окремих інноваторів. Наведу красномовний приклади. За даними фахівців Укрпатенту найпоширенішими формами державної підтримки є: пряме фінансування, яке досягає 50% витрат на створення нової продукції і технологій (Франція, США); надання позик, у тому числі без виплати відсотків (Швеція); дотації (практично всі країни); створення фондів упровадження інновацій з урахуванням можливого ризику (Велика Британія, Німеччина, Швейцарія, Нідерланди); безповоротні позики на впровадження нововведень, які досягають 50% витрат (Німеччина); відстрочка сплати мита чи звільнення від неї, якщо винахід стосується економії енергії (Австрія); безкоштовні патентні послуги (Нідерланди, в деяких випадках Німеччина). Ці заходи вважаються не тільки суттєвим досягненням урядів зазначених країн щодо управління інноваціями, але і формують конкурентні переваги країни у довгостроковій перспективі.

      На підприємстві, як правило, існують так звані інші нематеріальні активи - ліцензії на здійснення виду діяльності, на здійснення зовнішньоторговельних і операцій за квотою, на використання досвіду фахівців, права довірчого керування майном. Всі вони можуть бути визначені, оцінені й відображені у фінансовій звітності підприємства з подальшою їхньою комерціалізацією, тобто введенням у господарський оборот.

     Я так само хочу звернути увагу на те, що не відноситься до нематеріальних активів. Це інтелектуальні й ділові якості персоналу організації, його кваліфікація й трудові навички, тому що вони не відповідають критеріям активу, невіддільні від своїх носіїв і не можуть бути використані без них. Також це  незакінчені або не оформлені у встановленому законодавством порядку науково-дослідні, дослідно-конструкторські й технологічні роботи.

     Нематеріальні активи, і особливо об'єкти інтелектуальної  власності, є одним з важливих аспектів діяльності організації й  заставою її успішного розвитку. Але  саме виявлення й ідентифікація таких об'єктів як активів підприємства процес складний й потребує професійного підходу.

     Особливо  актуальним є використання об'єктів  інтелектуальної власності при  формуванні статутного капіталу, оскільки це дозволяє заощадити засновникам частину коштів, дуже необхідних при запуску бізнесу. Головне в такому випадку -  наявність правильно оформлених документів, що підтверджують права на такі об'єкти. Але на сьогоднішній день переважна більшість українських компаній використовують вже наявні результати науково-технічної й інтелектуальної діяльності в не охоронюваному виді, оскільки права на них не оформлені належним чином.

     Я хочу підкреслити, що на сьогоднішній день, інтелектуальна власність є  одним із самих незадіяних ресурсів підприємства. Відбиття всіх активів у балансі компанії по справедливій вартості дає можливість  зацікавленим особам скласти адекватну картину про діяльність компанії, а так само про її перспективи.

     Оцінка  вартості інтелектуальної власності  вимагає ретельного вивчення наявних даних з метою визначення потоку доходів, що асоціюються з оцінюваними активами, ідентифікації юридичного та економічного залишкового терміну служби активів і застосовних методик оцінки, точного відображення вартості. Оскільки вартість ОІВ формується потоком додаткових доходів, що виникають за рахунок використання ОІВ, то мають бути виявлені всі можливі види доходу: як підвищення ціни продукції або послуг, збільшення їх обсягу реалізації, так і будь-яка економія витрат. Основною складністю при оцінці вартості інтелектуальної власності є недостатня кількість об'єктивної інформації про стан кон'юнктури відповідних сегментів ринку, особливо з урахуванням того, що всі розрахунки необхідно робити виходячи з реальних програм і планів.

     У першу чергу, це актуально для інноваційно-розвинених компаній, де обсяг матеріальних активів невеликий, а інтелектуальний потенціал високий. Особливу увагу на використовувані фактично нематеріальних активів варто звернути увагу НДІ, Конструкторським Бюро, навчальним закладам, компаніям, що працюють на медіа-ринку, в ІТ- індустрії, консалтингу. Для зазначених компаній є характерним наявність великої кількості об’єктів патентного та авторського права, наукових розробок, патентоспроможних результатів досліджень, методик, програмного забезпечення, бази даних, «ноу-хау», клієнтських контрактів. Але основною частиною інтелектуального капіталу є все ж таки репутація компанії (гудвіл), яка має багато складових: це і вигідне географічне розташування, висококваліфіковані управлінці, ефективна корпоративна практика, постійна клієнтура, добре поставлена система збуту,  сприятливі кредитні умови і т.д. Таким чином, джерело гудвілу — це всі позитивні моменти, властиві даному конкретному підприємству. Для таких активів практично неможливо визначити витрати на створення та термін їх корисного використання.

      Загалом значення інтелектуальної власності  недооцінюється у підприємницькому середовищі: 78,9% підприємств сектора МСП не використовують вітчизняних і 97,6% – міжнародних патентів. Серед підприємств, які впроваджували нові технології для удосконалення продукції або створення нового продукту, 21,1% застосовують вітчизняні, і лише 2,4% міжнародні патенти.

      У той же час, зменшення кількості  інноваційно активних підприємств, обсягів реалізованої інноваційної продукції, кількості освоєних інноваційних видів продукції, поєднується з  позитивною  динамікою кількості  поданих заявок на видачу патентів, що свідчить про наявність інтелектуального потенціалу, але недостатню його реалізацію.

      Нерозвиненість  інноваційної інфраструктури та низька її якість зумовлюють високі трансакційні витрати, пов’язані з пошуком інформації про інноваційні розробки та партнерів у сфері комерціалізації технологій і винаходів, захистом прав інтелектуальної власності, несумлінною конкуренцією у цій сфері. Зростають міжрегіональні диспропорції у розміщенні інституційної інфраструктури інноваційної діяльності.

      Як  наслідок, знижується престижність інтелектуальної праці через значні затрати часу на НДДКР та відсутність адекватного матеріального заохочення. Демотивація до промислового і комерційного використання об’єктів інтелектуальної власності у секторі МСП, недооцінка підприємствами інтелектуального капіталу призводить до спрямування ресурсів фінансової сфери на інвестування підприємств “старопромислових галузей”, а не до інноваційно активних підприємств чи науково-дослідних розробок.

      У практиці господарювання зарубіжних підприємств спостерігається тенденція до зростання вартості нематеріальних активів та перетворення їх у основний ресурс розвитку бізнесу та зростання вартості бізнесу. Це, в першу чергу, стосується підприємств, що здійснюють інноваційну діяльність. Співвідношення ринкової вартості компанії до балансової вартості її активів для 500 найбільших компаній, що входять у список журналу Fortune, зросло від 5%  у 1978р. до 90% у 2004 р., причому збільшення відбувається за рахунок нематеріальних активів та інтелектуального капіталу (знання, вміння, бізнес-моделі, бренд тощо). Так, в 1995 році, коли компанія ІВМ поглинула Lotus, заплативши за неї 3,5 млрд. дол., матеріальні активи якої оцінювалися в 230 млн. дол., коефіцієнт Тобіна досягнув 15,2.. Для окремих  високотехнологічних компаній цей коефіцієнт може досягати кількох сотень. Це безумовно свідчить про те, що в даних компаніях належним чином оцінено їх інтелектуальний капітал.

      Підприємства не використовують інтелектуальну власність як об’єкт капіталовкладення. Проте існує багато прикладів зарубіжного досвіду, коли підприємства підвищили свою ринкову вартість після придбання важливих патентів у ключових технологіях. Вартість підприємства на ринку оцінюється з врахуванням його активів, очікуваного прибутку та поточних ділових операцій. Придбання ключових патентів може істотно вплинути на прогнози щодо майбутнього прибутку, проте в Україні використання інтелектуальної власності є обмеженим через нерозвиненість ринку в цій сфері. Внутрішній ринок об’єктів інтелектуальної власності вже  пройшов стадію формування і  на теперішній час потребує державної підтримки, здійснення єдиної державної політики щодо захисту національних інтересів у сфері економіки. Цікавим є досвід зарубіжних країн з цього питання. Так, у Фінляндії діє принаймні шість організацій, що займаються консалтинговою та посередницькою діяльністю у сфері комерціалізації інтелектуальної власності. Вони діють на території всієї країни. Серед них є приватні організації, такі як, наприклад, Фонд винаходів Фінляндії.

      Проте проблемою залишається те, що в  Україні в структурі системи  охорони інтелектуальної власності  нерозвинутими залишаються елементи, що здійснюють комерціалізацію об’єктів інтелектуальної власності. Тому   необхідним є створення мережі регіональних організацій, які б займались консалтинговою та посередницькою діяльністю у сфері комерціалізації інтелектуальної власності. Крім того, необхідно активізувати процес створення приватних організацій з питань комерціалізації інтелектуальної власності та розвивати створену в Україні Інтернет-біржу, що забезпечує електронний доступ до баз даних про винаходи.