Концептуальні засади взаємодії економіки та екології

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

 

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ  НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Вадима ГЕТЬМАНА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЕСЕ

 

з дисципліни «Національна економіка»

 

на тему «Концептуальні засади взаємодії економіки та екології»

 

 

 

 

 

 

 

 

студентки факультету  Міжнародна економіка і менеджмент

 

3-го курсу, спеціальності 6503, 6 групи

 

Веклич Марії  Олександрівни

 

Викладач  Чистов С. М.

 

 

 

 

 

 

Оцінка  ………  балів

 

"19" травня  2011р.

 

……………………………

(підпис  викладача)

 

 

 

 

КИЇВ – 2011

Впровадження у виробництво найновіших досягнень науки і техніки, поява нових технологій, енергоджерел і матеріалів призвели до революційних змін у житті суспільства. Людство вступило в епоху науково-технічної революції, що посилило антропогенний вплив на природу. Цей вплив має суперечливий характер. У ньому переплітаються позитивні й негативні явища. З одного боку, вдосконалення технологій і зростання виробництва сприяють більш повному задоволенню потреб людей, раціональному користуванню природними ресурсами, збільшенню виробництва продуктів харчування і т.ін. З іншого — забруднюється природне середовище, знищуються ліси, посилюється ерозія ґрунтів, випадають кислотні дощі, зменшується озоновий шар землі, погіршується стан здоров'я людей тощо.

Зростаючі потреби суспільства і виробництва обумовлюють подальше прискорення темпів науково-технічного прогресу. Цілком зрозуміло, що чим вищий історичний етап розвитку суспільства, тим більшою мірою стан природного середовища детермінується цілепокладаючою людською діяльністю. Поглиблення і розширення масштабів такої діяльності можуть призвести до глобальних суперечностей у розвитку цивілізації, які можна подолати лише шляхом проведення докорінних змін у рамках розвитку самого суспільства. Сучасна екологічна ситуація складалась стихійно в ході діяльності людей, спрямованої на задоволення їхніх потреб. Людина досягла висот сучасної цивілізації завдяки тому, що постійно змінювала природу у відповідності зі своїми цілями. Люди досягали цілей, на які розраховували, але одержували наслідки, яких не чекали. Науково-технічна революція змінює стосунки людини з природою, створює нові умови її існування, помітно впливає на спосіб її життя і праці. Використовуючи сучасні засоби виробництва, людство впливає на природу в планетарному масштабі. Різке збільшення масштабів такого впливу загострило проблему передбачення наслідків людської діяльності. Екологічне прогнозування стало необхідною умовою оптимізації процесу взаємодії суспільства і природи. Тому важливо мати еколого-економічну оцінку науково-технічного прогресу. Ця суперечливість пов'язана з нерівномірністю розвитку різних галузей виробництва, науки і техніки. Подальше вдосконалення техніки має здійснюватись із врахуванням її негативного впливу на стан природного середовища. В умовах структурної перебудови економіки України, заміни застарілої техніки і технології новими відкриваються широкі можливості для помітного зменшення негативного впливу виробничої діяльності на природу. Взаємовідносини суспільства і природи полягають у тому, що фактори економічного зростання — трудові ресурси, засоби виробництва і природні ресурси — у комплексі використовуються суспільством для розвитку виробництва. Питання взаємовідносин суспільства і природи та використання природних ресурсів стають дедалі актуальнішими. І це зрозуміло, бо з розвитком виробництва вилучаються все нові багатства природи, зростає вартість сировини, збільшується кількість відходів, що викидаються у навколишнє середовище. Однак, і це очевидно, було б неправильно вирішувати проблеми збереження ресурсів і середовища шляхом припинення росту або навіть скорочення обсягів виробництва. Такі припущення суперечать закономірностям розвитку людського суспільства і практично нездійсненні.Отож, на мою думку постають дві взаємопов'язані проблеми: перша — вплив обмеженості природних ресурсів на їх використання і розвиток суспільного виробництва, зростаюче забруднення середовища; друга — необхідність розробки комплексу заходів щодо ліквідації цієї небезпеки для подальшого розвитку суспільства.

Природокористування має загальний характер, оскільки будь-який вид діяльності людей викликає зміни природного середовища. Ускладнення взаємозв'язків у природних, виробничих і соціальних системах, зростання пріоритету природогосподарських зв'язків викликають необхідність їх регулювання.

В умовах науково-технічного прогресу значно ускладнились взаємовідносини суспільства з природою. Людина отримала можливість впливати на хід природних процесів, підкорила сили природи, почала опановувати майже всі доступні відновні і невідновні природні ресурси, але разом з тим забруднювати і руйнувати довкілля.

Втручання людини у природні процеси різко зростає і може спричиняти зміну режиму ґрунтових і підземних вод у цілих регіонах, поверхневого стоку, структури грунтів, інтенсифікацію ерозійних процесів, активізацію геохімічних та хімічних процесів у атмосфері, гідросфері та літосфері, зміни мікроклімату тощо. Сучасна діяльність, наприклад, будівництво гідротехнічних споруд, шахт, рудників, доріг, свердловин, водойм, дамб, деформація суші ядерними вибухами, будівництво гігантських міст, обводнення і озеленення пустель, та інші повсякденні аспекти діяльності людини, вже викликали значні видимі і приховані зміни довкілля.

Проте абсолютизувати негативні тенденції природокористування не варто, оскільки це протиставляє науково-технічний прогрес і підвищення добробуту населення збереженню навколишнього середовища. Якщо науково-технічний прогрес буде орієнтуватись на цілі, вибрані згідно з критеріями загальнонародної користі і соціальної справед-.ливості, то цілком можливою стане реалізація формули гармонійного природокористування - збереження і процвітання.

Отже, економічна діяльність суспільства суттєво впливає на погіршення екологічної ситуації, проте, я вважаю, що і контролювати і зменшувати вплив людини на навколишнє довкілля найефективніше економічними механізмами.

Можна виділити такі елементи економічного механізму природокористування:

- плата за користування природними ресурсами;

- система економічного стимулювання природоохоронної діяльності;

- плата за забруднення навколишнього середовища;

- створення ринку природних ресурсів;

- вдосконалення ціноутворення з урахуванням екологічного фактору, особливо на продукцію природоексплуатуючих галузей;

- екологічні фонди;

- екологічні програми;

- продаж прав на забруднення;

- система “застава – повернення”;

- екологічне страхування.

На основі економічних оцінок має вводитися  платність природокористування. Введення платного природокористування має сприяти більш адекватному врахуванню екологічного фактора в економіці, раціональному використанню природних ресурсів. Певним чином плата за природні ресурси є аналогом екологічного податку. Серед платежів за природні ресурси я виділяю плату:

- за право користуватися природними ресурсами;

- за відновлення та охорону природних ресурсів.

Оплатне природокористування визначає характер системи економічного стимулювання природоохороної діяльності, заходів із зниження забруднень навколишнього середовища. Ця система має сприяти формуванню екологічно збалансованої поведінки виробника та споживача. До системи економічного стимулювання можна віднести оподаткування, субсидування, пільгове кредитування природоохоронної діяльності, прискорену амортизацію фондів та інші заходи.

Більшість з цих напрямків вже показала свою екологічну ефективність у багатьох країнах світу, тож я вважаю Україні необхідно застосовувати іноземний досвід.

Важливим елементом в системі економічного механізму природокористування є платежі за забруднення природного середовища. Вони компенсують еколого – економічні збитки, екстерналії, скоєні підприємствами. Хоча, очевидно, що зараз вони компенсують лише незначну їх частину.

Для реалізації важливих екологічних завдань велике значення має формуванння екопрограм – комплексних заходів. Цільові екологічні програми в нашій країні необхідні для вирішення наступних питань:

- виконання міжнародних зобов’язань (охорона озонового шару, подоланння проблеми парникового ефекту, збереження біорізноманіття);

- охорона та раціональне використання природних ресурсів;

- охорона особливо цінних природних об’єктів;

- реабілітація зон екологічного лиха.

Великі перспективи має розвиток ринкових механізмів продажу прав на забруднення. Одна з важливих його складових – право на продаж різного виду викидів та скидів. Спрощена схема цього механізму така. Підприємство, що бажає розширити своє виробництво, має вибір: створити надійну систему очищення у себе або викупити право на додаткове забруднення у іншого підприємства. В результаті загальна сума забруднень не збільшується, а сума витрат на охорону природи мінімізується.

 

Отже, економічний розвиток визначається трьома факторами економічного росту, трудовими ресурсами, штучно створеними засобами виробництва, природними ресурсами. Економічна наука мало звертала увагу на екологічні проблеми, що й стало одною з причин формування техногенного типу економічного розвитку. Цей тип можна охарактеризувати як природоруйнівний, оснований на використанні штучних засобів виробництва, створених без урахування екологічних обмежень.

Для запобігання глобальної та локальної екологічних криз необхідно змінити техногенний тип розвитку на стійкий. Останній дає можливість задовільнити потреби сучасних поколінь. Але не ставить під загрозу існування наступних. Концепція стійкого розвитку набула визнання як в економічній науці, так і в міжнародній практиці.

На мою думку, економічний механізм природокористування в Україні знаходиться у стадії формування . його подальший розвиток повинен базуватися на:

- оцінці ефективних чинних елементів економічної системи в стимулюванні раціонального користування природними ресурсами.

- розробці спеціальних елементів економічного механізму, що стимулював би збереження середовища існування людини, законодавче та нормативно-методичне забезпечення їх функціонування.

- оцінці світових тенденцій економічного розвитку.

Розвиток екологічної економіки тісно пов’язаний з пріоритетами внутрішньої та зовнішньої політики держави. Вони повинні забезпечити природо- та ресурсозберезжні національні інтереси.