Класифікація видів страхування в країнах Європи

Класифікація  видів страхування в країнах  Європи

 

“… кожний шукає безпеки, але тоді ви – у пошуках неможливого, ви зустрінетесь зі спустошеністю. Бути у безпеці неможливо, це не в природі  речей. Небезпека – це сама душа життя, небезпека – це сам смак: як море солоне на смак, так і саме життя, де б ви його не пробували, має смак небезпеки…”

(Ошо. “Когда  туфли не жмут”. – М.:САМХИТА, 1999.)

 

Всім добре відомо, що страхування це невід’ємний атрибут  держави із ринковою економікою. Кожна країна, що сьогодні стоїть на верхівці «світової піраміди» повинна мати добре розвинутий страховий комплекс.

Отже, слід розглянути ті види страхування, що можуть сьогодні надати страхові компанії.

 

Сьогодні є такі види страхування в країнах Європи:

 

• Страхування життя.
• Страхування ренти і пенсій.
• Страхування від нещасних випадків.
• Обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків.
• Індивідуальне та колективне добровільне страхування від нещасних випадків.
• Обов’язкове медичне страхування.
• Добровільне медичне страхування.
• Страхування майна на випадок вогню, стихійного лиха та крадіжки.
• Особливості страхування майна сільськогосподарських підприємств.
• Страхування технічних ризиків.
• Економічний зміст страхування кредитних ризиків.
• Організаційні форми страхування кредитів.
• Страхування депозитів.
• Страхування від втрат прибутку.
• Морське страхування.
• Авіаційне страхування.
• Страхування наземного транспорту.
• Страхування вантажів.
• Страхування будівель.
• Страхування тварин.
• Страхування домашнього майна.
• Поліси страхування загальної цивільної відповідальності.
• Страхування відповідальності виробника за якість продукції.
• Страхування відповідальності роботодавця.
• Страхування професійної відповідальності.
• Страхування відповідальності за екологічне забруднення.
• Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.
• Страхування відповідальності перевізника вантажів.

На свій розсуд я вибрав декілька видів страхування, щоб  розглянути їх більш детально.

 

Авіаційне страхування − це загальна назва комплексу майнового, особистого страхування та страхування відповідальності, яка випливає з експлуатації повітряного транспорту і захищає майнові інтереси юридичних та фізичних осіб у разі настання певних подій, визначених договором страхування або законодавством.

Розрізняють обов’язкове та добровільне авіаційне страхування. Обов’язковість низки авіаційних видів страхування обумовлена міжнародними конвенціями з цивільної авіації, до яких приєдналася Україна, та внутрішніми законодавчими актами. Воно поширюється на усіх авіаексплікатантів України як на території нашої країни, так і за її межами.

Добровільні види авіаційного  страхування − це широкий спектр в основному страхування майна та страхування відповідальності різних підприємств і організацій, котрі беруть участь у функціонуванні цивільної авіації.

Особливості проведення авіаційного страхування. Порядок та умови проведення авіаційних видів страхування є специфічними і потребують докладного висвітлення. Це, зокрема, зумовлено такими чинниками:

• авіаційне страхування має справу з особливими, відмінними від інших видів майна ризиками;
• значний розмір страхових сум передбачає узгодження дій страховиків і перестраховиків;
• авіаційні ризики можуть тягти за собою катастрофічні та кумулятивні збитки;
• авіаційне страхування тісно пов’язане з міжнародним страховим ринком;
• авіаційне страхування регулюється як національним, так і міжнародним правом;
• для проведення операцій з авіаційного страхування потрібна розвинена спеціалізована інфраструктура;
• авіаційні ризики висувають високі вимоги до професійної підготовки фахівців, які здійснюють їх страхування.

 

Отже, авіаційне страхування  є досить складним за своєю суттю, а його реалізація потребує від страховика особливого підходу.

Щоб страхова компанія могла  здійснювати авіаційне страхування, вона має задовольняти певні неодмінні  умови.

Наявність професійно підготовлених фахівців-експертів. Страхова компанія, котра здійснює авіаційне страхування, повинна мати фахівців, які володіють не лише економікою страхування, а й глибокими знаннями з питань технічної експлуатації повітряних суден, сертифікації в цивільній авіації, правил виконання польотів і, безперечно, міжнародного права. Такі фахівці, як правило, аналізують інформацію, надану страхувальником перед укладанням договору страхування, і виконують функції аварійного комісара в разі настання страхового випадку. Складність сучасної авіаційної техніки та причинно-функціональний зв’язок між елементами сучасної авіаційно-транспортної системи цивільної авіації потребують від страхової компанії використання високих професіоналів цивільної авіації на постійній основі.

Варшавська конвенція 1929 року та поправки до неї, відомі як Гаазький протокол 1955 року (збільшення ліміту відповідальності за смерть чи тілесні ушкодження від 125 до 250 тис. золотих франків). Офіційною  мовою Конвенції є французька.

Гвадалахарська конвенція 1961 року, яка встановлює відповідальність між фактичним авіаперевізником та перевізником за договором і особливо важлива в разі врегулювання питань страхових відшкодувань при спільній експлуатації літака кількома авіаперевізниками.

Римська конвенція − установлює ліміти відповідальності перед третіми особами всіх авіаперевізників.

Монреальські протоколи  ІСАО − 1, 2, 3, 4 (International Civil Aviation Organization − Міжнародна організація цивільної авіації) замінили золотий франк на Спеціальні права запозичення (SDR - Special Drawing Right);

У травні 1999 року на дипломатичній  конференції у Монреалі було укладено Конвенцію ІСАО. Її мета − повністю замінити систему Варшавської конвенції. Конвенцію ІСАО підписали 53 держави, а набере вона чинності після того, як її ратифікують 30 держав.

До найважливіших правових актів належать також різноманітні резолюції ІАТА, 6006 (International Aviation Transport Association) із питань вантажних авіаперевезень; Повітряний кодекс України (1993 p.), статті 103 і 105; Постанова Кабінету Міністрів України від 13 липня 1989 року за № 1083 «Про порядок та умови здійснення обов’язкового авіаційного страхування’; Закон України «Про страхування».

Наприклад, якщо у аеропорту  однієї з країн український літак  під час рулювання пошкодить світлотехнічне обладнання аеропорту або літак іншої авіакомпанії, то керівництво аеропорту вправі затримати подальший політ українського літака до підтвердження легальності та дії сертифікатів страхування, які неодмінно мають бути на борту літака. Якщо таке підтвердження отримано й установлено зв’язок зі страховиком, то українська авіакомпанія може здійснювати подальший політ. Інакше літак буде затримано, авіакомпанія-експлуатант понесе великі збитки і дозволу на виліт не буде отримано доти, доки не підтвердиться дійсність сертифіката страхування. Тому страховик має уважно оформляти сертифікати як бортові документи літака, використовуючи лише міжнародне визнаний текст, та мати змогу підтримувати при потребі цілодобовий зв’язок зі своїми клієнтами.

Щодо відшкодування збитків пасажирам важливо пам’ятати, Що ліміти відповідальності в різних країнах неоднакові. Наприклад, в Україні цей ліміт становить не менш як 20000 дол. США за кожну особу, у країнах Європейського союзу − не менш як 100000 дол., а у США, Канаді, Японії − не має обмежень. Необмежений ліміт відповідальності означає, що особа, яка потерпіла від авіаційної події, може подати позов на необмежену суму, і він може бути визнаний судом. У такому разі загальна сума відшкодування повинна бути саме такою, яку визнав суд.

Відповідальність за багаж здебільшого встановлюється як 1 дол. за 1 кг, а за вантаж − 20 дол. за 1 кг. Тому страхування цього виду може здійснюватись як з визначенням лімітів відповідальності окремо за одного пасажира, за 1 кг багажу або вантажу та окремо перед третіми особами. У практиці при страхуванні цього виду дуже часто застосовують так званий єдиний комбінований ліміт (combine single limit). Ліміт відповідальності в комбінованому ліміті − це загальна максимальна страхова сума (страхове відшкодування), що може сплатити страховик за сукупністю позовів третіх осіб, пасажирів, вантажовласників стосовно одного страхового випадку.

Як приклад можна  згадати катастрофу літака, що сталась  у одній із країн Європи, де уламки літака зруйнували будівлі й стали причиною смерті кількох осіб, котрі перебувати тут на цей час. Крім того, загинули всі пасажири, які були на борту. Страхова сума − комбінований ліміт відповідальності становив 500 млн дол. Виплата, у мільйонах доларів, здійснювалась так: пасажирам (або спадкоємцям за законом) за їхній багаж і вантаж − 380; сім’ям загиблих на землі − 80; компенсація за зруйновані будівлі − 40. Усього − 500 млн. дол.

 

Морське страхування − один із найдавніших видів страхування. Перший зі збережених донині страхових полісів було виписано в середньовічній Італії (1347) у зв’язку саме з морським перевезенням.

Сучасне страхування  асоціюється з Лондонським Ллойдом, який розпочав свою діяльність 1688 року також із морського страхування. А воно й за тих часів робило вже не перші кроки.

Більш ніж за три сторіччя розвитку морського страхування  було відпрацьовано головні принципи, поняття й механізми, які застосовуються і донині, іноді лише з невеликими змінами.

Незважаючи на деякий занепад вітчизняної морської індустрії в середині 90-х років, останнім часом в Україні намітилися тенденції до оздоровлення галузі. Поступово зростає попит на послуги національних страховиків із боку власників річкових і морських суден, фрахтувальників, операторських компаній, морських посередників, таких як суднові агенти й брокери.

Термін «морське страхування» неможливо знайти в класифікаціях, пропонованих східноєвропейськими авторами. Пояснюється це тим, що йдеться про комплексне поняття, яке охоплює види страхування, що традиційно належать як до страхування майна, так і до страхування відповідальності. Більш того, тут − у страхуванні відповідальність судновласників − є також елементи особистого страхування.

 

Основні види морського страхування такі:

• страхування каско суден на термін (Hull and Machinery);
• страхування каско суден на період будівництва (будівельні ризики − Builders' Risks);
• страхування військових і страйкових ризиків (War and Strikes);
• страхування ризику втрати фрахту (Loss of Hire);
• страхування особливих майнових інтересів (Increased Value);
• страхування додаткової відповідальності (Excess Liabilities);
• страхування контейнерів;
• страхування відповідальності судновласників (Shipowners' Liability або Р&І);
• страхування відповідальності фрахтувальників (Charerrers' Liability);
• страхування відповідальності суднових агентів (Ship's Agents Professional Indemnity);
• страхування відповідальності суднових брокерів (Ship Broker's Liability).

 

Проілюструємо розмаїтість  видів морського страхування  таким прикладом. Уявімо собі, що певне  судно заходить із вантажем в український порт. Які особи зацікавлені укласти договори щодо ризиків, пов’язаних із таким перевезенням?

1. Вантажоодержувач чи  відправник вантажу − залежно від умов перевезення − укладає договір страхування вантажів.

2. Судновласник має застрахувати:

• свою відповідальність за можливе незбереження вантажу;
• свою ж відповідальність у разі, коли шкоди було завдано третім особам;
• каско самого судна;
• ризик утрати фрахту.

3. Судновий менеджер (якщо судно є об’єктом справжнього менеджменту) страхує свою відповідальність − за неправильне використання судна.

4. Фрахтовий брокер  укладає договір страхування  від професійних помилок.

5. Фрахтувальник, поліс  якого покриває відповідальність  перед третіми особами, у тому  числі й перед власником судна  за його ушкодження чи загибель, також має застрахуватися.

6. Субфрахтівник, якщо  такий є, також страхує свою  відповідальність

7. Стивідорні компанії чи оператори терміналів страхують свою відповідальність за загибель чи ушкодження вантажів.

8. Портова влада покриває свою відповідальність перед третіми особами − особливо з огляду на те, що вони відповідають за навігаційну безпеку в акваторії порту.

9. Лоцмани, якщо вони  є окремими від портової влади компаніями, страхують свої професійні помилки.

10. Суднові агенти страхуються від професійних помилок.

11. Страхові брокери  (один із яких − автор цих рядків) також зобов’язані мати поліс, що покриває їхні професійні помилки.

 

Страхування від втрат  прибутку:

В економічній, страховій  літературі зміст поняття фінансового  ризику не є однозначним. Здебільшого страхування фінансових ризиків розглядається у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні це страхування тлумачиться як страхування лише кредитних ризиків, а широке його розуміння охоплює також усі види страхового захисту тих ризиків, які виявляються в будь-якій сфері визначених фінансових відносин або безпосередньо спричинюють фінансові втрати.

Згідно з класифікацією  ризиків, пропонованою Першою директивою ЄС від 24 липня 1973 року, до групи фінансово-кредитних ризиків віднесено як ризики, що виявляються у зв’язку із наданням кредитів, так і ризики, які призводять до інших фінансових збитків. Серед більш ніж десяти ризиків, об’єднаних у фінансову групу, найбільш загрозливим е ризик втрат прибутку. Прибуток є одним із найважливіших результативних показників фінансово-економічної діяльності будь-якого господарського суб'єкта. Отже, страхування від втрат прибутку є найбільш репрезентативним видом страхування фінансових ризиків.