Характеристика туристичних потоків в Україні

     На сучасному етапі суспільного розвитку значну роль для економіки кожної окремої країни і світу вцілому відіграє світове господарство, яке поєднує національні господарства, що пов’язані і взаємодіють за законами міжнародного поділу праці.

     Він полягає в спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів та послуг і товарному обміні цими продуктами на світових ринках. МПП виникає між країнами, що захищені своїм державним суверенітетом. Формування спеціалізації господарства підкоряється дії закону порівняльних переваг, запропонованим Д. Рикардо в 1917 р., який стверджує, що кожній країні, навіть тій, яка має абсолютні переваги з виробництва будь-яких товарів, вигідніше зосередити свої зусилля на виробництві тих товарів і послуг, у виробництві яких вона досягла порівняно більшої ефективності, і експортувати їх в обмін на товари, яких вона не виробляє. А це означає, що кожна країна має порівняльну перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і може дістати зиск, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші товари чи послуги.

     Для реалізації можливостей, що виникають у процесі розвитку МПП та забезпечення руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили, на світових ринках потрібна постійна підтримка міжнародних двосторонніх та багатосторонніх відносин, укладенні зовнішньополітичних та зовнішньоторгових угод, як між окремими фірмами, так і між урядами країн.

     Економічні зв’язки між країнами мають багатовікову історію. Протігом століть вони існували переважно як зовнішньоторгівельні, вирішуючи проблему забезпечення населення товарами, які національна економіка виробляла неефективно або не виробляла взагалі. З розвитком еволюції зовнішньоекономічні зв’язки переросли межі зовнішньої торгівлі і перетворились в складну сукупність міжнародних економічних відносин, що стосуються інтересів всіх держав.

     Міжнародні зв’язки виступають сьогодні найважливішим фактором економічного роста, структурних зрушень і підвищення ефективності національного виробництва, одночасно є і каталізатором диференціації країн, нерівномірності їх розвитку. Це можна довести тим, що сучасне світове господарство як в політичному, так і в соціально-економічному відношенні неоднорідне і характеризується великою кратністю. Як колись, на світовій арені серед суб’єктів економічної діяльності країни з різним рівнем промислового розвитку, умовами і стандартами життя суспільства. 

   Виникнення світового ринку і стадії його розвитку 

   Відомі американські економісти Макконнелл і Брю пишуть, що "ринок - всякий інститут або механізм, що зводить разом покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників) конкретного товару або послуг". Ринок є система обміну різними по своїх споживчих властивостях продуктами праці як товарами. Продукти передаються постачальниками покупцям не безплатно, а на відплатній основі. Виходить, ринок припускає наявність як різних по своїх споживчих властивостях продуктів праці, так і їхніх різних власників.

     Визначення вмісту ринку зустрічаються різні. Тому приведемо ще одне з них, що, на нашу думку, відбиває найбільш адекватно його вміст. Отож, ринок - це засіб або механізм реалізації і придбання товарів і послуг, у якому беруть участь продавці і покупці, тобто він являє собою систему співвідношення пропозиції і попиту різних власників. Коротше кажучи, ринок - це вартісна система обміну різними продуктами праці. Тому не ставтесь скептично до базару, як деякі це роблять, тому що базар і супермаркет - це усього лише різновиду усе тієї ж системи товарного обміну різними продуктами праці. У той же час народне тлумачення ринку відрізняється від його наукового змісту. У повсякденному житті під ринком розуміють місце, де продаються і купуються товари. У дійсності ж ринок не зводиться до місця. Ринок це не місце, а визначений механізм товарного виробництва.

     Виникнення і становлення ринку обумовлено розвитком суспільного поділу праці і товарного виробництва. З ростом товарного виробництва розвивається і ринок - засіб обміну продуктів, що призначені для продажу, а не споживання самими виробниками.

     При рабовласницькому ладі товарне виробництво і товарне обертання усередині окремих країн були розвинуті слабко. Відповідно до цого на зовнішній ринок відправлялася лише незначна частина продукції. І усе ж при рабовласницькому засобі виробництва виник світовий ринок. У той час він носив переважно внутриконтинентальний масштаб. Фінікія, Древній Єгипет, Греція, Рим вели торгівлю як між собою, так і з численними містами Середземномор'я і Чорного моря. Але рабство по самій своїй природі не було товарним виробництвом і тому лише частково могло бути основою розвитку зовнішньої торгівлі. Його більш тривкою основою було ремісниче виробництво. Тому сформований в епоху рабства світовий товарний ринок по своєму соціально-економічному характеру був ремісно-рабовласницьким ринком.

     Протягом довгого часу і при феодалізмі також не спостерігалося широкого поширення товарного виробництва, оскільки пануючим було натуральне господарство. У силу цього в обмін надходила незначна частина продукції сільського господарства і дрібних ремісничих підприємств. Диференціація суспільного виробництва майже була відсутня. Товарний обмін між окремими товаровиробниками охоплював лише невеличкі райони. Купецький капітал, виступаючи посередником між товаровиробниками, поступово втягував в обмін усі нові райони й області. Але в умовах їх політичної і виробничої роз'єднаності товарний обмін носив нерегулярний характер: був відсутнім єдиний національний ринок, суспільні потреби задовольнялися переважно продукцією місцевого виробництва.

     Слабкий розвиток суспільного поділу праці усередині окремих країн перешкоджало встановленню регулярних торгових зв'язків між ними. Зовнішня торгівля ще не одержала значного розвитку і не мала істотного значення в задоволенні потреб феодального товариства в цілому.

     Проте саме при феодалізмі древній світовий внутриконтинентальний ринок переріс у міжконтинентальний. Справді, середньовічний Китай торгував не тільки в Індією, але і з Аравією і Південної Африкою. Венеція і Генуя вели торгівлю як із феодальними країнами Європи, так і з Єгиптом і державами Ближнього Сходу. Подорож Васко да Гама з'єднала ці два регіональні міжнародних ринки, а відкриття Америки Колумбом і кругосвітня подорож Магелана об'єднала всі регіональні ринки в єдиний ланцюг. Так що світовий ринок виник не в XIX в., а значно раніше. Звичайно, тривалість його була короткою, а масштаби невеликі. І усе ж він існував. Основними постачальниками товарів на зовнішній ринок були феодали і ремісники. Тому сформований в епоху феодалізму товарний ринок по своєму соціально-економічному утриманню був ремісно-феодальним.

     Засіб обміну продуктів праці як товарів, вироблених відособленими друг від друга власниками, наприкінці епохи феодалізму став розвиватися під впливом виникнення капіталістичних підприємств, відділення промисловості від землеробства. в міру спеціалізації сільського господарства в різних районах на виробництві визначених видів товарів, у силу розчленовування промислового виробництва на усе більше число галузей.

     У умовах капіталістичного товарного виробництва, що розвивається, кожна з галузей промисловості і сільського господарства поступово стають ринком один для одного. Диференціація виробництва на спеціалізовані галузі являє собою процес поглиблення і розширення суспільного поділу праці. Ніж глибше стає поділ праці, тим більше розвивається товарне виробництво, тим усе більш розширюється сфера обміну товарів, тобто виникає національний ринок. Коли ж процес спеціалізації капіталістичного виробництва виходить за рамки окремих країн, тоді вона доповнюється міжнародним обміном і на цій основі розвивається новий світовий ринок. Таким чином, світовий ринок являє собою сукупність ринків окремих країн, що пов'язані між собою товарообміном.

     Світовий ринок базується на міжнародній виробничій спеціалізації окремих країн і є сферою, де з метою забезпечення розширеного відтворення здійснюється заміщення виробів, зроблених одною країною, продуктами інший. Обмін товарів на світовому ринку являє собою процес, що забезпечує безперервність розширеного відтворення. Тому зв'язку між товаровиробниками різних країн, здійснювані через обмін товарів, розширюється в міру збільшення масштабів виробництва.

     Варто підкреслити, що вирішальний вплив на формування єдиних національних ринків, а потім і подальший розвиток світового міжконтинентального ринку зробила значна капіталістична промисловість. У результаті промислового перевороту, що відбувся в Англії в останній третині XVIII в., а потім протягом XIX в. і в інших країнах Європи й Америки, стала швидко розвиватися значна промисловість, що і прискорило формування національних ринків і призвело до утворення світового капіталістичного ринку. Ця творча роль значної промисловості обумовлена поруч обставин.

     По-перше, капіталістичному виробництву властиво прагнення до одержання високої норми прибутку. У погоні за ним підприємці не задовольняються існуючим рівнем прибутку, а шукають оптимальних умов реалізації своєї продукції за межами своєї країни. І не випадково XIX в. став часом політичного поділу світу між значними промисловими державами. Крім політичних інтересів уряду цих країн забезпечували своїм підприємцям високоприбуткові ринки збуту їхньої продукції. Таким шляхом розширюються економічні зв'язки одних країн з іншими.

     По-друге, на відміну від ремесла і мануфактури значна машинна промисловість дає можливість робити величезні партії товарів для продажу. У погоні за масою прибутку підприємці ринуться розширити продаж своїх товарів не тільки всередині країни, але і за рубежем. Це також призводить до розширення зовнішньої торгівлі, тобто до розвитку ємкості світового ринку.

    По-третє, погоня за прибутком усередині країни відбувається в умовах гострої конкурентної боротьби між підприємствами. З метою одержання високих прибутків окремі галузі розширюють об’єм виробництва за межі потреб інших національних галузей, службовців для них ринками збуту. Ця нерівномірність росту різних національних галузей впливає на стан внутрішнього ринку. Ті галузі, що у своєму розвитку випереджають технологічні пов'язані з ними інші галузі, ринуться реалізувати свою продукцію на зовнішніх ринках.

     По-четверте, масове виробництво товарів на базі значної машинної промисловості викликає величезний попит на сировинні товари. У процесі розвитку промисловості головними постачальниками сировини стали країна, що знаходилися в колоніальній залежності від більш розвинутих у промисловому відношенні держав, що примушували їх економічними і позаекономічними методами до спеціалізації економіки у визначеному напрямку. Як бачимо, значна машинна промисловість із моменту свого виникнення втягує у світовий ринок різноманітні країни не тільки як покупців її продукції, але і як постачальників сировинних товарів.

     Світовий ринок міг досягти свого повного розвитку лише при капіталістичному машинному виробництві і викликаному їм широкому міжнародному поділі праці. Тільки в умовах капіталістичного засобу виробництва світовий ринок стає цілком розвинутою економічною категорією, створюється грунт для широкого розвитку регулярного і всебічного міжнародного товарообігу, що спирається на постійне і масове виробництво товарів для продажу на світових ринках, на розвиток мережі міжнародних засобів транспорту і зв'язку.

    Хоча світовий ринок виник на основі розвитки національних ринків, проте він не тотожний ім. Принаймні можна відзначити наявність таких відмітних властивостей: деякі товари, що беруть участь в обертанні всередині країн, зовсім не виходять на світовий ринок; прямування товарів на національному ринку обумовлено економічними чинниками, тобто виробничими зв'язками між підприємствами й іншими організаціями, а на світовий ринок величезний вплив робить зовнішньоекономічна політика держав. Наприклад, на шляху іноземних товарів держава споруджує високі бар'єри, а при прямуванні національних товарів між своїми областями, провінціями, штатами воно цього не робить; нарешті, на світовому ринку існує особлива система цін - світові ціни.

     Світовий капіталістичний ринок проходить у своєму розвитку три стадії, обумовлені розвитком капіталістичного засобу виробництва: стадію підготування капіталістичного засобу виробництва (епоха мануфактури), стадію машинного виробництва окремих підприємств і корпоративної стадії капіталізму. Кожна стадія розвитку світового капіталістичного ринку має свої особливості, обумовлені самим капіталістичним засобом виробництва.

     Світовий ринок на стадії підготування капіталістичного засобу виробництва знаходився ще в зародковому, нерозвиненому стані. Визначальною рисою зовнішньої торгівлі на цій стадії була переважна роль купецького капіталу, що виступав у якості посередника в процесі обертання товарів, вироблених переважно дрібними товаровиробниками і частково капіталістичними мануфактурами.

     Світовий ринок на другій стадії капіталізму охоплює період від промислового перевороту в Англії наприкінці XVIII в. до кінця 70-х рр. XIX в., коли світова капіталістична торгівля набула цілком розвинутих рис. Для цього етапу характерна перемога значної машинної промисловості в Англії і встановлення нею промислової і торгової гегемонії. Світовий ринок виходить із свого початкового стану і починає укладатися як категорія капіталізму. Вирішальну роль на світовому ринку починає грати промисловий капітал, що підкоряє собі торговий капітал. Основою міжнародного товарообігу стає вивіз виробів значної капіталістичної промисловості Англії і ввіз нею сировини і продовольства. У 60-70-ті рр. XIX в. визначальною ознакою світового ринку є остаточне закріплення пануючої ролі промислового капіталу в господарському житті головних розвинутих капіталістичних країн, насамперед США і Німеччини, промисловість яких за рівнем свого розвитку став наздоганяти Англію.