Характеристика наукового потенціалу України

     Учені Академії розробили  основи організації та науково-методичного  забезпечення діяльності психологічної  служби загальноосвітньої школи,  соціально-психологічної реабілітації  дітей, які постраждали внаслідок  Чорнобильської катастрофи. Проведено  концептуальний аналіз нових  інформаційних технологій навчання. На основі вивчення результатів  дослідження розроблено методичні  рекомендації щодо здійснення  психолого-педагогічної експертизи  на етапі проектування інтелектуальних  навчальних систем та в процесі  експериментальної перевірки їхньої  ефективності; здійснено наукові  розробки, присвячені педагогічному  модулю інтелектуальних навчальних  систем, проаналізовано основні  шляхи підвищення їхнього рівня  та способи використання в  діяльності педагога й учня. Розроблено  математичну модель для визначення  емоційного стану людини, що ґрунтується  на запропонованій академіком  В.Ф. Прісняковим теорії переробки інформації пам'яттю.

     В результаті теоретичних  досліджень науковців Академії  педагогічних наук практичні  працівники одержали нові програми, підручники, навчальні посібники  з багатьох предметів.

     Визначною подією  в науковому житті України  стало заснування в грудні 1996 р. Академії мистецтв України як творчо-наукової установи в галузі художньої культури. Нині в складі Академії 29 дійсних членів і 30 членів-кореспондентів – визначних діячів професійного мистецтва, режисерів театру та кіно, співаків, музикантів, композиторів, дириґентів, художників, акторів, керівників національних художніх колективів, вищих мистецьких закладів освіти, мистецтвознавців, які своєю працею роблять вагомий внесок у розвиток культури та науки України.

     У 1990-і рр. українські  вчені одержали можливість розвинути  нові напрямки наукового пошуку, наприклад, розширити дослідження  Антарктики.

     В 1995 р. Британська антарктична служба (БАС) безкоштовно передала Україні свою науково-дослідну базу «Фарадей». Нині вона має назву Українська антарктична станція «Академік Вернадський». Ця подія означала для нашої країни повернення української науки в коло дослідників одного з найвіддаленіших та найзагадковіших континентів планети. Погляди вчених усього світу привертає не тільки незаймана природа Антарктики, справжня причина їхнього зацікавлення – запаси благородних металів, коштовних каменів, нафти, вугілля та інших корисних копалин. З часом не важко передбачити гостру необхідність і технічні можливості розгорнути видобуток цих корисних копалин з-під крижаної шапки. Зрозуміло, що доступ до них отримають насамперед ті країни, які сьогодні докладуть до цього певні зусилля.

     За роки незалежності  наукова праця зазнала організаційних  змін у багатьох галузях матеріального  й духовного життя суспільства  – від шкільної освіти та  виховання до освоєння космічного  простору. Маючи високий науково-технічний  потенціал, Україна й далі утверджувалась  як космічна держава. В лютому 1992 р. було утворено Національне космічне агентство України. Відновлено також структуру управління фундаментальною та галузевою наукою космічної сфери. В 1997 р. створено Інститут космічних досліджень України. Здійснено заходи щодо зміцнення головних наукових та промислових центрів ракетно-космічної галузі, розташованих у Києві, Дніпропетровську, Харкові. Ракетно-космічна промисловість України розгорнула випуск багатьох видів ракетно-космічної техніки. Серед них системи керування ракетами та космічними апаратами, системи стикування космічних апаратів «Курс», ракети-носії «Циклон», «Зеніт», «Дніпро», супутники різноманітного призначення. В Україні сформована унікальна однопунктна система керування космічними апаратами, яка продемонструвала свою ефективність за час дворічної роботи з супутником «Січ-1», вперше запущеним під юрисдикцією України в 1995 р.

     Національним космічним  агентством України розроблено  Національну космічну програму  України на 1998–2002 рр., в якій передбачено  подальший розвиток української  науки, техніки та промисловості  космічної сфери, участь України  у формуванні міжнародної космічної  станції, розвиток супутникових  технологій, телекомунікацій, нових видів супутників та ракет-носіїв, участь у великих міжнародних проектах «Морський старт», «Ґлобалстар», «Укрбалкомсат» та інших.

     Для координації наукових  досліджень і відбору перспективних  проектів, що мають реалізуватися  на орбітальних космічних станціях, при НАН України та Національному  космічному агентстві України  в 1997 р. створено Координаційний комітет з наукових досліджень та технологічних експериментів на орбітальних космічних станціях. Очолив його президент НАН України, академік Б.ЄЛатон. Комітет розгорнув активну діяльність щодо налагодження тісної співпраці науково-дослідних інститутів Академії та Національного космічного агентства.

     Наприкінці 1990-х рр. на  державному рівні здійснено низку  важливих заходів, спрямованих  на зміну державної науково-технічної  політики. Зокрема, офіційно главою  держави проголошено перехід  України на інноваційну модель  розвитку економіки. Верховною  Радою схвалена нова Концепція  науково-технологічного та інноваційного  розвитку України, яка передбачає  більш активну позицію держави  у розвитку науково-технологічної  сфери, використання нових знань  в економіці та інших сферах. Затверджено зміни до нового  закону України про науку та  науково-технічну діяльність. Підвищена  пенсія науковцям, а відповідним  указом Президента України в  2001 р. підвищена заробітна плата окремим категоріям учених. Вжиті заходи мають стимулювати подальшу трансформацію наукової системи України.

     Науковий потенціал  незалежної України, як бачимо, в основному збережено, до того  ж частково структуровано, а на окремих напрямках і примножено відповідно до вимог часу та задля утвердження самодостатності української економіки й загалом української державності.

     Сьогодні в Україні спостерігається значний інтерес до проблем географічної науки, особливо історії географії. З цих питань щороку публікується чимало статей, проводяться конференції. Почав виходити з друку журнал “Історія української географії” (10 випусків). У 2004 р. було відкрито нову спеціальність – 11.00.13 – історія географії. Дослідження в межах цієї спеціальності впритул підходять до проблем наукового потенціалу. Усі ці факти свідчать про високу актуальність аналізу структури наукового потенціалу економічної і соціальної географії України. 
     Детальну характеристику наукового потенціалу неможливо виконати без аналізу його стану і розвитку. Тому для вивчення даного питання велике значення мають праці з історії географії Я.І.Жупанського, О.І.Шаблія, В.П.Руденка, М.Д.Пістуна, І.П.Ковальчука, В.П.Нагірної, О.І.Вісьтак та ін., в яких аналізується життя і наукова діяльність провідних вчених географічної науки минулого і сучасності, дається характеристика становлення і розвитку української географії. Дослідженням наукового потенціалу через персоналії присвячені роботи О.В.Краснопольського і Н.В.Краснопольської. Цікавою й оригінальною є праця про відомого українського географа А.М.Оліферова, яка може слугувати в якості прикладу детальної наукометричної характеристики наукової діяльності з широким застосуванням різноманітних форм відображення інформації.

Висновки. 
 
1. Виходячи з аналізу останніх публікацій, можна стверджувати, що сьогодні існує значний інтерес до проблем сучасного стану географічної науки, особливо історії географії. 
 
2. Для аналізу сучасного стану української економічної і соціальної географії було використано філософську наукознавчу концепцію структури наукового потенціалу, обґрунтовану колективом авторів Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва НАН України. 
 
3. Виконаний стислий аналіз структури наукового потенціалу української економічної і соціальної географії дає підстави стверджувати, що наявна концепція наукового потенціалу може бути використана як для аналізу ретроспективного, так і сучасного стану та перспектив розвитку економічної і соціальної географії. Для отримання достовірних знань про стан цієї галузі географії потрібна по-компонентна характеристика складових наукового потенціалу. 
 
Доцільно використати чотири групи показників: забезпеченість кадрами, науково-інформаційна забезпеченість, матеріально-технічна забезпеченість, оптимальність організації наукової системи. Це показано на схемі наукового потенціалу економічної і соціальної географії, розробленій автором.