Глобальні проблеми світової економіки, та шляхи їх вирішення

Як може бути поліпшена самодопомога.

Такі  ініціативні організації, як Нове партнерство з розвитку Африки (НЕПАД), ймовірно, покращать умови для місцевих і міжнародних інвесторів, за рахунок зменшення рівня політичних ризиків. уряд повинен зробити інформатизацію людей про їх права та пільги більш підзвітною. Такі технології, як мобільні телефони й Інтернет є важливим інструментом для розширення можливостей людей шляхом надання доступу до інформації. Розвинені країни повинні розглянути питання про зниження всіляких торговельних бар'єрів, щоб бідні країни мали шанс участі у діяльності світового ринку, але і бідним країнам доведеться також скоротити їхні власні торгівельні бар'єри.

Як допомога і самодопомога можуть доповнювати  один одну.

Експериментальний підхід до надання допомоги і самодопомоги, який дозволяє належним чином оцінити  і запобігти невдалому втручанню  видається перспективним. Допомога в цілях розвитку повинна впроваджуватися  для підтримки місцевих ініціатив  та ідей, таких, як мікрофінансування і програм умовних грошових трансфертів. Документування навмисного втручання, які допомогли урядам у різних обставинах повинні бути корисні для створення стійких механізмів комунікації та звітності. [13]

Виробничо-збутової політика. Найбільш "м'який" тип політики з боку пропозиції на ринку праці – заходи щодо зміцнення ринкових сил ринку праці "аутсайдерів", тобто безробітних, осіб, що проживають на різні види соціальних підтримок, і нових учасників на ринку праці ринку (в тому числі іммігрантів). Яскравими прикладами такої політики є так звана активна політика на ринку праці (АПРТ), в тому числі перепідготовки та працевлаштування, створення субсидій для тривало безробітних та осіб з невеликим досвідом. У таких країнах, як США і Великобританія, де заробітна плата і у часи дисперсії величезна, але і число працюючих бідних велике, природно, давати субсидії у формі перерозподілу доходів безпосередньо на низькооплачуваних робітників (з метою забезпечення їх роботи). З іншого боку, у країнах з малою заробітною платою під час кризи, раціональніше підвищити мінімальну заробітну плату взагалі, ніж субсидіювати витрати на заробітну плату для фірм, які наймають некваліфікованих робітників.

Тим не менш, такі м'які типи поставок політики не завжди були успішними. Навчальні програми для низько кваліфікованих осіб рідко  сприяє збільшенню кількості робочих  місць. Крім того, субсидування зайнятості, не часто допомагає конкретним людям, вступити на роботу. Таким чином  впровадження "жорстких заходів" у виробничо-збутову політику на ринку праці, можливо, також не буде потрібним. Яскравим прикладом цього  є пом'якшення роботи законодавства  з питань безпеки на ринку праці  "інсайдерів", тобто робітників із захищеними робочими місцями у формальному секторі економіки. Інші приклади видалення законів, щодо фірм, які автоматично продовжували колективні трудові договори, з неорганізованими робітниками, а також пом'якшення законодавства про мінімальну заробітну плату, зокрема, для молодих і недосвідчених працівників. Очевидно, що така політика соціального розподілу буде незручною для тих, хто вже мають роботу. Політичні труднощі, тому очевидно.

Попит політики. Але без збільшення попиту на робочу силу, збільшення пропозиції робочої  сили буде просто піднімати рівень відкритого безробіття. Наприклад, підвищення пропозиції робочої сили, не може автоматично  сприяти зниженню реальної заробітної плати і таким чином стимулювати  попит на робочу силу. Крім того, якщо фірми наймають працівників, які  раніше жили на різних умовах посібників, доходи цих працівників будуть збільшуватися  незначно, тому що (після сплати податків) заміна умов в інтересах системи, найчастіше знижаються до 60-80%. Таким  чином, попит на продукцію може не збільшитися достатньо (в результаті нового найму) і не зробити свій внесок в достатньо стійке зростання  попиту на робочу силу. Звичайно, субсидування зайнятості може сприяти підвищенню сукупного попиту на робочу силу на деякий час. Але управління попитом  кейнсіанського типу також може допомогти. Я маю на увазі, політику, як наприклад, скорочення податків, державних інвестицій і державного сектора споживання – як доповнення до виробничо-збутової політики.

На додаток  до політики короткострокового попиту щодо товарних ринків, деякі довгострокові  структурні реформи на товарних ринках також можуть сприяти зростанню  зайнятості, зокрема, в довгостроковій перспективі. Наприклад, співробітників фірми часто захищають від  конкуренції з боку потенційних  учасників. Одним з прикладів  є спонтанна антиконкурентна практика компаній, таких, як картелі. Іншим прикладом є національні і місцеві урядові постанови, які перешкоджають вступу фірм. В результаті, також відбувається розділ інсайдера-аутсайдера на товарних ринках. Призначене для стимулювання підприємницької діяльності дерегулювання сприяє виходу фірм на передові позиції в сфері послуг, може мати довгостроковий позитивний ефект на створення робочих місць. [11]

3.2 Оцінка потенціалу подолання  глобальних

економічних проблем

По-перше, не існує оптимальної фінансової системи. Обидва ринкові системи  мають недоліки, отже створюються  гібридні системи, що мають основну  роль як для банків, так і для  ринку цінних паперів, такі системи  ми спостерігаємо в розвинених країнах. Незалежно від структури фінансової системи, проблеми кризи будуть як і  раніше з нами.

По-друге, сьогодні потрібно не слабке регулювання, а й більш жорстке. Smarter регулювання, в даному випадку може означати повернення до основ. Це виглядатиме як удари по нормативній базі, що примушують банки тримати капітали активів та їх інвестиційні канали. У створенні регулятивної Базельської угоди, органи зосередили основну увагу на складних конструкціях внутрішніх моделей вартості ризику власних банків. Криза говорить про те, що вони виявились достатньо сумнівними. Співвідношення темпів зростання балансу, є таким, що збільшення капіталу, повинно було відбутися під час бумів. Це було б корисним для компенсування циклічного зміщення передач шляхом використання внутрішніх моделей банків.

По-третє, має сенс зберігання ризиків, а також  нагороди. Випуск боргових зобов'язань, чиї експлуатаційні характеристики навіть не самі досвідчені інвестори  можуть зрозуміти, підвищують добробут не однієї компанії. У якийсь момент, непрозорість безпеки означає, що витрати  на додаткові ринкові ризики тим  самим створюють спільне використання вигод частіше. Іпотечна криза ефективно  нагадує інвесторам про ці факти.

Результати  минулих криз показують, що інвестори  не завжди можуть винести уроки з  історії, або, принаймні, вони не вчаться  ним постійно. Було б нереалістично  припускати, що поточні переваги простих  цінних паперів носить постійний  характер і що це в кінцевому підсумку не призведе іпотекоманії, і так в багатьох сегментах фінансових ринків. Це означає, що підвищення частки авторами в якості цінних паперів, які вони випускають, наприклад, вимагають від банків зберігання капіталу або перших витрат траншу цінних паперів, які вони видають. Це означає надання пільгового доступу до ринку, знижки для позичальників, які пропонують порівняно прості, прозорі цінні папери, як застави. Це означає, сприяння розвитку біржової, а не позабіржової торгівлі, оскільки це сприяє документуванню по стандартизації, більшій ліквідності, і при більшому зручності ціноутворення. У більш загальному плані це означає, що банки-регулятори ринку та їх керівники повинні робити більше, щоб передбачати ці проблеми під час буму. [12]

Високі  ціни на сировинні товари, які часто  експортуються з бідних країн  надають величезні можливості для  розвитку. Однак емпіричні дані про  бідність, конфлікти, руйнування навколишнього  середовища, авторитарне правління  в багатих ресурсами країнах  є суворим нагадуванням про необхідність проведення реформ в цих країнах, щоб перетворити свої багатства  у блага для свого народу.

Основним  завданням є зміцнення системи  управління в цьому секторі. Ми повинні  пам'ятати, що слабке керівництво цих  країн протягом десятиліть співпрацювало  з міжнародними компаніями – дуже часто Північними компаніями, вкладали малі проценти з дозволу, а часто навіть за підтримки від уряду їхніх країн. Застосування конвенції ОЕСР щодо іноземного хабарництва з 1999 року допомагає захистити слабкі країни від цього, але їм багато чого ще треба зробити у цій галузі.

Важливим  кроком у цьому є зусилля організації  по забезпеченню транспарентності у  добувній промисловості (ЕІТІ) . Надаючи  надійні дані про платежі видобувних галузей країна-реципієнтам ця нова організація створює більше прозорості у цій сфері. На цій основі підвищується відповідальність всіх суб'єктів, а справедливість і рівність стануть основами для забезпечення стабільності і раціональності в видобутку природних багатств в бідних країнах, в інтересах свого народу.

Ґрунтуючись на цій інформації, створення вартості розробки природних ресурсів – діяльності нафтових, газових і гірничодобувних підприємств на ранній стадії розвитку, шляхом зміцнення потенціалу ведення переговорів урядів країн-реципієнтів, їх контрактів, екологічної та трудової практики, використання бюджету і використання ресурсів для сталого розвитку – можна зробити більш прозорою, більш передбачуваною, більш стабільною.

В даний  час близько 25 країн беруть участь в здійсненні ЕІТІ, за підтримки  країн-імпортерів, Світового банку  і МВФ, а також близько 40 міжнародних  компаній активно взаємодіють з  нею. [16]

Зростання зайнятості сприятиме підвищенню продуктивності і реальним доходів населення. Крім того, зазвичай воно є корисним для  державних бюджетів. Тому необхідно  забезпечити, щоб політика уряду  не створювала зайвих бар'єрів для працевлаштування.

З цього  не випливає, що політика має бути спрямована на максимальне збільшення зайнятості будь-якою ціну. По-перше, вона не є ідеальною  для людей, що хочуть мати можливість вільно вибирати, скільки вони хотіли б працювати так, щоб максимізувати  свій добробут на основі відповідних  стимулів. По-друге, досягнення законних цілей політики може призвести до спотворення анти стимулів працювати. У таких випадках, розроблення політики повинно бути спрямоване на зведення до мінімуму компромісів між суперечливими цілями політики.

Стимул  державних пенсійних систем, дострокового виходу на пенсію і правил про допомогу з безробіття скоро перестане  спрацьовувати. У різних країнах  ОЕСР, зайнятість літніх людей тісно  пов'язана з силою таких стимулів. Зі збільшенням тривалості життя, реформами в цій області виникає не тільки питання про зняття бар'єрів на шляху працевлаштування, але і про забезпечення фінансової стійкості.

Незважаючи  на загальне поліпшення стану здоров'я, зменшення інвалідності у багатьох країнах ОЕСР, за останні десятиліття  і в даний час рівень безробіття доволі перевищує колишній. Перелік  умов виходу на інвалідність, обмеженість  подальшого контролю, слабкість зусиль з реабілітації та недостатність  можливості для людей з обмеженою  працездатністю пошуку та отримання  роботи є одними із бар'єрів на шляху  застосування робочої сили в цій  області.

З підвищенням  рівня освіти, участь жінок на ринку  праці, наближається до чоловічого у  багатьох країнах. Тим не менш, ще є  бар'єри для участі жінок, що випливають з податкових систем або систем пов'язаних з ними по догляду за дитиною.

Конкретні групи, в тому числі етнічні меншини  та іммігранти другого покоління, мають  низькі показники зайнятості в багатьох країнах. Невдала освіта пов'язана  з низьким обсягом доходів, дискримінацією та недостатньою участю у державних  програмах є одними з причин, чому у подібних груп є перешкоди зайнятості.

Вкрай важливо, щоб збільшувалась пропозиція робочої  сили, це не просто вплив на підвищенні рівня безробіття. Політика досягнення цієї мети і підвищення зайнятості за рахунок скорочення безробіття, де воно в даний час є високим, в основному добре відомі. Основою  всіх зусиль структурної політики в  цій галузі макроекономіки, є підвищення рівня зайнятості до максимально  стійкого рівня, тобто без створення  зростаючої інфляції. У зв'язку з  цим, особливості системи допомоги по безробіттю і активна політика на ринку праці допоможуть визначити, якою мірою можна збільшити пропозиції робочої сили більш ефективно.

Попит на працівників з відносно низьким  рівнем кваліфікації може бути надмірно знижений через високу вартість робочої  сили. Обмеження в цій області включають заробітну плату верхівки або розмір мінімальної заробітної плати. Тим не менше, досить низька заробітна плата не може бути соціально прийнятною для очищення ринку і способи полегшити компроміс між соціальними задачами і задачами зайнятості, включають в себе створення пільг і субсидій працюючим.

Попит на робочу силу, особливо нетипових робітників, може бути також надмірно стриманий  строгими правилами захисту праці.

Політика, спрямована на зміцнення конкуренції  на товарних ринках сприяє тому, щоб  попит на робочу силу реагував більш  рішуче і пропозиція б збільшувалась.

У цілому, для скорочення безробіття і збереження його низького рівня, важливо, іноді  допомагають поточні коректування динамічного на ринку праці у  зв'язку із загальними змінами в  економіці. Це вимагає адекватної гнучкості  в оплаті праці та мобільності  робочої сили на які впливають  такі фактори, як допомоги по безробіттю та соціальна політика, а також  й можливості професійної підготовки і допомоги в пошуку роботи. [15]

Економічні  дослідження показують, що безробіття в промисловості в усіх країнах  сильно корелюють ціни та показники  щедрості системи соціального забезпечення. Зокрема, існує тісний зв'язок між  рівнем безробіття і тривалістю виплат. Крім того, обмеженість системи допомоги з безробіття грає неабияку роль. З урахуванням теоретичних і емпіричних даних, реформи системи соціального забезпечення, які зміцнюють окремі стимули для пошуку роботи і пропозиції роботи в цілому повинні бути в центрі політичного порядку денного в багатьох країнах. Одним із способів реалізації таких реформ може бути система безробіття рахунків.

Забезпечення  реформ і послідовних обмежень заробітної плати також допоможе підприємствам  запропонувати більше робочих місць. Для зниження рівня безробіття серед  молоді успішними виявилися системи  професійної підготовки в деяких країнах. А от програми підготовки кадрів, навпаки, часто виявляються дорогими і неефективними.