Фіскальна політика держави в сучасних умовах

Інструменти податкової полідики. Загальний податок  з обороту, його ставка повинні бути єдиними, а податкова база - максимально  одноразовий податок з обороту, акцизи (податок на окремий товар). Податки на спиртні і тютюнові вироби можуть створювати перешкоди  у їх споживанні. Для обмеження  споживання предметів розкоші потрібно стягувати акцизи як з національних, так і з імпортних товарів, що дає можливість запобігти копіюванню виробництва імпортних товарів.

Краще використати акцизи "ад валорем”, розмір яких залежить від вартості товару, що вигідно при інфляції. Зменшення податків на будівельні матеріали  може швидко розв'язати проблему забезпечення населення квартирами, ліквідувати  черги на отримання державного помешкання. Уряд не витрачатиме коштів житла. Зменшення  податків на видання літератури українською  мовою приведе до широкого впровадження на всіх рівнів національної мови. Збільшення податків на 300% на імпортну друковану  продукцію або газети іноземних  мов забезпечить значні зміни  надходження до бюджету та швидке впровадження української мови в  нашій державі.

Імпортні  податки. Виконують захисну функцію  або функцію короткочасного платіжного балансу. Це досягається введенням  низького загального податку "ад валорем” на імпортні товари, призначення високих  ставок для захисту окремих товарів або товарів окремих галузей, наприклад, цукру, чорних металів, олії, консервованої овочевої продукції, тощо.

Податок на експорт. Призначають для фіскальних надходжень від сільськогосподарського сектора економіки, оподаткування  якого має певні труднощі для  обкладання випадковим податком, на якій впливають родючість, погода, сортність, девальвація або екстраординарні  зміни світових цін. Цей податок  має можливість направляти продукцію  сільського господарства на внутрішній ринок, яка стає доступною для  всього населення, особливо для пенсіонерів  і безробітних. Податок на експорт  інколи необхідно зменшувати, оскільки це може вплинути на виробництво та на експорт товарів, послуг і нових  технологій. Всі країни ведуть політику до збільшення свого експорту.

Подоходний  податок. Податки на особисті доходи повинні відноситись до всього населення. Пільги тут повинні регулюватись тільки Конституцією. Але краще без  них - лише призначити менші податкові  ставки.

Інвестиційні  стимули. Уряд та парламент часто  вводять в дію інвестиційні стимули, які звільняють від податків або  надають скидки, спеціальні пільги, що поширюються на окремі галузі та місцевості. Це оцінюється негативно. Краще ввести незначні ставки (2-3%), але  платити потрібно всім. Тут слід врахувати, які інвестиційні стимули  діють у сусідніх країнах, щоб  не було втечі інвестицій за кордон.

Податкова реформа України. Повинна передбачати:

розширення  податкової бази, зменшення пільг, створення  спрощеної форми звітності (2-3 документи  замість 35 форм);

зменшення чисельності працівників податкової інспекції;

контроль  за їх діяльністю депутатами та прокуратурою;

накладання  штрафів тільки через ухвалу судді, що зменшить хабарництво та безпідставні штрафи, збільшить податки на імпорт та створить економічні умови для  повернення на Україну валюти громадян, що "захована” в інших країнах.

Розділ  ІІ.

Дискреційна фіскальна політика - це ціле спрямована маніпуляція витратами і доходами державного бюджету, яка здійснюється на підставі спеціальних державних  рішень (парламенту, уряду). Для аналізу  дискреційної фіскальної політики спочатку розглянемо спрощену модель, згідно з  якою реальний ЧНП залежить від двох чинників: державних закупок і  податків. Податки розглядаються  тут як незалежні від ЧНП і  можуть змінюватися лише за рахунок  податкової політики держави. Крім того вплив зазначених чинників на ЧНП  буде розглядатися лише через мінливість сукупного попиту, а вплив фіскальних заходів держави на сукупну пропозицію тимчасово вилучається з аналізу. Це стосується і деяких інших ускладнюючих моментів, які насправді впливають  на ЧНП, але не є предметом фіскальної політики.

Фіскальна політика вмонтованої  стабільності.

Маніпуляція витратами та доходами державного бюджету  може здійснюватись не тільки заходами дискреційної фіскальної політики, тобто  за допомогою спеціальних рішень державних органів відносно державних  закупок і податкових ставок. Це може і без їхнього втручання, автоматично, завдяки тому, що величина податкових надходжень до бюджету прямо  залежить від рівня ЧНП навіть за стабільних податкових ставок. Такий  вид фіскальної політики дістав назву "фіскальна політика вмонтованої  стабільності”.

Щоб розкрити її механізм, необхідно дещо з'ясувати. При аналізі дискреційної фіскальної політики податки розглядалися автономно  від ЧНП, тобто як величина постійна при різних рівнях ЧНП, яку може змінити тільки держава через підвищення або зниження податкових ставок. Таке припущення відповідало умовам регресивної податкової системи, згідно з якою величина податків не залежить від рівня доходів. Але насправді більшість країн світу застосовує прогресивні або пропорційні податкові системи, відповідно до яких величина податкових надходжень до бюджету змінюється в прямій залежності від рівня доходів.

При прогресивній податковій системі податкові ставки підвищуються в міру зростання доходів, тому сума податкових надходжень збільшується швидше, ніж доход. За пропорційної системи податкові ставки встановлюються у вигляді єдиного процента до доходу незалежно від його рівня. В даному випадку сума податкових надходжень зростає прямопропорційно збільшенню доходів. Тобто за цих  систем податки слід розглядати як величину, що і залежить від рівня  ЧНП.

Для того, щоб виключити з аналізу нейтральні чинники, будемо спиратися на чистий податок, який дорівнює абсолютній величині податків за мінусом трансфертних платежів. Вказані платежі за своєю суттю  є "від'ємними податками”. Вони значною  мірою мають обернену залежність від ЧНП. Так, виплати допомоги по безробіттю, бідності субсидій фермерам скорочуються під час економічного зростання та збільшуються під час  спаду виробництва. І нарешті  останнє, щоб визначити роль чистих податків як інструмента фіскальної політики, припустимо, що державні закупки  залишаються постійними і не залежать від величини податкових надходжень до бюджету.. Держава, змінюючи ступінь  прогресивності податкової системи, може впливати на тісноту залежності податкових надходжень від ЧНП. Тобто в межах  фіскальної політики вмонтованої стабільності єдиним елементом, який регулюється  державою, є характер податкової системи.

В міру зростання ЧНП податкові надходження  до бюджету автоматично збільшуються. В результаті цього з одного боку виникає тенденція утворення  надлишкового бюджету, з іншого - зростання  податків відображає збільшення вилучень із потоку "доходи - витрати”, що справляє стримуючий вплив на економіку. І  навпаки, коли ЧНП зменшується під  час спаду виробництва, податкові  надходження автоматично скорочуються, бюджет прямує до дефіциту, а вилучення  із потоку "доходи-витрати” зменшуються, що має стимулюючий вплив на економіку.

Зробимо два висновки. Перший: в умовах нерегресивної  податкової системи податки мають  здатність збільшуватися або  зменшуватися відповідно до потреб стабілізації економіки: у разі інфляційного розширення економіки вони забезпечують збільшення вилучень із потоку "доходи - витрати”, а у випадку її скорочення -зменшення  вилучень. Завдяки цьому вони створюють  в економіці певний ефект стабільності. Другий: збільшення або зменшення  податкових надходжень здійснюється автоматично  завдяки тому, що в потік "доходи - витрати” вмонтована відповідна податкова  система, яка забезпечує необхідний автоматизм.

Завдяки своїй здатності автоматично  змінювати величину фінансових надходжень до бюджету залежно від потреб стабілізації економіки податки  одержали назву вмонтованих стабілізаторів. Іншими словами, вмонтовані стабілізатори - це податки, які мають здатність  автоматично, без спеціальних державних  рішень змінювати відношення доходів  до витрат бюджету залежно від  потреб стабілізації економіки.

Але вплив  вмонтованих стабілізаторів на ЧНП  не є достатнім "гальмом” для  подолання економічних коливань. Вони не усувають повністю ці коливання, а лише певною мірою обмежують  їхню глибину. Величину стабілізаційного впливу вмонтованих стабілізаторів на ЧНП можна показати на умовному прикладі.

Отже, для  повної стабілізації ЧНП дія вмонтованих  стабілізаторів повинна доповнюватися  заходами дискреційної фіскальної політики.

Розділ  ІІІ.

Зміни у фіскальній політиці справляють, як безпосередній, прямий, вплив на сільськогосподарських виробників, та інші галузі народного господарства і на населення, як основного споживача  сільськогосподарської продукції. У свою чергу фіскальне регулювання  поділяється на експансивне і  обмежувальне (тобто таке, що передбачає скорочення пропозиції грошей або державні витрати .

Експансивна фіскальна політика.

Експансивна означає зростання державних  затрат або послаблення податкового  преса. За рахунок зростання державних  затрат зростає сукупний попит на макроекономічному рівні, що в свою чергу, сприяє підвищенню цін і доходів. Результатом зростання агрегованого попиту є зростання процентної, як похідне від зростання попиту на позики. Підвищення процентної ставки викликає приплив інвестицій до країни і збільшує попит на національну  валюту знижується експортні можливості країни, що також має вплив на зниження сукупного попиту. Експансивна  фіскальна політика - стимулює підвищення внутрішніх і зниження експортних цін  на сільськогосподарську продукцію, підвищення цін на продукцію, а також зростання  реальної процентної ставки і собівартості продукції сільського господарства.

Обмежувальна  фіскальна політика

Обмежувальна  фіскальна політика - полягає у  зменшенні державних витрат і  посиленні податкового преса. Така політика сприяє зниженню внутрішньо валового продукту, у результаті чого падають рівень інфляції та процентна  ставка. Тим часом зниження процентної ставки спричиняє падіння вартості національної грошової одиниці, що, в  свою чергу, стимулює експорт. Характерною особливістю обмежувальної фіскальної політики є те, що вона стримує зростання цін у всіх галузях економіки, але при цьому ціни на сільськогосподарську продукцію зростають вищими темпами, ніж ціни на промислову продукцію. Пояснюється це, насамперед, розширенням експорту продукції сільського господарства. При чому рівень виробничих затрат у цій галузі починає знижуватися. Таким чином, в умовах обмежувальної фіскальної політики спостерігається зростання доходів сільськогосподарських виробників.

У реальній економіці при макроекономічному  регулюванні одночасно застосовують прийоми як монетарної так фіскальної політики. Проте при прогнозуванні  впливу макроекономічного регулювання  на сільське господарство в цілому і на формування його виробничих затрат зокрема не обхідно врахувати  три основні особливості цієї галузі.

По-перше, якщо ціни на несільськогосподарську продукцію підвищуються досить повільно або навіть можуть бути спокійними протягом короткострокового періоду, то по більшості видів сільськогосподарської  продукції ціни є дуже нестабільними  і коливаються як пороках так  і по періодах року.

По-друге  на відміну від інших галузей, сільське господарство вимагає значно більших стартових інвестицій, для  того, щоб розпочати виробництво  необхідно придбати землю, техніку, устаткування, приміщення ,оборотні фонди. У результаті виробничі затрати  нерідко випереджають у часі надходження  доходів. Цим зумовлена та специфічна особливість сільського господарства, що воно не може існувати без кредитування. У свою чергу вона ще більше підвищує виробничі затрати, оскільки необхідно  виплачувати проценти по кредитах.

По-третє  у сільському господарстві порівняно  з іншими галузями економіки, досить складно регулювати обсяги залучення  ресурсів і суми виробничих затрат з метою максимізації прибутку. Пояснюється  це тим, що попит на сільськогосподарську продукцію є непостійним і  може бути відомим уже після розміщення ресурсів у виробництві. Цим також  зумовлені існуючі складності у  сфері сільськогосподарського маркетизму. 

Висновки.

З викладеної інформації можно зробити висновок, що податковий механізм в Україні потребує деякої корекції і змін.

Як що за цих умов намагатися збалансувати бюджет фіскальними заходами, то потрібно підвищити податки або скоротити  державні витрати. Звичайно, ці заходи зможуть збалансувати річний бюджет, але за характером свого впливу на економіку вони є стримуючими, тобто  викличуть ще більше падіння виробництва.

Тому з одного боку, дана політика є ефективним інструментом в стабілізації економіки, усунення безробіття та стримання інфляції, а з іншого - вона може викликати  бюджетний дефіцит і породжувати  державну заборгованість та інфляцію. Тому вважаю, що розглянута сфера економіки  держави повинна бути строго регульована  і здійснювати своє функціонування в розрахунку пропорційного співвідношення до загального суспільного середньосоціального  рівня життя населення.