Формування ринку засобів виробництва в умовах ринкової економіки

Формування ринку  засобів виробництва в умовах ринкової економіки

Ягнюк А. Ю., гр.. М-09-1

Ляшко І. І., к. держ. упр., доцент

 

В данній статті розглянуто основи і особливості  формування ринку засобів виробництва  в умовах ринкової економіки.

В данной статье рассмотрено основы и особенности  формирования рынка средств производства в условиях рыночной экономики.

Актуальність  теми. Ринок виник одночасно з товарним виробництвом як його невід'ємна частина, товарне виробництво характеризується саме тим, що продукт виробляється не для власного споживання, а для інших, на продаж. Актуальність полягає у значенні ринку засобів виробництва для економіки країни та його формування в умовах ринкової економіки.

Аналіз останніх досліджень. Ринок засобів виробництва в Україні є новим. Тому необхідне його вивчення. Багато вчених, таких як Базилевич В. Д., Крушельницька О. В., Музика А. В. та ін., багато років вивчали цей ринок.

Мета дослідження. Проаналізувати основи формування ринку засобів виробництва. Розглянути, як ринок засобів виробництва розвивається в Україні в умовах ринкової економіки.

Основна частина  дослідження. Існують такі визначення ринку засобів виробництва. Ринок засобів виробництва - це сукупність економічних відносин між самостійними суб'єктами господарської діяльності, що виникають у сфері обігу, в зв'язку з продажем-купівлею товарів, призначених для виробництва нових продуктів та послуг.

Ринок засобів виробництва  є складовою частиною інтегрованого  ринку, який являє собою складну  ринкову структуру. В свою чергу, ринок засобів виробництва слід розглядати як розгалужену динамічну  систему. Основою аналізу структури  цієї системи є різні ознаки:

• особливі товарні групи (ринок сировини, машин, обладнання, напівфабрикатів та комплектуючих виробів);
• окремі товари (ринок газу, металів, деревини, вугілля, електроенергії, палива);
• суб'єкти товарного обігу (оптовий, роздрібний);
• раціональне розміщення (місцевий, обласний, національний, міждержавний ринки).[1]

Ринок засобів виробництва  забезпечує вільну реалізацію засобів виробництва - сировини, матеріалів, пального, енергії, обладнання.

Його формування здійснюється на основі таких організаційно-економічних  принципів.

1.Використання закономірностей товарного виробництва і товарно-грошових відносин. Цей принцип передбачає створення умов із виробництва продукції для ринку відокремленими виробниками та реалізації її у будь-яких кількостях і будь-якому покупцеві на їх розсуд та за цінами, які складаються залежно від співвідношення попиту та пропозиції.

2.Господарська самостійність та економічна відповідальність у процесі купівлі-продажу матеріальних ресурсів. Господарська самостійність повинна полягати у свободі підприємств і сприяти плануванню та здійсненню виробництва продукції самостійно або через торговельних представників. Підприємства самі встановлюють економічні зв'язки з продавцями матеріальних ресурсів та покупцями їхньої продукції, здійснюють матеріально-технічне забезпечення виробництва і збут продукції, розпоряджаються своїми доходами та прибутками.

3.Досягнення та підтримка динамічної рівноваги між виробництвом продукції виробничо-технічного призначення та її пропозицією і платоспроможним попитом покупців. Динамічна рівновага попиту і пропозиції може досягатися за кількома напрямками:

по-перше, скороченням надлишкового попиту споживачів шляхом зниження матеріаломісткості продукції, що виробляється, скорочення матеріальних затрат на одиницю національного доходу, раціональним використанням матеріальних ресурсів.

по-друге, забезпеченням у підприємств-виробників резерву виробничих потужностей, який дозволяє їм швидко розширити виробництво продукції у відповідності із зростаючим на неї попитом.

по-третє, оптимізацією економічними методами структури сукупного запасу продукції виробничо-технічного призначення та підвищенням частки збутових запасів готової продукції у підприємств-виробників і товарних запасів у торговельних посередників за рахунок відповідного зниження виробничих запасів у споживачів.

4.Наявність розвинутої інфраструктури ринку. Нею має бути мережа торговельних посередників з їх матеріально-технічною базою, яка забезпечує багатоканальність купівлі-продажу продукції виробничо-технічного призначення та її товарорух. Нині функціонують торговельно-посередницькі підприємства та організації, які раніше існували, новостворені і ті, що розвиваються, серед них - територіальні органи загальнодержавної системи матеріально-технічного постачання України, торговельні підприємства міністерств і відомств, фірмові магазини виробничих підприємств, зовнішньоторговельні організації, торговельні фірми, аукціони тощо.

5.Державне регулювання процесів розвитку і функціонування ринку засобів виробництва. Воно полягає у прийнятті державою відповідного законодавства та у проведенні нею такої економічної і фінансово-кредитної політики, яка сприяє реалізації розглянутих принципів і забезпечує: господарську самостійність суб'єктів оптової торгівлі; демонополізацію сфер виробництва та обігу; встановлення межі торгівлі стратегічними видами матеріальних ресурсів; удосконалення галузевої структури виробництва і створення резерву виробничих потужностей у відповідності з вимогами ринку; розвиток інфраструктури оптової торгівлі; попередження негативних дій суб'єктів ринку відносно своїх суперників.[3]

Головною рисою ринку є його саморегулювання. Через ринковий механізм самостійні взаємопов'язані підприємства повинні одержувати достовірну інформацію про те, що виробляти і що купувати. При цьому не виключається, а, навпаки, передбачається макромасштабний вплив держави на формування і функціонування ринку засобів виробництва. Це передбачає розвиток НТП, перспективні зміни народногосподарських пропорцій, економічну політику та законодавче забезпечення. Основа ефективного регулювання ринку - велика гама економічних важелів, які визначають поведінку господарських партнерів, і спрямовані на:

перехід підприємств на анти витратний спосіб виробництва;

відміну дотацій збитковим  підприємствам;

удосконалення кредитно-фінансової системи;

підтримку малих і середніх підприємств, орієнтованих на випуск засобів виробництва;

удосконалення формування державних  замовлень;

сприяння розвитку змішаних, особливо спільних підприємств, що дозволить одержувати валюту і стати індикаторами стану нашої економіки з оцінками глибини ринкових змін; пристосування навколишнього середовища до вимог і режиму роботи спільних підприємств;

розширення виробництва  високоякісної, конкурентоспроможної продукції.[2]

Ринок регулюється системою законів як економічних, так і юридичних, і може функціонувати тільки за певних умов. Головною з них є розвинута ринкова економіка, що означає: по-перше, це економіка, в основі якої лежить розвинуте товарне виробництво (поділ праці, економічна самостійність); по-друге, це економіка, що ґрунтується на повній відповідальності економічного суб'єкта за результати своєї діяльності та опирається на юридичну рівноправність усіх видів діяльності; по-третє, це економіка здорової конкуренції, де існують антимонопольні закони, які виключають монополізм як у виробництві, так і при реалізації продукції; по-четверте, це економіка з вільним ціноутворенням, з розвинутими фінансово-кредитною та грошовою системами.

Важливою умовою функціонування ринку засобів виробництва є  відповідна структура управління як на державному, так і на регіональному  рівнях та підприємствах.

В економічній системі  суспільства ринок виконує такі функції:

1. Техніко-економічну. Суть її полягає в тому, щоб забезпечити рух товарів і послуг від виробника до споживача. Виконання цієї функції пов'язане з відповідними затратами праці, засобів виробництва і коштів.

2. Регулюючу. Ринок - найбільш досконалий інструмент саморегулювання товарного виробництва. Він визначає, "що", "коли", "скільки" і "як" виробляти.

3. Стимулюючу. Головне в цій функції полягає в тому, що ринок стимулює виробництво саме тих товарів, які необхідні споживачам. Водночас складається така ціна, яка задовольняє і виробників, і споживачів. [4]

Отже, ринок засобів виробництва  базується на зацікавленості товаровиробників у випуску високоякісної продукції  і гарантує розвиток підприємницької діяльності, структурну перебудову економіки на основі цільових програм.

Розвиток нових галузей  економіки, постійне розширення номенклатури матеріальних ресурсів, поява зовсім нових видів сировини з новими фізичними та хімічними властивостями - все це робить ринок розвинутих країн менш відомим, що вимагає його вивчення.

Формуючи політику закупок, підприємство повинне вирішити-буде воно самостійно виробляти матеріали, деталі, напівфабрикати чи купувати їх.

При вирішенні цього питання  визначними факторами є: стан ринку  матеріальних ресурсів, рівень цін, виробничі можливості самого підприємства.

Розробка "політики забезпечення" здійснюється на основі порівняльного вартісного аналізу.

Закупки "на стороні" і  відмова від власного виробництва  пояснюються економічними перевагами, які може одержати підприємство, купуючи ресурси у вузькоспеціалізованих підприємствах за відносно низькими цінами.

За останній період у зв'язку зі зростанням світової конкуренції, тенденції на зниження витрат, розукрупнення компаній взято курс на пошук зовнішніх постачальників тих товарів і послуг, які раніше вироблялись підприємством.

Сучасний маркетинг рекомендує вивчати ринок матеріальних ресурсів за допомогою прямих і допоміжних методів.

Прямий метод передбачає одержання інформації про кон'юнктуру ринку безпосередньо від резидентів із чотирьох джерел:

контакти з постачальниками;

контакти з посередниками;

відвідування ярмарків і  виставок, що дає багату інформацію про технічні розробки, ціни, якість товарів і можливість використати  каталоги ярмарок та виставок;

поїздки на підприємства-постачальники, що дозволяє визначити їх можливості із забезпечення ресурсами.

Непрямий метод вивчення ринку матеріальних ресурсів передбачає використання інформації біржових бюлетенів, журналів, газет, каталогів, брошур, проспектів та інформації радіо й телебачення.[3]

При вивченні ринку матеріальних ресурсів проробляються варіанти закупки  ресурсів з імпорту. Найбільш доцільно закуповувати матеріальні ресурси за кордоном лише тих видів сировини і матеріалів, які переробляються у великій кількості і придбання яких обходиться дешевше.

Для малих і середніх підприємств більш раціональними є закупки сировини і матеріалів за кордоном (якщо є така потреба) через посередників, які спеціалізуються на цьому імпорті.

Функціонування ринку  засобів виробництва значною  мірою визначається розвитком інфраструктури. Термін "інфраструктура" в нашій  економічній науці з'явився на початку XX століття. Інфраструктура складається  із двох латинських слів: "інфра" - під, або нижче і "структура" - будова, розміщення).

Отже, інфраструктура - це сукупність підприємств, організацій, які забезпечують багаторівневе функціонування господарських взаємозв'язків, взаємодію суб'єктів ринкової економіки і регулює рух товарно-грошових відносин. Ринкова інфраструктура - це сукупність суб'єктів матеріального, технічного, організаційного, інформаційного, фінансового і правового характеру, які забезпечують безперервне функціонування ринкового механізму.

Інфраструктура ринку  засобів виробництва включає  три основних блоки: організаційний, технічний та інформаційний.

До організаційного блоку  належать біржі, оптові магазини, брокерські та дилерські компанії, торговельні  будинки, ярмарки, виставки, власні комерційні структури певних промислових підприємств, роздрібна торгівля.

До технічного - склади, транспортна  система, тарне господарство.

Інформаційний блок забезпечує підприємство необхідними матеріалами у вигляді довідників, реклами, каталогів, норм та нормативних документів, розпоряджень тощо.

На сьогодні в Україні  функціонують різні організаційні системи інфраструктури засобів виробництва, а саме аукціон, торгово-промислові палати, торговельні будинки, комерційно-посередницькі фірми, оптові бази, оптові магазини, ярмарки, біржа та ін.[2]

Організованим місцем укладання  брокерських угод, контрактів є товарні  біржі. Товарні біржі являють  собою постійно діючі ринки, де товари продаються і купуються без попереднього їх пред'явлення та огляду на основі документів встановлених форм, що регламентують  номенклатуру, обсяг, термін, форму  доставки, а також ціну товару та деякі інші умови.

В цілому товарні біржі  та брокери відіграють самостійну і  досить значну роль у процесі оптової  торгівлі із західними країнами.

На товарних біржах формуються "базові" ціни на матеріально-сировинні  ресурси, які є основою визначення підприємствами-споживачами витрат виробництва готової продукції.

У процесі купівлі-продажу на біржах формуються господарські зв'язки на поставки продукції виробничо-технічного призначення.