Формування фінансових ресурсів підприємства

1. Формування  фінансових ресурсів підприємства

Фінансові ресурси – це кошти, шляхом яких відбувається відділення тієї частини  сукупного суспільного продукту, які без порушення об`єктивної пропорційності суспільного виробництва  можуть бути спрямовані на розвиток соціально-економічної мети в цілому. Це об`єктивна макроекономічна категорія, зміст якої визначається умовами матеріально-фінансової збалансованості економіки. Рівність надходження та витрачання фінансових ресурсів свідчить про те, що платоспроможний попит підприємств та організацій, який формується в результаті фінансування витрат на розвиток народного господарства та функціонування невиробничої сфери, має  покриття, оскільки відповідає створеним фінансовим ресурсам.

В умовах ринку джерела фінансування підприємства відрізняються від традиційних для планової економіки. При переході до ринкової економіки різко скорочується частка бюджетних коштів для фінансування інвестицій, скорочуються строки надання кредиту.

У той же час власні джерела підприємства (статутний капітал; фонди, що утворюються з чистого прибутку; амортизаційні відрахування;) – обмежені. У зв`язку з цим, у ринкових умовах підприємства повинні самі займатись пошуком нових джерел фінансування на ринку капіталів.

Аналіз руху капіталу на ринках дозволяє виділити основні фактори, які впливають на фінансування підприємства, а саме:

• рівень заощаджень населення, які, у свою чергу, залежать від рівня розподілу доходів, податкової політики держави;
• рівень конкуренції між споживачами заощаджень, тобто між інвестиційними інститутами, банками, державою, пенсійним та страховим фондами;
• ступінь та напрямок участі іноземного сектора в національному фінансовому ринку;
• рівень віддачі від інвестованого капіталу, який буде визначатись ступенем ефективності функціонування підприємств.

Формування системи фінансових джерел передбачає:

• визначення критеріїв залучення того чи іншого джерела фінансування;
• аналіз можливих джерел фінансування на основі оцінки їх якісних та кількісних характеристик;
• вибір джерел фінансування, які відповідають обраним критеріям;
• визначення оптимальної структури фінансових джерел.

Як критерії вибору джерел зовнішнього  фінансування можуть бути використані:

• порівняння розмірів витрат на одержання фінансів з альтернативних джерел;
• строк виплати боргу з точки зору вигідності строку погашення в зручний для підприємства час;
• ймовірні обмеження у надходженні коштів;
• ризик переходу контролю до іншого власника.

Джерелом фінансування капітальних  вкладень можуть бути:

• власний капітал і внутрішні фінансові резерви інвестора (статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування, а також заощадження громадян і юридичних осіб);
• залучені кошти (довгострокові кредити, облігації, короткострокова кредиторська заборгованість, інша короткострокова заборгованість);
• кошти, які сплачуються органами страхування у вигляді відшкодування збитку від аварій, стихійного лиха та інші засоби;
• фінансові кошти, що централізуються об`єднаннями підприємств за встановленим порядком;
• засоби позабюджетних фондів;
• засоби іноземних інвесторів.

Фінансування капітальних вкладень може здійснюватися за рахунок як одного, так і декількох джерел.

2 Визначення фінансового стану підприємства

Всі підприємства сфери матеріального виробництва в умовах ринкової економіки здійснюють свою діяльність на засадах комерційного розрахунку. Це таке господарювання, яке передбачає зіставлення витрат і результатів діяльності в грошовій формі, одержання максимуму прибутку при мінімумі витрат. Суть комерційного розрахунку зумовлює специфічні вимоги до організації фінансового господарства підприємства, адже, суб'єкти господарювання у ринковій економіці володіють не уявною, а дійсною фінансовою незалежністю, і вони несуть реальну економічну відповідальність за ефективність свого функціонування, своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, банками, іншими діловими партнерами, а також перед державою. Здатність підприємства успішно діяти в умовах комерційного розрахунку знаходить своє відображення у його фінансовому стані.

Під фінансовим станом підприємства розуміють ступінь  забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов'язаннями. У ньому, як у дзеркалі, знаходять відображення, у вартісній формі, загальні результати роботи підприємства, в тому числі і роботи з управління фінансовими ресурсами, тобто фінансової роботи. Бо, як уже підкреслювалося, для отримання доходу, прибутку підприємство повинне на належному рівні, з найменшими витратами організувати виробництво, збут продукції, раціонально розпоряджатися наявними власними і позиковими ресурсами.

Найчастіше фінансовий стан підприємства визначається такими елементами його економічної діяльності:

• прибутковість (рентабельність) роботи підприємства;
• оптимальність з точки зору економічного становища підприємства розподілу прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати податків і обов'язкових відрахувань;
• наявність власних фінансових ресурсів (основних і оборотних коштів) не нижче мінімально необхідного рівня для організації виробничого процесу і процесу реалізації продукції;
• раціональне розміщення основних і оборотних коштів (власних і позикових), недопущення відволікання грошей у запаси непотрібного підприємству устаткування, яке довгий час не монтується і не використовується, понаднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей, витрат виробництва, у дебіторську заборгованість, інші позапланові і непродуктивні витрати;
• платоспроможність;
• ліквідність.

Якщо підприємство досягає у  цих напрямках необхідних параметрів, то фінансовий стан такого підприємства стає стійким.

Прибуток підприємства – головне  джерело збільшення обсягу фінансових ресурсів. Фінансовий стан підприємства не може бути стійким, якщо воно не одержує прибутку у розмірах, які забезпечують необхідний приріст фінансових ресурсів, у першу чергу для фінансування заходів, спрямованих на зміцнення матеріально-технічної бази виробництва і соціальної сфери; тим більше підприємство не може бути стійким, якщо воно працює збитково. Збиткова робота підприємства веде до зменшення, його фінансових ресурсів, перш за все, статутного фонду. Ось чому першочерговим завданням фінансової служби, у забезпеченні стабільного фінансового стану підприємства, є фінансовий контроль за виконанням намічених планів і завдань по випуску високорентабельної, конкурентоспроможної продукції для внутрішнього і зовнішнього ринків, за зниженням витрат на виробництво продукції, запровадження режиму економії ресурсів на всіх ділянках виробництва та управління ними. Такий контроль – це  важливий чинник росту прибутковості підприємства.

Зв'язок між фінансовим станом підприємства і іншими, з перелічених вище, елементами використання фінансових ресурсів (оптимальність розподілу прибутку, раціональне розміщення основних і оборотних коштів тощо) не викликає сумніву і достатньою мірою висвітлений у попередніх розділах. Більш докладної уваги в цьому аспекті потребують питання платоспроможності і ліквідності, як визначальних ознак фінансового стану підприємства.

3 Прогнозування фінансового стану підприємства

Процес переходу економіки України  на ринкові відносини проходив у  складних умовах спаду виробництва і інфляції. Це вкрай негативно вплинуло на фінанси підприємств, націлювало їх на вирішення лише сьогоденних завдань виживання, унеможливлювало здійснення заходів щодо зміцнення фінансової бази на перспективу. Але поступово стабілізація економічного становища викликає потребу у прогностичному підході до організації фінансів підприємств, при якому платоспроможність і всі інші показники фінансового стану розглядаються у динамічній перспективі.

Без прогнозу показників фінансового  господарства підприємство не має змоги планувати розвиток своєї матеріально-технічної бази, робити витрати, віддача від яких віддалена в часі від їх проведення (наприклад, на науково-дослідницькі і дослідно-конструкторські роботи, на вдосконалення технології виробництва, на купівлю цінних паперів, капітальні витрати у соціальну сферу тощо), розумно будувати свої господарські відносини з покупцями і постачальниками, банками, іншими партнерами. Так, жоден комерційний банк не надасть позику підприємству, яке не може дати чіткого прогнозу свого фінансового стану на період до повернення заборгованості. 

Під прогнозуванням фінансового стану розуміється  передбачення обсягу та розміщення фінансових ресурсів підприємства на певний період перед шляхом вивчення динаміки розвитку підприємства як суб'єкта господарської  діяльності на фоні реалій економічного життя суспільства. В залежності від терміну такого передбачення можна виділити короткотермінове (у межах одного року), середньотермінове (на один – два роки) і довготермінове (більше двох років) прогнозування фінансового стану підприємства.

Об'єктом прогнозування  має бути, перш за все, обсяг фінансових ресурсів, які надійдуть у розпорядження підприємства за період, щодо якого складається прогноз. Такими ресурсами є прибуток, що залишається у підприємства після сплати всіх податків і обов'язкових платежів, а також амортизаційні відрахування, які відшкодовуються через реалізацію продукції. Як зазначалося у попередньому підрозділі, умовно суму чистого прибутку і амортизації у складі виручки від реалізації називають грошовим потоком, саме від його величини залежать можливості підприємства збільшити свої кошти (статутний фонд, насамперед), бо інші складові частини виручки від реалізації йдуть на різні платежі відповідно до свого призначення.

Прогнозувати  обсяг грошового потоку можна  зробивши припущення, що його питома вага, у складі валового доходу підприємства, лишається більш-менш сталою. Це припущення ґрунтується, по-перше, на наявності тенденції до вирівнювання рентабельності продукції у ринковій економіці і, по-друге, на відсутності різких змін у політиці держави щодо оподаткування прибутку (доходу). Тому є сенс розрахувати коефіцієнт грошового потоку підприємства за звітний період (як частку від ділення чистого прибутку і амортизації на валовий доход) і поширити цей показник на очікуване надходження виручки в майбутньому.

Розглянемо приклад: За минулий рік промислове підприємство одержало виручку від реалізації продукції власного виробництва у договірних цінах (не включаючи податок на додану вартість і акцизний збір) на суму 8950 тис. грн. Повна собівартість продукції склала 7450 тис. грн., в тому числі амортизація основних засобів – 490 тис. грн., ставка оподаткування прибутку встановлена у розмірі 30%. Звідси коефіцієнт грошового потоку складає:

Якщо передбачається надходження валового доходу у наступному році (з урахуванням очікуваного  темпу приросту обсягу виробництва  і очікуваного темпу інфляції, що однаковою мірою охопить зростання  цін як вартість засобів праці, предметів праці, робочої сили, так і продукції підприємства), наприклад, 10550 тис. грн., то грошовий потік становитиме 10550 х 0,17 = 1790 тис. грн.

Якщо прогнозувати різні темпи зростання цін  на продукцію підприємства, з одного боку, і на фактори праці (сировину, робочу силу тощо), з іншого, то ці розрахунки дещо ускладнюються: треба спрогнозувати прибуток з урахуванням цієї обставини методом, який рекомендовано у підрозділі «Планування прибутку та рентабельності».

Знаючи, з певною мірою ймовірності, обсяги власних фінансових ресурсів, що надійдуть у майбутньому, можна зробити прогноз їх розміщення у активах підприємства у розрахунку на додержання вже досягнутого рівня ліквідності і платоспроможності (якщо вони задовільні) або на поліпшення показників, що їх характеризують. Це досягається шляхом розробки прогнозних балансів доходів та видатків і прогнозних сальдових балансів, де, зокрема, мають бути враховані всі резерви мобілізації фінансових ресурсів, які завантажені у нераціональні витрати (наприклад, реалізацію зайвого для підприємства устаткування, залучення у виробництво понаднормативних запасів сировини і матеріалів, стягнення дебіторської заборгованості тощо). Ці розрахунки мають, також, передбачати всі додаткові витрати, пов'язані, наприклад, з капіталовкладеннями, приростом нормативу оборотних коштів і з іншими потребами підприємства на прогнозований період.

Балансуючими  статтями таких прогнозних розрахунків  можуть бути випуск облігацій або  інших цінних паперів, залучення  банківських кредитів, а у акціонерних товариств, крім того, додаткова емісія акцій. Готуватися до залучення додаткових фінансових ресурсів через ці канали підприємство має заздалегідь, тому прогнозування фінансового стану є необхідним елементом фінансової роботи.

Якщо йдеться  про прогнозні розрахунки грошових потоків на кілька років від інвестиційних проектів, слід використовувати метод їх інфляційної корекції і дисконтування; при цьому не можна обійтися без експертних оцінок співвідношень доходів з ризиками і, отже, без коригування дисконтованих грошових потоків на понижуючі коефіцієнти, що враховують міри ризику.